Під місячним сяйвом

Годинникова стрілка стояла на місці. Було тихо, немов мить зупинилася. Відображення в дзеркалі - не відображало. Дзеркало було схоже на цинковий лист. У вікнах мерехтіли силуети рук незапрошених гостей. А Ісус на іконі єхидно посміхався. По кімнаті і по стінах розлетілися тіні кажанів. З неприємним писком, вони кружляли над головою. А я судорожно махав шваброю намагаючись відігнати злих демонів. Тіні зникли просочившись в ущелини дерев'яної підлоги, забравши все зло з собою, а може і не все...

Я стояв по серед кімнати зі шваброю в руці. Землю під ногами почало трясти. Щось гупало на вулиці. Я підійшов до вікна, потягнувся рукою до шторки, як тут мене відкинуло назад на три метри, а замість стіни було порожнє місце, немов хтось жахнув з гранатомета. Лежачи на спині з дерев'яшками на тілі, що колись були віконними вставками, я спостерігав за тим, як стометрова стонога пересуває своїми лапками, повзучи по вулиці. Вона трохи зачепила мій будинок. Стонога побігла далі по вулиці. Я встав, взяв швабру і пішов озирнутися, вийшов на вулицю через новий вхід. З відкритим ротом дивився як гігантська стонога звернула вниз біля Приватбанку і поповзла в бік Магістральної. Я повернувся і пішов в сторону АТБ. На вулиці я побачив силуети двох людей далеко. Я йшов їм на зустріч міцно стискаючи свою швабру в руці і коли вони вже були зовсім поруч, вони все одно залишалися темними силуетами, навіть під світлом вуличного ліхтаря. Дві темні плями у вигляді людей пройшли повз мене. Я дивився їм вслід. Ворота наших сусідів недружелюбно гарчали. Я відійшов на інший бік дороги. Але з іншого боку на мене витріщалися візерунки на паркані, у вигляді риб'ячих очей. Калітка підстрибувала з місця, як якась божевільна істота і якби у неї були ноги, вона б точно побігла хапати мене за ногу замість сторожової собаки.

Біля АТБ як завжди стояла компанія гопників, але мені терміново потрібно було згущене молоко, щоб заспокоїти нерви. Я йшов до них, намагаючись не дивитися їм в очі. Але один з них не давав мені проходу. Він побачив за моєю спиною гігантську стоногу, яка вибігала з-за рогу будинку суду. Гопники розбіглися в різні боки перетворившись на тарганів. Вже з вікна АТБ я спостерігав як стонога намагалася ловити тарганів-гопників, які вже розбіглися по площі.

На жаль, в АТБ була перезмінка. Мертвий охоронець, чекав живого. А тіні примар-касирок виглядали дуже змученими. І мені не хотілося їх турбувати. Тому, я вийшов з АТБ залишившись голодним і побачив як гігантська стонога поглинала квартири. А їх і так було мало в нашому маленькому містечку. Тут я згадав, що вдома під ліжком у мене лежав РПГ діда, який залишився після Третьої Світової. Я побіг додому, поки краплі кислотного дощу повністю не роз'їли мою шкіру, адже я і так був лисим, а протикислотний плащ я залишив удома. Стонога доїдала останню квартиру в місті. Я зарядив дідів РПГ бабусиним фугасом. Вийшов у двір, націлився і жахнув по стоногі. Її лапку вибухом снаряда відірвало і відкинуло на сусідній будинок, який незабаром перетворився в легендарний пил. Непогано, зовсім непогано. Тепер у неї залишилося всього 99 лапок. Стонога, вибачте, дев'яносто-дев'ятинога навіть не відчула дамагу. Її мила мордочка і два її стометрових вусики подивилися в мою сторону. Мені залишалося сподіватися тільки на Бога, ну і звичайно ж на американську авіацію. Гігантська стонога дивилася на мене, як на комаху, а не навпаки. Вона метнулася в мою сторону, швидко, ніби вона біжить по стіні, але під її лапками кришилися будинку моїх сусідів. В ту саму секунду, буквально з ні-звідки два американських винищувачі скинули на неї напалм. Чим незабаром перетворили стоногу в попіл. Запахло джунглями В'єтнаму, як зараз пам'ятаю... Кошмар закінчився. Як завжди американці перемогли. Наближався світанок. Скоро з'являться промінчики першого а потім і другого синього сонця. І вся аномалістична чортівня піде разом з місяцем і її темним, зловісним світлом.

Під місячним сяйвом

Кінець