Посвята

Ліс, як завжди в таку пору, був наповнений співом пташок. Легкий вітер гойдав гілля дерев та траву. Комахи з монотонним гудінням виконували свій щоденний обліт квітів. Ніщо навкруги не натякало на запеклий бій, який відбувся минулого вечора, лише в парі сотень метрів звідси. Вщухли постріли та вибухи ручних гранат. Затихли накази і крики поранених. Загиблі спочивали одвічним сном у високій траві. Мідні ґудзики зелених уніформ виблискували на сонці. Відірвані рештки тіл ще вночі стали поживою хижаків, зараз над ними збирались десятки мух, яких цікавили залишки плоті на потрощених кістках. Фіолетові мацаки на головах загиблих практично всохлись. День котився до обіду…

«Слухай мене, передова молодь Країни! Наш прапор майорить посміхаючись тобі. Наші робітники невпинно трудяться для твого затишку. Вся земля відкриває перед тобою небачені дороги.

Коли ти був малим, ми дали тобі зірку. Коли ти підріс, ми пов’язали тобі червону краватку на шию. Ми оберігали кожен твій день, як оберігає любляча мати. Ми годували тебе і навчали. Країна тішилася твоїми досягненнями. Переживала з тобою проблеми. Пишалася твоїми здобутками. Ми взявшися за руки, йшли в осяйне майбутнє, яке вибороли для нас наші діди. Їх подвиг закарбувався на тисячі років у наших серцях. Звитягою їхніх думок просякнуті ми з тобою. Вони навчили нас битися з ворогом, яким би страшним той не здавався. Вони побороли чорні та коричневі навали. З кожної війни ми виходили лише переможцями. І повсякчас ведучи боротьбу за наше з тобою світле майбутнє, вони пробудили таємні сили, що спочивали у надрах землі, й підкорили їх собі. Ті сили давніх вчень стали вирішальною зброєю на нашому шляху до миру.

Прийшов час, коли ти досягаєш відповідального віку, і маєш почесне право володіти цією зброєю. Право, яке під силу не кожному. Та право, яке ти маєш довести. Країна дивиться на тебе!»

Голос змінила гучна музика духового оркестру. Вася клацнув перемикачем і прийомник затих. Інші хлопці уважно дивились на нього, кожен думав про щось своє. Вася був старший за всіх  і обряд посвячення пройшов ще шість років тому. Він був майже вдвічі вищий за них. Чорне волосся зачесане назад, сіро-зелений погляд, ріденькі вуса над верхньою губою. Вбраний був відповідно до урочистості дня – в уніформу старшого пентового космомольця. На темно-коричневому кітелі він мав з десяток нашивок-відзнак за різноманітні випробування. Але найбільшу гордість в нього викликала лише одна – нашивка «Двоголовий сигіл».

Він чудово пам’ятав день, коли отримав її. Був кінець жовтня. Дорога додому через старий сквер видавалась незвично легкою. Мабуть взнаки давався надлишок звільненої енергії, яка перейшла від алмазного писака через руку прямо до спинного мозку. Енергія розтікалась тілом теплими потоками, живлячи кожен м’яз. Про це свідчило легке поколювання в кінцівках. Настрій був чудовим, пиха та гордощі за отриману відзнаку прямо лилися з нього. Вагомості події додавало й те, що з усієї ланки лише троє здали норматив ГКО (громадсько-культичної оборони) з креслення дієвих асиметричних сигілів. Васі випав десятий квиток. З теоретичною частиною він справився завиграшки. Легко перелічив всі підвиди жалоподів та їх відмінності. А практична частина загнала його в кут. Що таке Гімлерове нелінійне викривлення і як йому протидіяти хлопець не мав жодного уявлення. Все змінилося, коли писак з чорного алмазу ліг йому в руку. В той момент , Вася вирішив ризикнути й закрив очі. Сконцентрувався. Звільнив голову від думок і, почав виводити лінії навмання. За якусь мить він відчув, що рука рухається мимоволі, виводячи ламаний візерунок. Розплющивши очі, хлопець побачив химерний малюнок, який відсвічував зеленим кольором. Екзаменатор відмітив, що з останнього свого бойового завдання не бачив настільки майстерно виконаної роботи. Правду казав старий КультДеБіст, або ж просто хотів підбадьорити хлопця. Валя до кінця не розібрався. Але слова дали потрібний ефект. А вже за пів години уніформу космомольця прикрашав чорний трикутник з золотими лініями, які складали асиметричне сплетіння. Сквер на той час був практично пустим. В іншому кінці пенсіонер вигулював песика та двійко малих промчали повз на велосипедах. Вася, як часто бувало, зупинився біля гіпсового піонера. Роки наклали свої відбитки на двометрового істукана. Гіпс потріскався, одна з рук розсипалась нижче ліктя, демонструючи світу обрубок іржавої арматури. Двома іншими руками гіпсовий піонер тримав терези.

- Стоїш? – запитав Вася у статуї, наче та могла відповісти – ну стій, стій. Вічний зважувальник долей. По цих словах хлопець розвернувся й попрямував в напрямку дому…

Хрускіт гілки повернув Васю до реальності. Сьогодні був непростий день. Він вів чотирьох «молодших» зі своєї пенти до місця таїнства, де ті мали пройти обряд посвячення в космомольці. Хлопець витяг з кишені пачку папірос, встромив одну в зуби та чиркнув сірником. Гіркий дим ввірвався до легень, і затримавшись в них на пару секунд, з тяжким видихом вирвався назовні. Вася підвів ліву руку до очей і глянув на годинник «Космос», всіяний зеленуватими цятками-сузір’ями.

- Ну що, час наближається – сказав він і підвівся з поваленої сосни.

Четверо хлопчаків, років десяти, підхопилися з місць і встали струнко перед своїм командувачем.

- Я не люблю гучних слів – Вася затягнувся папіросою – їх нудно вислуховувати, а тим більше патякати. Тому скажу по-простому. Те що станеться сьогодні для кожного з вас буде ключовою подією життя. Все розділиться на «до» та «після». Назад ви точно повернетеся зовсім іншими. Хтось більш, хтось менш. Але на скільки – фіг його знає. Вкумекали?

- Так точно, товариш пентовий! – майже хором відповіли малі.

Вася ледь не пирхнув зі сміху – настільки кумедно звучали їх дзвінкі голоси. Смішні карликові копії солдатів. Сині однострої й червоні краватки на шиї придавали якоїсь гротескної пафосності цьому ритуалу. Хлопець окинув поглядом галявину, виплюнув недопалок собі під ноги й загасив його носаком черевика.

- Ну, тоді по коням – скомандував він.

Малі дружно підбігли до труни, яка стояла посеред галявини. Стара деревина з облупленою червоною фарбою була вкрита дрібними тріщинами. Здавалось, що варто лише її торкнутись, як вона розсиплеться на порох.

- Манай! – крикнули хлопчаки і встали на коліно біля труни.

- Жоолойчін! – вони схопили труну і звелись на рівні.

- Удешлег! – труна лежала на плечах.

Перечекавши пару секунд і зібравшись з силами, процесія рушила стежкою в ліс.

Вася йшов попереду, й слідкував за дорогою перед собою. Шлях до місця призначення був не те що довгим, але й коротким назвати його було важко. Проте постійно необхідно було пильнувати, щоб не піти манівцями й не зустріти небажаних подорожніх. Сили, які жили в цих лісах тисячоліттями, могли зіграти не мало лихих жартів з гостями. В шкільних колах ходило багато історій про розваги лісових мешканців, про зниклих людей, по яких залишались лише обгризені кістки, про безкінечні заплутані стежки. Звичайно, практично всі вони були лише породженнями дитячої фантазії, замішаної на сплетінні старовинних легенд та кримінальних хронік з телебачення. Та це не означало, що остерігатись в лісі нема чого. Зі своїм, хоч і початковим, рівнем допуску Вася пару раз був присутній на засіданнях районної комісії з надзвичайних ситуацій. На одному з них розглядали випадок нападу гурмів на людину. І хоч постраждалий залишився живим, гурми встигли виїсти йому очі. Не менш небезпечними могли бути місячні барсуки. Але нападали вони лише в певні періоди. Та й те водились в таких гущавинах, куди люди практично не потикались. Але не зважаючи на це до кінця ніхто не знав що могло статись з гостями лісу в такі непевні часи.

Малі несли труну важко дихаючи. Було видно, що вони вже добряче натомились. Нервова напруга в їхніх очах теж не додавала зайвих сил. «Нічого» - думав Вася, озираючись на них – «До біса людей пройшли цей шлях, і ці пройдуть». Взагалі він був задоволений цією четвіркою. Дисципліновані, допитливі, розумні. З ними точно все пройде як заплановано, без всіляких сюрпризів. Ще на генеральній підготовці вони діяли злагоджено, без затримок та зайвих запитань.

Вася глянув на годинник. Третя по полудню. «Отже йти залишилось трохи більше години. Часу достатньо. Можна й перепочинок зробити» - подумав він та скомандував:

- Зірка, стій! Оголошую привал на сорок хвилин.

Малі обережно поставили труну й самі попадали на м’яку траву. М’язи нили від ноші, але ніхто не подавав виду. Дуже не хотілось, щоб інші подумали, що ти слабак. Артем, який був на рік молодший за товаришів, поклав руки під голову й заплющив очі. Серед всіх він нервував найменше. Вранці, перед самим виходом, батьки зробили подарунок, про який малий не міг й мріяти. Справжній людський череп тепер прикрашав полицю над столом, розмістившись біля підручників з математики та історії КБРСС. Далеко не кожен з його друзів міг похвалитися таким артефактом. Артем уявляв, як малюватиме на черепі старовинні руни, крапатиме в очниці чорний віск та випробовуватиме прості закляття, які задаватимуть в школі. І хай його однокласники горбатяться над собачими та щурячими черепами, а він робитиме все по-справжньому. Хлопець посміхнувся від цієї думки, повернувся на бік і побачив поруч Дениса, який пожовував стеблину конюшини. Батьки Дениса були старообрядцями, тому на його кітелі поруч з червоною зіркою кріпився срібний Знак Старших Богів, у вигляді засохлої гілки.

- Тьома, як думаєш, нам ще багато йти? – запитав він.

- А хто його знає. Стільки скільки треба. Надіюся, що не дуже.

- От і я думаю, не довго. Он як крони дерев густішають, ми вже глибоко в ліс зайшли.

- Густішають – погодився Артем. – Правда, я читав, що в самому серці лісу вони так тісно ростуть, аж сонце не пробивається крізь них.

- Та не може такого бути. Щоб аж на стільки.

- Може – додав Сергій, однокласник Дениса. – Мені брат розповідав. Вони з друзями якось зайшли так далеко-далеко. Якби не ліхтарики, то стежку б назад не знайшли. Ох він тоді ремня від батька отримав.

Хлопці тихо захихотіли, почувши останню фразу. Вася, який сидів поодаль та смалив папіросу, повернув голову до молодших.

- А ви знаєте історію про полковника Зозуленка? – запитав він.

Хлопчаки мотнули головами.

- То слухайте – сказав Вася. 

– Сталося це під час останньої великої війни. Полковник Зозуленко разом з десятком солдат супроводу пробиралися через цей ліс. У них було секретне завдання від штабу – дістатись старого велетня дуба. Розвідка доповідала, що під ним Ворог останнім часом проводить незрозумілі ритуали. Полковнику необхідно було перевірити отримані дані. А в разі їх підтвердження запобігти ворожим діям й знищити все на що вони наштовхнуться під час виконання завдання. Група просувалась вже третій день, підходячи все ближче до кордону. І от до вечора четвертого дня вони дістались потрібного місця. Перед ними до неба підіймався стовбур неймовірних розмірів, значно більший за помітно молодші дерева, що росли навкруги. Одного погляду вистачало, щоб зрозуміти – це той самий дуб. Полковник наказав солдатам зачаїтися в радіусі ста кроків від велетня й чекати подальших вказівок. Через дві години, коли почало сутеніти, побачили вони, як до дуба сходяться високі постаті в шкіряних плащах. Коміри у них були підняті, а обличчя закривали маски чорного кольору. Невідомі встали перед деревом і одразу заспівали якісь молитви невідомою мовою. На ці співи з хащів почали виходити люди, зодягнуті в медвежі шкури. На головах в них було по двоє пар рогів. Підійшовши ближче, вони повсідались на товсте дубове коріння, що стирчало з землі. Коли останній знайшов собі місце, постаті в плащах замовкли. А потім різко підняли руки вгору, скинувши при цьому з себе маски. Під масками ховались голови без очей, носів та вух. А навколо ротових отворів звивались фіолетові відростки. Синхронно, як один, плащі почали промовляти «Die Ziege. Ziege des Waldes. Die schwarze Ziege des Waldes». І так по колу. А рогаті їм на те затягнули скрипучими голосами: «IaIaIa. Niggurath. Shub Ia. Shub Shub Ia». Мороз йшов шкірою від того бурмотіння. В якусь мить гучний скрип пронісся лісом. Стовбур дуба пішов великою тріщиною, яка почала розширюватись. З неї назовні вилетіла смердюча хмара якогось газу. А далі почали з’являтись довгі чорні мацаки. З них на землю стікав гидотний слиз. Вони обвивались навколо гілок та проносились над головами істот під дубом. Тріщина розширювалась. А за якусь мить в ній побачився тулуб жихливої потвори, якій належали ті мацаки. Бесформенна маса, з десятками ротів, що постійно відкривались та клацали жовтими зубами. З кожною секундою чудовисько все більше пролазило через отвір до нашого світу. Побачене було настільки жахливим, що один з солдатів з підрозділу Зозуленка не витримав і з божевільними криками вискочив зі схованки і почав гатити з автомата. Несподівана атака з засідки провалилась. Тих пару секунд, поки полковник зрозумів що відбувається та віддав наказ атакувати, вистачило, щоб рогаті схопились зі своїх місць. Вони кинулись з прокльонами в напрямку загону. Автоматні черги заглушували крики та ричання. Чорний мацак схопив одного з солдатів, і за мить він зник в потворному роті чудовиська. Лісові мешканці падали під зливою куль, але ті, які встигали добігти, проштикували бійців своїми рогами. Перевага аж ніяк не була на стороні підрозділу Зозуленка. Було зрозуміло, що живими з цього пекла їм не вибратись. Тоді полковник схопив наплічник, повний вибухівки. Відстрілюючись від ворогів з табельного пістолета, він побіг у сторону розщелини дуба. За пару кроків до неї Зозуленко витяг чеку з ручної гранати та вкинув її до наплічника. Після чого стрибнув і в повітрі зіштовхнувся з пекельним чорним створінням. Вибух, що прогримів в ту секунду, кажуть, чули за десятки кілометрів. Вибухова хвиля знищила все навкруги, залишивши по собі лиш випалену галявину. От так, шляхом самопожертви, полковник Зозуленко не лише виконав поставлену перед ним задачу, а й врятував багато життів наших воїнів. Бо та потвора, якби потрапила до нашого світу, і вже тут набралась сил, стала б могутньою зброєю у руках ворога.

Запанувала тиша. 

- Мораль, думаю, зрозуміла всім? В будь-якій критичній ситуації необхідно бути сміливим і рішучим, як полковник Зозуленко. Кожен має рівнятись на таких людей, як він.

Хлопці закивали головами. Останні фрази Вася промовив бо «так годиться». В душі він вважав, що такі висновки і так зрозумілі всім. А постійне повторення надихаючих речень змазують загальне враження від історій. Але протокол був протокол, отже треба було йому слідувати.

- Час нам рухатись далі – скомандував він, і всі попідводились.

Деякий час йшли мовчки. Молодші, несучи труну, раз по раз прокручували в голові почуте. Фантазія не аби як допомагала доповнити історію новими деталями. Картинки бою змінювали одна одну наче кадри кінофільму, і з кожним разом супротивник виглядав все страшнішим, а солдати більш героїчними. Та довго фантазувати не випадало нагоди. Нелегка ноша, вузька звивиста стежка вимагали концентрувати увагу на кожному кроці. Під ноги постійно попадали корені та обламані гілки. Трава в цій частині лісу здавалась більш жорсткою. Все частіше вздовж стежини траплялись невисокі кущі, всіяні гострими шпичаками. Хлопчаки раз по разу зойкали, сичали, тихо лаялися, та все одно продовжували йти. Труна боляче давила на натерті плечі, через що з’являлось відчуття, що вона постійно стає тяжчою. Наче хтось через кожен десяток метрів підкладав у неї по великій каменюці.

- Сєрий, я вже ледь йду. Я більше не можу – прошепотів Денис.

- Я теж. Терпи. Сподіваюсь, не довго ще.

- Угу. Скоріше б. Бо сил нема.

- Здається, я щось чув – раптом проговорив Максим, четвертий з молодших – Товаришу командувачу, ми тут не самі.

Вася підняв руку, і всі зупинились. 

- Звідки був звук?

- З тих кущів – махнув вільною рукою малий.

- Опустіть труну й не рухайтесь – Вася стишив голос – я перевірю що там таке. Та думаю, нічого такого серйозного нема.

Він підійшов до куща, на який вказав Максим, та обережно відсунув пару гілок. Те, що ховалось за темним листям та короткими шпичаками, описати було важко. Візуально воно більше нагадувала людське серце, хіба що трохи більше за нього та було зеленого кольору. На землю з «серця» густими краплями стікав напівпрозорий слиз. Сотня тонких джгутиків обплітали гілки куща, немов виноградна лоза. Запах стояв нестерпний, як від десятка протухлих яєць. Вася затулив ніс від гидкого смороду. Спазм підкотився до горла й застряг твердим комом.

- Вашу ж мать… – пробурмотів Вася – Бляха. Що воно таке?

В цю ж мить сталось те, чого він ніяк не міг очікувати. «Серце» почало пульсувати і з прихованого отвору виплюнуло згусток плісняви. Гидота потрапила на уніформу хлопця й почала розповзатись по ній. Вася закричав і почав швидко знімати кітель. Малі кинулись на допомогу, та юнак окриком зупинив їх. Він нарешті розібрався зі всіма ґудзиками та замками  й скинув кітель на землю. Цупка тканина почорніла на місці контакту з пліснявою. А в декількох місцях з’явились дірки, що повільно збільшувались, роз’їдаючи матерію. У повітрі стояла суміш запаху згарища та гнилого м’яса.

- Що ж то таке було? – запитав Артем не відводячи погляду від кітеля, що й далі вкривався темними плямами та дірками.

- Хрінь якась – важко дихаючи відповів Вася – Ніколи такого не бачив. Головне не підходьте близько. Хто знає скільки ще цієї дряні ховається в кущах. Треба обов’язково сповістити про цей інцидент.

Він підняв з землі наплічника і дістав з нього рацію. Покрутив колесо налаштувань, натиснув пару кнопок і вже почав говорити, та почув лише тріскотіння і шум в слухавку. Вони зайшли дуже далеко. А рації були занадто слабкими і не могли подати сигнал на таку відстань.

- Срака-мотика – Вася вимкнув рацію.

Зазвичай хлопець ситарався не лаятись при молодших. Хоч статут і не забороняв, лайку, але і не схвалював її. Та й покарання в вигляді догани чи штрафу можна було легко отримати. Це, звичайно, якщо хтось сторонній про це дізнається. Та в своїх підшефних Вася був впевниний на всі сто. Стукачів серед них не було точно.

- Отже, думаю, всім ясно що та фігня в кущах небезпечна? – Вася швидко розвернувся до хлопців – Далі рухаємось без зупинки і нічого не торкаємось. Древні його зна, що могло тут оселитися і звідки воно взялось. З цими питаннями будуть розбиратись відповідні органи. А у нас свій шлях.

По цих словах п’ятірка рушила далі. Намагались йти обережно  й максимально швидко, наскільки дозволяла тяжка й незручна труна. Всі мовчали. Кожен мимоволі вслухався в шуми природи, щоб не прогавити чогось незвичного та, можливо, небезпечного. Сонце поволі котилось до спочинку. Дерева по обидва боку стежки помітно змінювали свій вигляд. Це були все ті ж сосни, берези та поодинокі ялини. Але якщо на початку шляху вони так і сяяли життям та барвами, то в цій частині лісу здавались якимись тьмяними. Наче присипані сірим попелом, крізь який ледь пробивалась зелень.

- Такі місця – порушив тишу Вася – є по всьому світу. Території з побляклими кольорами. Деякі невеликі, не більше квадратного метра, інші простягаються на сотні гектарів. Вчені їх називають Зонами з пониженою кольоровістю та зміщеним градієнтом. Та більш відомі вони під назвою Сірі Пустки. Звичайно «пустка» то лише умовний термін. Бо все, що знаходиться на цій території, лише здається пустим. З середини. Фрукти чи ягоди, які виросли в таких місцях, не мають смаку. Квіти зовсім не пахнуть. Все одночасно і живе і неживе. Інколи навіть може здатись, що штучне.

 До кінця природа Сірих Пусток досі не вивчена. Встановлено лише, що утворюються вони в місцях падіння певних метеоритів. Але жодне з тих небесних тіл не збереглося. Після падіння вони наче розчинялись у ґрунті. Ні пилу, ні мікроскопічного залишку, як і не було. Єдиною згадкою по тому залишалось от таке знебарвлення всього довкола.

- А воно небезпечне? – запитав Сергій.

- Життя небезпечне – реготнув у відповідь Вася – а Сірі Пустки не небезпечніші за гульки на будівництві. Ризик звичайно є, але якщо поводитись обережно…

Його слова обірвав крик великого птаха, що пролетів у хлопців над головами й зник серед дерев.

- Чорний крук – зауважив на це пентовий – то гарна прикмета. Вище ніс, салаги, вже майже прийшли.

І дійсно, за десять хвилин вони опинились на невеликій галявині правильної круглої форми. По периметру, вказуючи напрями сторін світу, стояли білі камені. За десятиліття вони добряче вгрузли в землю та обросли зелено-чорним мохом. Написи й символи на них проглядались вже не так чітко. А деякі практично повністю стерлись. Та енергія так само міцно трималась в них, як і в часи, коли камені вперше встановили на галявині.

Вася звірився з компасом та пішов до східної частини галявини і звідти дав команду молодшим починати. Ті швидко опустили труну та розмістили її посередині галявини. Діставши з кишень цвяходери і трошки повозившись з ними, повільно підняли віко. В труні лежало муміфіковане тіло. Схрещені на грудях руки мерця тримали товсту, обтягнуту червоною шкірою, книгу. Малі скинули на землю наплічники  і заходились порсатись в них. Денис дістав невеличку сокиру і зважив її в руці. Сергій вийняв пакет цвяхів і молоток. Артем вже тримав в руках літровий слоїк з темною рідиною. Максим витяг трохи поіржавілу пилку. Всі зазирнули в труну. Висохла шкіра трупа була покрита сузір’ям моторошних символів, обережно вирізаних хірургічним скальпелем. Лису голову прикрашало татуювання з зображенням «ока, що бачить крізь завісу». У кожного з малих було відчуття, що око дивиться саме на нього, зазираючи крізь тілесну оболонку кудись вглиб. Туди, де ховається та часточка буття, що старші люди називали душею.

До початку ритуалу залишались лічені хвилини.

Вася схилився над труною та забрав з задубілих рук книгу. Розгорнув її,  ступив крок назад і кивнув молодшим. Ті завмерли а Вася та почав читати.

- Історичний досвіт КБРСС охоплює величезну кількість питань шляху переходу від капіталізму до соціалізму та розвитку соціалістичного суспільства до комунізму як першого кроку до панування надприродного над неосяжним. Найголовнішими з них є: виконання диктатури пролетаріату, соціалістичного демократизму на різних етапах розвитку радянського суспільства; здійснення союзу робітничого класу та селян під керівництвом робітничого класу протягом всього часу побудови соціалізму та комунізму; вирішення національного питання та створення в країні нової історичної спільноти людей – радянського народу, який по праву може назватися нащадками прадавніх та позамежних рас. Робота над основними питаннями розвинутого соціалістичного суспільства під час переходу від соціалізму до комунізму має проводитись з урахуванням всіх історичних надбань та космічних здобутків. Для успішної боротьби за соціалізм пролетаріату потрібне висока класово-окультична та політична свідомість. Таку свідомість в пролетаріаті виховує Марсистська партія, що вчить спостерігати та правильно оцінювати всі класи у всіх їхніх проявах, не залежно від природного чи надприродного походження. Політику в серйозному сенсі слова можуть робити тільки маси. А маса безпартійна, що не йде за міцною партією, є маса розпорошена, несвідома, не здатна до витримки і перетворюється в іграшку спритних політиканів, які завжди «вчасно» опиняються поруч та є вихідцями з панівних класів. Класів, що нехтували великим вченням й бездумно грались з силами, непідвладними їм. Приносячи при цьому в дар своїм вигаданим богам фальшивого пантеону все нові і нові людські жертви.

Сергій приставив цвях між очима небіжчика й вдарив молотком. Роздався хруст кістки, і цвях майже на половину ввійшов в голову.

- Алкх! – хором крикнули молодші.

            - Під впливом капіталізму відбувалось знищення селянства: суспільство розділялось на кулаків (сільська буржуазія) та бідняків (сільські пролетарі та перші культисти). Кулаки всіма своїми діями прирікали селян на бідність та вимирання. У неймовірно тяжких умовах жили й робітники, що були підвладні капіталізму та царській адміністрації. Трудовий день продовжувався тринадцять годин. Мізерної заробітної платні ледь вистачало на харчі. Робітників обраховували, платили нерегулярно, і те по бажанню хазяїна. Більшість жила в заводських казармах, в загальних кімнатах з двома, а інколи і трьома ярусами нар. Шахтарі переважно жили в халупах або землянках. Саме в землянках Донецького Басейну, змучені після зміни, шахтарі першими звернулись до прадавніх Божеств Земних Надр. Рабський труд та злиденне життя викликали масові захворювання, повне виснаження організму та неминучу голодну смерть. А смерть радо малювала нові полотна свого тріумфу. Пролетарі мають до кінця провести демократичний переворот, приєднавши до себе масу селян, щоб розчавити будь-який спротив самодержавця та паралізувати буржуазію. Пролетаріат має здійснити соціалістичний переворот, приєднуючи до себе масу напівпролетарського населення. Саме ці маси мають стати тим монолітним рушієм, що знищує підсвідомі парадигми прадавніх Богів.

Максим приклав пилку до ніг мерця, трохи нижче колін, і заходився різкими рухами відпилювати задубілі кінцівки. Зубці швидко проробили канавку, допомагаючи пилці рухатись більш рівно. Кістки лопались й з тріскотом розколювались під монотонними рухами, пускаючи полотно все глибше в себе.

У той момент, коли Максим заходився пиляти, Сергій забив другий цвях, на кілька сантиметрів вище першого.

- Харсан! – крикнули молодші.

            - Робітничий міжвидовий клас має виступати передовим бійцем за демократію  як організатор та керівник загальнонародної та міжпросторової боротьби проти царизму. Саме тому пролетаріату необхідна партія, що була б справжнім авангардом свого класу. Щоб стати авангардом, партія має всебічно та політично викривати злочини самодержця  та використовувати всі прояви протесту супроти цього найлиховіснішого ворога. Партія має бути попереду в боротьбі за вирішення кожного загальнодемократичного питання, неухильно відстоюючи позиції пролетаріату та його соціалістичні цілі. Від революції демократичної потрібно негайно переходити до революції соціалістичної. Революція має бути безперервна як биття серця Чон Мишик. Робітничий клас отримав величезний досвід міжвидової війни. Революційне виховання пролетаріату за один день зробило такий крок вперед, який не могло зробити за тижні та місяці сірої буденності. Пролетаріат зможе виконати свій борг до кінця. Він зможе встати на чолі озброєного повстання народів. Він не злякається тяжкої задачі очолити тимчасовий революційний уряд, якщо ця задача випаде на його долю. Скріплюючи пута дружби й співпраці з багатьма молодими країнами Азії та Африки, наша Батьківщина усіляко сприяла їх боротьбі на шляху отримання економічної незалежності. Ці взаємовідносини будувались на основах повного рівноправ’я та взаємоповаги. У відповідь, як символ одвічної вдячності, уряди молодих країн ділились з нашими керманичами стародавніми вченнями, які були притаманні їх прадідам. Саме від них до нас потрапили такі священні тексти, як «Буття Химерних Богів», «Таємні ритуали пращурів» та величний «Хар Шоон Сунс» або як його ще називають «Одкровення Сліпого Ченця». Поєднавши вчення, не знані раніше на наших землях, з передовими досягненнями пролетарських винахідників, й пропущені через парадигму побудови комунізму, наш народ зміг досягти неочікуваних результатів в одвічній гонці прогресу. І наш народ, розуміючи загрозу поневолення, натхнений партією, переповнений почуттям високого патріотизму, непохитній вірі у власні сили, піднівся на ратні та трудові звершення. Партійні організації служили прикладом швидкої перебудови, чіткого виконання директив ЦК. Всюди, в прифронтових районах та в тилу, Центральні Культмітети партії союзних республік, крайкоми і обкоми, міськкоми і райкоми партії очолили боротьбу за здійснення розробленої програми.

 Артем змочив пальці в слоїку. Провів ними по закритим очам мерця. Два короткі червоні сліди, що залишились від того руху, нагадували бойові малюнки індіанцівПісля цього він кожному з хлопців по черзі приклав пальці до губ. «Цус Нуд» - промовляв пошепки Артем, а йому відповідали «Мьйонх байдлюг хардаг».

Артем зробив повне коло, підняв слоїк над головою і вилив на себе весь його вміст. Липка рідина стікала по обличчю, затікала за комір та падала масними краплями на землю.

- Нойтон! – крикнули молодші.

Максим продовжував пиляти і дістався майже середини ніг. Сергій приставив цвях до грудної клітини мертв’яка, над самим серцем, й замахнувся. Цвях ввійшов між ребер на всю довжину, а його шляпка на тлі темної шкіри виглядала, наче родимка.

Небо почало затягуватись хмарами.

- Рішення ХXХІV з'їзду про єдність партії, про неприпустимість фракцій стало непорушним принципом в житті і будівництві партії. Вона озброїли партію в боротьбі з усіляким націонал-ухильництвом, невірством і з іншими опортуністичними відхиленнями від генеральної лінії. З'їзд приділив велику увагу питанням партійного будівництва. У період міжвидової війни для партії характерним був жорсткий централізм, обмеження внутрішньопартійної демократії. В умовах мирного будівництва необхідно було оживити і розвинути внутрішньопартійну демократію. Методами партійної роботи повинні були стати «методи широких обговорень усіх найважливіших питань, дискусії з ним, з повною свободою внутріпартійної критики, методи колективного вироблення загальнопартійних рішень». До партійних зібрань почали запрошувати представників інших видів та мешканців паралельних світів. Все частіше метамагічне стало перевищувати буденне, і культ-культура торкнулась кожної грані життя робітників та селян. Непорушна єдність і братерська дружба народів - великий здобуток соціалізму. Об'єднання всіх народів та видів країни в єдиний союз відкрило небачені можливості соціального, економічного і культурного прогресу нашої країни. Відбулися глибокі перетворення в економіці, суспільно-політичних відносинах, ідеології і культурі, що змінили вигляд всього суспільства, утвердилися в житті нові, соціалістично-обрядові відносини між усіма народами. На з’їзді одностайно була підтримана доктрина нерозривного поєднання всього людського й надприродного, яке тисячоліттями було приховано в земних надрах та глибинах океану. Головним прикладом для подальшої розбудови комунізму були прийняті досвіди цивілізацій позаземних істот, що населяли нашу планету за мільйони років до появи людства. Таємниці світобудови та взаємодії між всім сущим, розгадані нашими вченими, дають нам можливість залишити позаду всі країни імперіалістичного блоку та просуватись шляхом накресленим на скрижалях долі.

Денис замахнувся сокирою і з усією силою опустив її на шию мерця. Шкіра лопнула. Лезо хоч і було добре заточене, все-таки не змогло з першого разу перерубати шийних хребець. Хлопець замахнувся вдруге. На цей раз удар був більш успішним, і голова відскочила від тулуба. В цей момент вдалині почувся гуркіт грому, що прокотився небом.

- Сукх! – крикнули молодші.

Сокира впала на землю. Денис схопив руками голову, і підніс її до Васі. Той закрив книгу та встав на одне коліно.

            - Час безмежний. Світи безкінечні. Сила одвічна – промовив він завчений текст – Отримавши силу Стародавніх ти поклав своє життя на служіння країні і партії. Ти сумлінно виконував свої обов’язки і був гідним членом нашого суспільства. Твоє ім’я навічно вписане до некросписку. Сліпий От охоронятиме твій дух в своїх підземних печерах. П’ятикрилі Багваахаї співатимуть тобі своїх колискових. А твоя міць і знання тепер мають перейти до наступних поколінь.

По цих словах Вася взяв в руки голову і поцілував її в губи. Після чого підвівся і зазирнув в мертві очі.

- Як Боги були забуті та віднайдені, так ти йдеш, аби повернутися знов. Ми всі ждемо повернення наших братів, які сповістять про пробудження мудрого Шишуухе, хай наповниться силою плоть його.

Почувши ім’я прадавнього бога молодші ляснули себе по щокам.

            - Передове суспільство трудиться й шанує заповіти Батьків Засновників партії.  В містах та у селах, у горах та лісах, під водою та на небі. І міць з позамежних світів, отримана нами, постійно допомагає на цьому шляху. Зараз же ця міць наповнить тіла цих молодих будівників майбутнього. Хараал идсэн нэрээр босч! Бух дєлхий елсгелен, боолчууд! Бидній оюун ухаан уур уцаартай буцалж байна. Менх бус тулаантай темцехед белен байна!!!

            Хлопці по черзі підходили і цілували голову, після чого робили крок в сторону, знімаючи з себе червону краватку.

            - Мокхожгул чьолот бугд найрамдах улсууди холбоо! – кричав у простір Вася – Ех орнихоо алдар суу!

            Блискавка розітнула небо Грім від її розряду з жахливим гуркотом рознісся довкола. Та ніхто з хлопців не звернув на нього увагу. Стоячи колом вони, наче в трансі, втупили скляні погляди у відрубану голову, яку досі тримав їх ватажок. Голова ж дивилась на них чорними проваллями зіниць. За мить спустилася злива. Вода заливала галявину. Через лічені секунди весь одяг на малих став важким та холодним. Труна почала перетворюватись на ванну. Не було жодного шансу сховатись від важкої води. Та п’ятеро стояли нерухомо, й всотували в себе сили неназваних світів та правісних епох. Сили, що споконвічно передавались від покоління яке пішло, поколінню яке починає йти.