Овочівник

— Будь ласка, відпусти мене.

— Ти просто не розумієш того, що я даю. Хто ще пропонував тобі обрати спосіб власної смерті? Це наступний мій дар, підготовлений спеціально для тебе. — він доторкнувся пальцем до кінчика її носа та гучно розсміявся, коли вона здригнулася.

— Ні, будь ласка, мені страшно.

— Страшно? Що страшно? Померти? Чому? Ти могла чогось боятися до того, як народилась? Ні? Тоді чому згадка про смерть викликає в тебе такий страх?

— Я не хочу… — простогнала вона.

— Мучитися до кінця життя — ось що справді страшно. — сказав він, одягаючи медичні рукавички. — Помирати не страшно. Твоє тіло кладуть в домовину. Її закопують. А далі про тебе поступово забувають. І всі спогади неквапливо розчиняються в землі. Відсутність спогадів — це теж досить моторошно. До речі, в аптеці закінчились білі рукавички, то я купив чорні. Це тебе не лякає? Взагалі, я не дуже люблю чорний колір. Він якийсь надто траурний.

Вона вкотре сіпнула мотузкою, якою була прив’язана до стільця. Беззвучно схлипнула. Сльози з припухлих очей перестали литися ще вчора.

Так і не дочекавшись відповіді, він продовжив:

— Між іншим, про траур. Знаєш, я нещодавно був на кладовищі. Похорон. Пройшовся мимо цих ліжко-місць. Ммм… Квіти на могилах. Такий спокій. Навіть в голову прийшла досить цікава думка. От для чого взагалі природа створила людину? Багато філософів шукали відповіді на це запитання. Ти як думаєш?

— Я не хочу. Справді…

— От і всі так! Не хочуть думати. Але я думаю. Я думаю, що природа створила людину для удобрювання землі. Як і перегній. І це прекрасно. — він обернувся, наче очікуючи від неї сповненого захоплення погляду.

— Ні, не треба.

— Так-так! Твоя правда. Перегній це не прекрасно. Але сама ідея! От уяви: я тебе поховаю, а наступного року посаджу на тому місці бурячки. І обов’язково про тебе згадаю, коли готуватиму з них борщ. Уявляєш, я таким чином можу продовжувати спогади. До речі, нагадай, як тебе звати? — його губи розпливлися в широкій посмішці.

— Горошок.

— Ну це не цікаво. То я так кличу. Бо ти й досі не сказала своє справжнє ім’я. — він підійшов до дальнього кутка підвалу та підняв з підлоги її біле плаття в горошок. Воно було зірване з неї в перший же день. Піднісши тканину до обличчя, він глибоко вдихнув.

— Ти хворий збоченець. — безсило вигукнула вона.

— Всі, хто сидів на твоєму місці, рано чи пізно мене так називали. І так само всі називали свої імена. Так що не думай, що ти чимось здивувала. Скажеш, чи мені знову принести «дядю Федю»?

Вона злякано захитала головою. Підійшовши до неї впритул, він нахилився:

— То як?

— Оля. — вичавила вона.

— О-ля-ля! Жує мене журба! Ольга, Ольга. Це ж від скандинавського «Хельга», вірно?

Вона промовчала.

— Так. Хельга — «свята». — він мрійливо закрив очі. — Набридли мені всі ці святі, ці боги. Чомусь мені здається, що в давнину, коли всього цього ще не придумали, то й простому люду жилося значно простіше. Ну, в плані смерті. Уявляєш, навіть загробного життя тоді ще не існувало.

Він швидко накинув свій зашкарублий фартух та вдягнув захисні окуляри.

— Хельга, ти так і не визначилась: болгарка чи ручна пилка? Можливо ще щось? Обирай. Все в твоїх руках… Тобто в моїх.

Ольга міцно стиснула бильця стільця, від чого побіліли її досі рожеві нігті.

 

Він стер червону рідину з окулярів. Кров на губах просто злизав. Насвистуючи популярну мелодію, скинув з себе забруднений смертю одяг та вмився у ржавій раковині.

В цьому світі важлива лише ганьба та слава. А тому, головне не обісратися до смерті. Хельга, на жаль, з цим не справилась.

Діставши із шафи щоденник, він почав щось в ньому занотовувати. Коли закінчив, поглянув ще раз на те, що залишилося від його жертви.

— З підкормкою для бурячків вирішено. Але ж я хотів ще огірочків посіяти…

Він вийшов з підвалу та взявши паперову коробку, погрузив її до робочого автомобіля. Через кілька хвилин зупинився біля потрібного будинку. Двері відчинила схвильована та розпатлана жінка.

— Господи, це ви. Несіть овочі на кухню. Боже, яке горе.

— Щось трапилось?

— Моя Оля зникла. Її телефон не відповідає.

— Повернеться. Можливо просто десь загуляла з друзями. Краще спробуйте, які хрумкі огірочки вродили цього літа. А наступного року я планую посіяти бурячки. Вони обов’язково мають вам сподобатись!

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Другий етап: Команда Геральта
Історія статусів

06/05/21 02:11: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/21 02:15: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/21 20:00: Грає в конкурсі • Другий етап
30/05/21 20:00: Вибув з конкурсу • Другий етап