Везунчик

Чи бачили ви як щось горить? Так мерехтливо, заворожуючи… Як полум’я жере все, що на його шляху? Мабуть так почуваються піроманьяки, що підпалюють все навколо.

Почнемо з простого, мене звати Василь, і я звичайний пожежний.

Так, я дуже люблю свою роботу, але не наслідки. От наприклад, п’яний батько заснув з цигаркою і результат не забарився: згоріла квартира, а там була дочка та дружина. Не забуду як маленька дівчинка, ніби янголятко, така вся білокура та мертва, прекрасна та бліда. А той чоловік? Взагалі страшно: лице обпалене, частина – місиво, одне око витекло, таке згадаєш, не заснеш…

Але поступово звикаєш до всього, поступово всі обличчя перетворюються в одне, вже немає різниці, хто перед тобою, всі трупи стають одним цілим, всі мерці зливаються у одну істоту. Нема різниці, чоловік чи жінка, дитина або стара людина, іноді ще додаються тварини, і от воно: величне створіння, єдине ціле, обпечене, обпалене, іноді бліде, все воно одне ціле… Такий собі мертвий бог, але я вже не вірю в богів, хіба що богів полум’я, адже воно жере все на своєму шляху. Є щось у цьому від перших людей, адже вогонь це дар та прокляття одночасно. Він заворожує, а якщо не будеш уважним, то спалить тебе всього, мов сірника.

Але до чого я не можу звикнути – це сморід, так як пахнуть обгорілі кістки та волосся, цього не забудеш ніколи. Воно не просто смердить, воно страшенно смердить, тебе навіть вивертає, а м’ясо пахне якось солодко. І це буде переслідувати тебе все життя. Не можу змити після роботи цей запах, стирчу під струменем води, але сморід залишається, він в’їдається у тебе, і згодом ти смердиш і знаєш ЧИМ САМЕ смердить твоє тіло.

Але про що я?!!! Так, згадав, іноді є і живі, нещодавно я врятував дитину. Маленький хлопчик вижив як і його мати та їх котик, що розбудив родину відчувши чадне повітря. Хлопчика звали Дмитрик, маму Ірина.

Я пробрався у квартиру, але на виході добряче отримав по макітрі елементом «декору», а саме карнізом. Отямився я у лікарні, лікар, що мене розглядав сказав:

– От, Василь ти везунчик… Не кожному пощастить так, череп цілий, все нормально. Тобі пощастило, чесне слово, вперше бачу, щоб після такого виживали! Шрам лишиться, але він загоється, а шрами чоловіків прикрашають! Сам знаєш! Ми тебе залишимо тут, на декілька днів.

– А де я?

– В найближчому населеному пункті, звісно. У місті Чорнобиль, ти не хвилюйся ми тебе на ноги швидко поставимо, лікарняний дамо. У нас тут тихе містечко, нічого не трапляється…

На дворі було 25 квітня 1986 року, поки все було спокійно.

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Команда Геллбоя
Історія статусів

08/05/21 02:20: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/21 02:15: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/21 20:00: Вибув з конкурсу • Перший етап