Та, що чекає на дні

Чорна вода тхнула тванню та мертвечиною. Я прикрила ніс і почула сміх Галі.

— Що смієшся? Вода смердить, наче тут щось здохло.

— Не позбавляй Павла його мрії. Він хотів на день народження скупатися під зірками.

— Я жалкую, що погодилася на цю авантюру.

— Полінко, а відібрати в мене хлопця не було авантюрою з твого боку?

— Бо не треба було морочити голови двом хлопцям. Поки ти грала в гойдалки, я скористалася нагодою.

Тут почувся гуркіт. Над Хрещатиком давали салют на День Незалежності.

— От пощастило Павлу з днем народження, - зітхнула я.

Раптом почувся крик. Павло випірнув і судомно ковтав повітря. Максима не було видно.

— Допоможіть! - Павло хотів закричати, але міг лише хрипіти.

— Де Макс? - заверещала Галя, скочивши на ноги.

Павло поплив до берега зі швидкістю олімпійця. Галя в розпачі скакала на місці і трусилася. Я хотіла кинутися у воду назустріч Павлу, але щось мене зупинило. Його обличчя було перекошене від жаху. Нарешті він виповз на берег, важко дихаючи. Галя вмить підскочила і почала трусити його за плечі:

— Де Макс? Куди подівся Макс? Відповідай!

— Макс… Макс на дні, - Павло закашлявся і почав випльовувати воду.

— Де Макс?! – ридала Галя.

— Залиш його, стерво! - я відштовхнула Галю від Павла і дала їй ляпаса.

Галя впала на коліна, не перестаючи ридати. Я накинула Павлові рушник на плечі і допомогла підвестися. Машинально обтершись, він наче заспокоївся і прийшов до тями.

— Полінко, бери телефон і викликай рятувальників, поки не пізно.

— Що не пізно? Куди подівся Макс?

— Роби, що я говорю! Потім розкажу.

Тремтячими руками я набрала номер рятувальної служби. Сказали чекати п'ятнадцять хвилин. Я кинула телефон на землю і пішла до води. Павло наздогнав мене та схопив за плечі. Його обличчя знову перекосив жах. З дикими очима він закричав на мене:

— Стій, дурепо! Куди лізеш?

— Я ж займалася підводним плаванням. Піду рятувати Макса.

— Стій. Ти нічого не вдієш. Ця потвора тебе уб'є. Я ледь вирвався.

— Що за потвора? Там що, крокодил?

— Гірше! Повір мені, краще не бачити, - Павла тремтів.

Я ніколи не бачила його таким наляканим.

— Тоді розкажи мені, поки їдуть рятувальники. Мусимо щось їм розказати.

— Вони не повірять. Скажуть, що це був великий сом.

— А хто ж це був? Водяник? Чи русалка? Це ж маячня! Що ти бачив?

— Ми пірнули, бо помітили, що під водою щось світиться. Два зелені вогники. Там було неглибоко, десь три метри. Макс дістався дна першим. Тут щось потягнуло його вниз. Там був корч, і він раптом обернувся на жінку. Вона охопила Макса руками за шию. Він пручався, намагався вирватися. Я спробував його витягти, але ця істота вчепилася дуже міцно. Я схопив її за руки і силився розімкнути, але вони тверді, як камінь. Тут я побачив її очі. Це були ті самі вогники. Потвора дивилась на мене дуже зле, аж моторошно стало. Я злякався і виплив. Від шоку так і не зміг себе змусити знову пірнути. Одразу поплив до вас.

— Що ти верзеш? Може, це дійсно був крокодил - втік з якогось тераріуму?

— Полю, я ще при своєму розумі! Я бачив цю істоту, як зараз бачу тебе! Ніякий це не крокодил і не сом.

Павло озирнувся на Галю: вона вже вила, лежачи навпростець на піску, і рвала волосся від розпачу.

— Дивися, щоб Галя не кинулася у воду, - попередив він. - Вона навіть не допливе. Не в тому стані.

— Що нам робити?

— Чекати рятувальників. Ми не зможемо йому допомогти.

— Знаєш, думала, це лише забобони, але я чула таку легенду: тут часто тонуть люди, бо утоплениця тягне їх на дно. Були хлопець і дівчина, яким не дозволяли одружитися. Вони вирішили разом втопитися. Дівчина пірнула першою у вир і одразу потонула. А хлопець злякався смерті й випірнув. Потім він одружився. Коли його син купався на цьому місці, хтось потягнув його на дно. З тих пір тут тонуть лише чоловіки. Дехто зміг вирватися. Та істота, що чекає на дні, кликала їх:

«Іди до мене, любий! Я на тебе чекаю...».