ruVIm

Христос Анесті ек некрон, танато танатон патісас, ке тіс се тіс мнімасі зоін харісаменос. Прозвучала молитва сухим-хриплиплим голосом у напівосвітленій свічкою келії і запанувала тиша. Мерехтіння вогняного язика немов намагалося порушити цю могильну тишу в якій на колінах непорушно стояла постать молодого монаха відлюдника. В свої тридцять три роки отець Рувим був повністю сідий. Білизна його волосся та бороди виблискували неначе сніг, що сліпить очі в зимній, сонячний день. Доглянуте та пишне волосся зібране до хвостика спадало на широкі та мужні плечі аскета. Навіть через підрясник було помітно богатирську статуру подвижника. Борода рівномірно покривала злегка округле обличчя, а сірий відтінок зажурених, чи то задуманих очей немов підкреслював його сивину. Глибокий ковток повітря і видих розірвали пелену гнітучої тиші, а під ногами заскрипіла стара дерев'яна підлога, коли отець Рувим піднявся на ноги і погасив свічку. Вже світало і перші примарні проблиски дня заглядали у вікно старої покинутої домівки в якій мешкав монах. Жив він подалі від людей у дрімучому лісі і тільки по неділях та святах приходив у село на літургію, яку служив з приходським священником Іоаном. Ніхто не знав майже нічого про особисте життя отця Рувима. Навіть отець Іоан в якого Рувим ісповідувався недолюблював останнього, за його бездоганність та слідування кодексу священника. Та що там казати, не любив? Він його ненавидів, хоч як не старався це приховати. З рештою не дивлячись на педофілію, содомію, симонію та нескінченну кількість моральних пороків всередині церкви у кожного знайдеться своя таємниця.

Двері повільно відчинилися і старі петлі пронизливо заскрипіли. Рувим спокійно та впевнено вийшов надвір і на декілька секунд завмер дивлячись в далечінь. Навколо все було вкрите густим туманом, а в повітрі відчувався сирий аромат весняного моторошного ранку. Здавалося все довкола вимерло, а ні звука, а ні найменшого шороха. Тріск гілки під ногою різанув слух і Рувим зробив другий шаг, а за ним наступні. Він йшов через туманний ліс до села, перебираючи в руках чотки і читаючи молитву. Вийшовши з лісу він попрямував вуличкою, що вела до храму. Селяни ще спали і вулиці були абсолютно безлюдні та пусті. Туман не відступав навіть тут. День обіцяв бути похмурим та холодним, не дивлячись на весняну пору.

Ставши на порозі храму Рувим осінив себе хресним знаменням зліва направо і зайшов усередину. В храмі нікого не було окрім отця Іoана, який в цей час знаходився в алтарі. Рувим розпочав свій маршрут з притвору храму до алтаря. Його чоботи дзвінко стукали по мраморних плитах підлоги і по мірі того, як він неспішно йшов на рівні з ним гасли всі свічки на підсвічниках по обабіч храму, а довкола здіймався вітер та свист, вікна повідкривались розбивши шибки. Підійшовши до солеї Рувим зустрівся поглядами з Іоанном, який від страху відтягнув катапетасму і через царські врата побачив диявольські чорні очі з яких вітікав чорний слиз та сморід. Рувим взяв однією рукою підрясник і трохи припідняв його, щоб той не заважав піднятись на солею.

— Сходинка раз, сходинка два,

Сходинка три, царські врата відчини!

Ахахахаха!!! Голосно розсміявся не людським голосом Рувим піднявшись на солею і царські врата перед ним різко відкрились невідомою силою відкинувши стоявшого поруч Іоана, який від страху онімів на місці. Підійшовши до алтаря невідоме демонічне створіння підняло руки оголивши гострі пазурі в гору, немов у молитві і почало не притаманним людині голосом промовляти закляття на арамійській мові. Тремтячим голосом Іоан з переляку викрикнув:

— Хто ти є? Яке твоє ймення???

Різко повернувши голову в сторону Івана створіння силою думки підняло його в повітрі над алтарем. Іоан почав задихатися і відчувати брак повітря.

— Що тобі ім'я моє нікчемна людино!!!??? Промовив лаконічно та байдуже демон і в алтарі здійнявся такий сильний вітер, що довкола в хаосі почали кружляти ікони, напрестольні хрести та інша утварь, утворюючи смерч хаосу. Спис для агнця увірвався в груди священника, розпоровши їх і вивільнивши серце, що випало прямісінько на престол. Махнувши в сторону тіла рукою, демон відкинув його на підлогу, як вже абсолютно непотрібну та безкорисну річ, в той же час розчиняючись у повітрі чорними клубами диму.

Відлуння церковних дзвонів розліталося в повітрі сповіщаючи прихожанам про початок недільної літургії і запрошувало паству на святкування воскресного дня...

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Перший етап: Команда Еліс
Історія статусів

01/05/21 01:22: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
17/05/21 02:15: Грає в конкурсі • Перший етап
23/05/21 20:00: Вибув з конкурсу • Перший етап