Сестри Тортур

ЮНА

У цій сирій та холодній кімнаті, ми виконували наказ імператора. Спиною до мене сидів в’язень, винуватець страшної болячки в самій столиці. Ми з сестрою викручуємо, ламаємо кістки та зводимо з розуму цього чоловіка, щоб підтвердити вину його злочину. Я призвала давню магію відьом, лиш щоб помучити людину, вибити особисте зізнання, бо такі закони, він має розповісти про свою вину.

Коли ми використовуємо магію на пальцях та долонях промальовуються руни. В кожної відьми вони різняться, все залежить від вродженої магії.

На моїх пальцях проявилися червоні руни, тоді я змогла повністю підкорити його тіло своїй волі. Лиш порух руки, і всі десять пальців в’язня вигнулися до тильної сторони долоні. Дзвінкий хрускіт, білі кісточки випнулися назовні, а чоловік не зронив ні звуку. Бо я міцно стулила йому рота.

– Може, пане, ви нарешті з нами заговорите?

Порухом лівої руки я розслабила м’язи його рота. Лиш крик вирвався з вуст та чоловік намагався стримати свій біль.

– Суки відьомські.

Він сплюнув слину на чистеньку сорочку моєї сестри, яка стояла перед ним. Вона прямо таки заричала, звинувачуючи, що я не стримала його. Різко розстібнувши ґудзики її сорочка полетіла вбік. Сестричка мала надто охайну натуру, і краще залишиться майже оголеною, але не в брудному одязі.

– Єн, може ти візьмешся за справу? Він здається ловить задоволення від моїх тілесних практик.

– Ні, я сьогодні не в настрої на магію.

– В тебе ніколи не буває того настрою, боягузко. Просто залізь йому в голову й покінчимо з ним. Не хочу пропустити вечерю.

В неї затремтіло тіло і явно не від холоду. Сестричка ще не зовсім вправна у своїй магії, та ми цінні поки маємо силу. Якщо вона цього не робить, я змушена доповісти матінці. І хай простить мене люба Єна, та наказ імператора потрібно виконувати. Моя сестра особлива. Попри те що ми однакові, настільки що по зовнішності нас неможливо розрізнити, вона все ж вирізнялася. Відьми розуму й почуттів трапляються вкрай рідко. Останньою славилася наша прабабця, а до неї була їх бабуся і ще одна відьма з іншого роду. Матінка каже, що з кожним новим покоління відьми втрачають сили.

Їй потрібен час на підготовку, ось відвернулася і шепче щось під ніс. Впевнена їй це не допоможе. Найлегше творити магію, це торкнутися того, на кого вона направлена. Єна взяла в долоні обличчя в’язня і на її пальцях проявилися білі руни.

Якби тільки вона вправнішою стала, ми б не витрачали стільки часу на ламання кісток. Мені ніколи не зрозуміти як діє ця магія, як це лазити по спогадах інших людей. Можливо це як подивитися театральну виставу, побути німим глядачем, чи дивитися на все очима своєї жертви. Хтозна – що зараз там бачить Єна. Вона легко може збрехати, вигадавши якусь історію.

В’язень заговорив, його грубий голос благав зупинитися, а з очей ринули криваві сльози. Руки Єни затремтіли й руни почали втрачати свій контур. Її виштовхало з голови цього бідолашного.

В’язень помер. З очей, вух і носа в нього пролилася кров, тіло не витримало такої грубої магії й скоріш за все його мозок просто луснув.

– От чорти, ти його таки прикінчила.

– Не говори нічого матінці, прошу, Юно – важко дихаючи, сестричка благально підвела очі.

– Цей труп багатослівніший за мене. Дякую, ми знову без вечері, через тебе.

На столі де стяли кілька канделябрів, я залишила свого синього оксамитового плаща. Обов’язкова частина форми золотої академії при імператорському дворі, де навчалися всього п’ять років. Накинувши його на плечі, я відчула тепло. Це робота академічних чарівників, коли холодно – гріє, коли жарко – охолоджує, враховуючи, що будь-який елемент форми знімати заборонено, це зачарування одна з мізерних речей за що я вдячна чарівникам.

Єна сиділа на підлозі, дивилася на заклякле тіло в’язня, на його побілілі очі та струмочки крові, що витікали з них.

– Я йду, приберись тут сама.

– Стій. Ти куди?

– Додому, хоча краще потиняюся десь, хай матінка на тебе першу злість зганяє. Ми спаскудили наказ імператора.

– Ні, я бачила як він поширив болячку.

– Не неси мені бздури, ти влізла йому в голову тим самим вбивши. Ми дістаємо інформацію, а не вбиваємо в’язнів за роботу катів нам не доплачують.

– Ну то іди, ховайся від матінки, а я відзвітуюся перед нею.

– Та щоб тебе.

Інколи, отак як зараз збурюється ненависть до неї. Коли Єна удає наче знає більше чим тобі дано. Дивиться оце на мене й посміхається як тільки вона вміє, підіймає кутик губ і примружує очі, залишаючи щілинки.

Раз так, нехай сама розбирається з матінкою, а мені треба розвіятися.

ЄНА

Переді мною досі лежала мертва туша, і я поняття не мала як його прибрати. Нічого кращого, ніж покликати охоронців на думку не спало. Сьогодні мали нести варту Родель з Адасом. Родель занадто балакучий та ненадійний, має язика довшого за червону доріжку в залі для аудієнцій імператора. Адас спокійніший і чи не єдиний виказував до мене симпатію.

В коридорі порожньо, а вигукувати його ім’я, щоб воно неслося на всі зали не хотілося. І особливо Родель, аби не вигадав чого дурного, як от нічне побачення студентки п’ятикурсниці з охоронцем в дуже тісному кабінеті, для експериментальних розтинів істот. Надто специфічна романтика навіть для мене.

Нещодавно на тренуванні я винайшла одне заклинання. Таке вдавалося тільки з родичами або дуже близькими людьми. Адас – друг дитинства, тож він мені майже рідній. Коли не тиснуть магія проявляється краще, руни миттєво з’явилися і я таки відчула його. Ці чари доволі прості, та поки розшукати когось на більшій території складніше, підвалу більше ніж достатньо. Мені не завжди потрібен фізичний контакт, навіть не торкаючись шкіри я почула його думки. Адас втомлений і голодний, марить печеною куркою з картоплею і те як запиває це все кухлем холодного пива. Найскладніше змусити його думати про мене, а не про їжу. Вголос, як мантру я проговорюю думку, яку вкладаю йому в голову.

– Мені потрібно перевірити шістнадцятий кабінет і побачити Єну.

Я говорю це кілька разів поки магія повністю не зникає. Залишилося чекати. Адас обов’язково прийде, тільки аби Роделя з собою не привів.

Невдовзі в темному коридорі почав виднітися його силует. Ми з сестрою серед однолітків найнижчі, тому коли Адас підійшов, моє чоло сягнуло йому плеча. Через це бувало з ним некомфортно.

– Єна..

Я перебила його.

– Можна попросити твоєї допомоги?

– Що для тебе зробити?

Хоч Адас не вирізнявся надмірною цікавість, як пояснити йому понівечений магією труп у підземеллі академії, я не знала. Прийшлося швиденько вигадати якусь історію.

– Ми виконували завдання ректора. І цим зазвичай займається Юна, але вона пішла.

– Ви посварилися?

– Ми ніколи не сваримося. Вона просто втомилася.

– А ти?

Інколи я забуваю наскільки він уважний, як легко підмічає дрібні деталі. Скоріше прохати його прибрати труп ризиковано, та крім сестри немає нікого кому б я довіряла більше.

Я покликала Адаса за собою в кабінет. Його зелені очі розширилися від побаченого. Все ж він чудово, як і більшість дворян, вмів контролювати свої емоції, тому з легкістю повернув той спокійний вираз обличчя.

– І що ж мені потрібно зробити?

– Це в’язень смертник, нам дозволили перевірити на ньому деякі заклинання.

– Єн, я не це питав. Що мені для тебе зробити?

– Тіло потрібно повернути до в’язниці Раштану. Я цю тушу навіть з місця не здвину.

– Я все зроблю, а ти іди додому Єн.

– Ні!

Я не можу залишити його одного. Я взагалі не мала права втягувати в цю справу стороннього. Якщо Юна дізнається про це, таких тумаків надає.

– Ти підеш додому. Хіба тобі не потрібно поговорити з маркізою Концигір?

Він нахилився так близько, що я відчувала теплий подих на щоці.

– Я порошу Роделя супроводити тебе. – Адас опустився на одне коліно переді мною і взяв праву руку, щоб поцілувати її. Відьмам заборонено носити рукавички тому на холодній шкірі доторк його вологих губ став таким відчутним. – Прошу довірся мені, так як завжди робиш.

Здавалося Адас володів магією розуму та почуттів, так легко я піддавалася його словам. Чи то цей грубий голос діяв так лиш на мене.

– Я поїду додому, тільки без Роделя.

– Благородним леді не варто ввечері ходити самим.

– А що я скажу йому, він..

– Мовчатиме. Але якщо так сильно не хочеш з тобою піду я, а Родель повезе в’язня.

– Я візьму екіпаж і поїду з Роделем.

Він ледь помітно усміхнувся.

– Передавай вітання маркізі.

– Можеш і сам приїхати й привітатися з матінкою.

– То ти таки хочеш мене замість Роделя?

– Я довіряю своєму лицареві, а не комусь іншому.

На цей раз усмішка Адаса стала ширшою. Він взяв мене під руку й повів на вулицю. Між цими холодними коридорами я досі відчувала тепло його поцілунку на долоні.

ЮНА

Моє життя – чергування маєтку, академії та палацу, інколи в цьому маршруті з’являється генделик. Я не назву себе тією, хто любить відвідувати такі заклади й цмулити пиво серед гучних чоловіків і вульгарних жінок. Та це, мій особливий спосіб розслабитися. Сьогодні той самий день, де вечір полетів котам під хвости, тому я вже просто побігла туди, щоб побачитися з одною чарівною пані.

Як завжди повсюди стояв запах поту й алкоголю, майже як в лицарських казармах. Серед зграйок кремезних чоловіків, тримаючи в руках біля десятка кухлів пива, кружляла моя чарівна пані. Вона теж побачила мене й подарувала ніжну усмішку. Барна стійка стала єдиним місцем в залі, де я змогла примоститися. До мене вже збирався підійти чорнявий чоловік, щоб взяти замовлення, та його перейняла моя пані.

– Привіт, хоробра лицарко. Давно не бачилися.

– Єлена.

Привітала її на лицарський манір приклавши праву руку до лівого плеча й легенько вклонила голову.

– Ми бачилися минулого тижня, моя пані.

– Ці дні в очікуванні були нестерпними.

Усмішка не злітала з її пухких рожевих губ. Єлена на мить поклала свою долоню поверх моєї.

– Я принесу тобі випити й трохи поїсти.

Вона побігла на кухню, а я дивилася як брудна, мішкувата спідниця розвивалася від її граційних рухів. Як тільки Єлена зникла на кухні, звідти визирнув величезний старий чоловік. Він не зволив з мене погляду, хмурячи сиві брови. Його звали Вітоль, він власник цього генделику і батько найкращої у світі Єлени. А ще Вітоль ненавидів мене, навіть після того, як я врятувала життя його доньки. Ми рідко з ним говорили й навіть без слів можна зрозуміти, що старий прагне вишвирнути мене звідки, швидше і чимдалі.

Єлена не змусила себе довго чекати. Вона щось сказала своєму батьку і той перестав витріщатися на мене й повернувся до роботи. А моя пані, наче підлетіла до мене з тацею повною різними наїдками.

– Кухоль темного, сир козячий, сир копчений, сушені карасики та трохи м’яса твого улюбленого червонопуза.

– Ти що спеціально приховала?

– Угу, я чекала на тебе.

– А якби не прийшла.

Вона помотала головою в бік.

– Ні, ти завжди приходиш.

Ковток холодного пива розслабив м’язи, а солодкувате м’ясо риби червонопуза звільнило думки. Єлена взяла з тарілки трохи козячого сиру й жуючи запитала:

– Ти ідеш завтра в храм?

Відпивши ще пива я кивнула в знак згоди.

– Як і кожного десятого дня. Я буду із родиною, але постараюся знайти трохи часу, щоб побачитися.

– Ні! Мені достатньо дивитися на твоє гладеньке сріблясте волосся з останнього ряду для простолюдинів.

– Хіба ти знайдеш мене в тій купі людей?

– Мої очі завжди знаходять тебе, лицарко.

Я б вічність дивилася на хвилі її русявого волосся і розсип веснянок під холодними сірими очима. Та грубий чоловічий голос перервав моє любування.

– Єлено, вітаю.

Доволі високий і молодий на обличчя чоловік сів близько біля мене. Я побачила його вперше, а Єлена здається добре знала й представила як Давида.

– Незвично бачити тут таких вишукано вбраних леді, – він нахилився до вуха й прошепотів мені, – як і бешкетних студенток, що вивертають свої плащі.

Я відсунулася від нього трохи далі, намагаючись зберегти спокійний вираз обличчя. Хто ж він насправді такий, в такі моменти хотілося б мати силу Єни.

– Давид – лицар, як і ти Юна.

Вона повернулася до нього.

– Юна теж лицарка, вона врятувала мене від вуличних бандитів, так ми познайомилися.

– Та невже. Вона ж відьма, Єлено.

– Я знаю, як і в нижньому Тасарі повно відьом, як і в самій столиці. Ми не боїмося відьом, вони частина нашої громади.

– А варто, їх сила страшна, як і їх помисли.

– Чого тобі?

Він починає мене нервувати все більше.

– Пива випити.

– Так пий і йди!

– І наречену побачити.

А от ці слова зачепили більше, ніж те, що він впізнав у мені студентку золотої академії. Єлена ніяково усміхнулася і сказала ті слова, що я прагнула ніколи б не чути.

– Він мій наречений, нас батьки посватали.

Всередині все похололо і наче в прірву кинуло. Так я розумію, майбутнього в нас немає. Не зважаючи на те, що ми обидві жінки, наші статуси надто різні. В тому вищому світі, де я народилася, почуття такі як любов не значили абсолютно нічого. Для Єлени вийти заміж за лицаря першого рангу, то як вхопити благословенного птаха за хвіст. Вона бачить в мені лиш захоплення, небезпечне і ризиковане, спосіб позлити батьків, побути бунтаркою. Та і для мене Єлена захоплення, тільки чомусь раніше вони проходили за тиждень два, а цьому вже понад два місяці.

– Чому ж Єлена ніколи не розповідала про таку благородну подругу.

– Бо вона їй не подруга, – сказав батько дівчини, який вийшов з кухні. – Тобі пора забратися геть, лицарко.

– Батьку, вона ж наша гостя.

– Гей, моя тарілка і кухоль ще повні, то чого б мені іти. – Я демонстративно відпила трохи пива.

Вітьль схопив мої наїдки й викинув їх у смітник під баром.

– Тепер тобі нема що пити і їсти. Вставай і йди, тільки не забуть заплатити.

В кишені спідниці я знайшла трохи грошей і поклала їх перед Єленою.

– Десять кальнів?

Мідяки й срібняки, тільки такі гроші водяться на краю столиці, а на паперові не кожному простолюдину випаде навіть краєм ока глянути.

– Менших не знайшла.

– Не дури дівчисько, думаєш сунеш папірчика, скажеш, що то кальни і я повірю.

– Думаєш, дочка маркіза обманюватиме якогось пройдисвіта з генделика?

Я зіскочила зі стільчика й вхопила Вітоля за комір, навіть мій невеликий зріст не став на заваді породити страх в очах цього кремезного чоловіка.

– Якого маркіза, – він сказав це тихо.

– Того що з півночі.

Галас стих, всі стали перешіптуватися відьма.

– Іди геть і не вертайся, – вигукнув хтось із натовпу.

– Гей, це моє улюблене місце.

– Тобі тут більше не раді, забирайся. – Все ж Вітоль поборов страх, щоб сказати це.

Я відпустила його комір і пішла до виходу, лиш перед дверима оглянулася на Єлену. Вона своїми пухкими губами прошепотіла пробач. Її вини тут не має, я ніколи на неї не сердитимусь.

Вийшовши на темну вулицю на краю столиці, а, бо ж як в народі кажуть нижній Тасар, я не збиралася додому. Все ще не вирішилася одна маленька справа, тому прийдеться затриматися довше планованого. Юна надіюсь щось перед матінкою вигадає, вона завжди любить вгадувати історії, та матінка майже в них не вірить.

Довго чекати мені не довилося, моя термінова справа вже вийшла з того генделика. Я пустилася слідом за ним, зберігаючи безпечну дистанцію, щоб мене не помітили. За три квартали він сповільнив хід. Опинившись у вузькому провулку між двома прогнилими дерев’яними будинками Давид зупинився. Залишившись позаду я теж зупинилася ховаючись в тіні. Саме в цей момент прийшло розуміння, що мене викрили та то ще з самого початку. Я помилково вважала цього чоловіка лицарем першого рангу. Раз він розпізнав примарний крок, якого навчали лиш на другому рангу, його здібності, як мінімум досягли третього. Давид стояв вище мене в лицарській ієрархії. Але я перш за все відьма, а не лицарка.

– Виходьте молода маркізо. Ви ж хотіли поговорити?

Я стягнула з голови каптур академічного плаща, і вийшла з тіні на слабке сяйво повного місяця.

– Хто ти такий?

– Нас представили молода маркізо.

– В мене настрій не на ігри. Я питаю, ти відповідаєш.

– А мені не хочеться. Вам прийдеться застосувати своє сімейне мистецтво.

– Сімейне мистецтво?

Він знав більше чим я передбачала. Лиш кілька довірених осіб у всій імперії відали чим насправді славиться наша сім’я.

– Чим же так особливі імперські собаки, відомі сестри тортур?

– Ти не лицар.

– Ні, я прийшов з півночі.

Почувши його відповідь я міцніше стиснула кинджал під плащем. На півночі володарював маркіз Концигір, а далі за нашими землями бушувало льодяне море й ховало неприступні острови Футтрі, останній прихисток відьом.

– Як ти вчепився до Єлени?

– Закохані відьми справжні ідіотки. Чи то спадкове від твоєї матері?

З кожною миттю цей Давид ставав більш небезпечним.

– По очах бачу, що роз’ятрив тобі якусь рану.

Він вишкірив свої жовті зуби й потроху підходив, поки не опинився менш ніж на витягнуту руку від мене.

– Я добре знав цю зрадницю. Вона залишила своїх сестер і братів й кинулася лизати ноги тому рудому виродку. А її поріддя не має права зватися відьмою.

– Я відьма по праву народження.

Як я не намагалася мій голос тремтів.

– Ви з сестрою малі покручі.

Він не встиг договорити останнє слово, а я вже вперла кінчик кинджала йому в горло. Я пробудила магію і вона розцвіла червоними рунами на пальцях. Моє тіло ставало сильнішим, а серцебиття цього чоловіка, що ехом відкликалося в мене в голові з кожним разом пропускало все менше ударів. Кинджал вперся сильніше в шкіру, цівка крові потекла по його грудях і зникла під чорною сорочкою.

– Щоби хто не говорив, ми з сестрою народжені відьмами від відьми.

Порухом вільної руки я стисла йому легені, щоб більше з його вуст не злетіло жодне слово. Дивлячись в скляні очі Давида, я повільно вдавлювала кинджал в горло. Він ще кілька разів сіпнувся і тіло рухнуло на мокре каміння.

Все ж більшість імперців праві. В кожній з нас сидить чудовисько. Чудовисько яким нас змусили стати, аби вижити.

ЄНА

На щастя Родель зронив кілька слів, а всю дорогу дрімав. Коли за високими вербами проглядався маєток, він розплющив очі й розім’яв руки. Ті кілька метрів по вербовій алеї, Родель мовчки витріщався на мене. Ще коли Адас провів мене до екіпажу, він щось нашептав на вухо Роделю, от того цей базіка на диво тихий. Мене не хвилювало, що такого йому наговорили, в будь-якому випадку зайві чутки коштуватимуть життя нам трьом.

Екіпаж зупинився, Родель вийшов першим і за правилами етикету допоміг вийти мені. Про нього казали дурне брехло та манери він відточив до ідеалу.

– Бувайте леді, побачимося завтра на службі.

– Гарної дороги Роделю.

Ми обмінялися сухим прощанням і я ще кілька митей дивилася як від’їжджає екіпаж. На алеї стало пусто і лиш тоді я рушила додому.

У вітальні горіло кілька канделябрів їх вогник химерним танцем відблискував на стіни з квітковою ліпниною. Це додавало моєму похмурому дому ще більше моторошності та журби. До мене долинув легкий запах жасмину. Чай з цих квітів полюбляв наш дворецький Альфонсо. Він сидів сам у вітальні на червоному оксамитовому дивані, побачивши мене, підвівся й шанобливо вклонився.

– Моя леді, господарка вас чекає.

– Занеси нам міцного чорного чаю і скажи служницям підготувати мені ванну з чебрецем.

Альфонсо ще раз вклонився й швидко зник у темряві маєтку. Над сходами висів годинник він показував за три хвилини північ. В такий час лиш батько з братом вже сплять. Піднявшись на другий поверх, я побачила як крізь замкнені двері покоїв матінки пробивається світло. Вона єдина через безсоння засинала під ранок.

Не чекаючи дозволу після стуку, я зайшла всередину. Вона сиділа за столом читаючи книгу. Почувши, як закрилися двері, матінка підняла на мене погляд. Ми з нею зовні надто схожі, вона нам, як третя сестра. Її обличчя холодне наче витесане з каменю, біле волосся хвилями спадало їй на плечі, а сірі очі досліджувати кожен мій порух. Чи не єдине що нас відрізняло, це татові карі очі.

Відразу за мною прийшов Альфонсо. Він мовчки налив нам чаю й пішов. Матінка не запрошувала мене сісти, я продовжувала стояти серед кімнати й дивитися як густо підіймається пар з чашок. Я б випила цілий чайничок, бо мені було холодно і хотілося їсти. Нарешті матінка закрила книгу і помахом руки запросила на диван.

– Чому ти одна?

– Юна пішла гуляти в нижній Тасар, – я не збиралася прикривати сестричку.

– Відправ її до мене коли повернеться.

Матінка відпила чаю, я зробила те саме, осушивши чашку за раз. Це дурні манери та ми тут одні тому яка різниця.

– Я не можу похвалити тебе доню, – з якою ж швидкість вона дізнається інформацію.

– Але наказ імператора виконаний, я дізналася як він поширив болячку. Це відьми з островів Футтрі. Відьма блондинка задурила цьому бродязі голову сунувши прості камінці й видала їх за золото. Вона дала йому мішечок якось порошку яким він і отруїв колодязі.

– Це все?

– Здається так, я розмито бачила його спогади.

– Напиши мені звіт. Взавтра подам це Його Імператорській Величності.

– Як я можу самому імператорові, – вперше матінка доручає таку важливу справу.

– Я ж не прошу особисто відзвітувати імператорові. Менш як місяць назад ви дали присяга Його Імператорській Величності, тепер ви повноцінно довірені особи корони. Ви вже не маленькі дівчатка, тільки посвячені в сімейну справу. Більше впевненості доню, ти не просто благородна леді.

– Я зрозуміла матінко. Засвітла я принесу звіт.

– Іди відпочивати. Взавтра нас ще чекає служба божа.

Матінка повернулася назад за стіл читати книгу й більше не звертала на мене уваги.

За дверима покірно чекав Альфонсо, а за його спини визирнула темно сіра голівка мого молодшого брата. Він заспано потер очки.

– Чого він тут?

– Молодий господар, почув що ви повернулися.

– Єн, чого ти так довго? Мені приснилися три страшних чудовиська, вони мене їли, – братик вчепився в мою спідницю.

– Та ні Ал, хто ж посміє тобі нашкодити.

– То правда, мені було так страшно і боляче.

Дворецький все ще стояв біля братика, хотів його забрати.

– Приберись у матінки, я сама його покладу спати.

Хоч Ал виріс вже чималим чотирирічним хлопчиком, я все ще любила брати його на руки. Він прихилив голівку до моєї шиї та міцно вчепився в плащ, ніби я збираюся винести й залишити десь на вулиці. Ал дуже лякливий, йому часто сняться кошмари, та найстрашніше, що ті кошмари завжди якоюсь мірою збуваються. Можливо ті чудовиська, люди заражені відьомською болячкою. Важко розшифрувати його сни через такі розмиті пояснення.

– Якими були ті чудовиська?

– Високими, їх голови дерев’яні. Вони кусали мене своїми дерев’яними зубами. Мені було так боляче.

– Дерев’яні наче іграшки?

– Ага. Єн викиньмо мої дерев’яні іграшки, вони мене лякають.

Братик вчепився сильніше вчепився в плечі, що я аж зойкнула.

– Я викину їх обіцяю. Сьогодні ти спатимеш зі мною?

Він закивав, а я міцніше його обійняла. Як би з нами була Юна, вона б магією нагнала братику сну. Я теж могла зробити це та страх мене зупиняє.

Я неспішно йшла маєтком на третій поверх до своєї кімнати. Ал дихав повільніше й рівніше. Мій братик засинав. Як раніше наказувала, служниці набрали теплу ванну. Заспокійливий трав’янистий аромат заполонив кімнату. Я вклала Ала до себе в ліжко. Він мирно спав не сіпався, не говорив, значить сни йому не снилися. Інколи мені страшно, що Ал бачить щось в сні. Буває він як одержимий вчепиться в тебе і говорить лякаючі речі. Про це не знає ніхто, крім нашої сім’ї, навіть більшість слуг в маєтку.

Після ванни, я запалила пару свічок й сіла в куточку, щоб світло і шум не заважали братику. Звіт писати виявилося не так легко. Безліч разів прокручувала в голові спогади того в’язня що аж з’явився головний біль. Нічого нового не пригадавши я вирішила лягти спати до Ала. Його тихий сон діяв на мене як свого роду снодійне.

Я бачила дивний сон. Там був Ал, його ручки та ніжки скували кайданами. Він сидів біля жертовного вівтаря до якого прикували Юну. Ми знаходилися наче в храмі, та я не пам’ятала цього залу, де колом стояли три камінні трони, а всередині той вівтар. Трони не пустували, там сиділо щось віддалено схоже на людину. Постаті високих створінь огортала матерія схожа на зоряне небо. Виглядало так наче ніч зіткала їм ці шати. Їх обличчя закривали дерев’яні маски, хоча згодом я пригледілася і зрозуміла, що це їх справжнє лице. Істоти встали та пішли до вівтаря де непорушно лежала Юна, вони закинули голови назад відкривши роти з яких стирчали гострі дерев’яні зуби. По черзі істоти встромлювали їх в Юну, один в шию, потім в живіт і стегно. Жодної краплини крові не пролилося, вони всмоктували з неї червоне сяйво, те саме котре малює руни при використанні магії. Я підійшла ближче до цього дійства, щоб розгледіти кожну деталь. І помітила на тілі знесиленого Ала відмітини в тих же місцях як в Юни. Істоти наче відчули сою присутність, відірвалися від сестри. Вони тягли до мене свої руки схожі на сухе гілля, намагалися схопити. В сні я виявилася не такою швидкою, мене схопили й потягли до вівтаря. Я кричала, пручалася, а те гілля тільки сильніше стискалося розриваючи шкіру. Біль відчувався надто реальним, не змозі його більше терпіти я прокинулася.

Ал все ще спав вчепившись мені за руки, а на них світилися білі руни. Я вперше несвідомо використала магію, ще й таким неочікуваним способом. До цього я не знала, що можу приходити в чужі сни. Та в цей момент мене більше страшив цей сон. Бувало я не вірила розповідям Ала. Першою думою, було побігти до матінки та все їй розповісти. Юна вийшовши з ванни перебила це бажання.

– Доброго ранку, матінка вже весь марафет навела, а ви ще спите.

Сестричка з розбігу скочила до нас з Алом на ліжко чим його розбудила. Він зрадів побачивши Юну й поліз обійматися.

– Все гаразд? – Спитала сестричка помітивши руни на моїх пальцях

– Ага, спросоння таке буває, що головніше, матінка хотіла негайно тебе побачити.

– Вже побачила. Вона помітила мене, як я поверталася.

– Що головніше, Єн, чого ти мене не прикрила?

– Та відчепись, вже втомилася від цього.

– Ви що сваритеся, – в розмову вліз Ал.

– Та що ви, о великий паничу Алісен, ми лише скромно бесідуємо. — Юна розтріпала пальцями його волосся, – Тебе шукала Марін, вже пора збиратися в храм.

– Скажи їй я не піду, не хочу туди іти.

– Давай через не хочу. Марін тебе причепурить і одягне.

– Ні не піду. І ти не іди.

Зазвичай він не противився походам в храм, а навіть сильно хотів, щоб більше бачитися з друзями. На цей раз його налякав сон.

– Все добре Але, іди збиратися.

– Але ж ти все бачила.

Невже братик знає, що я була гостем в його сні.

– Ага, і тому сьогодні все буде добре.

Після кількох умовлянь Ал таки пішов з Марін яка весь цей час чекала за дверима. Ми з Юною залишилися сам на сам, вона не збиралася поки іти у свою кімнату, хоч нам теж треба швиденько збиратися.

– Що ти сказала матінці?

– Нічого. Я вже втомилася постійно щось вигадувати коли тобі приспічило проганятися барами на краю столиці.

Юні здається наче її зрадили, хоча не мало сенсу, збрехала б я чи ні. Матінка давно перестала вірити в ці вигадливі історії про Юну.

– Єн що з тобою?

– Я втомилася, іди збиратися. І прошу більше не ходи до тої дівки. Це псує нам репутацію.

– Лише мою і це мене не хвилює.

– Ні Юн, ти це я. Аристократам без різниці котра з нас зганьбиться, для нього ми щось одне.

– Відколи тебе почали турбувати аристократичні плітки.

– Від самого початку. Все залежить від того про що говорять благородні.

– Їх слова не визначають тебе Єн. Вони ненавидять нас і щоб ти не робила кров не вода. Ми ніколи не станемо їм рівними.

– О, то таким як ми до ладу швендяти по нижньому Тасару?

– Інколи, я просто тебе не розумію. Невже тобі не хочеться бути вільною від отих норм і правил, жити по своєму.

– Таке не для нас, ми маємо обов’язок.

– Ти починаєш говорити як матінка.

В цей момент по сумному обличчю Юни, я зрозуміла що ми почали віддалятися. Раніше ми дійсно були одним цілим, однакові зовні та всередині. Та сестричка почала змінюватися ще задовго до зустрічі з тою Єленою, щось змінило її думки про, що вона мені не захотіла говорити. Вона захотіла свободи, та ми були вільнішими за більшість відьом, які стали рабинями чи куртизанками. Кажуть всьому виною той гонор притаманний відьмам. Матінка мала не аби яку волю і гордість, завдяки їй ми вільні в імперії, що підкорила весь відьомський народ. Пристосовуйся і виживай, так вона завжди говорила.

– Бо вона права, а тепер забирайся з моєї кімнати.

Тричі сестричку просити не довелося, вона пішла. За нею відразу зайшла моя служниця. Вона тримала в руках білу сукню з жовтими бантиками та мереживом. Зовсім невдалий вибір, білий зливався з волоссям і шкірою. Я ставала примарою в такому вбранні, готовою зникнути. Але такі правила, в храм приходили в білому.

ЮНА

Мені подобалася імперська релігія. Коли ми малими довго не могли заснути батько читав нам історії про трьох богів, що створили цей світ, дали нам повітря, землю і воду, про те як вони породити різних створінь, а від тих створінь вийшли люди. Деякі вчення не вкладалися в голові, але на то вона й релігія, ми повинні вірити, а не піддавати сумніву давні вчення. Я намагалася читати їх, та я не Єна що може днями читати книжки, мені швидко набридає, і я не збиралася ставати священнослужителькою. Єна до цього байдужа, здається їй немає діла ні до чого крім честі сім’ї та тренувань.

Відвідування церкви кожного десятого дня, обов'язок для аристократа. Так само і не маленькі пожертви. Тому столичний храм виглядає не гірше імператорського палацу. Високі золоті шпилі відбивали ракове сонце і здавалося, що вони повільно тліли. А зал достатньо великий, щоб вмістити усі одинадцять благородних сімей. Навпроти престолу де священник чи свята читали проповіді була спеціально відгороджена зона для імператорської родини. Далі виділялося місце для двох герцогів, за герцогами сідали двоє маркізів, за нами розміщували графів та баронів. Для аристократів важливий порядок і певне розсадження. Кожен має знати своє місце, ніякий барон ніколи не сяде поміж герцогів. Простолюдини не мали такого обов’язку, ходити в храм, але це радо віталося. Під стіною біля самого входу стояли лавки у два ряди і там їм дозволялося сидіти. Інколи приходило більше простолюдин, як ото сьогодні. Всі вони юрмилися на вулиці. Якщо місця всередині зайняті, більше нікому не дозволялося заходити.

Більшість з цих бідних людей просити милостиню. Не всі аристократи кидали їм монетки, але я робила таке часто і ще збираючись вдома насипала в кишені повно дрібних грошей. Єна побачила що я роблю і зупинила мене.

– Перестань, люди дивляться.

– Люди завжди дивляться, і що такого в тому, щоб підкинути монет тим хто цього потребує.

– Та перестань не бачиш як матінка з батьком сердяться. Давай просто тихо відбудемо цю процесію і все.

Я сховала назад монети в кишеню білої сукні. Єна переможно виструнчилася і перегнала мене, щоб іти ближче з батьками. Ми сіли за герцогинею Таларунською. Сьогодні вона прийшла без чоловіка, який все ще був на західному фронту, стримуючи дикунів. Вона дуже переживала, щоб герцог повернувся живим, бо раптом що, весь спадок отримає найближчий родич чоловік, а саме її старший брат. Зате з нею сиділи дві її молодші сестри, найбільші пліткарки імперії.

– Маркізо Концигір, ваші доньки вже давно увійшли в шлюбний вік, цього року вони випускаються з академії. Після випуску їм стане важко знайти достойного партнера.

Одна з сестер герцогині повернулася і заговорила до матінки. Я не пам’ятала як їх звати й не бачила в цьому проблеми.

– Цей світський сезон може стати для них останнім.

Ці леді відкрито насміхалася з матінки у присутності більшості аристократів.

– Цього року дівчата склали лицарський екзамен й присягнули на вірність Його Імператорській Величності. Кращого для них я й бажати не могла.

– Вам важко буде видати їх заміж, можливо імператор допоможе, як колись із вашим шлюбом.

Вони захихотіли прикриваючи губи. Інші аристократи що чули розмову почали перешіптуватися.

– Корона прихильна до моїх доньок і їм не потрібен чоловік для більшої влади й багатства.

Матінка присікла їх пусті балачки, а за мить затихли всі присутні. Розпочалася служба божа.

Сьогоднішню службу проводитиме свята Альберта. Не знайдеться в імперії жінки красивішої за неї. Її схоже та рідке золото волосся обтікало тендітні плечі. Свята Альберта заговорила мелодійним голосом, не слухати її було неможливо. Вона причаровувала всіх наче заборонене кохання. Коли я вперше побачила святу, ладна була молитися їй замість всіх богів як ідолу. Та хай простять мене три божества за ці нечестиві думки.

Коли свята Альберта закінчила вийшов первосвященник, він виголошував довгу монотонну промову про мораль і важливість віри в такий скрутний час, а особливу увагу звернув на обов’язкові добровільні пожертви. Служба закінчилася, але всі не розходилися, шукали шансу поговорити та отримати благословення від святої. Як завжди вона благословила кількох людей і пішла. Я стояла в черзі та побачила на лаві простолюдинів Єлену. Вона дивилася на мене не зводячи погляд. Впевнившись що сім’я не слідкує за мною, я швиденько втекла до неї. Вона йшла попереду, а я зберігала дистанцію, щоб не привертати увагу. Ми пішли в садок за церквою. Коли квітуча вишня заховала нас від чужих поглядів, Єлена кинулась мені в обійми. Я міцно притисла її відчуваючи запах солодкої випічки, бо по ранках вона підпрацьовувала ще в пекарні.

– Як я рада тебе бачити моя лицарко.

– Я теж, ця ніч в очікуванні здалася вічністю.

Не стримавши емоцій я легенько поцілувала Єлену в щічку. Вона зашарілася, але це швидко зникло в незрозумілій тривозі.

– Юна, я маю поговорити з тобою.

– Що таке?

Невже вона дізналася що я вбила її нареченого і вже зненавиділа мене. Єлена занурилася в думки, підбирала слова, я вирішила почати першою.

– Ти сердишся на мене? – Вона здивовано поглянула на мене. – За те що я зробила з Давидом.

– Ти вбила його. – Так Єлена дійсно все знає. – Але я не серджусь за це. Його нав’язали з тим весіллям батьки, думали я перестану бачитися з тобою. Та діло не в цьому, він був частиною нашої справи.

– Про що це ти?

Я вже не могла зрозуміти, що вона хоче сказати. Єлена оглянулася по сторонах, перевіряючи чи ми дійсно одні, а тоді прошепотіла на вухо.

– Про революцію.

Я відійшла на крок назад. Невже моя прекрасна пані, стала частиною цих ненормальних, що хочуть смерті імператорові, щоб відьми знов володарювали на цих землях. Я знала про темні справи в нижньому Тасарі, та революція не приходила на думку.

– Ти можеш мене зненавидіти й навіть вбити, – Єлена схопила мою руку й притисла її до свого горла. – Цей світ неправильний, але ми можемо його змінити з силою відьом, з твоєю силою, і отримати нашу свободу.

– Купка простолюдинів співпрацює з відьмами Футтрі. Ви допомагали відьмам поширювати болячку? Люди через неї згнивають заживо, і це ваш шлях до свободи?

– Є протиотрута ми ділимося з нею із зараженими. Це лиш щоб посіяти хаос, ослабити увагу імперії до відьом і островів.

– Єлено ти поняття не маєш чим займається мій рід.

Вона усміхнулася все ще стискаючи мої руки.

– Близнючки знамениті як сестри тортур, уміло вивідують інформацію для корони.

– То чого розповідаєш мені це?

– Бо вірю тобі моя лицарко, ти схожа на нас. Прошу повір мені так як я вірю тобі. Я розповім, що знаю. Можеш доповісти потім короні, але перед цим заглянь в підвал храму. – Єлена повернула голову в сторону білосніжної та золотоверхої будівлі.

Вона подарувала мені легкий поцілунок в губи на прощання і пішла. Я дивилася на храм і вирішила не втрачати шансу. Я вірила Єлені, точніше мені цього хотілося.

ЄНА

Юна зникла і я єдина це помітила. Матінка з батьком говорили з імператором, а братика залишили на мене. Декілька разів вона дивилася в мою сторону і щось говорила правителю. А невдовзі зовсім підійшла й сказала іти за нею на снідання з імператором.

Храм дійсно був величезним і мав простору обідню залу з вітражами розписаними сюжетами давніх писань, як три боги створювали світ. Стіл вже засервірували, поклали сезонні фрукти виноград, хурму, яблука. Посередині поклали величезного печеного червонопуза і перепілок у винному соусі. Стіл ломився від наїдків і геть не підходив для сніданку. Зранку перед відвідуванням храму, як правило ніхто не їсть, та ця вся їжа геть не викликала апетиту. Для годиться я поклала в тарілку перепілку й колупала її виделкою.

– Я б хотів почути леді Єну, ти зробила чудову роботу, наблизила нас на крок до припинення маленької революції, – промовив імператор возвеличуючись посеред столу.

– Я ваш меч і ваша сила, це мій обв’язок. Та я ще не достатньо вміла, щоб ще краще вам служити.

– Доню останнім часом тренування приносять кращий результат, тому не принижуй свої старання. – Я легенько кивнула у відповідь матінці.

– Я прочитав твій звіт леді, і маю для тебе нове завдання. Та це пізніше, а зараз насолоджуйтеся трапезою.

Всі тихо схилилися над тарілками та наче забули про Юну, наче її ніколи й не було. І що це за завдання тільки для мене, ми виконуємо накази разом. Я не могла сидіти та вдавати що Юни немає і її не треба шукати.

– Ваша Імператорська Величносте, моя сестра.. – матінка штурхнула мене в бік.

– Сестра? – він підняв на мене свої темні очі.

– Юна. Вона відлучилася. Надіюсь Ваша Величність простить їй цей вчинок. – батька здається турбувала відсутність сестри.

– Не переймайся Іруан. Я запрошував Єну, зараз мені потрібна тільки її сила. – імператор любив називати аристократів на ім'я упускаючи титул.

– Так Ваша Величносте, ми раді такій честі, – матінку дуже радувало особливе ставлення імператора, та вона таке лиш до моменту поки ми корисні.

– Як тільки ми притисли набіги дикарів так з’явилася та недолуга революція. Рут зв’яжися з відьмами із Футтрі. Вже понад п'ятнадцять років як їх ніхто не чіпає. Я чекатиму їх за столом переговорів травити людей імперії й грати в ці ігри їм не дозволено. Після війни з богохульниками вони відмовилися прийняти блага Великої Кабхаканської імперії й прийняти віру у творців всевишніх Рукха. Бехія Хакан. – він назвав божі імена, склав долоні разом як при молитві.

– Вони мене не послухають. Для них я вигнанниця і зрадниця.

– Це лише пусті виправдання Рут, дай мені результат.

Він встав допивши бокал вина. Червоний алкоголь потік йому по підборіддю, він витер губи рукавом сорочки розшитої золотом.

Ми піднялися слідом за імператором. Матінка видалася напруженою. Я не спілкувалася з Його Величністю так часто як вона, тому не думала, що цей чоловік може бути жорстоким.

Якщо святу нарекли найгарнішою з жінок імперії, то імператор найгарніший з чоловіків. Він мав за п’ятдесят років, але виглядав ледь на тридцять. Його вогняне волосся колихалося при ходьбі. Він підходив все ближче, моє серце дужче затріпотіло і щоки зарум’яніли. Та йому потрібна була не я, поклавши руку на шию матінки, він міцно її стиснув. Батько вчепився за край столу, але змовчав і лиш дивився на це.

Та тут в обідній зал вривається розпашілий від бігу Адас. Імператор полишив матінку й прикував увагу до незваного гостя. Важко дихаючи Адас впав на коліна перед правителем.

– Прошу покарайте мене мій володарю, але леді Юну схопили її звинувачують у богохульстві, лицарі церкви взяли її під варту.

– Як це сталося?

– Кажуть леді ввірвалася у святилище і напала на святу.

– Ні! Цього не може бути, Юнак ніколи такого не зробила.

– Щоб там не було, але суд вирішить її долю. Іруан вам краще повернутися в маєток.

Я не могла в це повірити Юна дуже любить святу і не завдала б їй шкоди, хтось підставив її. І на думку ніхто не спадає крім як тої дівки Єлени. Вона мені не подобається, та вона дивна.

Ал почув що сталося з юною, і не просто заплакав, у нього почалася істерика. В його сні сестричка лежала в кайданах на вівтарі. Сни в брата справді віщі. Кожен з них збувається. Ал вчепився мені в сукню. Я намагалася його заспокоїти, навіть матінка прихилилася до нього.

Все ж я не до кінця вірила у його дар. Бо ніхто не знає чи справдиться це сьогодні, чи може через пару років, або й взагалі цього ніколи не відбудеться. Матінка не розуміла, що сталося з Алом, бо я не розповідала їй про те, що бачила сон брата, і він рідко про це говорив

Коли ми їхали в екіпажі Ал лежав у мене на колінах і трошки заспокоївся я гладила його по розкуйовдженому волоссі та приказувала що це не його вина. Те що він може це бачити не означає що він в чомусь винен і до чогось причетний, та дитячий розум цього не сприймав. Батько був сам не свій, він любив нас усіх і ніхто із нас не знав що можна зробити. Богохульство страшний гріх часто такі випадки навіть не розслідуються і не проводиться суд, винних відразу карають, мабуть, через титул Юну поки що не покарали.

Альфонсо зустрів нас у воротах маєтку, він зауважив важку атмосферу. Батько не став розповідати йому що трапилось у присутності більшості слуг. Пізніше він позвав Альфонсо до себе в кабінет. Я також прийшла. Батько все розповів і наказав йому дістати дозвіл на зустріч з Юною. Матінка відразу поїхала в імператорський палац, вона хотіла благати імператора змилостивитись над сестричкою. В таких справах вирок виносила церква, імператор рідко вмішувався у релігійні справи. Закони релігії тісно пов'язані з імперськими.

* * *

Альфонсо поїхав до в'язниці. Цілий день він намагався добитися зустрічі з сестрою. Лиш підвечір дворецький повернувся з невтішними новинами. На наступний день ми з ним поїхали разом, через довгі вмовляння і навіть погрози застосувати магію. Та я б тоді теж стала порушницею закону.

Ми домоглися дозволу тільки після полудня. Я попрохала Альфонсо зустрітися з сестрою сам на сам. Він чекав мене У темному коридорі, а я пішла за охоронцем. Мене вели все далі вниз у сам підвал в'язниці де зазвичай тримали небезпечних злочинців. Вони сиділи по окремих камерах, зачинених величезними залізними дверима в яких не було, ні віконця, ні щілини. До одних із таких дверей мене і підвели. Охоронець відкрив замок із силою штовхнув двері.

Я зайшла до камери схожої на комірку. Охоронець зайшов за мною і зупинився перед дверима закриваючи прохід. Юна сиділа на землі із закутими руками й ногами. На ній досі була та біла сукня із золотою вишивкою. Осяяна атласна тканина перетворилася на ганчірку, брудну в засохлих клаптях сміття і в затяжках. Сестричка виглядала геть змарніло, мабуть, їй не давали їсти. Я присіла біля неї на колінах і взяла її суху руку у свою.

– Юна, ти як?

– Добре, – вона легенько посміхнулася, потрісканими губами.

– Не правда.

– А як ще відповідати на це.

– Не переживай, ми витягнемо тебе звідси. Матінка і батько працюють над цим.

– Єн, виконай одне моє бажання, приведи до мене Єлену.

– Ей, хіба не вона винна. Я бачила, як вона кудись тебе повела, і після цього тебе схопили, я нізащо не приведу її до тебе, це вона має отут сидіти, а не ти.

– Вона ні в чому не винна все зовсім не так, якби ти теж попала у святилище, ти все зрозуміла. Там були якісь створіння, вони наче спали, а потім прибігла свята і мене схопили.

– Замовкни, я не збираюсь туди йти. Я збираюсь витягти тебе звідси.

Охоронець позаду сповістив що мій візит закінчено я обійняла сестру цим попрощавшись з нею. металеві двері із гуркотом зачинилися і вона знову залишилась там на самоті. Мене знову повели тими звивистими коридорами в'язниці, тут було так тихо і моторошно наче світ завмер.

Охоронець вивів мене на перший поверх, я вже хотіла іти назад до дворецького. Раптово чиїсь міцні руки схопили мене і потягли в бік. Ті ж руки затулили рота, щоб я не могла видати ні звуку. Спочатку мною заволодів страх, та коли розгледіла обличчя мого викрадача я розслабилась. Переді мною стояв Адас, він мав стривожений вигляд і нічого не сказав, лиш сунув якогось папірчика та пішов. розгорнувши записку, побачила там лише час і місце. Сьогодні я маю прийти туди о восьмій вечора. Це було дуже дивно, але все ж я вирішила перевірити що ж насправді відбувається. Чому люди, що оточують мене почали поводитись дивно.

* * *

Матінки й досі не було вдома. Можливо вона все ще в імператорському палаці. Я зайшла до кабінету батька, на його столі стояла пляшка коньяку. Батько майже ніколи не п'янів. Звичайно його погляд не був таким ясним, як зазвичай. Я розповіла йому про Юну, про холодну в'язницю. Але краще б мовчала. Бо ці слова стали ударом, він вхопився за пляшку, але та вже пуста. Я вирішила залишити його відпочивати та наказала служниці принести йому чорного чаю, а для себе я попросила чаю зі снодійним, мені важко заснути в ці дні.

Я прокинулась незадовго до восьми вечора. Матінки досі не було в маєтку. Ал не хотів спати сам у своїй кімнаті, тому він напросився до мене, він заснув разом зі мною. Після того разу я більше не подорожувала його снами

Помінявши нічну сукню на страшні штани та сорочку, накинула поверх чорний плащ. У записці Адас вказав якийсь будинок біля річки за міським ринком. Я погано орієнтувалася в нижньому Тасарі, але на щастя потрібний будинок знайти виявилося неважко. Там горіло світло, я постукала двері відкрив Адас. Він був не сам, у його компанії двоє чоловіків і Єлена. перше що спало на думку, що вони всі пов'язані з революційним повстанням, виявилася правдою.

– Я переживав що ти не прийдеш. – він пропустив мене в середину й запропонував сісти.

– Тепер побачивши її я б воліла не приходити, – я відмовилася сісти.

– Я переживаю за Юну не менше твого. Я лиш хотіла показати їй правду, щоб вона стала частиною нас.

– Правду? Правда в тому, що як би не ти з нею все було б гаразд.

– Єна, ми не знаємо, що там трапилося. Юна нічого тобі не розповідала? – втрутився Адас

– Якщо і говорила чому мені вам щось розповідати?

– Значить нічого. – сказала Єлена щільніше закутавшись у вовняну хустину. – Пора і тобі дізнатися правду, я хотіла, щоб це зробила Юна, але тепер це маєш зробити ти.

– Єдине що я зроблю, докладу імператорові.

– Ти маєш вбити його. Імператора Оряна.

Це смішно що купка цих молодих людей зазіхнула на життя правителя. Їм ще вистачає смілості зробити це моїми руками.

– Вона нам не повірить, щоб ми не говорили, – сказав один з чоловіків, яких не представили.

– Хто вони? – я показала на цих двох незнайомців.

– Лукан – лицар першого рангу, а Інак із торгової гільдії Бронзового Бика. – відповів Адас.

Бронзовий Бик одна з найбільших гільдій в імперії. Вони активно торгують з іншими державами, єдині доставлять імператорському палацу екзотичні фрукти та високоякісні тканини зі сходу. Невже ця революція що почалася ще пів року назад насправді лиш вершечок.

– Єн, нас багато. Тих хто хоче скинути імператора – релігійного фанатика. Аристократи, лицарі, багаті купці, простий люд, відьми. Їхні матері, – Адас показав на двох чоловіків, – відьми, вони загинули ставши жертвами дурних релігійних законів. Як і моя мама.

Адас син барона від коханки, що померла при пологах. Він не любив говорити про сім’ю, та я й не питала. В імперії заборонено мати більше однієї дружини. Та коли армія захопила відьомські землі на півночі, у законі зробили виключення. Відьом дозволяли брати другими й навіть третіми дружинами, керувалися тим щоб збільшити народжуваність дітей зі здібностями. Часто від таких союзів народжувалися чаклуни, рідко повноцінні відьми, як ми з сестрою.

– Я не знала.

– Юна говорила що ти можеш бачити спогади людей. Подивись мої, бо словам ти не віриш.

– А вона не говорила, що я недостатньо вміла? Я можу тебе вбити Єлено.

– Вона захоплювала твоєю силою і стараннями, шкода що ти про це не знаєш. Я готова піти на цей ризик, якщо ти повіриш мені.

– Давай, я б залюбки тебе вбила.

Я стараюся тренуватися кожного дня, і з того останнього допиту в’язня, мої сили стали трішки стабільнішими. Можливість летального випадку з Єленою все ще залишається високою. Яка ненависть не горіла б в мені до цієї дівки, якщо я зашкоджу коханій моєї сестри, вона ніколи мені цього не пробачить.

Єлена спустила хустину з плечей, я стала позаду неї та поклала руки їй на голову. З кожним разом я концентруюся все швидше, і вже за пару секунд опиняюся в її спогадах. Вона показала мені вуличку бідних кварталів, це була їх перша зустріч із Юною. Я не слухала про що вони говорили, бачила, як між ними щось зародилося. Юна тримала цю дівчину за руку і все ніяк не могла відпустити. Єлена хотіла вже йти, але моя сестра досі тримала її дивилася. прямо у вічі наче Зачарована нею. Потім я знову побачила їх удвох, як вони сиділи над річкою. Юна поклала голову на плече Єлени, вони милувалися заходом сонця. Це все звичайно дуже мило, і підтверджує що вони таким мали почуття один до одного, та зараз мене цікавило зовсім інше. Цей раз з'явилася тільки Єлена в компанії невідомих людей. Їх було четверо, вони накинули на голови каптури та попрямували в бік храму. Я за святилище, знаю тільки, що воно розміщене у підвалі під головним храмом в столиці Рокбехті. Зайти туди можна тільки із середини. Ці люди не пішли в сам храм, вони обійшли його через садок до східної стіни. Один з цієї компанії щось намацував. Стояла ніч молодого місяця і важко розгледіти, що ж там насправді робив той чоловік. Невдовзі одна із великих камінних брил посунулась всередину під його рукою, після того почувся звук клацання, земля біля них зрушила з місця. Я підійшла ближче до них. Насправді зрушила там не земля, а приховані дерев'яні двері, що вели вниз. Всі четверо по черзі залізли в той маленький прохід. я пішла слідом за ними.

Вони спускалися недовго. в кінці сходів з'явилися ще одні двері. Я не могла розгледіти хто це був, можливо той самий чоловік, що знайшов прохід, вийшов вперед щоб відкрити ці двері. На цей раз вистачило всього пару секунд, замок клацнув. Всі рядочком пішли далі. цей прохід не освітлювався ні свічками, ні факелами, ні якимось артефактом. Важко зрозуміти як довго ми йдемо.

За одним поворотом я побачила світло, вся компанія пішла в ту сторону. Ось так ми потрапили у святилище якимось прихованим проходом. Я ніколи тут не була, але добре пам'ятаю це місце. Це святилище з Аловому сну.

На підлозі намальоване величезне сонце, що палає, всередині нього стояли кам'яні трони, на них ніхто не сидів, а посеред того сонця був жертовний вівтар. Той самий на якому у сні лежала Юна. Поки що це все не в'язалося в моїй голові. я не могла його розставити по місцях, і зрозуміти що відбувається.

Як тільки компанія зайшла всередину сонця. його край загорівся вогнем. Ці люди не виглядали здивованими, ніби вони вже бували тут. Мене злякало наступне, на тронах які ще мить тому були порожніми, наче з повітря з'явилися фігури істот, точнісінько таких самих як я бачила у сні.

Єлена щось схопила з вівтаря і кинулась втікати. Вона побігла тою самою дорогою, якою ми всі прийшли сюди, інші ж її компаньйони залишилися. Вони стали приманкою. Істоти потягнулися до них своїми руками схожими на гілля, вони проткнули їхні тіла і взялися висмоктувати з них життєву силу. Я побігла слідом за Єленою, та що було далі вже не бачила. Мене викинуло з її спогадів. Я витратила забагато сил і повернувшись до своєї свідомості повалилася з ніг, мене встиг підхопити Адас.

– Що ти побачила?

– Святиню, але я не розумію хто ті істоти?

– Ми точно не знаємо хто вони. Та придивися уважніше на зображення трьох богів. Хіба вони не схожі на них

– Дурня, боги є боги, а це щось страшне. Воно пожирає людей, їхню силу і магію

– А що заважає людям зробити їх богами, якщо вони відповідають на молитви, дають бажане. Це відьми із Футтрі направили нас туди. Вони сказали забрати звідти кинджал, наче тільки їм можна подолати імператора. Хіба не дивно, що імператор вже старий, а виглядає наче молодий чоловік. Наші вбивці вже намагались добратися до нього, але жоден замах не був успішним, його шкіра схожа на твердий камінь. Її неможливо пробити. Відьми сказали, що тільки цим кинджалом можна вбити імператора. То тепер ти віриш мені, Юна бажала віднайти свободу, жити так як їй хочеться, Серед таких як вона. То ти візьмеш цей кинджал?

– Дай мені подумати. Я маю поговорити з сестрою.

– Єн, будь готова завтра, я проведу тебе до неї.

– Гаразд, я не буду нікому щось говорити, і щось робити, поки не поговорю з сестрою.

– Єн, я віднесу тебе додому, ти ледь на ногах стоїш.

– Все гаразд. Дай мені пару хвилин я прийду в норму.

Насправді мені знадобилося більше ніж пару хвилин. Адас запропонував понести мене на спині, на що я згодилась. Потроху кожен клаптик інформації складався в мене в голові в певну картину. Чому тоді Адаса не злякало моє прохання? Він все знав, він знав чим ми займаємось, знав які у нас сили, і взагалі, він виявився революціонером. Цікаво з якого часу він приєднався до них. Здавалося, Адас ніколи мені не брехав, що він взагалі не здатний брехати. Сьогодні я подивилася на нього наче на зовсім незнайому мені людину. Я знаю його ще змалечку, він став нашим лицарем-захисником із сестрою, суворий мовчазний хлопчик, для якого обов'язок був важливим як і для мене. Я думала ми надто схожі та відчувала до нього сильну симпатію. Він ніс у собі біль поки я нічого не знала. Можливо якби він поділився ним йому стало набагато легше. Ще раз думаючи про це, не знаю чим я могла б йому тоді допомогти, обійняти й сказати все добре. Та як все може бути добре, коли його серце хотіло помсти.

Він ніс мене на спині аж до самого маєтку, ні разу не зупинився, навіть не задихався. Обережно опустивши на землю Адас поцілував мені руку.

– Я прийду за тобою завтра.

Я кивнула на знак згоди. Він накинув каптур і зник у тінях дерев.

У маєтку досі стояла тиша, піднімаючись на другий поверх я вперше за ці дні побачила що в покоях матінки горить світло. Постукавши у двері я зайшла не чекаючи дозволу. Матінка одягнена в легку нічну сукню, сиділа на дивані та пила міцний чорний чай. Вона не відразу помітила мою присутність поки я не сіла біля неї.

– Ти прийшла.

– Матінко, що сказав імператор, він помилує Юну

– Ні, як і говорив Його Імператорська Величність, завтра проведуть суд над Юною. Вирок винесе первосвященник.

– Чому не головний суддя?

– Це порушення релігійного уставу, тому і первосвященник, суд буде ввечері. Зранку імператор дав тобі завдання про яке він говорив на сніданні

– Яке ще завдання? Ми маємо допомогти Юні.

– Доню постався до цього відповідально, зранку по тебе прийде лицар

– Так що за завдання?

– Допит, іди відпочивати. Завтра важкий день.

Ще ніколи так не лякало завтра. Якщо я не зустрінуся з Адасом, вже не зможу потрапити до Юни перед судом. Бажання втекти було великим та сон від втоми переміг це бажання. Ал так і спав у моєму ліжку. Чи бачив він у тому сні якесь майбутнє, де сестра вільна і поряд зі мною. Я залізла під ковдру обійняла братика, сон швидко мене забрав.

* * *

Мене збудила одна зі служниць. Сонце ледь з'явилося, а вона сповістила що по мене вже прийшов лицар. Я одягла свою форму з академії, вбрання в якому мені найбільш зручно та начепила на пояс меча.

Спускаючись сходами я вигадувала план як позбутися того лицаря й побігти до Адаса. Та всі плани рухнули коли побачила кого саме послали по мене. З мечем на поясі та в чорній формі стояв Адас. Вони знали більше чим розповіли. Правильно, пішаки, як я виконують роботу.

– Доброго ранку леді. Прошу ідіть за мною.

Я не відповіла йому жодним словом, тільки подала руку. Він поцілував її згідно з манерами.

Неочікувана ми поїхали дорогою не до академії, де зазвичай проводили допити.

– Куди ми їдемо?

– У в’язницю.

– Але моє завдання, і ми мали зустрітися з Юною, – я стишила голос, щоб кучер на не почув.

Адас пересів нахилившись до мого вуха і прошепотів:

– Це і є твоє завдання. Здається імператор підозрює твою сім’ю у зраді й хоче прибрати вас. Наскільки я знаю маркіза не обірвала зв’язок зі своїми сестрами з Футтрі.

– Знову я дізнаюся про все в останню мить. Скільки ще від мене приховують?

Я схопила Адаса за комірець.

– Краще тобі поговорити з матір’ю. Наскільки я знаю вона мало з нами співпрацює, але однозначно маркіза не підтримує імператора.

Він повернувся на своє місце. Кучер сповістив що ми приїхали.

Адас повів мене тою самою дорогою як я ішла вчора. Той самий підвал, ті самі металеві двері за якими Юна.

Я заплакала вперше за довгий час, побачивши сестричку. Їй відрізали руки, щоб вона не чаклувала.

– Що з тобою зробили?

Я поклала голову сестрі на коліна. Сльози лилися ніяк не зупиняючись.

– Вони чудовиська, але боляче мені не зробили, я заблокувала біль поки могла.

– Замовкни я не хочу цього слухати.

– Вони вже все вирішили. Котрась із нас має вижити та закінчити це. Прошу Єн прикінчи його. Ти ж бачилася з Єленою, вона все розповіла тобі, вона прийде?

Соромно зізнатися, що я забула про це. Єлена не прийде, але пізніше як Юна звільниться вони будуть разом кожного дня, я допомагатиму їм.

– Так, вона чекає на вулиці. – збрехав Адас.

– Добре, як добре.

Вони зламали мою сестричку

– Так не правильно. Вони всі до чортів не праві.

– Прошу Єн. закінч це все для мене.

– Що ти таке говориш, а як же Єлена?

– Я хочу бути вільною, я буду вільною разом з нею. Смерть теж певний вид свободи.

– Як я підніму на тебе руку якщо Я це зроблю слідом, покінчу із собою.

Вона говорила дурниці, але нічого я вилікую її.

Адас підняв мене і відвів вбік.

– Ти маєш зробити вибір Єн, – він поклав мені в руку кинджал зі спогадів Єлени

– А хіба він у мене є? – Я міцно стисну кинджал і руни засвітилися на пальцях, – Дай пройти.

* * *

Використовуючи магію я дурманила людям голову. Вони не помічали мене. Хтось залишив коней у дворі в’язниці і я вкрала одного і них. В’язницю та імператорський палац розмежовувало три квартали. Верхи я швидко подолала цю відстань.

Імператорським лицарям я здалася підозрілою. Вони намагалися мене схопити, та як тільки магія торкалася їх розуму, вони падали без свідомості. Ніщо не могло зупинити мене на шляху до імператора. Моя магія розцвіла на повну, ще ніколи я не відчувала повний контроль над нею, слуги та лицарі корилися моїй волі за першим словом.

Я стояла перед входом в тронну залу, в надії що те чудовисько – імператор, що забажав знищити мою сім’ю буде там. Звідти доносилися якісь звуки, я відчинила двері й забігла всередину. Матінка лежала на землі, а над нею навис імператор з мечем.

– Я очі та вуха імперії, я навіть у твоїй голові зраднице, я всюди. Думаєш в мене немає інших відьом крім тебе.

Імператор замахнувся на матінку мечем, ще мить і він би відтяв їй голову як би я не зупинила лезо. Наші клинки схрестилися. Цей чоловік такий дужий що з натиском швидко вибив меч з моїх рук. Та меч не основна зброя. Руни на пальцях засвітилися білим і за мить я взяла його під контроль. Я тримаю імператора як ляльку. Його воля підкоряється тільки мені. Невже це і є справжня влада? Його вогнисте волосся прикрашає корона, він одягнений в золотом розшитий одяг, справжній володар континенту. Та цей чоловік з поглядом скляних очей більше ніхто. Я промовляю до нього

– Візьми кинджал.

Він бере його з моїх рук.

– Притули лезо до горла. Ріж.

Я потягла за нитки цієї маріонетки. Кров потекла по золотім шатам. Руни зникли з пальців. Мертве тіло імператора впало до ніг матінки.

– Я повинна була зробити це, – сказала вона.

– Ти тільки підлизувалася до нього, поки Юна гниє у в’язниці! Тому я вирішила діяти. Я повертаюся до сестри.

– Вже пізно доню, її не врятуєш.

Руки матінки засвітилися червоними рунами. Вона обійняла мене і лишила свідомості.

* * *

Я прокинулася від шуму води. Біля мене сидів Адас, а за ним вся моя сім’я, тільки без Юни.

– Вітаю сестро, ти нарешті вдома, – якась жінка нахилилася наді мною.

– Ні, я хочу до сестри.

Адас взяв мене за руку. Я застосувала магію й поринула в його спогади.

– Як ти посмів хоч пальцем її торкнутися, виродку!

– Пробач, але це її бажання.

– Доню, Адас правий, ми не змогли б її врятувати.

– Ти просто цього не хотіла. Який тепер у цьому сенс.

– Ми повертаємо наш дім, наш справжній дім.

– Імперія вічна, три божества вічні. А ви ніхто. Скоро нас всіх не стане, а імперія вічна.

Мене охопив істеричний сміх, сльози лилися, затікаючи в вуха. Я втратила сестру, а значить втратила себе.

Ці відьми бачать якесь майбутнє, але його немає, бо Імперія вічна. Ми лише її раби.

До мене долинули тихі розмови інших відьом. Мабуть, вони читали новини. Новий імператор зайде на престол. Неважливо хто імператор, поки три великих божества харчуються силою відьом, імперія буде вічною, ми вже нічого не в змозі зробити. Я дивилася на Адаса біля мене, і в думках благала, щоб він вбив мене, так само як і вбив мою сестричку Юну.