Ненароджена вєлікая Русь

Він роззирнувся. Невже спрацювало?

Помотав головою, покліпав очима, вщипнув за руку, і, для надійності, вліпив собі ляща. Нічого не змінилося: він досі стояв на роздоріжжі неподалік мурів міста, що, здавалося, зійшло з ілюстрацій до підручника історії, а якийсь нажаханий його раптовою появою чоловік тікав до брами. Вітер лоскотав ніздрі приємними стародавніми запахами диму та гною.

Спрацювало! Бляха, спрацювало!

Знайдений у глибинних нетрях божевільних рідновірських форумів опис ритуалу виявився дієвим. Утілити його було дуже непросто, особливо частину з лайном, але... Спрацювало! Він – справжнісінький ПОТРАПЛЯНЕЦЬ.

О, про них він знав чимало. Сотні книжок найкращих російських фантастів (загальновідомо, що українська література вбога і геть далека від цього високого жанру), тисячі різноманітних тематичних фанфіків... Читаючи, як афганець у тілі бджоли протистоїть Гітлеру, а простий бурятський тракторист допомагає Петру Першому розбудувати славетну російську імперію, він складав солодкі плани дій на будь-який випадок. Але часові портали не відкривалися, клінічна смерть не приходила, тож довелося взяти справу потраплянства в свої руки.

І його занесло сюди! Отже, Київська Русь. Золота доба, неймовірна вдача, справжнісінькй джекпот для правильного потраплянця, лишається тільки...

Його тріумфальні думки перервала поява дружинників. Він одразу впізнав їх – три богатирі з картини Васнєцова! Альоша Поповіч, Добриня Нікітіч, Ілля Муромець... І він бачить їх вживу! Славетні руські воїни! Кремезні статури побрязкували важкими кольчугами, руки стискали зброю – лука, булаву, списа. Яке щастя, що саме вони трапилися йому першими!

— Ой ти гой єсі, добри молодци! – заволав, підбігаючи до них. – Прібил до вас із грядущєго!

Билинні вояки спинили коней за кілька кроків. Дивилися на нього з-під шоломів круглими від подиву очима. Відчувалося, ніби від його вітання їх огортає відчуття неспокою, тривоги, дискомфорту.

Це нормально, подумав він, і про всяк випадок глибоко вклонився. Напевно, сучасна зовнішність трохи збила їх з пантелику. Линяла кофта з пошарпаними обличчями та майже стертими літерами, в яких досі можна вгадувалося слово АРІЯ, прекрасне довге волосся (його таємна гордість), шорти, вирізані зі штанів камуфляжу “дубок”... Недивно, що добрі молодці дивляться на нього з похмурою підозрою.

— Доброго дєньочка! Вядітє мене до вашого князя! Алі волхва. Розкажу, какі нам розбудуваті вєлікую Русь, аби не розпалася вона, аби жила й квітла многая лєта, шоб нікакіє гаспіди НАТО та ЄС нас нє розвалілі!

Один богатир – схожий на Альошу – витяг із сагайдака стрілу та поклав її на тятиву. Другий, ніби Добриня, сказав щось нерозбірливе. Третій, ймовірний Ілля, перехопив списа якимось небезпечним хватом. У повітрі запанувала атмосфера страху, жаху, огиди.

— Нє разумею вас, добри молодци! – він трохи запанікував.

Мабуть, дарма сказав про НАТО і ЄС. Забагато інформації!

Чи, може, його староруська занадто кепська? У такому випадку доведеться спробувати українською. Це було неприємно, адже мову він не любив і взагалі не поважав, але чого не зробиш заради видатної історичної мети?

— А якщо я розмовлятиму так, стане краще?

Краще не стало.

Йолоп! Як він міг подумати, ніби мова здатна тут зарадити? Адже її вигадали аж у дев’ятнадцятому сторіччі срані австріяки, аби роз’єднати народи триєдиної Русі!

— Дазвольтє поясніть... Я хароший! Добрий! Лєпший! Друг. Брат, - для переконливості він помахав їм обома долонями.

Щось із неприємним посвистом встромилося в живіт. Він із подивом опустив очі, і побачив, як з лоба Валєрія Кіпєлова стирчить опірена паличка. Навколо неї проступала темна пляма, і раптом в животі стало боляче.

Це якась страшна помилка!

Схопившись за пораненого живота, він зробив кілька болючих кроків назустріч богатирям. Вони не зрозуміли! Чорт, чорт, чорт! Його план тріщав по швах. Чому? Як так сталося? Невже австріяки прийшли сюди раніше і тут теж встигли піднасрати?

Груди прохромив спис Іллі Муромця. Не так, усе мало бути не так! Чому вони не слухали його? Чому не повели до князя? Він би все пояснив і розповів, під його мудрими порадами Русь стала би наймогутнішою державою планети... У книжках це завжди спрацьовувало!

Спис смикнувся та з неприємним чваканням покинув його грудну клітку. З’ясувалося, що тільки спис і тримав його на ногах. Коліна підкосилися, і він упав просто перед копитами богатирських коней.

На очі навернулися сльози, в яких пливли образи величної руської мрії, приреченої на загибель.

— Срані фантасти... – прохрипів він наостанок.

Вдалині дзвонили дзвони Софії Київської.

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Історія статусів

01/05/21 01:29: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/21 02:15: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/21 20:00: Вибув з конкурсу • Перший етап