Моє золотце

Вже починало сутеніти, коли я вийшов на вулицю. Високий паркан зробив непомітною коротку подорож від будинку до садка.

Ми з моїм золотцем дуже любили сидіти в тіні під старою яблунею, дарма, що при проектуванні території нам радили її зрізати. Переконували, що вона довго не простоїть. Але дружина наполягла. Яблуня так і залишилася після попередніх власників. Хоча стара споруда та решта дрібних будівель були знесені в угоду нашому розкішному маєтку, який ми вирішили збудувати на цьому місці.

Справи на підприємстві йшли краще нікуди. За перше півріччя, відколи ми успадкували бізнес, воно показало кілька мільйонів чистого прибутку. Я навіть взяв декілька вигідних кредитів, щоб розширити справу. До того ж, власне, вирішили будуватися. Будинок виріс буквально за декілька місяців. Ще через кілька, ми впустили в середину кота та заселились. Звичайно, помешкання потребувало деяких внутрішніх робіт, але жити в ньому вже було можна. Дружина не захотіла переїжджати до оселі батьків після того, як невідомі в масках вдерлися туди. Там вони застрелили її маму і тата. В поліції відкинули версію про те, що це пов’язано з діяльністю тестя, адже розбійники взяли тільки гроші та дорогоцінності.

Кохана весь час перебувала в траурі і постійно плакала. Про підприємництво вона навіть чути не хотіла, а тому всіма справами займався я сам. Лише наші спільні посиденьки під старою яблунею, могли якось її розважити. В такі моменти, вона сідала мені на коліна, клала голову на плече, а я погладжував її золотаве волосся та шепотів різні ніжності. Одного разу, під час таких пестощів, вона раптом повідомила, що хотіла б застрахувати своє життя на чотири мільйони. А за зникнення безвісти — половина від цієї суми. Гроші досить великі, проте я не розумів для чого взагалі це робити. Та засмучувати дружину відмовою теж не хотів. Тим більше статки, що зненацька звалилися нам на голову — це не моя заслуга, а важка праця її батьків.

Однак, після цього клятого договору страхування, все пішло якось не так. В той же день, до мене в офіс навідались троє невідомих. Один із них запропонував «вигідну» угоду: захист, в обмін на 20% від прибутку. Я відмовився. Наступного дня згорів мій автомобіль. В поліції відкрили провадження, але мені від того легше не було.

За тиждень ніхто з працівників не вийшов на роботу. Як виявилось — абсолютно всім на телефони прийшли повідомлення з погрозами. Я ледве вмовив вийти частину робітників. Решта відразу звільнилися. Втім, це не виправило ситуацію, бо коли дощенту згорів один із цехів, звільнилися всі, хто ще досі залишався. Тепер штат складали тільки я та бухгалтер. Останній, того віку, як він сам казав: «Коли вже немає чого втрачати, але ще можна спробувати заробити».

В один момент я зрозумів, що це крах. В невеликому містечку швидко поповзли чутки та запросити нових робітників на місця тих, хто звільнився, стало неможливим. А для того, щоб розшукати когось з іногородніх, потрібен був час. Та й зникла впевненість в тому, що пізніше ще щось не загориться.

Більше місяця ми не працювали. З різних банків почали дзвонити та цікавитись чому я прострочив кредити. Я відбрехався, що просто забув якого числа маю перераховувати гроші та пообіцяв сплатити пеню за кожен прострочений день.

Трійця ще раз навідалась до мене. Однак, цього разу вони вже вимагали два мільйони на дрібні витрати та все ті ж 20% від доходу щомісячно. Якщо ж, я не знайду потрібну суму, пообіцяли «зробити мені боляче». І кожен день «все більш боляче».

Вони мали заїхати за грошима в четвер.

Сьогодні середа і я копав яму під яблунею.

«Для чого? Для чого це страхування? Саме з нього почалися всі негаразди!» — думав я. Раптом заступ глухо вдарився об щось дерев’яне. Я розгріб руками ґрунт та побачив невеликий контейнер. Розкопавши його повністю, вийняв ящик із землі та кинув на траву. Планки, з яких він був збитий, затріщали та на зовні випали декілька золотих злитків. Я доламав дерево руками та зрозумів, що ящик вщерть заповнений золотом. Я відшкрябував особливо забруднені злитки та голосно сміявся, радіючи як дитина. Це ж бо цілий скарб! Навіть захотілося розповісти моєму золотцю про свою знахідку.

Аж раптом я згадав, для кого копав цю яму.

За зникнення дружини я отримав два мільйони.