Жив

Істаліна Лестаківна виводила крейдою каліграфічні літери.

– Тема нашого уроку – урочисто промовила вона й зробила коротку, але майже театральну паузу – Ленін Жив. Ви дізнаєтесь про те, як Володимир Ілліч любить дітей та яких зусиль докладає, аби ваше дитинство було щасливим і безтурботним.

Тридцять пар очей невідривно спостерігали за класною керівницею. Всі сиділи тихо та ловили кожне слово про люблячого батька всіх народів світу.

– Одного разу Ленін прийшов до будинку піонерів на новорічну ялинку – почала нову розповідь Істаліна Лестаківна – Людей біля входу було багато. А оскільки зима того року видалась холодною, перед дверима Будинку піонерів виникла тиснява. Всі хотіли швидше зайти до теплого приміщення. Підійшов Ленін до натовпу та став у всіх за спинами, очікуючи своєї черги. Стоїть, лише ногами переминає, аби не сильно змерзнути. Але тут хтось його помітив та впізнав. Піднявся галас. Люди від дверей відходити почали, щоб Леніна пропустити всередину. Стали живим коридором і запрошують Ілліча. А Ленін посміхнувся до всіх і каже: «Це при царизмі люди розбігались та господ перед собою пропускали. А зараз часи інші. І я разом з усіма постою та зайду, коли моя черга підійде. Але раз вже такий гарний коридор зробили, то нехай по ньому першими пройдуть піонери, бо саме вони головні гості на сьогоднішньому святі.» Сподобались людям такі слова Леніна, і всі йому зааплодували. Після концерту Ленін особисто привітав усіх з Новим роком. А найкращим учням подарував неймовірно красиві іграшки. Тому і ви вчіться добре й отримаєте гарний подарунок від Володимира Ілліча.

Істаліна Лестаківна глянула на годинник та побачила, що урок добігає кінця.

– А тепер дістаньте щоденники і запишіть домашнє завдання – написати твір на тему: «Якби я зустрів Леніна, я б йому розповів про…». От про що б ви йому розповіли? Напишіть, а за тиждень ми всім класом послухаємо ваші твори.

Пролунав дзвоник, і за лічені хвилини клас спорожнів. Діти групками та поодинці розійшлися у різні боки від школи.

Боря йшов додому сам. Дорогою він прокручував у голові слова вчительки і щось у них непокоїло його. Він добре пам’ятав як минулого літа їздив з батьками в гості до тітки в Москву. Як вони родиною гуляли містом, зокрема й Червоною площею. А після годинного стояння в черзі потрапили до мавзолею, де лежав ВІН. Боря в свої сім років вже чітко розумів, що таке смерть. Його дідусь, ветеран війни й герой праці, помер два роки тому. Прощалися з ним всім районом. І процесія настільки тоді вразила хлопчика, що він не раз після того влаштовував поминальні паради зі своїх солдатиків та ведмедиків. Тому коли в труні з броньованого скла Боря побачив вождя пролетарів, то зовсім не злякався. А лише почав уявляти, яка пишна і велика хода мала бути, коли померла така людина.

Саме ці спогади і непокоїли його зараз. Якщо Ленін помер, і він на власні очі бачив його мертвим, як він може приходити до дітей? І про що розмовляти з мертвим? Мерці ж не можуть відповісти.

Вечір минув буденно. Боря зробив уроки, повечеряв та пішов у кімнату готуватися до сну. Мама, як завжди, зазирнула до нього поцілувати на ніч та загасити світло. Боря згорнувся калачиком під ковдрою і заснув майже миттєво.

Неприємний скриплячий звук обірвав сон в одну секунду. Хлопчик розплющив очі та сів у ліжку. Дверцята шафи з рипінням відкривались. У ніс ударив кислий запах оцту. Боря вдивлявся в темряву шафи, але нічого не міг розгледіти.

Раптом між вішаками зі шкільною формою, у вузькому отворі шафи з’явилася рука. Одразу за нею виринула друга. А за мить до кімнати ступив невисокого зросту чоловік. Боря хотів закричати. Та ком у горлі не дав йому це зробити. Тремтячими руками хлопчик схопив кишеньковий ліхтарик, який стояв на тумбочці біля ліжка, і направив світло на нежданого гостя. Тонкий промінь світла пробіг сірим костюмом та зупинився на лисій голові з маленькою борідкою. Боря не повірив своїм очам. Перед ним стояв, немов на малюнку, Володимир Ілліч Ленін. От тільки колір його шкіри в світлі ліхтарика здавався зеленуватим.

– Жиииииииииииииив! – прохрипів Ленін і ступив крок до Боріного ліжка.