Навський Великдень

Бувало колись, як то прийнято у старших людей, зійдуться до бабусиної хати пізнім вечором сусідки, вмостяться на лавах біля печі всі гуртом та й давай правити теревені про свої молоді літа. Ех... Мені ж то що було малому до тих балачок? Сидів собі звично в куточку, та й слухав тривожне наспівування хуртовини за вікном, потріскування печі у будинку... Інше діло було коли бабуся накладала на стіл всякі ласощі, ось тоді і я знаходив своє місце серед цієї компанії. Одного такого вечора, як звичайно, в хаті зібралось невеличке бабусине товариство. Застілля цього разу вартувало моєї участі: подавали голубці з пенцаку, тож запрошення я і не запитував. І ось, як то ведеться при гостюванні, бабусині знайомі розпочали перші свої оповідки. Я ж натомість у той час глипав на їхні зосереджені в розмові обличчя та й наминав стиха собі страву, думаючи про своє, аж поки слово не дісталось тітці Стефі. Родом вона була із Львівщини, якщо про кого казати "меле язиком мов жорнами", то це точно не про нашу тітку Стефу... Навпаки, була вона завжди мовчазною та стриманою, а на подібних вечорах лиш вислуховувала інших. Само собою, що така переміна не могла не принадити уваги як і її коліжанок, так і мене - почесного й бувалого слухача таких теревень. Отож, схиливши голову на ціпок, тітка Стефа розпочала свою оповідь такими словами: " Коли була ще зовсім мала, років десь із п'єть було, казали мені дзядзьо, шоб на Навський Великдень з хати навіть носа не висовувала... А то тре сказати жили ми тоді біля самого цвинтаря, чєсом і глипнути з вікна вечором млосно було, не то шо йти кудас... Похованнє то велике й старе, ше за Польщі закладене, гроби як шпилі до верху сі здіймали... А тихо як було! Тілько й трава колихалась від вітру та ще сови пугукали. Згадую, і самій через стілько літ мурашки по тілі ялозять... Найстрашніше було як раз у тиждень по Пасці, у наших краях то називали Навський Великдень... Вважалосі, шо в той день небіжчики до церкви сі збирают на Паску, а поза церквов самовбивці бродят і людей лякают... До сих пір пам'ятаю слова мого дзядзя: Сиди, Стефко, в хаті нині... Та й нічого тобі робити на ґанку: як забачить тя яка душа блудна, то вважай, спокою до віку не дадут...будут сі снити зо дня в день і закликати до себе..." Та я сі слухала... Що тут казати? Мале було, настрахане - вікна всі позаслонювала і сиділа нишком в хаті, як мені дзядзьо наказував. Інша справа, коли ніч находила... От саме про це хочу я вам уповісти історію. Було то в ніч як раз на Навський Великдень, положили мене тоді саму на лаву біля вікна... Пам'ятаю, що вже всі давно як хропли і тільки я одна до глухої ночі очима лупала... аж чую хтось стогне на ґанку, та й так гидко, майже як то коти вміют по ночам кричєти... Вже думала своїх полечу будити, та де там...ноги як позаминались: ні туди, ні сюди. Коби б на тому стало, прошу Бога... Аж тут чую: "Бебевх!", ба й шибки задрижали в хаті! Якби то хто вгатив кулаком знадвору у вікно... І ту враз роздалось ніби хто зо всіх кутків у хаті крехтів: "Сте-е-ефа... Сте-е-ефочко! Відкрий, дитиночко, віконце..." І голос то був такий сиплий і давкий, нібито чоловікови хтось ножа в груди всадив... А далі чую: "Відкрий дзядзю двері, любонько, а то я, бач, заблудився..." І то таким твердим голосом як мій дід говоре. Я ж лежу не рипаюся, бо онде ж знаю, за стіною мій дід хропе... Та видко Бог милував, бо на тій бесіді все й скінчилось: ні стогону, ні стуку... Певно примара побачила, що ніц з того не вийде, та й полишила мене. Я ж мала бо, перелякана насунула коц по самі вуха, сяк-так перележала до самого раннє, та й побігла то всьо дзядзю розказувати... Пам'ятаю дзядзьо потім бігали до ксьондза і святов водов ґанок кропили..." Варто сказати, що після цієї оповідки про голубці з пенцаку я геть забув, страва так і захолола в мисці... А ночей на Навський Великдень відтоді я боюся як вогню.

 

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Команда Еліс
Історія статусів

07/05/21 13:35: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/21 02:15: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/21 20:00: Вибув з конкурсу • Перший етап