З одного боку, побачити, що вправи на згадування свого минулого життя для усіх учасниць езотеричного гуртка «Світло лотоса» діють хоча б тільки на одну людину — було справжнім дивом. Хто б міг подумати, що тиха бухгалтерка, яка старанно дихала животом, намагалася співати горловим співом та ретельно малювала складну мандалу синім фломастером на п’ятиметровому аркуші, стане першою?
І хто б міг подумати, що сансара покрутиться отаким чином, що сірі очі саме бухгалтерки Марії Петрівни на декілька секунд спалахнуть жовтим, а пухкі пальці невміло, але сильно вчепляться в горло сусідки поруч, рожевим класичним манікюром розпанахуючи шию? Марія Петрівна радо хлебче кров з рани, мурчить та плямкає. А люди навколо кричать.
Слабке тіло, тупі зуби, ще невмілі рухи – це минеться з часом. Бо колись вона, тигриця, вбила чотириста тридцять шість людей у штаті Уттар-Прадеш, біля гір. Їх м’ясо було таким смачним!