Тільки уяви...

 Борислав Скутин заклопотано забивав вікна своєї квартири широкими листами міцного металу. Він схвильовано поглянув на годинник: "Дідько! Шість хвилин залишилось. Ай, чорт з цим вікном, краще зайнятися дверима." Підхопивши молоток, чоловік чимдуж вибіг в коридор, де на нього вже чекала сусідка.

 —  У мене сіль закінчилась, — пробелькотіла дівчина, поправляючи коротесеньку спідницю.

 — Вибач, немає. Бувай.

 — Котику, навіщо грубо, До тебе завітала симпатична дівчина, а ти навіть кави не запропонував.

 — Лано, я сам до тебе потім завітаю. Добро?

 — Ні, я хочу тут і зараз.

 "Набридла малолітка, — почувся в голові знайомий голос. — Дорослою себе вважає. Давай її ніжно покараємо?"

 "Ні! — очима вигукнув Борислав. — Невже я знову не встиг?.."

 "Звичайно. Як і завжди. До речі, скільки минуло часу з нашої останньої зустрічі? Погляну у думках… Отакої! Три роки. Це ж ювілей! Відсвяткуємо?"

 — Агов! — дівчина помахала долонею перед обличчям чоловіка. — Що з тобою? 

 "Ох, як ти набридла!"

 "Не чіпай!" — на очах чоловіка заблискотіли сльози.

 "Не рюмсай! Відчуй насолоду життя. Тільки уяви… Ти притискаєш сусідку до стінки і одним рухом розриваєш кофтинку. Лана розслабляється, стає покірною. В цей момент ти пробиваєш їй живіт, копирсаєшся всередині неї. В її очах страх. Пам'ятаєш цей погляд? Так само дивилось кошеня — наша перша жертва…"  

 Голос замовк. Під ногами Борислава лежав труп Світлани.

 "Ні! Знову!" Чоловік забіг до своєї кімнати і почав порпатись у шухлядах. Нарешті дістав кайданки і прикував себе до батареї. 

 "Славо, не засмучуй мене. Невже думаєш зупинити металевими браслетами?" На мить в очах потемніло, а коли завіса спала, то чоловік побачив на долонях дрібні металеві крихти — залишки кайданок. "Допомогла іграшка? Годі гратися, час прогулятися!"

 "Благаю! Зупинися!" Ноги самі понесли з квартири.

 "Чого ти нудний? Згадай, як нам було весело!" 

 "Я чудово все пам'ятаю. Тому зараз піду іншим шляхом." Покинувши багатоповерхівку, чоловік ліг на проїжджу частину, з надією в серці чекаючи на авто.

 "Що?! Ти хочеш пожертвувати нашим задоволенням заради слабеньких людей? Годі гратися в лицарів, краще продовжимо веселощі…" 

 У цей момент з'явилась вантажівка, яка швидко наближалась до Борислава. Та коли між транспортом і чоловіком залишилось зовсім небагато, почувся вереск від гальмування.

 — Ти здурів! — з вантажівки вистрибнув розлючений водій. — Не міг з даху кинутись? 

 — Біжіть! — жалібно крикнув у відповідь Борислав. — Богом прошу, біжіть!

 "Богом просиш? Ну ти й ганчірка."

 — Що? Зараз поліція вирішить, хто від кого тікатиме.

 — Будь ласка, не робіть дурниць! Їдьте, поки можете!

 "Славо, годі принижуватись! За правилами можна стріляти на ураження після першого попередження, а ти його вже двічі попередив. Тож, тільки уяви… Він підходить до тебе впритул і замахується. Ти хапаєш його руку і відриваєш її. Нею, мов шампуром, пронизуєм тіло нахаби і гамселимо його об землю. Перехожі розбігаються в різні боки. Шматки тіла долітають до них, залишаючи на одязі плями крові. Оце видовище!"

 Голос замовк, заволока спала з очей. Довкола чоловіка все мчалось, бігло, шуміло. Неподалік почулись сигнали поліцейских авто.

 "Невже гонитва? Чудово. Веселощі продовжуються!

 Тільки уяви... Ти застрибуєш у кабіну вантажівки і чекаєш, коли охоронці порядку під'їдуть ближче. Нарешті натискаєш на газ. Кремезне авто зносить два службових авто. Вони підлітають і перевертаються. Ми з тобою їдемо далі.

 Носимося ми містом, все зносячи зі свого шляху. В деяких автівках пробитий бензобак, вони спалахують. Люди повсюду бігають скривавлені, на деяких палає одяг...

 Чогось ми збилися зі шляху: заїхали на пустинні поля. Зараз повернемося…" 

 "Припини, або вистрибну."

 "Чого це? Хочеш зірвати наші плани? Насолоджуйся життям…"

 "Гублячі чужі життя? Прощавай!" 

 Борислав викинувся назовні. Його тіло довго котилося дорогою. В результаті не вціліла жодна кістка, вся шкіра була вкрита синцями.

 "Знову все зіпсував! А в мене такий настрій був, до того ж юбілей…  Що ж, до зустрічі!"

 "Прощавай! Я, нарешті, помру…" 

 "Не мрій! Ми будемо жити дуже довго…"

 Скутин прямував до камери. Йому дали довічне ув'язненні в зоні суворого режиму. "Занадто ласкаво".

 Коли двері зачинились, співкамерники пішли на чоловіка. Та Борислав не звертав на них увагу. Мовчки сів на вільне ліжко і завмер.

 "Справжні негідники. На руках кожного з них кров десятків жертв. Треба їх покарати. Весело покарати. Отож, тільки уяви…"

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Команда Блейда
Історія статусів

06/05/21 23:16: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/21 02:15: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/21 20:00: Вибув з конкурсу • Перший етап