То що, берешся?

—   Буду мати з того лише сотню, а ти цілу штуку, уяви, за одну «неофіційну» доставку тисячу зелених. Так точно повернеш борг.

—   Я вже й так дві зміни за кермом. Якщо бос дізнається ще й про цю аферу, то нас точно звільнять, ще й під статтю попадемо.

—   Не переживай, все буде ок. Це перевірені клієнти. Минулого року ти привозив їм реквізити для вистави майже на саму вершину гори, тому вони й попросили одного тебе, вражені твоєю майстерністю. Цього разу це лише закинуте село, всього за двісті км звідси.  То що, берешся?

—   Ну добре, вмовив.

 

Дорога була важка, видно, що нею не користуються. Цілу годину Гаррі їхав не набираючи більше тридцяти км за годину. Світло фар не могло прорватися крізь стомлено звисаючі гілки, проте повний місяць, трохи пом’якшував ситуацію. Лишалося ще десять км до закинутого села, а радіо вже припинило ловити сигнал. Мобільна мережа зникла ще півтори години назад і тепер музикою слугував звук шкрябання гілок об корпус авто.

Проте Гаррі цим не переймався. Не переймався і порожнім фургоном, і тим, що тисячодоларовою посилкою була обшарпана дерев’яна скриня щільно обмотана плівкою та замкнена чотирма іржавими замками, по одному на кожну сторону. Голову наповнювали думки про легкі гроші, про те як ще до світанку повернеться додому та обрадує дружину, як купить дочці і сину подарунки, як з такими темпами через місяць або два поверне борг колекторам та здобуде довгоочікуваний спокій.

 Приїхавши по адресу, Гаррі помітив, що перед сходами старої напівзруйнованої хати сиділа жінка, закутана в червону мантію.  Справа жевріло декілька смолоскипів утворюючи коло, а всередині знаходилася купа вертикально розміщених тонких білих деревцят. Зовні кола знаходився довгий і низенький потворний стіл, нагадуючи Гаррі про юнацькі забави на Івана-Купала. Зупинившись перед хатою та не вимикаючи авто, він витягнув ящик з салону.

—   Я правильно приїхав? GPS тут не ловить, мусив обходитися картою.

—   …

—   Я вашу скриню привіз. Лишити на сходах?

—   Так. Але спершу розпишіться на нашому договорі, для отримання грошей. Тримайте.

—   Хоч це і неофіційно, але хіба це не ви мали підписувати для підтвердження?

—   Ви ж хочете грошей чи ні?

—   Давайте вже. Ось, підписав. То коли будуть гроші?

—   Навіть не прочитаєте?

—   А що там читати. Просто дайте гроші, я поспішаю.

—   Гроші будуть у вас вдома, ще до вашого приїзду. Можете повертатись, але пропоную вам лишитись і глянути на прийдешнє видовище.

—   Я тут тільки через гроші, та й дружина буде хвилюватися. Проте дозвольте спитати, що такого цінного знаходиться в ящику, за доставку якого ви так багато заплатили?

—   Ми знімаємо документальний фільм про давно забуті обряди і лише сьогоднішня ніч придатна для зйомок. Платимо за терміновість і важку дорогу. А що в посилці подивитеся потім у фільмі, якщо самі не хочете взяти участь.

—   Не хочу, а де решта учасників? Окрім вас нікого не видно.

—   Інші якраз мають прокинутись, ніч буде довгою.

—   Ну тоді вдалих вам зйомок.  Та якщо грошей не буде, я знаю де вас шукати.

—   Ви підписали контракт, гроші будуть.

Сівши в авто Гаррі бачив, як з хати виходили люди в білих мантіях, двоє з них обережно підняли скриню, прямуючи в бік смолоскипів. Він розвертався не поспішаючи, хотів мигцем глянути на процес зйомки. Але камер ніде не було помітно. Гаррі міцно стиснув кермо. Натискаючи на газ, дивився у дзеркало заднього виду. Було видно як жінка по черзі відкривала замки, а потім витягнула щось овальне, закутане в замащену білу тканину. Вона підняла його вверх, а потім піднесла до обличчя, і неначе намагаючись вкусити, пристрасно  поцілувала та передала наступному. Інші робили так само, а вона тим часом витягнула ще один, але вже менший за розміром. Цього Гаррі вже не бачив, лише світло від яскравого вогнища, відображення якого заповнило все дзеркало.

Дорога додому завжди коротша. Гаррі як ніхто це знав, особливо у моменти коли поспішаєш обрадувати дружину заробленою кругленькою сумою. Увійшовши у вже майже повністю виплачену хату, він чимдуж побіг у спальню, розбудити жінку. Відчинивши двері,  Гаррі несамовито заверещав смертельним криком від побаченого. На ліжку лежали трупи жінки і дітей з відсутніми головами, а в її руках — тисячу доларів почорнілих від крові, які так ніхто і не витратив.

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Історія статусів

08/05/21 03:17: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/21 02:15: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/21 20:00: Вибув з конкурсу • Перший етап