Пилка

Над лісом скрадався вечір, і стомлений Микола поволі повертався в Богуслав. У роті був приємний присмак пива, у кишені — чесно зароблені 100 грн., а що не говоріть, у час кризи – це неабиякі гроші. Напиляв бабусі дрівцят після обіду: вона задоволена і він задоволений — якби так щодня, то про завод можна й забути. Його думки обірвав скрегіт гальм іномарки:

— Слиш, мужик, сідай підкинем, — з віконця автомобіля виглянуло велике червоне обличчя, про які в народі кажуть «сім на вісім — вісім на сім» — як у львівського автобуса.

— Дякую, я вже майже дійшов, — весело відповів Микола.

— Та сідай, нам не важко.

— Ні, ні: через сто метрів моя хата

…Раптом відкрились задні дверцята — і з величезним тесаком у руці вийшов інший здоровило:

— Тобі сказано сідати, падло, — грізно мовив той і зробив крок назустріч Миколі.

…Микола вже не знав, скільки біг лісом. Розумів, що довго не зможе — доженуть. Позаду чув вже їхні нерозбірливі голоси. І раптом за якихось п’ятдесят метрів від себе побачив яму, закидану всяким непотребом — то люди влітку копали собі пісок.  Стрибнув у неї і накрився якимось ганчір’ям. За кілька хвилин прибігли двоє. Один люто гаркнув:

— Утік, сука: собаки голодними залишаться.

— Тату, прокидайся снідати. Мама вже пішла на роботу, а мені пора в школу. Ти так кричав уві сні. Що тобі наснилось?

— Стаханов, а це добрий знак: може, ще сьогодні зароблю.

— Що, знову пилкою пилятимеш дрова комусь?

— Пилка - то  твоя мама, а я пилятиму годувальницею.

…За лісом з’явився червоний диск сонця. Їсти не хотілось: у роті і досі відчував приємний присмак пива. Тільки на якого…було дивитись ті «Надзвичайні новини». І наверзеться ж таке…