Зворотній відлік

Здавалося, що несамовитий стукіт серця з кожним ударом призводив до запаморочення. В іншій ситуації, Олеся скривила б лице й навіть не наблизилась до сирого та темного тунелю. Тепер, перелякана й подряпана, вона босоніж бігла по каналізаційним калюжам, де ще хвилину назад шурхали щури. Дівчина ніби втрачала на ходу свідомість, але мигцем приходила до тями, і продовжувала летіти не оглядаючись, а позаду чулося відлуння скреготу металу о бетон. Глибокий жах, що мав початок у череві, розтікався ядовитою слиною по всьому тілу. Волога пітьма протягувала довгі, тонкі пальці мерця, що сірими зміями намагались вчепитись в одежу та шкіру утікачки. Від чорних, байдужих стін відгукувалось важке кульгання шкіряних черевиків, для яких час не мав значення – важлива лиш ціль.

«Поворот направо… Ще декілька кроків і відпочину, та…» — Зап’ястки синього кольору нили, а ліктьовий згин лівої руки набрякнув і болів, ніби голка з крапельниці була декілька днів у вені. Олеся не пам’ятала як опинилася в тому підвалі, останнє що химерно спливало на думку, як вона приїхала щоб провести урок англійської для дитини. Двері будинку відкрив чоловік років під п’ятдесят, у величезних окулярах, що непропорційно збільшували очі й потворили вигляд. Всередині занило, по нутрощам почало ковзати тривожне відчуття лиха, втім дівчина зробила крок за поріг.

Рука потягнулася до потилиці й відсахнулася – голова була добряче розбита й досі боліла. Олеся добігла до чергового повороту й обперлась о стіну. З грудей вирвався жалісний стогін і дівчина заплакала. Почувши шарудіння, насторожилась і сконцентровано дивилася в темний коридор. Через тишу, що охопила простір, здавалося, що дівчина оглухла. Десь позаду, в калюжу впав камінець зі стелі й волосся стало дибки. Одночасно, спереду вибіг великий, як кішка, щур. Дівчина підскочила й вилаялася. Дальній край тунелю був у непроглядній темряві, проте там, наче мара, запалав вогник ліхтарика, блимнули лінзи окулярів і до остраху чемне: «Олесю, йдемо чаювати…» Човгання чобіт і скрегіт заліза о бетон був саме тою рушійною силою що піднесла втікачку.

Важко дихаючи, Олеся зробила поворот наліво й побачила метрів за сорок проблиск світла. З останніх сил прискорилась, і як лань майже перескакувала ту відстань до волі, але вступивши в огидний слиз, підсковзнулась й впала на хребет. З рота вирвався крик і по щокам потекли сльози. В ніс бив трупний сморід, навколо шаруділи щури. Вдалині почулося як лезо топірця чи якогось лому шкребе по камінню. «В мене є печиво й солодкі цукерки, Олесю!» — мов з кошмару лунав надто ввічливий голос маніяка. Дівчина спромоглася піднятися, втім бігти вже не могла, лиш повзти до омріяного світла у кінці тунелю. Дмухнув свіжий вітерець, що нагадало про – ніби з минулого життя – світ у котрому світить сонце й співають пташки. Це додало сил виснаженому тілу, дівчина зойкаючи, через біль у спині, спромоглася доповзти до джерела примарного освітлення. Тьмяне світло визирало крізь замурзане скло. До самої прозорої перегородки ще треба було дістатися, бо перед нею, приблизно в пів метра було скупчення іржавого заліза, наче його тут складали навмисно. По той бік скла знаходилась канава, при тому, десь на півтора метри уверх ходили люди. Олеся схопилася за іржаві прути і почала істерично кричати. Через секунд десять, вона зрозуміла, що кричить лиш для себе й її ніхто не чує. Серце дівчини залилося кров’ю від розпачу, зліва, вона побачила як у поворот увійшов переслідувач. В грудях закалатало ще дужче, Олеся ривками смикала іржаве залізо, кричала й у божевільному маренні розідрала долоні об іржавий перетин, що став на шляху до волі. Дівчині вдалося вирвати невеличкий залізний прут і втиснувшись у вологу стіну, вона вишкірилась наче дикий звір загнаний у кут і чекала. Долоні стікали кров’ю, ліву руку тягнуло ниючою біллю. Все тіло викручувало, втім в очах горіла хижа, первозданна лють.

Свіжий вітерець дмухнув на останок, по шиї пробігли мурахи… Краплі зі стелі були своєрідним механізмом зворотного відліку. Крап-крап. Від бетону відбивався скрегіт заліза, а від стін м’який голос, що наспівував колискову.

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Команда Данте
Історія статусів

06/05/21 02:12: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/21 02:15: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/21 20:00: Вибув з конкурсу • Перший етап