Мовчазні голоси

Люба моя, Бель.

Будь ласка прочитай до кінця. Хочу вибачитися, за свій вчинок. Тоді навіть не уявляв чим все скінчиться. Після того, як я залишив тебе одну і пересів у диліжанс музичної трупи, ми поїхали до майстра, що виготовляв їм інструменти та мав невелику колекцію. Я хотів у нього навчитися і повернутися до тебе вже відомою і багатою людиною, щоб твої батьки не були проти нашого шлюбу. Гадаючи, що вдосконалюся у вмінні створювати скрипки і цим здобуду все бажане, я переступив усі межі.

Коли колекціонер показав свої зібрання, я осягнув справжню велич музики, а розуміння її ціни прийшло пізніше. В самому центрі кімнати, у вітрині знаходилася скрипка, зовсім не схожа на жодну, що я бачив у житті. Відчувався нездоровий потяг взяти її в руки і спробувати зіграти якусь мелодію. Жага зростала і через декілька секунд, направлявся до неї відштовхуючи майстра, що перегородив мені шлях, взяв її в руки. Миттєво всі довколишні звуки зникли, чути було лише звук скрипки. Серце калатало у шаленому ритмі, було відчуття, що ще секунда і мене розірве зсередини мертва тиша, яка повільно поглинала все тіло.

Отямившись, помітив, що від майстра залишилися лише кістки, без жодного шматочка плоті. Вибігши на вулицю, бездумно блукав містом, допоки не зрозумів, що жодної живої людської душі тут більше не було, неначе щойно пронеслася чума, винищуючи людей. Лише пара коней під останнім горючим олійним ліхтарем, безуспішно намагалися вирватися з прив’язаного диліжансу, та зграя щурів, що вилізали з усіх щілин, покидаючи мертве місто. Осідлавши коня, чимдуж помчав у свою меншу майстерню, бо вона була найближче, щоб зібратися з думками. Але не вийшло. Я їх не чув. Підсвідомо розумів, але не міг почути їх всередині себе, нічого, абсолютно жодного звуку. Лише стан тривоги і чомусь бажання зробити скрипку подібну, до тої і навіть краще. Я перепробував багато різних матеріалів і зробив чимало скрипок, але жодного звуку так і не почув. Продовжуючи шукати матеріали, які ще не використовував, натрапив на побитого волоцюгу. Підійшовши до нього я вперше з того часу почув. Це було його дихання. З останніми його подихами приходило розуміння, що я маю робити далі.

Першою стала шльондра. Одна у провулку, я підійшов впритул, встромив і провернув ножа, з легкістю, неначе смичком по струнах. Лише легеньке ніжне «ох» і три подихи. Прекрасне відчуття чути ці звуки, такі витончені, справжні і чисті, гармонія для вух.

Я довго підбирав кістки потрібної форми і розмірів, але не все гладко сходилося і шкіра не могла так добре приховати ці недоліки, щоб урівноважити звук скрипки. Прийшлося вбивати ще. Всього семеро, п’ять жінок і два чоловіки. Останній довго вмирав, задушений струною, подарувавши аж пару хвилин наповнених звуками. Врешті решт мені вдалося створити скрипку подібну до тої, що позбавила мене слуху. І як тільки взяв її тремтячими пальцями, відчув ніби всі існуючі звуки світу ринули мені у голову і наповнювали бездонну тишу моєї німої душі. Спочатку хотілося, щоб потік звуків ніколи не зупинявся, але вже за три години знову бажав мертвої тиші, бо прийшли вони. Мовчазні голоси вбитих мною. Я не бачив їх, лише чув вони мовчки заговорювали прямо в душу, з кожним словом врізаючись все глибше і глибше. Проклинали мене і співали про пекельний вогонь, у якому скоро горітиму разом з ними. Я не міг спати, бо вони безперервно мовчали, промовляючи весь час, жодної секунди тиші. З кожним днем голосів ставало все більше, поки не прийшли всі загиблі з містечка колекціонера. Між тою какофонією неможливо було розібрати жодного слова. Всі вони стали жертвами мертвої скрипки. Немає можливості втекти, вони всюди мене переслідуватимуть. Можливо лише на тому світі отримаю спокій, але боюся, щоб не стати частиною мовчазних голосів.

Пишучи ці рядки, я нарешті їх не чую, лише один звук кап-кап-кап. Це кров, що стікає з моїх вен. Це єдине рішення, на яке я спромігся. Бель, це моє останнє прохання до тебе. Після того як знайдуть моє тіло і тобі передадуть цей лист, будь ласка не ховай тіло, а просто спали. Я не хочу бути в хорі мертвих. І спали скрипку, що я створив, бо інакше мовчатиму і тобі.

Навіки твій,

Вільям.