Дівчина з голодними очима

Я зустрів її посеред вулиці і не міг відвести погляд. Її очі, вони були такими дивними і такими… голодними.

Я не можу сказати інакше, бо нічого не пам’ятаю крім її очей, ні ім’я, ні статури, лише голодні очі. Вони б з’їли цілий світ!

Я зупинився, здавалося, що час зупинився, а її очі гіпнотично дивилися на мене. Я пішов за нею, запросив у кафе, вона погодилася, ми годинами розмовляли за чашкою чаю, а вона все дивилася і дивилася…

Потім вона спитала, чи хочу я до неї, а я все не міг відвести погляд. Не пам’ятаю, ніби я погодився, я пішов за нею, я готовий був іти куди завгодно. Ми прийшли до якогось будинку, вона востаннє глянула на мене і промовила, а після цього я біг і не міг спинитися, а в голові в мене шаруділи її слова.

До чого у неї був неприємний голос, ніби репіла незачинена шибка, ніби пожмаканий папір розпрямлявся, ніби хтось давно помер і намагався вимовити скам’янілими голосовими зв’язками. Ось, що вона промовила:

- Як я давно не грілася! Як мені холодно, хочу твоє обличчя, хочу твою шкіру, хочу твоє серце! Хочу тебе, хочу усього, хочу твої спогади, хочу твою душу, хочу твою першу сварку, хочу твої перші сльози, хочу твої гарні спогади, хочу твій перший поцілунок, хочу твою першу перемогу, хочу перший біль, віддай мені їх, я така голодна!!! Хочу…