Спокійної ночі

Очі заплющилися. Руки пом’якли. Ноги простягнулись. Поруч хтось був.

– Ти нікому не потрібен. Тебе не хотіли раніше й не хочуть зараз. З тобою важко. Ти незручний. Слизький. Гидкий.

Звуки пронизливі й несподівані. Світло мінливе. Усе таке різке, гомінке, надмірне. Шорстке, тверде, колюче.

– Тебе не торкатимуться. Не обійматимуть. Не притулять до себе. Штовхатимуть. Не підпускатимуть. Не приймуть.

Шкіра засвербіла. Найбільше чухалося у згинах ліктів і на шиї. Між сідницями запекло. Жарко. Піт в’їдався в тріщинки. Смикнулася щока. До неї підтяглася долоня, пальці зігнулися. Нігті шкрябнули вже натерте місце за вухом. Виступила червона краплинка. Нігті шкрябнули знову, пальці розтерли кров по шкірі. Її сліди підсихали й темнішали, але зверху додавалися нові, свіжі шари.

– Тебе не люблять. Не жаліють. Про тебе не дбають.

Живіт розперло зсередини. На нього чимось надавило ззовні. В ньому щось шпигонуло. Дихання втратило ритм, збилося, припинилося, відновилося ривком. Щось притулилося до носа. Важко вдихнути. Щось накопичилося в ніздрях. Стиснуло горло. Важко видихнути.

– Тебе покинуть. Виженуть. Віддадуть. Але я лишуся. Я ввібрався у твою кров при народженні й сидітиму в ній аж до смерті. А тоді пощастить комусь наступному.

Серце застукотіло різкіше. У вухах зашуміло. За щелепою закололо. В дихальне горло потекла нековтнута слина. Голова налилася рідиною, роздулася, набрякла, запульсувала.

– Неприємно тобі? Лячно? Ну пожалійся комусь, розкажи все. Я не відчеплюся. Я приходитиму завжди. Ховатимусь у кутку, за спиною, під ліжком. Чекатиму, коли ти заснеш. Віятиму морозом. Наганятиму жару. Душитиму тебе й гризтиму. Ти боятимешся заплющити очі. Сахатимешся від усіх. Не знатимеш, де сон, а де ява.

Шия нижче потилиці захолола. Повіки стислися і втиснули очі глибше. У праву ногу ввіп’ялися шпичаки. Відпустили, тоді ввіп’ялися знову. І знову. І знову. З живота, з грудей, з горла вирвався крик.

***

– Дивися, п’ять хвилин, як заколисала й поклала, а він уже знову квилить уві сні. Може, в нього інший зуб росте?

– Якби зуб, то тягнув би руку до рота, і слина б текла. І коли береш його на руки – затихає, а кладеш – знов заводить. Якби зуби, то йому б і на руках не спалося. Ой, дивися, знову розчухав за вухом. А тепер ще й в очі пальці пхає.

– Неси бігом вату і рукавички, щоб далі не роздирав. Температури наче нема. Може, знову животик? Наче ж переріс уже був. Ох, як стогне, маленький.

– Якби животик, то підтягував би до нього коліна. А він он тільки трохи смикає правою ніжкою. Ох, коли він уже заговорить? Тоді хоч зможе розказати, що його тривожить.