Ласкаво просимо!

- Доброго дня

 

Він уважно роздивлявся мій бейдж адміністратора

-Доброго дня, офіцер. Чим можу допомогти?

- Чи впізнаєте ви цього нешановного пана?

 

Він продемонстрував мені водійське посвідчення зі знайомою мармизою. Я же ж нареготався тоді з цього бовдура на фото.

-Так, це водій-далекобійник, зупинявся тут на пару годин перепочити у забігайлівці при мотелі, кімнату не знімав, пообідав, побайдикував та й поїхав, ми максимум парою слів перекинулись.

-А хто ще з персоналу його бачив та спілкувався?

-А ніхто. В нас тут дуже маленький заклад, не дивиться на посаду "адміністратор", я тут і за бармена, і за прибиральника, та майже за всіх. Мешкаю теж тут. Єдине хто ще тут працює- Макс, кухар, але його не було, тож кухня була зачинена, я в нашій жральні тільки напої та снеки продавав. А що сталося?

- Цей підо... підозрюваний вчинив смертельне ДТП, а точніше- врізався в поліцейське авто, трагично загинули двоє поліцейських офіцерів, що проводили нараду зі спецоперації, про яку я не можу розповідати. Водій, що розтрощив їхнє авто та спричинив їх загибель, мав всі ознаки наркотичного сп'яніння, але божиться всіма святими, що зупинявся лише у вас та пив тільки безалкогольне пиво. А після цього він намагався уникнути правосуддя та збігти з місця злочину, тож засмучені трагічною втратою товарищи загиблих вимушені були відкрити вогонь по ногах, але стався прикрий нещасний випадок- підозрюваний спіткнувся і в падінні замість ноги зловив кулі потилицею та спиною.

- Яка прикрість, співчуваю вашій втраті, офіцер. Господь забирає найкращих. Ну за винятком цього підо... підозрюваного.

-Так, ну ми вимушені називати його підозрюваним, бо навіть обвинувачення не було висунуто, але попри цю формальність всім і так ясно хто це вчинив. Гаразд, поїду далі, може все ж таки у цій глушині хтось з місцевих щось бачив.

- На все добре, заглядайте якось на кухоль пива, завжди раді пригостити тих, хто береже наш спокій, особливо від якихось вгашених наркотою покидьків.

 

Ага, наприклад, від таких як я, коли зустрів того довбня-далекобійника. Мене тоді тільки почали штирити ці чудові гриби, а ця наволоч ввалилась, почала воняти чому зачинена кухня, потім чому під його столиком якась риганина… Що, важко здогадатися?! Тому що хтось там наблював! Справа розкрита, Шерлок! Він витрахав мені весь мозок, замовив лише одне сране безалкогольне пиво, цідив його як прутень свого вітчима після випадання молочних зубів, а потім взагалі зайняв сральник ніби більш нікого крім нього тут нема. Ну й довелося через це розбавити його пиво якісною псилоцибіновою сечею, прямо в кухоль, не в штані ж мені прудити. Потім він повернувся, начав пиздіти що пиво нагрілося, то значить з кондиціонуванням в нас проблеми… “В сраці у тебе проблеми з кондиціонуванням”- бо туалет простіше спалити було після нього, ніж провітрити. Ну, коротше, він звалив, погрожуючи так просто це не залишити. Пиздуй-пиздуй, сечоглот!

Продовження мені розповів вже Макс, якого запросили готувати на поминки загиблих копів-героїв, і де він трохи підслухав п’яних балачок. Це дійсно була поліцейська спецоперація. Навіть під прикриттям. Якщо прикриттям вважати кермо, під яким була голова офіцера Х, коли він робив штучне дихання зі свого рота в член свого бойового побратима, офіцера У, перед тим, як в їх автівку в’їхав заслужений уринотерапевт Й. Від зіткнення щелепи Х добряче струсонуло, тож відбулась незапланована операція по зміні статі У, котрий нічого не усвідомлюючи від скаженого больового шоку та на рефлексах висмикнув револьвер та прострелив бошку напарнику- піськогризу, після чого сам сконав від втрати крові та пекельних страждань. І поки ці двоє прямували на потойбічний концерт Джорджа Майкла, що славився таким теплим ставленням до копів, що акомпанувати вони будуть йому насвистуючи своїми розкуроченими сраками, наш вштирений сцяками далекобійник власноруч дзвонив до “швидкої” та поліції, прискорюючи власну страту.

Я, звісно, розраховував пожартувати коли відливав у пиво, але це перевершило всі мої сподівання. Ото ржака вийшла!

 

                                                   ***

Колись я був керуючим у маєтку однієї попсової "зірки". Заїбався там люто, хоч цей дупограй бував не досить часто, пройобуючи життя на гастролях. Але список вимог був нескінченний, нагрянути міг у будь-який час зненацька, виїбати мозок до стану пюре та вліпити величезного штрафа. Весь час я був стомлений як варений пісюн. Тож дозволяв собі розслабитись за невинними розвагами, наприклад часто полюбляв невимушено сісти срати на персидський килим з газетою і сигарою, часто так робив, потім ділив наслідки релаксу улюбленими хазяйськими срібними ножем з виделкою на рівні маленькі купки, розкладав по різних кімнатах і скидав на цуциків, коли приїжджали прибирати та коли звітував господарю. Але одного разу, зручно вмостившись на улюбленому килимку, зачитався новинами шоу-бізу, від яких завжди добре висералося, забув про плин часу та що вже викликав клінінг.

Оті почвари-прибиральниці у охайних передниках як у французьких покоївок у порно нервово розволалися, заметушилися, почали дзвонити керівництву фірми.

Хоч я і просив не галасувати, намагався пояснити, типу а яка вам похер різниця чи я сру, чи собаки, хіба принципово якщо вам платять гроші за прибирання гівна? Все марно. Мене виперли зі скандалом у невідомість майже без грошей та без даху над головою.

Після цього у столиці мені пристойна робота не світила, тож я вирішив відпочити душею, розрядити нервову напругу, тому повернувся у рідний Єбєнявіль. Там і здибався зі шкільним приятелем Максом. Це гладке вайло був єдиний абориген нашого віку, хто не звалив звідсіля, навіть не намагався, не здох та не сидів у в'язниці. Він якраз шукав собі нового напарника у мотель, бо колишній вирішив що це дуже круто- покласти член на вібруючий блендер, купа задоволення від вібрації. Так може й було, але в цей час до закладу завітала родина з дітьми, побачили це неподобство, разверещалися, чувак смикнувся з переляку та перетер свій бананчик на смузі, а як комплимент від шеф-кухаря отримав від старого перекоцаного дроту блендера удар струмом, що його й добив остаточно. То вакансія була відкрита, грошей майже не платили, але жити можна було у вільних кімнатах, яких завжди вистачало у цьому гадючнику, витрати на пиво та травичку ми мали змогу собі відбивати за рахунок клієнтів-невдах. Господарі жил десь далеко, майже не згадували про існування свого недобізнесу, бо прибутку було майже нуль, продати цей непотріб неможливо, а з приводу поточних витрат ніхто їх не турбував у зв’язку з повним самозабезпеченням. Тож ми були нікому непотрібні, всіми покинуті і забуті. Але наша система була налагоджена і надиво чудово працювала, це був справжній природний колообіг клієнтів- згодовуєш тих, хто не пережив твоєї гостинності та почуття гумору, більш фартовим, яки за наступного візиту мають всі шанси зайняти вже їх місце. І поповнити наш музей гостьових авто на дні ближньої лісної трясовини. Гарна компанія для загубленого у війні минулого століття танка, який і досі ніхто не спромігся знайти. Це прям як знак якості для болота.

 

                                                   ***

До нашого храму смаку ввалилась жирнюча мамка с пиздюком. До кімнати вони у мене не заселялися, тож скоріш за все чергові мимо проїжджаючи вирішили пожерти. Заїбали вже з перших секунд. Пиздюк певно був розумово відсталий чи зачинався під психотропними речовинами у геморої, бо вів себе неадекватно та нагло, жбурлявся сільничками та перечницями зі столів, скиглив “мама, мама… я не хачу єта, я хачу вот то... мене не нравіцца… я нібуду…” і таке інше. Шморгнувся у скатертину. Заліз на стілець, зістрибнув з нього на підлогу, поповз як ящірка між столами, зачіпаючи стільці, що від цього мерзенно рипіли по підлозі. Зобразив з себе Тарзана на фіранці.Якби я працював на підйомному крані, то міг би підняти його бегемотоподібну мамашу та скинути з висоти на нього самого. На зауваження щодо заспокоїти малого та не чинити безлад, цей роздутий чиряк з гноєм на ніжках почала верещати, що “ета жі рібьонак!”, та як ми взагалі можемо хавальники відкривати на її дитинку, та ми ж йому наносимо невиправну психологічну травму, та коли приїде її чоловік, то він нам бошки повідриває, а рештки засудять на довічне ґвалтування у зоні. Цей виблядок наче відпросився у неї до вбиральні, як ще не побігла за ним розстібнути штанці та потримати пісюнчика. Але вона в цей час продовжувала лити дрисню мені у вуха. Грузила як все не таке як треба, як і все в цій країні, ось би нам такого президента як у сусідній, а краще його самого, він би вже лад навів, і дітей він любить, особисто кожного у пупочок цьомає, не те що ми, моральні уроди, намагалися її синочку скривдити, та й взагалі, навіщо нам окремі держави, понавигадували, мишебраття. У мене від люті відняло язика. Ми з Максом може й не зразкові громадяни, але патріотизму нам не позичати. Поки я обмірковував план знищення ворожого дирижабля...

Макс на кухні був у повній запарі, щось швидко намагався приготувати, щоб ми як завжди набрехали “це особлива фірмова страва”, “дежурна страва дня” чи щось таке, але психував і все валилось з рук. І тут він почув як грюкає відро з  помиями позаду. Нерви вибухнули остаточно і він не дивлячись, швидко та різко обертаючись, з ненавистю поцілив важкою сковорідкою у шкрябаючого у тому кутку пацюка.

Бабищу ніскільки не турбувала довга відсутність малого дристуна у сральнику, важливіше був нескінченний голосний висер потку її свідомості.

Фірмовою стравою від шеф-кухаря сьогодні був ніжний стейк з кров’ю, що майже танув у роті, чим дуже сподобався нашій новій подрузі. На відміну від подушки з розтрощеного дитячого годинничка, так їй добре знайомого. Від її вереску ледве шибки не повилітали. Потім пару разів перелякано гикнула, у горлянці щось забулькало і жирне серце не витримало.

Через пару годин до нас завітав бугай, котрий шукав свою дружину з малим, наче домовилися тут зустрітися по дорозі до тещі у гості, додзвонитися чомусь не виходить. Ні, нікого такого тут вже давно не бачили. Точно тут? Навкруги повно невеличких мотелів і кафе, легко помилитися. Може пан зголоднів? Є на вибір печеня з жирної свинини або дієтична авторська фирмова страва "Розіп’яте поросятко в трусиках".

 

                                                   ***

 

- Молоде ягнятко, тільки-но скакав, м’ясо ніжне як...

- Щооо?! Ви подуріли? Трупоїди! Дітовбивці! Стервом вони пригощають наче ласощами, ще й хизуються! Є щось пристойне овочеве у цьому морзі? І не на салі жарене?

 

Ах ти ж підорюга гнилозада! Та я б такого делікатесу тепер тобі не продав навіть за всі скарби світу! Траву воно їсть! Траву курити треба, а не об'їдати нещасних тварин, котрих такі уєбани люблять тільки на словах. Скільки корівок та овечок голодують через тебе, мразото?!

- Але кухар майже годину витратив на приготування…

- Та хоч мамцю твою грав, я не буду це жерти!

- Ще й авторській соус спеціально під цю страву...

Побачивши це столичне чмо з татуажем брів, манікюром та депільованими ногами у шортиках і педикюром у сандаліках, Макс відразу побіг обурено дрочити у шкварчащу пательню.

 

- Ти, блядь, зі своїм напарником у вуха їбешся? Барабанну перетинку збив як цєлку, тому зовсім мене не чуєш?

- Пробачте, зараз все організуємо…

Я смиренно наче монахиня на сповіді пошкандибав на кухню.

- До біса те м’ясо, ця жертва матусиної любові до ляльок бажає силосу.

- Може в дитинстві батьки подарували йому поні, але не попередили хто на кому повинен скакати верхи, от любов до сіна і передалась статевим шляхом.

 

Казав це Макс дуже напруженим голосом, сидячи зі знятими штанями та покряктиваючи над мискою. Мерзенний бурий струмень хлюпнув у посуд. Я побіг у вбиральню за цитрусовим освіжувачем.

- Перепрошую, пане. Вибачте, ми ж звичайні сільські хлопці та не звикли до таких витончених і вишуканих смаків. Ось кабачкова ікра, свіжіша, ще тепленька. з ароматом апельсинової цедри.

- Ну ось чому, чому завжди доводиться підвищувати голос та хамити заради гідного обслуговування? От можете ж коли бажаєте! Я ж зовсім не кайфую від згортання крові персоналу, якщо є можливість цього уникнути…

 

Ага, та кому ти пиздиш, дупло розшатане, я ж бачив яке задоволення це тобі приносило.

Він спробував наш веганський дебют та скривився.

- Дякую, юначе (гмм, та цей довбограй старший за мене на пару років), за старанність, але, мабуть, ці кабачки до мене вже їла пліснява.

- Ще раз величезне пробачте… Якби ж така ваша ласка… Ні, забудьте, я не можу просити вас про таку послугу. Але нам так хотілося б згладити нашу провину та пригостита вас за рахунок закладу чимось смачненьким.. Ай, все це марно…

 

В мене на очах навернулась волога, я схлипнув.

- Ну-ну, хлопче, не треба, ми якось невдало почали наше знайомство, заспокойся. Про що ти кажеш?

- Якщо б ви згодились… у нашій коморі є декілька мішків з овочами, але щоб знову ми не обісралися… перепрошую, не схибили та щоб не таскати по сюди по парі штук на оглядини, чи не погодились би ви пройти зі мною до того темного та затишного приміщення, особисто провести ревізію наших запасів, відібрати найкраще з того, що вам підходить, а ми вже виконаємо будь-яку вашу фантазію.

 

Я сором’язливо потупив очі та облизнув пересохлі від передчуття розваг губи.

Він здивовано та оцінюючи поглянув на мене поверх окулярів зі стразиками, смикнув плечима типу “а чом би й ні” та встав з-за столу, пропонуючи вести його за собою.

Я розчинів двері у підвал та гостинним жестом запросив гостя війти. Він спочатку зробив крок у темряву, нерішуче загальмував, спробував щось пробурмотіти, але я вже не слухав. Доки не відчув сморід від бочок зі злитим у трофейних автівок бензином та не встиг запідозрити лихе, отримав міцного підсрачника в гузно. А кажуть півні не літають. Ще й як! Залежить лише від наданого прискорення. Хоч нога в цій сраці не застрягла, а то б слідом гепнувся.

Оклигав він вже лежачи пузом на однієї з діжок, надійно примотаний, з оголеним задом та заткнутою цибулиновим кляпом пащекою. Щось мугикав.

- Не витрачай сили, овочелюб. Раз ти полюбляєш все робити через сраку, тобто через неї отримувати насолоду від кохання, а до овочів у тебе справжня пристрасть, то ми вирішили все це поєднати. Не дякуй. А тепер можеш стогнати, не зупиняйся, щасливчику.

Веган виявився якійсь несправжній. Не осилив овочеве різноманіття. Морквина до його дупі зійшла легко, наче цюцюрка в бабусину грілку, а от кукурудза вже викликала кровотечу та судоми. Ну то мабуть оргазм в них такий, звідки ж ми шаримо. Раз клієнту подобається таке, хто ми такі щоб зупинятися? А от на буряку він зламався. Тобто дико сіпнувся, одне око витрящилось наче в рибини, а інше взагалі вискочило з очниці та повисло на червоних ниточках. Ззаду теж все перетворилося на суцільний фарш. Але ж норму клітковини та вітамінів він все-таки отримав, тож на здоров’я, солоденький!

 

 

                                                   ***

 На вулиці було гівняно. От зовсім. Дерева гнуло майже додолу, де вони мали всі шанси втопитися. Ніби бозя перднув, а янголи з переляку обісцялися. Напевне знов черговий буревій, названий на честь якоїсь нікому не відомої блядоти. Тож відвідувачів ми не чекали, наєбенілись пива та рослинної сировини з широків ланів невідомого нам далекого Гівностану. Макс увіткнув дротик у центр мішені і сцяв як вищезгаданий янгол-жиробас в дартс, намагаючись поцілити в нього та збити струменем, я з ним не змагався, бо зі школи знав, що без шансів, цей мутант міг сцяти до другого поверху, бо створював тиск в уретрі якось секретним способом передавлюючи пісюн. Краще, що можна було зробити- триматися подалі від бризк. У підлітковому віці наш однокласник на спір намагався повторити, але від такого напруження всрався, підмив сраку з газонної поливалки та одягнув обісрані труси знов. Ностальгічні згадки про щасливе безтурботне дитинство нахабно перервали.

Здається, через таку негоду ми розслабилися та забули закрити двері. Тож звідти пролунав істеричний вереск, Макс розвернувся та... почав сцяти в обличчя якійсь жінці, ця заволала сильніше, з неї щось огидно плюхнуло та вона завалилась в обморок.

За пару хвилин, що ми оговтувались та приходили у свідомість, ще й встигли оглянути місце пригоди, то все більш-менш стало зрозуміло. Вагітну курву негода застала в дорозі, через стіну зливи видимість була критичною, дороги розкисли, тож не залишалось нічого іншого як знайти хоч якусь близьку до дороги халупу. Ще й прямо у тачці відійшли води. Вона, як равлик залишаючи мокрий слід, ледве дошкандибала до наших дверей, заповзла в середину і отримала напругу жовтого смердючого нектару з пінкою у мордяку, від чого негайно десантувала з хлюпанням плід на підлогу та втратила свідомість.

Дякую величезне! Ні хвилини спокою! Знов працювати, таскати оце до холодильника у підвалі та рубати. Здається, я тепер знаю на честь якої саме блядоти назвали цей буревій.

 

                                                       ***

-Здається, ви пропонували поліції скористатися вашою гостинністю, тож настав час виконати цю обіцянку. Хоча це насправді громадянський обов’язок кожного свідомого члена суспільства.

 

Біля ресепшену стояв нещодавній мій знайомий, коп, що розпитував про далекобійника. За ним стовбичила краля з авангардно розфарбованим обличчям, але не замаскованим застарілим жовтуватим бланжем, у міні і порепаних колготах. При слові “члена” вона грайливо посміхнулась, оголивши гнилі зуби.

 

- Це поліцейський інформатор з особливо важливими і секретними даними, від цього залежать закон і порядок не тільки на наших околицях, а й, можливо, національна безпека. Ніхто не знає про наше конспіративне місце зустрічі і не повинен дізнатися, ясно? Давай ключи і принеси що-небудь пожерти. І не турбуй більше, якщо що- самі покличемо.

 

Я приніс перше що підвернулося з готового на кухні і постукав.

- Смажені реберця, ніжні мов у немовляти.

- Жартівник, бля…

 

 Двері ледь відкрилися на вузьку шпаринку, вистромилась рука у чомусь слизькому та блискучому, схопила тацю і зникла.

- А теперь з’їбався швиденько.

 

І двері захлопнулися.

 

Дівка витримала лише два дні цього треш-марафону. Голосно довбанувши дверима, матюкаючись та проклинаючи і всю поліцію разом, і знайомого нам копа окремо, вона, сідаючи до машини, додала що "на ТАКЕ вони не домовлялись і ТАКЕ вона ніколи в житті робити не буде". Завалити рота та швидше покинути наше райське гніздечко її мотивувала порожня пляшка, що вилетіла через вікно номеру та розтрощила лобовуху.

У номері був апокаліпсис. Навіть натовп індійських прокажених бомжів не мав би так бздіти. Приречених на смертну кару в’язнів можна просто кидати сюди та забувати про їх існування. А фотографіями жахати неслухняних дітей, але є ризик збанкрутувати на лікуванні подальшого енурезу. Навіть стеля сочилася блювотинням. Та ним все навкруги просякло! Люстра не виключення. Забруднені навіть не здогадуюсь чим гандони, безліч пляшок з-під бухла, деякі наповнені сцяками, смажені кавелдики лайна в мангалі з пивних бляшанок, доріжки схожого на цукор кристалічного порошку, графіті проносом… Надалі мозок сам собі заборонив фіксувати антураж. Крім одного: винуватець свята у відрубі, голий, замотаний в простирадло у жовтих та шоколадних плямах.

Ми пересилили бажання забити лежачого поліцейського ногами до стану червоної калюжі та спалити разом з цим Содомом і Гоморою. Можливо, що даремно. Зекономили б купу часу.

Месьє знається на розвагах, тож і нам грішно відмовлятися йому допомогти. Пересилюючи відразу, ми перетягнули Тутанхамона до підземної гробниці, прив’язали раком до бочки як того наманекюреного овочевого їбанько, та дали по ньому пару разів водою зі шлангу у нерівній боротьбі за гігієну. Лише трохи поворухнувся, щось буркочучи. Сіли радитись що робити далі. Згадали про хвойду, що не витримала нестандартних смаків.

- Я, коли жив у столиці, чув від одних намаханих баб по телебаченню, здається, їх феміністками звуть, що вимагати від дівок сексу або давати за це гроші- все одно що зґвалтувати. А що роблять з ґвалтівниками знаєш?

- Всі знають. Ґвалтують самих. Нещадно. В сраку. Іноді натовпом.

 

Що ми сумлінно двічі на день і робили, як тільки він отямився. Ми ж не некрофіли з непритомною колодою злягатися. Щоб наш любчик був сповнений сил та наснаги для пустощів, завжди приносили смачненьке. Їдла в нас було досхочу, тож цього бравого орла з гребінцем ми загодовували як на забій. А, так, дійсно ж на забій. Ну поки нам не набридне фарширувати його кишку підзалупним сиром. Ще й знищували за допомогою його поліцейського шлунку рештки попередніх жертв. Оце хохма! Купа недоїдків валялася прямо під його хавальником, але ця антисанітарія нас не дуже турбувала, як і відходи з його заднього відсіку, що ляпали теж прямо під нього. Потім якось поприбираємо все і одразу, коли все закінчимо. Якщо щурів цей сморід раніше не привабить і не допоможуть. А у нас і без того справ у мотелі вистачало.

Одного вечора все було як завжди, ми самі зарядилися травичкою та хмільним та спустилися заряджати анальну гармату. Поки я ставив гостинця, щоб потім віддячити за теплий прийом, перевіряв стан наших припасів та копирсався по всіляких дрібничках, мій напарник пішов розігріватися. Підозріла тиша, ніхто не стогне, не мугикає, не пихкає. Жодного звуку. Це ж не норма. Усвідомлення цього і примусило мене озирнутися.

Виявляється, наш бранець не витрачав часу. Знайшов та перепиляв розтрощеною кісткою пута, і зараз стояв за спиною мого друзяки, однією рукою охопивши його шию, а іншою тримаючи впритул до неї ту саму загострену кістку, погрожуючи проштрикнути.

 -Мусоріла, ти що, сказився? А ну відпусти його!

 

Я вихопив його револьвер та цілився у самісіньку макитру. Той вишкірився.

- Ти, обкурений хворий вишкребок, не поцілиш пальцем у власну сраку.

- В твою ж хуєм поцілив. А якщо навідаюсь до тебе додому, то й всю твою родину проштрикну їм включно з хатніми тваринами.

 

Він загарчав та люто кинувся вперед. З переляку я даванув гачок як і гівно зі сраки. У замкнутому підземному приміщенні пролунав громоподібний постріл.

 

Чи пробило діжку з бензою та чиркнуло по стіні, чи спочатку зрикошетило від стіни і потім пробило діжку, і взагалі, то через влучення в неї, чи першими здетонували лише випари, а від них вже все інше… Дідька лисого ми колись дізнаємось як саме воно відбулось, та і все це вже не має ніякого значення. Прийшов до тями я майже на верхніх сходах, куди мене жбурнуло вибухом, та дивом відбувся лише синцями, тріснутими ребрами та невиправно спаскудженими портками. Доповз до Макса, йому пощастило ще більш фантастично. Він якимось дивом зреагував на вибух, розвернувся і прикрився лягавим як щитом. Металеві шматки бочок всіяли тушку того як якогось кіборга-їжака, а відірвані дверцята від холодильника прилетіли як голуб з благою божою вістю та торцем роздробили його потилицю на липкі брудні костяні пазли. Можливо у нього були діти і вони захочуть збирати голову татка тихими сімейними вечорами. Хоч раз в житті мізками розкинув, тупий гнидник.

Я допоміг Максу здвинути з себе героїчно загинувшого стража правопорядку та зойкаючи як два каліча, ми поповзли вгору, подалі від все більш охоплюючого підвал полум'я і смердючого густо-чорного диму.

 

                                                        ***

 

Ми з Максом порадились та вирішили допомогти країні і собі, повинен же наш патріотизм приносити користь. Ми перебралися на схід, ближче до кордону. Так, небезпечно. Але ж які перспективи! Повно покинутого житла, тож новий мотель ми організуємо без проблем, зможемо підтримати наших захисників додатковими поживними речовинами та калоріями. Та й зникненням людей, особливо приблуд з тієї сторони чи любителів сусідньої країни та їх хуїли-президента, нікого не здивуєш. Тож і з сировиною перебоїв у нас ще довго не буде. І жодна наволоч не сунеться туди нас шукати.

 

Якщо ви втомились у дорозі чи просто шукаєте затишного місця смачно поїсти та перепочити, то ласкаво просимо! Звісно, якщо ви не веган чи ще якийсь такий моднявий педик. Тоді вам тут не раді. А якщо ви фігуриста краля, навіть зі страховинною подругою, то можете жити безкоштовно скільки заманеться, ще й випивкою і м'ясцем (у всіх сенсах, ги-ги) вас пригостимо, домовимось.

Знаходиться в групах

Прийом оповідань: Допущені на конкурс
Історія статусів

01/10/21 13:08: Прийнято на конкурс • Прийом оповідань
01/12/21 01:21: Грає в конкурсі • Перший етап
22/12/21 20:00: Вибув з конкурсу • Перший етап