Лабіринт темряви

—Чому ти запізнився? Ти знову останній! — прокричав бородатий гном. У руках у нього була велика фляга, точно не з водою.

—І я тебе радий бачити, Борате. — привітно помахав рукою. — Кожного разу ти смокчеш цю гидоту, тобі ще не набридло?

—Що може зрозуміти в цьому ельф, навіть не починай, — лише відмахнувся він і знову підняв флягу. Коричнева рідина вливалася до роту, а гном лише більше всміхався, поглиблено смакуючи кожну краплю.

Говорити з ним більше не було про що, тому я наблизився до іншого вогнища, де були два силуети, які щось активно обговорювали. На колінах у одного з них була якась стара книжка, сфокусувавшись на ній, мене всередині всього перетягнула якась невідома сила. Що за чорт!? Я не міг вдихнути, і з кожною новою спробою, мене лише розривало всередині.

Як тільки книжку закрили, я впав на землю. З моїх очей текли сльози, а з носу та роту якась слиз. Здається, мене зараз знудить.

—Ой, я вибачаюся. — прохрипів старий голос. Його власник і не думав вставати, він продовжував дивитися на мене.

—Що це в біса було, Каїн… Я ледь не… — договорити я не встиг, мене просто вирвало.

Позаду Борат просто розірвався зі сміху. Він вибухнув з такою силою, немов кожен сміх захоплював весь простір навколо. Попереду посміхнулися всі інші.

—Не розумію про що ти, Ліка дивилася у книгу, але бачиш – вона ціла й чиста, на відмінну від одного довговуха. — спокійно скрипів старик у капюшоні, як же він лякає.

—Він не справжній ельф, ти знаєш. Попрошу не приписувати його до нашого роду, Каїн. Я – Ліка, Чорне Крило, не буду терпіти такої зневаги. — відізвалась жінка, що сиділа біля нього.

Старий лише підняв до гори руки, та здався, погрузившись у медитативний стан. Дійсно, мої вуха не такі, як у Ліки. Я ніколи не був чистокровним ельфом. Народжений від рабині, я не мав ніяких очікувань на життя. Проте, мене викупили авантюристи. Їм потрібен був розвідник у одну місцевість, а я був у дуже гарній фізичній формі, хоча й дуже худий. Мене нагодували, навчили тримати у руках кинджал та майстерності стрільби з луку. Менше з тим, я вдячний своїм рятівникам, тому що може тепер жити як мені забажається. На зневажливі погляди «чистих» ельфів я навчився не звертати уваги – собі дорожче. Саме так я і живу, від місії до місії, насолоджуюся кожним моментом, навіть якщо це боротьба проти всього світу.

—Досить! — пролунав крик лідера цієї групи – Гарета Стейла. Він був нереально великим, як на звичайну людину. Вище двох метрів, тіло було немов із казки. М’язисті руки, ноги, торс, шия – все!

Він підвівся та вставив дворучного меча попереду. Від цієї картини по тілу пробігли сотні маленьких мурах. Добре, що ми на одній стороні.

—Всі у зборі, і ніхто не запізнився. Вітаю тебе, Леоне. — він кивнув до мене та продовжив. — З першим промінням сонця ми виступаємо. До лабіринту нам декілька кілометрів, тому будемо там швидко. Всі ви знаєте нашу ціль – дослідити причини смерті групи мого давнього друга Кріста. На цьому все, рекомендую відпочити, тому що від завтра ви не зможете нормально виспатися. Елдрік, створи бар’єр, щоб всі змогли налаштуватися на похід.

Після його останніх слів підвівся молодий ельф у зеленій робі. Він презирливо оглянув всіх та вдарив своїм посохом по землі. Навколо нас почулося шурхотіння дерев. Це особлива магія Елдріка, природній бар’єр, чи якось так він її називає. Загалом, непогане закляття, але потребує багато магічної енергії, тому використовувати його було дуже неприємно, адже магічне «голодування», що наступає далі, робить тебе безпомічним.

На цьому всі розмови закінчились і члени нашої групи почали займатися своїми справами: відпочивати, перевіряти спорядження та багато іншого. Я, наприклад, після перевірки двох кинджалів та луку, постарався відразу заснути, але не вийшло. У такі моменти, коли навколо тиша, твоя увага фокусується на червоному місяці та на думках у голові. Різні образи складаються з тисячі небесних вогнів, і ти починаєш згадувати. Зазвичай це найгірші моменти твого життя, де одна запинка означала смерть, а найкращі моменти ніколи не приходять, ніколи.

Опустивши зіниці я поглянув на свою нову групу. Всі вони легендарні авантюристи, хтось більше, хтось менше, але про всіх я чув. Про когось навіть погане. Каїн, Мертве око, невідомо хто він та звідки, але вже давно по континенту співають легенди про цього некроманта. Хтось навіть сказав, що йому більше трьох сотень років, на що ельфи лише фиркали. Мабуть, саме він мене лякає найбільше. І чому він погодився добровільно піти до лабіринту.

Поодаль від нього були два вищих ельфа, Ліка – одна з десяти ордену «Науки», яка славиться своїми знаннями, як теоретичними так і практичними, у сфері магічних артефактів та плетив. Хтось говорив, що з десятки вона слабкіша, але це саме по магічній силі, але її знання змушують інших рахуватися з нею. У її жезлі знаходяться десятки готових заклять, які лише чекають команди, щоб знищити все живе, і не дуже, на шляху ельфійки. Елдрік, Лісовий дух, навпаки мало що тямить у теорії магії, проте його єдність з природою лякає навіть його рід. Юний, за мірками ельфів, чарівник був молодшим сином одного з лідерів їхньої раси, проте зразу відмовився від боротьби за владу на користь старшого брата. Які у нього причини у цій експедиції, навіть не знаю.

Борат, Кам’яний бік, вже хропів на спині, вкритий двома залізними щитами. Гном є гном, сила в руках, сила і в голові. Відомий за свій подвиг у битві при Грубій горі, де переміг лідера гоблінів, розчавивши його голову двома щитами. Справжній товариш, з ним ми вже познайомилися у таверні. Єдиний, кому не страшно довірити свою спину. Про його цілі навіть не буду думати, гном є гном.

Залишився останній – Гарет Стейл, про нього чули всі, але й нічим особливим він ніколи не виділявся. Герой. Так його любили описувати люди. Навіть ельфи поважали його, за один вчинок, який запобіг червонінню довгих вух. Саме він запросив мене до цієї групи, назвавши: «найкращим» розвідником лабіринту. Ох, як приємно це було почути. На цій гарній ноті, мої очі заплющились, завтра мене чекає важкий день.

Я прокинувся від променів ще червоного ранішнього сонця. Обтрусивши свій одяг, я підняв свої речі та оглянувся. Вже всі майже закінчили збиратися, але Гарет попросив хвилинку уваги:

—Слухайте всі, ми вперше будемо у лабіринті, саме тому я хочу попросити вас слухатися Леона, як єдиного, хто добре знається на ньому. Його накази не повинні викликати у вас ні краплі сумнівів. — він оглянув усіх, після недовгого зорового контакту з кожним, він кивнув. — Ми виступаємо, Леон, розкажи, що нас очікує на початках лабіринту.

Це була швидка подорож, але я, здається, нічого не проґавив. Розповів, що на початку нас будуть очікували вже зачищенні коридори, так як там багато інших груп, які не наважуються піти далі, а отже всі монстри, що виходять – швидко помирають. Далі – вхід у лабіринт. Кожна група повинна обрати один з трьох шляхів. Лівий відносно безпечний, його назвали «нічним», тому що природнього світла у ньому не може існувати, проте на початку монстри там не становлять загрози для досвідченої групи. Центральний, що різко спускається до низу, називали «смертельним», там важко орієнтуватися через магічний туман. Він викликає галюцинації у тих, чия магічна сила слабка, а у всіх інших просто висмоктує ману, до поки це не зміниться магічним «голодуванням». І останній шлях, правіший, називають «проклятим». Це місце немов живе, коли бачить проблемне місце у групі, то відразу відіграється на цьому. З найвідоміших випадків, я переказав останню трагедію, у якій загинула майже вся група, а врятувався лише гном, він сказав, що їм трапився якийсь артефакт у вигляді чашки, і коли вони відпили з нього, всі почали дивно поводитися і врешті решт перерізали один одного. Звичайно, ніхто не знає, чи це правда, адже тільки гноми будуть пити якусь рідину з артефакту у лабіринті.

—Ось ми й прийшли, — першим вийшов я до головного входу. — Ти вже вирішив, яким шляхом ми підемо, Гарет?

—Точно не центральним, — вигукнув Елдрік, і його швидко підтримали.

—Я думаю лівий також буде проблематичним, — прохрипів Каїн. — У нас немає мага вогню, що зможе підтримувати магічний вогонь, а без світла ми далеко не зайдемо.

Це змусило нашого лідера зупинитися й обдумати все. Люди біля входу поспіхом оглянули нас, а потім продовжили робити свої справи. Цей лабіринт був відкритий для всіх, тому при вході не виникало суперечок, а ось всередині може бути по різному.

—Тоді вирішено, ми підемо по «проклятому» шляху, — підсумував Гарет.

Я глянув на інших в очікуванні, що хтось почне аргументовано пояснювати, чому нам не треба саме у правий шлях, але всі лише кивнули. Я вирішив ще раз попередити всіх:

—Якщо ми ідемо цим шляхом, то попрошу не чіпати нічого, що може здатися вам цікавим, то…

—Ти можеш заткнути рота? — перебила мене Ліка. — Тут немає дурнів, які будуть чіпати все що трапиться їм під руку. Не сприймай слова Гарета дослівно, ти не лідер, і ніхто не буде слухатися тебе.

Борат голосно гикнув, а я поглянув на лідера групи, але він навіть не повернув голову у нашу сторону:

—Ходімо, нічого тут стояти.

—А навіщо нам тоді цей, якщо проклятий шлях завжди різний, чим він може бути корисним? — промовив Елдрік до Ліки, але вона лише знизала плечима.

Неважливо, що вони собі думають та які у них цілі. Оплату за цей похід я вже отримав, тому потерпіти насмішки двох ельфів для мене не вперше.

Ми наближалися до величезної дірки у невеличкій горі, саме через неї ми зможемо потрапити у лабіринт. Шлях був протоптаним, ніби запрошуючи нас всередину. Я дістав смолоскип з сумки, та підпалив від вогнів при вході до печери. Тепер тільки вперед, з надією, що все закінчиться добре.

Навіть не зупинившись на розвилці, Гарет першим зайшов у правий тунель, слідом за ним я, Каїн, два ельфа, а замикав наш стрій Борат з двома щитами. Ми йшли мовчки, група не потребувала командування, всі вони були майстрами своїх справ, саме тому я підготував кинджал у правій руці, перемістивши у ліву смолоскип.

Мовчання та однаковий пейзаж, протягом двадцяти-тридцяти хвилин, закінчився і ми вийшли до великої кімнати. На стінах запалилися декоративні вогні у вигляди морд різних тварин та монстрів, дизайнер точно постарався на славу, я би йому руки відрубав, щоб такого жаху більше ніколи не створили.

Гарет дістав меч, та трішки присів у ногах. Я лише міцніше стиснув кинджал у руці та продовжив оглядатися по сторонам. Позаду хтось важко зітхнув, напевно Елдрік, може відчув щось? Я хотів повернути голову назад, але мене штирхнув Каїн у плече:

—Попереду, — коротко сказав Гарет, та продовжив після невеличкої паузи. —Що це? Дзеркало?

Дійсно, за десять кроків від нас, ніби впало зі стелі, з’явилося дзеркало. Його точно не було, коли ми заходили. Гарна оправа, і метра зо два, як мінімум, воно стояло вертикально, хоча… Воно ж над землею!

—Всі бачать, що воно у повітрі? — вирішив запитати я, але не почувши ніякої відповіді, міг зробити висновок, що всі це помітили.

Ми продовжили наближатися. І коли Гарет встав за метр від дзеркала, нічого не сталося. Я вирішив обійти загадковий предмет, позаду нічого не було, окрім якихось випуклостей. Дві зверху, одна посередині та ще одна знизу. Нічого симпатичного, скажу я вам.

—Що це в біса таке! — Борат вилаявся. — Воно відображає мене таким низьким, я зараз розіб’ю його!

—Відійди! Дай-но експертам поглянути на цей витвір мистецтва. — відштовхнула його Ліка, а сили їй не займати. Посунути Бората так легко, навіть не знаю, чи зміг би так.

З її пальців злетіла маленька частинка магічної енергії та неспішно дісталася дзеркала. Вона перетворилося на плівку, яка почала вкривати його.

—Чисто, — промовила ельфійка радісно, та потягнула свою руку вперед. — Моя магія не помітила проклять чи ще чогось жахливого на цьому предметі.

Вона доторкнулася до дзеркала, але різко забрала руку. Спробувала забрати, але дзеркало всмоктувало Ліку. Ніби маленькі частинки піску злітали з її кисті, і вона ставала все прозорішою.

—Розбийте його! Розбийте! — почала вона кричати. На це відразу відреагував Гарет і рубанув кулаком по дзеркалу, проте воно лише прогнулося всередину. Ніякого ефекту від фізичної шкоди. Відразу зрозумівши це, Елдрік направив посох на дзеркало, і за секунду, десятки еластичних ліан проросли під цілю. Вони почали стискати дзеркало, але воно трималося. Я все ще стояв зі сторони, і бачив, як з тих випуклостей почала витікати фіолетова рідина. Що це таке?

—Каїн, допоможи Елдріку, здається магія на ньому більш ефективна! — крикнув Гарет. І некромант не став чекати ні секунди, піднявши жезл з чорним рогом на кінці, з нього вилетіла якась темно-зелена енергія, що почала вливатися у дзеркало.

Я не міг чекати, двох членів нашої групи вже засмоктувало по частинкам. Я легко замахнувся кинджалом, і вдарив по верхній випуклості позаду дзеркала. На диво, лезо зайшло легко. Ще більше фіолетової рідини почало витікати з нової рани.

—АААААААААААААА!

Несподівано розкрилася нижня випуклість, а з цим нас всіх оглушив нереальний крик. Двома руками я постарався закрити вуха, але не допомогло. Я витягнув інший кинджал та спробував вдарити у рот дзеркала, чи що це було. Створіння почало захлинатися власною кров’ю, але мене це не зупинило, я продовжив витягати й вганяти кинджал знову й знову. До поки єдиним звуком залишився звук витікання крові на землю.

Моя група обійшла дзеркало та побачило жахливу картину: я був на землі, руки, весь одяг був фіолетового кольору, а на обличчі дзеркала була жахлива дірка замість рота та кинджал у лівому оці.

—Ти вже вбивав таких? — поцікавився Гарет, на що я відмовив кивком голови.—А впорався так, ніби не вперше. Молодець, думаю ще трохи, і моя рука зникла би. Відчуваю жахливий біль у ній, а ти, Ліка?

—Болить, але не назвала би це жахливим болем, мабуть у мене спочатку витягували магічну силу, а потім фізичну.

—Я зразу зрозумів, що це дзеркало не просте! — зробив завершальний висновок Борат, мабуть, тому що його відображення показалось йому нижчим за реальний зріст. Гном, що переймається ростом, як драматично.

Ніхто не відреагував на заяву гнома, а Каїн наблизився до трупа монстра. Некромант спробував доторкнутися рукою до дзеркала, але вона почала проходити всередину. Через декілька секунд, він дістав руку, а в ній магічне ядро, яке світилося синім, прохолодним, кольором.

—Цікава знахідка та чудовий каталізатор для майбутніх магічних артефактів. — підсумував Елдрік, поглянувши на Ліку, проте вона не помічала його погляду, вона була сфокусована на руці некроманта, а точніше на його знахідці.

Вогні вже давно перестали світити, і лише викинутий смолоскип випускав тепле проміння, а від сфери, вся печера укуталася у холодний синій колір. Я підняв факел, та поглянув на свою групу. Ніхто не постраждав, лише мій одяг, але мені не звикати.

—Так, непогано впорались, але ніхто не постраждав, тому продовжимо наш похід. — підсумував Гарет, але залишилась одна незакінчена подія у цій кімнаті. І всі поглянули на сферу в руках некроманта. — Віддай Леону, вона за правом його, думаю ніхто немає нічого проти?

Десять секунд усі стояли мовчки, але Ліка так і хотіла посперечатися за права власності, проте так і не наважилась. Мабуть, згадала, що вона перша й знайшла проблеми на свою руку.

Некромант підійшов до мене та підкинув сферу, яку я, на щастя, спіймав. Моя кисть відчула легку прохолоду, ось це так сила у цій сфері. Цікаво, за скільки її можна продати таким фанатикам як Ліка, хоча їй ні за що не дам. Поставивши новинку у кишеню, я наздогнав інших, які стояли вже в іншому кінці кімнати.

Перед нами було три проходи, які на перший погляд не відрізнялися один від одного. Обирати наосліп у такому небезпечному підземеллі мені зовсім не хотілося, тому я почав зосереджено шукати та винюхувати будь які відмінності. Здалося, що всі після першої кімнати почали сприймати це місце серйозно – це добре.

—Тут тепле повітря. — вказав на центральний прохід Елдрік своїм посохом.

Дійсно, потягнувши руки у вказане місце, мої руки відчули тепло, якого не було ні в кімнаті, ні в інших проходах. І тепер думай, що краще: тепле чи холодне повітря?

—Ти нічого не знаєш про це? — звернувся вперше до мене Елдрік.

—Ні, цей прохід тим і небезпечним, що не знаєш, що від нього чекати. Але думаю, нам краще не йти у теплий коридор. — вирішив висловитися, якщо мене запитали.

—Мені також це не подобається, — погодився Гарет і зайшов у правий прохід.

Ніхто не сперечався. Всі продовжили по черзі заходити у правий тунель. Мій смолоскип освітлював печеру. Нерівні стіни, нависаючі сталактити немов падали, виринаючи з темряви, але це просто жарти світла. Силуети моїх напарників танцювали від єдиного вогню, що трішки мене відволікло.

Ще декілька поворотів, розвилок та десятки хвилин, і нас зустріла велика кімната, з сотнями, якщо не тисячами синіх вогнів на стелі. Вони були доволі високо, метрів двадцять, точно не менше. Ці вогники уходили далеко вперед, а іноді й поглинали бокові стіни кімнати.

—Неймовірно… Красиво… — не втримався я.

—Що це? Гриби? — запропонував свою версію гном, але задирати голову, йому заважали лати, тому він швидко опустив погляд до низу.

—Можливо, але таких рослин ще ніколи не бачив, — спокійно проговорив Елдрік. — Цікаво, з чо…

Договорити він не встиг. До нас дійшли до болю знайомі слова:

—Неймовірно! Красиво! Неймовірно! Красиво! Що! Що! Це! Це! Гриби! Неймовірно! Красиво! Можливо!

Всі наші слова, повторювалися сотнями голосів, і всі вони були писклявими та крикливими. Немов хтось хотів пожартувати над нами, повторюючи сказане за нами.

—О ні… — прохрипів Каїн.

—Це не рослини! Це монстри! — продовжила Ліка.

—Назад до проходу! — скерував усіх Гарет. І всі почали бігти назад, добре, що ми далеко не відійшли, сотня метрів, максимум.

Але тут сталося найгірше – ці створіння закрити собою прохід. Вони налітали туди сотнями, формуючи непробивні двері.

—Неймовірно! О! О! О! Ні! Рослини! Ні! Це! Назад! Назад! — армія монстрів продовжувала кричати навколо нас.

Але на цьому їхні дії закінчувалися. Вони повторювали слова за нами, але не нападали. Гарет спробував пробити прохід своїм мечем, але це монстри швидко розліталися, а потім знову закривати прохід.

—Чому вони не нападають? Сміються з нас? — запитав здивовано Елдрік.

Ми всі зупинилися, зброя вже давно була у нас в руках. Я спробував тикнути факелом у сторону цих монстрів, але вони обліпили його і вогонь погас. Я підняв тепер просту палицю ближче до обличчя. Декілька комах залишилось на ній, деякі були спалені, деякі живі. Я хотів побачити, хто це такі. Тіло гуманоїдного типу, але не було рук, зате були крила, які світилися синім кольором, на кінчиках були кігті, чи якісь ворсинки. На голові я не бачив очей, але на місті рота у них хобіток. Таких створінь, я ще ніде не бачив, та ніколи про них, або щось схоже, не чув.

—Неважливо чому, але це нам на руку, пробийте прохід магією. — сказав Гарет.

Елдрік вдарив посохом по землі, але нічого не сталося. Він з подивом глянув на нас, а потім ще один раз вдарив, але безрезультатно.

—Магія не слухається мене! Тут немає магії! Каїн! Ліка! Спробуйте ви!

Силует у чорній мантії дістав жезл з рукава накидки, та направив на місце, де колись був прохід, але скоро припинив це безглуздя. Ліка дістала один зі своїх артефактів та спробувала використати його силу, але сталося, чого ніхто не міг очікувати. Створіння збісилися, немов, налякалися цієї сили, та налетіли на ельфійку. Вони просто обліпили її, кричачи наші слова, перекрикуючи нові крики Ліки.

—Витягни руку! — кричав Гарет. — Витягни чортову руку! Ліка!

Ці крики почуло все живе на відстані кілометрів, настільки це було голосно. Але ельфійка так і не змогла витягнути руку, вона кричала й благала про допомогу. Тоді Борат вдарив одним із своїх щитів перед Лікою, задівши її руку, оповиту невідомим створіннями, вона піднялась вперед. Гарет не зволікав і секунди, він рубанув своїм мечем. Обрубок по лікоть впав до їхніх ніг, на нього злетілися всі монстри з тіла Ліки. Вона впала на коліна, тримаючись за рану. Вона продовжувала кричати й плакати.

—Протягни мені руку! — присів до неї Каїн, витягуючи свій жезл, але зупинився і вилаявся на невідомій мені мові. — Чари не працюють, дістаньте перев’язку!

Я моментально зреагував та відкрив боковий карман сумки, де завжди зберігався бинт та настій на сонній траві. Змочивши тканину зелено-жовтим розчином, я приклав її до обрубку, та наказав Борату прижимати, до поки я не зроблю кращу перев’язку.

Крики ельфійки потрохи змовкали, заміняючись на плач. Я вирішив спробувати розвести вогонь на головці смолоскипу, використовуючи маленьке огниво, але він був пропитаний кров’ю цих створінь. Тому прив’язавши кусок тканини з іншої сторони, я розпалив його. Засунувши у рот Ліки два невеликих камінці, обмащених слизом нічної гарпії, я зачекавши десять секунд підніс вогняну палицю до обрубку.

Її крики змішалися з плачом створінь, навколо нас. Виродки. Слухати плач навколо себе було неймовірно важко. З кожною секундою він ставав неначе голосніше, поглинаючи мене у безодню відчаю.

Добре, що слиз гарпії притупив відчуття болю, але це мабуть було дуже гаряче.

—Гарет бери її і рушаймо далі, – сказав я, примотуючи новий бинт їй на місце опіку.

Ось так ми і продовжили. Коридор не закінчувався, синього світла не ставало менше, а крики та плач супроводжували нас весь цей час. Першим відізвався Елдрік:

—Я не можу… Я не можу слухати її голос!

Це було очікувано. З тих історій, що я знаю. Він був дуже закоханий у Ліку, а вона користувалась його статусом та надзвичайною магічною силою. Не дивно, що чути крики коханої людини було тим ще катуванням.

—Закрий вуха! Мені також не подобається слухати ці стогони помираючого! — буркнув Борат.

—Да що ти розумієш! Паршивий гном! Якби не воля Ліки, я би ніколи не доєднався до такої групи: гном, людина, некромант та напівельф. Зграя безпритульних!

—Що ти хочеш цим сказати? Невже це ти врятував Ліку від тих монстрів? Елдріку, не зазнавайся, у тебе тут немає магічної сили, тому ти можеш лише закрити рота й іти вперед. Або я залишу на тебе Ліку, і ви тут будете подихати у парній атмосфері. — відреагував Гарет. Він зупинився і очікував відповіді від юного ельфа, проте той лише відвернувся. Ну що за придурок.

Не отримавши відповіді, наш лідер перекинув ліку на інше плече та продовжив свій шлях попереду нас. Але невдовзі він зупинився. Я прислухався: навколо було тихіше, невже монстрів стає менше? Проте, зовсім скоро я почув дещо цікавіше, та вирішив поділитися почутим з іншими:

—Тут десь річка. Я чую шум води.

Я вийшов вперед, та пішов попереду, прислухаючись до звуку течії. Вона була все ближче і ближче. Ми зупинилися, шум води був за стіною печери. Здається, це помітили всі. Я спробував обшукати це місце, але проходу так і не знайшов.

—Ви ж також це чуєте? Десь за стіною є вода. — постукав я по печері, оглядаючи свою групу.

—Гарет, ти зможеш спробувати пробити цю стіну? — зацікавлено промовив Каїн.

—Я зможу! — вже замахнувся Борат, але його притримав за голову наш лідер.

—Я спробую, — сказав Гарет, віддаючи Ліку іншому ельфу з посмішкою на устах. — Надіюся втримаєш її?

Ображений ельф зовсім почервонів, але це нікого не хвилювало. Потужний удар мечем об каміння віддав неприємним звуком, з подальшим відлунням. Результату не було, тому Гарет замахнувся ще сильніше і вдарив. Каміння посипалося. Навколо здійнялася хмара пилу.

Коли вона осіла, нас зустрів новий коридор з рівними стінами. Це точно не простий прохід.

—Ми підемо туди? — запитав я.

—Поглянь вперед, там нічого, окрім цих монстрів. Не знати коли ми дійдемо кінця, і що нас чекає далі. Тому краще буде піти сюди. — впевнено проговорив Каїн. Якась логіка була у його словах, але його подача не давала мені спокою. І голос його був ні трохи не здивований, хоча декілька секунд тому, тут навіть не було цього проходу.

Всі погодились, а некромант лише радісно помітив, що у стінах нового коридору у нього з’явилася можливість чаклувати. Тепер вони двоє з Елдріком сиділи там у медитативній позі та поповнювали запаси магічної енергії. Ми з Гаретом та Боратом влаштували невеличний перекус з в’яленого м’яса та сухарів.

—Аааааа!

Вивело нас із доволі розслабленого стану крики Ліки, яка прийшла до тями. До неї моментально підійшов Елдрік та розповів усе що трапилося. Вона з огидою та відчаєм дивилася на свій лікоть, де колись було продовження руки. Але вже нічого не вдієш, ми не змогли забрати руку від тих монстрів, а без кінцівки, навіть найкращі лікарі не зможуть відновити втрату. Відпочивши, ми підвелися та продовжили наш похід. Каїн був попереду, пояснюючи це тим, що хтось чи щось кличе його, навіть підганяє вперед. Елдрік хотів запропонувати своє плече для допомоги у пересуванні Ліки, проте вона лише помахала головою і пішла самостійно. Борат просто сказав, що буде йти будь-де, але не останній. Що ж, я став замикаючим для нашої групи і ми продовжили йти вперед.

—А де шум води? — зауважив я, встаючи до проходу.

—Зник, після утворенню пролому. — спокійно прохрипів Каїн.

—І нікому це не здається дивним? — моє відчуття самозахисту било всі тривоги.

—У тебе є ідеї кращі? То йди туди сам! — вже нетерпляче крикнув некромант.

На цьому все й закінчилося. Я вирішив триматися з групою, тому що позаду мене очікували метеликоподібні виродки, які може не будуть такими наляканими, коли побачать мене одного.

Наш подорож не була довгою – всього за десятку хвилин ми вже дійшли до якогось виходу, який зустрічав нас теплим жовтим світінням кострища. Каїн радісно побіг уперед, і ніхто не встиг його зупинити. Коли до виходу залишалося двадцять метрів, Гарет схвильовано проговорив:

—Що це таке?

—Це тінь, люди ніколи не бачили власну тінь? — нетерпляче крикнув Елдрік.

Я поглянув на свою тінь, вона була звичною, Натомість тінь Гарета була повністю чорна. Дивно рухалась, немов сміялася. Він вдарив кінчиком меча у місце, де була його тінь, але вона різко розділилася, уникаючи удару.

—Вона ухилилася! — здивовано сказав очевидне Борат.

Гарет швидко пробіг, поки тінь не зібралася до купи. Елдрік та Ліка глянули на свої тіні, вони здавалися звичними. Елдрік направив свій посох уперед і з нього злетів зелений листочок. Він повільно летів донизу, а коли доторкнувся землі, з нього вилетіли коричневі коріння, але тінь не поворухнулася. Вони спокійно пройшли, а гном навіть не зупинився і пройшов услід за ними.

Я залишився один у цьому коридорі. Оглянувши свою тінь, я відчув якийсь погляд на собі. Наблизивши палицю з вогнем до низу, тінь трошки розтіклась навколо мене, але все ще дивилася за кожним моїм кроком. Я вирішив дістати магічне ядро, адже воно світило яскраво, і можливо зможе допомогти мені пройти.

У момент все навколо вкрилося яскравим голубим світлом. Від тіні не залишилося й сліду. Заспокоївшись я прискорився, та увійшов у кімнату, де всі вже чекали на мене. Каїн стояв по інший бік від кострища, тримаючи в руках фіолетове лезо, обмотане чорною тканиною у багато шарів.

—Так… Так… Я розумію… Так… — тихо буркотів собі під носа некромант.

Гарет почав наближатися до нього, коли побачив, що всі пройшли через тунель. Але Каїн направив на нього свій жезл та промовив якесь закляття. Наш лідер застиг на місці.

—Що ти в біса робиш! — крикнув Елдрік, але його зупинила Ліка. Вона почала наближатися до Каїна та встала на одне коліно перед ним. — Що… Що ви робите?

І дійсно, від такого навіть я застиг на місці. Борат почав обходити з іншої сторони піднявши свої щити. Але Ліка дістала з карману золоте ядро, та направивши його у нашу сторону промовила одне слово:

—Застигни!

Мені пощастило стрибнути за спину гному, щит якого зберіг мої очі від контакту з золотим артефактом. Я поглянув на Елдріка, його обличчя посіріло, груди трохи піднімалися. Значить – дихає. Але що це значить. Ліка та Каїн працюють у парі, але для чого. Мене вивів з роздумів хриплий голос некроманта:

—Мені людина та напівкровка, тобі інші.

—Слухаюсь. — коротко відповіла ельфійка. — Піднімайся Леон, тобі немає куди бігти.

—Може й немає, але без бою я точно не згину. Що вам потрібно?

—Твоє життя, звичайно. Ми проведемо ритуал, який ми підготували ще в ніч перед початком походу, ти тоді відчув його силу на собі. А цей кинджал передає убивці всю життєву енергію жертви. — так просто розкрила всі їхні плани Ліка.

—Закрий рота й починаймо ритуал. — відчитав її Каїн, і вони почали промовляти якесь закляття.

Два мага хочуть мені смерті. І що я можу їм вдіяти. На думку приходили різні ідеї, але всі вони закінчувалися лише моєю смертю. Я поглянув на сферу у своїх руках, вона віддавала холодом, пульсуючи у моїй руці. Ця пульсація ставала все сильнішою, і я сам того не помітив, як синій шарик покотився з моїх рук до ями з вогнем. Я спробував його спіймати, але він вже падав до низу.

—…душу пожирай, силу нам віддай! — закінчили вони криком, і кинджал з руки некроманта полетів у серце Гарету. Його тіло почало здригатися у судомах, а фіолетове лезо почало світитися.

Бабах!

Сильний вибух пролунав з ями. Все навколо вкрилося чорним димом та синіми частинками магічної енергії, які світили неначе зірки у ночі. Я почав шалено кашляти, очі пекло. Елдрік впав та прокричав щось про духа лісу.

Справа від мене з’явилося маленьке тіло феї, яке випромінювало зелене світло. Воно всмоктувало всі сині частинки та росло. Коли вся енергія була зібрана, чорний дим почав всмоктуватися. Борат підвівшись кинув одного з щитів у місце де стояла Ліка. І вона отримала щитом по голові. З тупим звуком вона відлетіла у стіну. Гном вже перекладав інший щит у робочу руку, але некромант витягнув жезл до нього та промовив закляття.

Зелене світло влетіло у гнома. З його вух, очей, носа та рота почала витікати кров, і він безсильно впав на коліна, упершись на щит. Некроманту було не краще, мабуть віддача від потужного закляття. Я дістав лук та натягнув стрілу, але зелена фея миттю наблизилась до Каїна та доторкнулася до обличчя під капюшоном. Його тіло почало змінюватися. Мантія порвалася, а з дірок почали виступати гілки дерева.

—Він стає деревом? — тихо промовив я.

Тіло некроманта збільшувалося. Ноги перетворилися на коріння, яке вросло у підлогу кімнати. На місці рук та голови виросли три товсті гілки.

—Хто йде проти природи, від неї помре. — відповів мені Елдрік.

Він підійшов до тіла Ліки. Вона була мертва.

Я перевірив Бората, він не дихав. Я перевернув тіло на спину та закрив йому очі. Дивитися на Гарета було боляче. Він бездиханний лежав на спині, а фіолетовий клинок стирчав із його грудей. Він продовжував світитися. Це мене налякало. Я рванув до дерева, та поглянув на кору, де виднілося обличчя некроманта. Воно рухалось.

—Він живий! — викрикнув я, коли очі глянули на мене.

—Виродки… Ви все зіпсували… Не пробачу… — хрипіло обличчя Каїна.

—Дух, витягни кинджал. — наказав Елдрік лісовому духові. Що той успішно виконав та зник.

Я поглянув на лице. Воно щось пробувало прохрипіти, але з кожним моментом поглиналося деревом, і зовсім скоро зникло за корою.

—Що будемо робити? — запитав я у останнього живого напарника.

—Тут є прохід угору, — вказав він на сходи за деревом. — Можеш спробувати вибратися по ним.

—А ти?

—Мені треба час, побути з нею. — присів біля тіла Ліки ельф.

Я не став сперечатися. Віддати шану коханій людині важливо, але не коли вона хотіла тебе вбити на пару з некромантом.

Зібравши свої речі, я ще раз поглянув на мертвих товаришів. А потім підійшов до фіолетового леза. Воно стало темнішим, не таким коли його тримав у руці Каїн.

—Воно безпечне, фея деактивувала його. Можеш забрати. — промовив без інтересу Елдрік.

Я взяв його у руки. У мою голову почали поступати чужі думки.

«Вбий його! Вбий його! Ми станемо сильнішими, якщо вб’ємо його!»

Я впав на коліна, кинджал не покидав моїх рук. Я чув заклик до вбивства сотні разів на секунду. Моя ліва рука старалася стримувати праву, у якій лежав кинджал. Вона боліла, неначе була опущена в найгарячіший вогонь.

Стримуватися я вже не міг, мій розум почав затуманюватися. Перед очима все розмивалося. Кинджал приємно поколював руку та був неначе створений для мене. У голові лунали крики про вбивство, і мені це вже подобалось. Я легким рухом руки перевернув хват кинджалу, тепер лезо було внизу. Два швидкі кроки і я вже позаду ельфа. Один випад і лезо кинджалу протикає спину Елдріка. Він обертається, я бачу невеликий струмок крові, що витікає з його рота. Очі його не вірять, але й одночасно відчувають спокій, що не лише життя його коханої обірвалося сьогодні.

—Не дякуй Елдріку. Тепер ти можеш зустріти Ліку в астральному світі. Передавай нашим колишнім друзям привіт.

Його очі закрилися, а я пішов вперед по сходам, тримаючи маленьку паличку з вогнем, і кімната за мною ставала дедалі темнішою.

На поверхню я дістався за дві години підйому по сходам, вийшов з проходу у який ми ввійшли. Дістався міста та розповів першому барду у таверні про цей похід, де вся моя група героїчно померла давши битву невідомому створінню.