У серці туману

Це послання я пишу з невідомого й моторошного місця, у яке мене привела природна аномалія. Попри несусвітні жахи, з якими мені довелося зіштовхнутися в цих похмурих землях, я хотів би вірити, що цій дивовижі є наукове обґрунтування.

Вперше її описав фізик Чарльз Доджсон у казці «Аліса в задзеркаллі». Альберт Айнштайн і Натан Розен називали це мостом, такою собі трубкою між різними точками простору-часу. Джон Вілер нарік це явище кротовиною.

У своєму минулому житті я був далекий від фізики, та й від природничої науки загалом. Уперше аномалію я помітив кілька років тому, коли повертався додому. З дахів будинків, немовби морська піна, скочувався густий, смолистий туман. Він плавно розлягався тротуарами, дбайливо обгортав дерева, лавки й автомобілі. Мене так полонила ця краса, що я не зводив з неї погляду. Тоді серед імли я раптом уздрів розмиті силуети кам’яних будиночків. Та тої ж миті туман сором’язливо стягнувся, неначе краплі рідкої ртуті, і всі обриси зникли за його пеленою.

Минуло кілька тижнів, перш ніж аномалія повторилася. Цього разу я спостерігав з вікна, як імла сніговою лавиною сповзала на землю й знебарвлювала світ. Попри теплий літній вечір, скло на моїх шибках почало вкриватися тонким шаром паморозі. Вона неквапливо стягувалася досередини, ховаючи від мене серцевину туману, де крізь тонку завісу пари майоріли старі будиночки й кам’яні вежі. Допіру паморозь зашторила собою вікна, у незмірній далечині розлому я завважив гору та готичну споруду з чорного мармуру на її схилах.

Звідтоді аномалія стабільно навідувалася до нашого двору, і це не могло не викликати тривоги серед мешканців. Часом через неї зникала електрика, завмирали годинники, виходили з ладу генератори. Це наштовхнуло мене на думку про електромагнітні імпульси, які б могло випромінювати явище. Тоді я й занурився у вивчення кротових нір, що їх появу, як я вважаю, спричинює екзотична матерія з надсвітловою швидкістю, на кшталт тахіонів.

Проблема полягала лише в тім, що попри всю особливість, кротовини наділені вельми підступною властивістю. Без від’ємних частинок, що стабілізують їх, труби згортаються, перш ніж ви встигаєте дістатися іншого кінця. І тоді — назавжди застрягаєте в сингулярности.

Одного вечора, коли мла вкотре вдарила хвилею по нашій вулиці, я мав нещастя опинитись у дворі зі своїм псом. Моґавк гуляв без прив’язі, тож від самого лише погляду на туман моя душа похолола. Пес наїжачився, вишкіривши пащу, та ніяк не реагував на мої команди.

Імла зусібіч обступила нас, а затим розкрила свою моторошну улоговину. Уздовж вулиці тягнулися архаїчні будинки, позад них маячіли кам’яні вежі, гори. І чорні хмари, що зловісно нависали над ними. Раптом собака ошаліло загавкотів і кинувся в серцевину розлому — я не мав іншого вибору, окрім як наздогнати його.

Та вмить гавкіт обірвався. Крізь серпанок вималювалися обриси таємничої фігури, яка рухалась у мій бік під супровід металевого дзенькоту. За мить з імли виступила істота в потріпаній чернечій мантії. Ноги її сковували ланцюги, а в руці вона тримала чорний і зсохлий труп тварини, немов він пролежав тисячу років на дні болота. Потвора жбурнула його до мене. На ошийнику мріло ім’я «Моґавк».

Груди прохромив нестерпний біль. Полонений жахом, я став задкувати, коли помітив, що кротовина закрилася. А з туману тим часом один за одним виступали моторошні істоти в ланцюгах.

Мені пощастило заховатися в будинку неподалік. Звідтоді я живу в очікуванні відкриття кротовини, яка відведе мене додому. Гадаю, на дворі десь кінець XVI століття, хоча точної дати мені ніхто не каже. У цьому місці люди вельми мовчазні й налякані через тумани, що часто сходять на містечко з гір.

Так чи інакше, але, в цьому тумані, я певен, висока концентрація тахіонів, що провокують появу кротових нір. Вони можуть поєднувати не лише різні часи, але й простори. Це б сповна пояснило існування древніх богів і могутніх створінь, яким місцеві так ревно поклоняються.

На жаль, я змушений констатувати, що цей лист ви прочитаєте не раніше за 2021 рік, оскільки вище зазначене могло вплинути на хід історії, а отже суперечить причинності та всім законам всесвіту. А великий володар Ханалут не любить, коли світову рівновагу порушують. Про нього я вичитав у тутешніх окультних книжках. Ще вони відкрили мені жахливі таємниці, безмежні знання про істот поза простором-часом, що вже незабаром прийдуть у наш світ.