Печиво з червоної м'якоті

Спітнілий, і роздратований Роббі, сердито скривив обличчя, і вишкірив жовті зуби, коли важке повіко напівпритомної Харпер, знову затремтіло. На цей раз, зіниця молодої дівчини збільшилась у декілька міліметрів і сітківка ока заповнилась світлом рефлекторної, підвісної лампи, що висіла над кремезним тілом вбивці. Він обережно підніс затискач до правого ока своєї жертви і пробурмотів: «Ось і все лялечко –солодких снів». Містер Роббі, із властивим йому шизофренічним розладом надав можливість Харпер, перед самісінькою смертю, поглянути в люстерко. Воно лежало на столику для інструментів, поруч із ножом для розтину черевної порожнини.

— Тобі подобається? Скажи –но, – запитав він, провівши ніжно по обличчю юної леді, своєю рукою.

— Відпустіть, - я нікому нічого не розкажу. Благаю.- прошепотіла із останніх сил дівчина. - Секційний стіл на якому вона лежала був залитий прозорою рідиною, із різким запахом –це була побутова хімія. Саме таким чином дивакуватий фермер, маскував неприємний аромат трупів у орендованого ним будинку: поки ті ще лежали частково у холодильнику, у погребі, та у ванній, в бочках для зберігання риби.

— О, ні, це неможливо. Я хочу зробити маленький надріз твоєї вилиці і пінцетом Шора, відірвати шматочок твого м’яса. Цікаво, яке ж воно на смак?

— Не треба, прошу!.. –завила жалібно Харпер, її затягнутий автомобільним паском – рот, занімів в очікувані неминучого кінця,- навіть шия перетягнута шкіряним чоловічим поясом, не робила спроб рефлекторно пропускати згустки слини.

— Дозволь послабити руки!- збентежено запропонував він, і в ту хвилину до кімнати що була призначена для катувань, зайшла місіс Клер.

— Я принесла продезінфіковані склянки для м’яких тканин і металеву ванночку для замочування інструментів, – із самісінького порогу, почала говорити вона, наче за вивченим планом. Обличчя похилої пані, не виражало жодних емоцій, скляні очі із сірим відтінком дивилися в одну точку –це був гострий кінець анатомічної пилки: Клер ,ні разу не поглянула в сторону Харпер, але та не зводила із неї очей.

— Ну що ж, розпочнемо!- Роббі, прийшов на пік свого задоволення, взявши до рук молоток, що був призначений для відбивки м’яса. Одним рухом, маніяк забруднив собі гумові рукавички і гумовий фартух. Навіть імпровізована шторка із мішковини що висіла над тілом вбитої, стала мокрою і нестерпною на вигляд.

— Я зціджу кров для замісу? То все для печива, – забідкалась старенька і кинулась підставляти скляний бутель під стік, що був внизу того секційного стола на якому лежала мертва.

— Так буде краще, мамо. – понуро буркнув син і переклав темно-сині передавлені ноги Харпер, в ліву сторону, щоб звільнити нижню порожнисту вену від утисків і дати червоній рідині безперервно збігати вниз.

Кілька місяців до цього…

У тій місцевості, не було ознак цивілізації, Єдине, що нагадувало про то, що колись тут були люди – металобрухт. Кусні старих, та порізаних рейок, деформовані іржаві кабіни від побитих авто, кузови та безліч непотрібних речей. Харпер, поправила свій блідо-рожевий капелюх в стилі «стетсон» і вийшла зі свого сірого Форду Ф-250, та поглянула в сторону невеличкого ранчо, яке належало Роббі Лі, та його старенькій матері –Клер Грін-Лі. Ферма знаходилась за пару миль від центрального шосе і майже була непомітною, серед густих чагарників чорної, та червоної смородини, чорниці. Дівчина із великим зусиллями знайшла стежку, що вела до фермерів. Її, потрібна була допомога, адже, двигун її автомобіля заглох, посеред пустої дороги.

Подвір’я Роббі Лі, здалось її наскільки лячним, що на мить вона побачила пухнастого, іграшкового, білого зайчика в кровавій руці, що виглядала краєм із привідкритих дверей…темного підвалу.

— Бух! – зареготав господар ранчо, стоячи позаду неї.- Дівчина перелякалась і випустила із рук зв’язку ключів, прямісінько під ноги Роббі, - той притиснув підошвою їх до землі. Його брудний і старий одяг смердів бензином і вона зрозуміла, що назад дороги нема.

—О, Боже! Віддайте мені мої ключі! –нервово зарепетувала дівчина і відчула нестерпний сморід, що доносився із вигрібної ями.

— Ключі?! ..Які ключі?! ..Ти напевно маєш неувазі ключі, від того сірого Форду Ф -250?!..

Харпер, кинулася бігти назад, до початку пройденого нею шляхом. Але Роббі, вже все обміркував, і поставив пастку заздалегідь відведеному місці.

Клер, залила до фарфорової чашки – окріп, і поставила кошик із печивом на білу скатертину.

— Пригощайся, любий мій хлопчику,- лагідно промовила старенька.

Її печиво за особливим рецептом, було бездоганне.