Сонлива Вершниця
Пролог. Тадеуш.
«Корпорація Тіней шукає працівників на посаду криптолога, для проходження співбесіди звертайтеся за телефоном…»
Тадеуш розлючено вимкнув радіо, відвернувся до вікна і запалив. Куріння давно стало для нього заспокійливим. Колись його дружина Алірія так само пішла в цю прокляту організацію, спочатку вона пропадала там до вечора, а потім і зовсім не повернулася. Вони з донькою довго чекали на неї, але це було дарма.
Коли Алі не повернулася в потрібний час, вони вже знали, що більше не побачать її. Тіні забрали його дружину.
Їхнє місто було чудовим притулком для втрачених душ, кожний міг знайти тут спокій, умиротворення і щастя. Багато людей після війни з хаосом втекло сюди з кордонів країни, які були майже спустошені і непридатні до життя.
Поки не з’явилася корпорація Тіней і спокій тепер мешканцям міг лише снитися. Хоча про що ж він, більшість тепер втратило сон через постійні кошмари послані тінями. А ще найбагатше місто через декілька років зачинилося для всіх назавжди. Нікого не впускаючи, а для його мешканців стало в’язницею. Як добре, що Емелі встигнула виїхати.
У двері постукали, перериваючи його роздуми.
- Тату, відкрий будь ласка, я знайшла відповідь, - почув він тонкий голос Емеліани, його доньки.
Він обернувся до дверей і прислухався.
- Я знаю, що сталося з мамою.
Подивився на годинник, який висів на стіні. Шоста година вечору. Пора.
- Я знаю як зруйнувати корпорацію, - це був без сумніву її голос, от тільки, занадто дитячий.
З настанням сутінок двері замикалися на замок, а на будинки накладали найсильніші магічні заходи. Тому що з настанням сутінок приходили вони – Тіні. Вони обирали форму найріднішої людини і просили відкрити двері.
- Замовкни тінь, - глухо промовив Тадеуш.
Я не хочу чути як ти ображаєш пам'ять про мою доньку.
Відкрити двері, послухати її, означало віддати свою душу, а це було ще гірше ніж смерть.
Раптом, він почув ще один голос, який вимовив чари розсіювання тіні.
- Відкривай тату, тепер це точно я.
І він повірив, відкрив двері і завмер у німому здивуванні. Його донька була повністю з сивим волоссям і він не знав через що це.
- Емелі, доню, що ж ти пережила за цей час?
Він пропустив її у будинок і швидко поновив весь захист, зволікати не можна, щоб нова тінь не залетіла на вогник.
- Ти все ще любиш трав’яний час?
- Так, батьку, - вона ледь посміхнулася.
- Розповідай, що сталося з тобою?
- Дозволь спочатку відпочити з дороги. Тому що у мене й справді є відповіді, а ще союзники, які скоро теж тут будуть. Можливо у нас є шанс, щоб зупинити це свавілля.
Вона встала і вирушила у свою колишню кімнату. Вони не бачилися з нею сім довгих років за які він не знав, що з нею, але зараз побачивши Емелі, зрозумів що вона зовсім не змінилася.
Донька вернулася через півгодини.
- Волосся таке через магію, не хвилюйся не від нервів посивіла. У мене є план щодо проникнення у корпорацію. Думаю ти уже чув, що вони шукають працівника, так от це фікція і сплановано лише для того, щоб наша агентка потрапила туди.
- Ти як завжди, коротко і по суті. Ти так схожа на Алі.
- Мені це не подобається. І ще одне, тату ти знав, що колись тіні могли створювати всі чарівники.
Він кивнув, звичайно знав колись ще до війни з Хаосом, кожний мав можливість створити одну чи декілька тіней і це було прекрасним засобом на війні.
- Його звали Арон доню і він був для мене справжнім другом і вірним соратником, а потім його не стало. Я знищив його, щоб зберегти вас, щоб Корпорація не забрала його і не почала контролювати нас.
- Мені шкода. Це жахлива втрата для тебе.
- Чи можу я чимось допомогти, чи можу зробити щось для її знищення?
За мірками чарівників йому було зовсім небагато, якихось 147 років, але відчував він себе так наче прожив тисячу, але зараз він відчував, що він наче знову оживає і найбільше хотів помститися корпорації за все.
- Я думала, що тебе потрібно буде вмовляти, - донька таємниче всміхнулася і тихо сказала.
Все що потрібно це приховати моїх союзників. Я ж знаю, що у нас є таємні кімнати про які ніхто не знає.
- Згода, - відповів швидко.
Це найменше, що він може зробити.
Розділ 1. У пошуках відповідей. Емеліана.
Довгий час вона шукала хоча б щось що може допомогти їй проти корпорації, щось щоб зупинити хаос навколо.
За свою довгу мандрівку вона побачила багато чого. У одних містах було повне беззаконня від якого волосся ставало дибки, а кров застигала в жилах.
Вона старалася оминати такі місця, але одного разу потрапила в полон до дона мафії міста Сайлінере. Есмеріс навчив її жити і Емелі багато в чому завдячує йому. Так, він був занадто жорстоким, але хоча б справедливим. А вона чудово справлялася з обов’язками, які мала виконувати. Попри все що думали інші, між ними не було жодних почуттів, лише домовленість.
У цьому місті вона осіла на багато років плануючи втечу. Тому що так просто Есмеріс не відпустив би її. За цей час вона навчилася керувати даром, але чим краще у неї виходило, тим більш сиве ставало її волосся, але це не забирало у неї молодість, навіть зробило красивішою.
Коли дар був повністю опанований, затримуватися у місті більше не було чого. Вона усе вивчила на пам'ять і втекти не було так складно, все що потрібно опинитися за межами міста і тоді ніхто з них не зможе її зловити.
Все що вона зробила це написала магічний лист, який отримає Есмеріс, коли вона покине Сайлінере.
Сьогодні час тягнувся неймовірно довго. Все що їй потрібно, лише терпляче чекати відповідного моменту і нічого більше.
Нарешті час настав, вона тихо спустилася до гаражу, відкрила його вкраденими ключами і виїхала на дорогу. Вона знала, що за нею буде погоня, але сподівалася, що встигне дістатися до найближчого міста.
Емелі петляла вулицями як тільки могла, щоб її не зловили, якщо її повернуть кара буде справді жорстокою і це давало їй сили їхати ще швидше.
- Давай, ще трішечки, і я вільна, - шепотіла вона.
Есмеріс наздогнав її коли вона залишила мотоцикл і перетнула кордон. У цю ж мить в його руках опинився той самий лист. Емелі не бігла тепер вона була в безпеці і спокійно стояла, чекаючи.
- Чому ти не сказала раніше, я б відпустив тебе.
- Відпустив, - сумно посміхнулася.
Такі як ти не відпускають своїх жертв за просто так.
- Місто Ейсмус ще більш небезпечне, я відправлю з тобою охорону і вони будуть супроводжувати тебе весь цей час.
- І доповідати тобі?
- Я повинен знати, що з тобою Емеліано, - вона здивовано подивилася на нього. За весь час їхнього знайомства він вперше назвав її повним іменем.
- Добре, згода. Ти знаєш щось про те, що мені потрібно?
- Так, їдь в місто Ласт Сейшел, там головний мій давній друг, а тепер біжи, Мелі. Я затримаю їх.
З тіні повиходили люди, хоча так їх назвати було важко і між двома мафіями зав’язалася божевільна перестрілка, Емелі так і не дізнається, чи залишився він живим. Вона бігла зі всіх ніг, не розбираючи дорогу, а потім без сил впала у якомусь захаращеному підвалі, а на ранок прокинулася на зовсім іншому кінці країни.
- Ви прокинулися, Емеліано. Ми ледве знайшли вас, - це були ті кого Есмеріс послав з нею. Мірт і Конор.
- А потім за наказом дона перевезли вас у безпечне місце.
- То він живий? – все ж з надією подивилася на них.
- Ми не знаємо, все було сплановано заздалегідь.
- Я не сумнівалася у ньому. То де це ми?
Вона оглянула бідну, але цілком стерпну кімнатку. На Сейшелі були лише багаті, це був такий собі елітний острів у морі хаосу. А ще це було місто де вона народилася.
- Ви у місті Монзер на заході.
- О Норде, чому нас занесло аж сюди.
- До дона Тарісо, не можливо зараз добратися, поблизу стався напад хаосу і вхід туди перекритий, - відповів Мірт.
- Тадеуш Кортні, живий?
- Усі мешканці живі, але місто закрите для відвідування.
Вона полегшено видихнула і перевела тему.
- Дякую вам, що забрали звідти. Але що ви скажете на те, що я хочу поїхати в осередок Хаосу.
Очі вічно мовчазного Конора засвітилися.
- Там залишилися мої рідні. Я з вами.
- Наказ дона, закон для нас, - промовив Мірт.
Вони об’їздили весь Артуріон і ось нарешті за вказівками знайомих потрапили у місто на яке напали першим.
- Так, це саме те місто. Турі де Нефарт, - з ностальгією сказав Конор.
За цей час вони стали для неї не просто охоронцями, а вірними друзями. От тільки Емелі знала, що далі свій шлях повинна пройти без них. За вказівкою тих знайомих знайшла потрібну сім’ю, які могли допомогти всім зупинити це. Світ міг знову стати, якщо не попереднім, то хоча б на трохи кращим
Розділ 2. На кордоні. Джейкоб.
Джек вдивляється у далечінь. На декілька кілометрів простягається сірий туман і не видно нічого. Він очікував, знав, що кожен день на кордоні може стати останнім, знав що боротися з тварюками марна справа.
Все стається раптово. З сірості з’являються вони – тетрагони, схожі на собак але з чотирьома головами і червоними очима, які світяться пекельним вогнем. Джейк виймає світловий меч і готується.
Тварюка нападає агресивніше ніж завжди і він ледь встигає відбивати ці атаки. В сірості лише меч і червоні очі надають світло. Нарешті виходить атакувати, вбити їх можна лише тоді, коли проштрикнеш всі їхні очі. Завжди це виходить швидше, але не зараз. Відбиває, відстрибує, перекидається і опиняється на віддалі.
- Джейкоб, позаду, - чує він крик друга і ледве встигає відстрибнути від ще одного.
- Трясця! – вилаявся він.
Хель їх забери. Чому так багато сьогодні?
- Командире, що накажете робити, - чується із туману.
Якщо відступити вони можуть піти далі, потрібно битися до кінця. Він згадує усміхнене обличчя дружини, відбиваючи кожну з атак. Йому є кого захищати.
- Наступайте. Ми не можемо відступити зараз. До кінця!
Напади на інші міста вже давно припинилися, як тільки закінчилася війна, але тут на кордоні із Сарджленд напади регулярно продовжувалися.
- До кінця.
Це був один з найзапекліших боїв, які він пам’ятав. Меч спалахував і зникав в мороці. Залишилося протриматися до світанку і тоді з першими променями сонця вони зникнуть.
- Захисти нас Урейя. ( в них богиня вранішнього сонця)
Він знову згадує Лорі і збирає останні залишки сил. Лють на них збільшує його швидкість і він проштрикує їм очі, дивлячись як їхні трупи попелом падають до його ніг.
Але через це він відволікся і тільки відчув як кігтяста лапа проштрикнула його плече.
Промінь сонця ковзає по обличчю, але він вже не знає чи побачить світанок, тому що отрута тетрагонів смертельна і найголовніше правило не поранитися, а йому це раніше завжди вдавалося.
- Єдине, що б я хотів це ще раз побачити Лорі.
Розділ 3. А поки ти там, я шукаю інші виходи. Лорен.
Я знаю, що напад настав. Стою біля вікна і дивлюся як в мить прекрасне блакитне небо застилає сірою хмарою з пилу і кіптяви. Плед накриває мої плечі, чашка трав’яного чаю в руках і я невідривно дивлюся туди. І пошепки промовляю.
- Вищі прошу вас збережіть мого чоловіка. Допоможіть, щоб смерть його оминула. Не забирай його душу Хель. Збережіть його життя.
Це єдине, що залишається, терпляче чекати і вірити, що він повернеться, що він буде живий.
Мені так страшно, але така доля бути дружиною того, хто бореться з тварюками. Вони були щасливі. Нічого не передвіщало біди, а потім почали відкриватися портали з яких вийшли тетрагони. Ніхто не знав чому, але усі здогадувалися, що це все спеціально, щоб знищити країну Артуріон. Сусіднє королівство Сарджленд давно хотіло завойовувати такі бажані території і ніхто не сумнівався, що вони зроблять щось підле, тільки ніхто не міг знати, що це буде щось настільки жахливе.
Джейкоб одразу пішов на війну, а з мене не було жодної користі там, моя магічна здібність була безсилою.
Але я не сиділа склавши руки, я була в мережі розплутувала ці сіті і шукала інформацію про тих, хто міг зробити це, хто зруйнував все. І недавно у мене вийшло знайти потрібну інформацію.
Підняла погляд на вікно, напад завершився і я з завмиранням у серці чекала новин з передової повернеться чи ні?
У двері подзвонили. Для повернення було зарано, тоді хто це.
- Хто там? - запитала здивовано.
- Моє ім’я Емеліана і я та хто може допомогти тобі.
Я перевірила чарами і відчинила. За порогом стояла молода дівчина, але вже посивіла.
- Заходьте, я послухаю, що ви скажете.
За чашкою чаю таємнича незнайомка, розповідала про корпорацію Тіней, про те що мій дар може допомогти зупинити цей жах і портал хаосу можна буде зачинити назавжди. Це були занадто солодкі речі, але я хотіла щоб все скінчилося, нарешті мати справжню сім’ю, можливість яку у мене забрали.
І ми уклали угоду, яка переверне все моє життя. Питання лише чи на краще.
Все що мені потрібно це потрапити на роботу туди і отримати відомості. Це не так і складно.
Розділ 3.1. Вирушаємо в Сейшел. Джейкоб.
Коли я відкрив очі, зрозумів, що все ще живий. Мій погляд вловив молоду сиву дівчину, яка спала в кріслі поруч. Вона підняла голову і подивилася на мене.
- Ти ледь не помер Джейкоб, думав би про свою дружину, вона ледь сама не посивіла, коли тебе побачила.
- Що зі мною сталося, я зовсім нічого не пам’ятаю?
- Це й не дивно, - відповіла вона.
У тебе потрапила отрута тетрагона, тобі пощастило, що я зовсім випадково опиналася у вашому домі, - вона наче на щось натякала.
- То я тепер в боргу у вас, леді не знаю як ваше ім’я.
- Емеліана.
- І що ж ви хочете від мене за свою добросердечність? – ледь всміхнувся.
- Зовсім небагато, - зміряла мене хитрим поглядом.
Лише, щоб ви вирушили зі мною в Ласт Сейшел. Лорі вже погодилася.
Вона була небезпечна. Точно і триматися потрібно від неї подалі, пробігла думка в голові і одразу зникла.
- То може ти нацькувала тварюк на мене, щоб потім як справжня героїня врятувати. Хоча про що я, щоб у нас по доброті душевній рятували? Розмріявся, - з сарказмом прошипів я.
- Ти! Та як ти смієш! – розлючено крикнула вона і встала з крісла, хотівши підійти до мене, але потім опустилася назад. Вдихнула, видихнула і вже спокійніше відповіла.
- Кому як не тобі знати, що вони не піддаються жодному контролю, хіба що треба самому в крові мати кров Хаосу з реальності де він мирний. А ще у мене батько на війні цій дурній воював і ледь не загинув. Я тоді і взнала, що у мене дар до цілительства, бо його рятувала, після того він і повернувся- тихо прошепотіла вона і витерла сльози з очей. На мить замовкнула і продовжила далі.
- Я розумію, що для тебе це звучить підозріло. Але ви потрібні мені живі.
- Це й так зрозуміло, яка хоч вигода з цього?
- Мир у всьому світі? - розсміялася вона.
У мене багато планів на цю країну і я хочу відновити колишню велич Артуріону, але спочатку потрібно знищити корінь проблеми, а це Корпорація Тіней. Хіба ти не хочеш нарешті спокійного життя.
- Власне воно й так непогане, Лорі як завжди перебільшує. Колись напади були цілими днями, а тепер лише поодинокі і то раз чи два в день.
- Ти ж жартуєш? – недовірливо перепитала вона.
- Зовсім ні, я бойовий маг і я звик воювати, це у мене в крові я справді щасливий боротися там. Це як залежність вже.
- Вам би лікуватися, дозволь перевірити твій стан.
Я кивнув. Цікаво, що вона там знайде. Коли вона підійшла до ліжка я зміг вловити її думки.
«Його буде вмовити важко, але можливо»
Я лише посміхнувся. Ну спробуй, цікаво буде на це подивитися. З похмурою посмішкою вона просканувала мене магією і задоволено кивнула.
- Декілька днів і будеш як новий. А зараз я покину тебе. День нормально не спала.
Коли вона виходила я промовив їй навздогін.
- Цікаво як ти хочеш вмовити мене.
- Побачиш, - посміхнулася вона і вийшла.
Після цього я заснув під тихий звук голосів Лорі і Емеліани, які говорили за дверима.
Прокинувся від того, що хтось зайшов у кімнату.
- Я знаю, що ти не спиш.
- Лорі, - посміхнувся радісно і піднявся, щоб обійняти її, але бік заболів і я безсило опустився назад.
- Не напружуйся. І ти в курсі, що спав цілих два дні.
- Але ж я лише недавно говорив з нею? – вражено запитав.
- З того дня вже минуло багато часу, ти прокидався лише щоб поїсти, а ще вона точно щось начарувала, щоб ми не могли поговорити, - швидко прошепотіла вона.
- А я ж знав, що не можна їй вірити. Тепер я зрозумів, що вона мала на увазі. Хоча вона обрала вельми дивний метод.
- Ти про що? Дякувати Вищим, вона пішла в гості до своїх знайомих, тому у нас є трохи часу.
- Вона сказала, що зможе мене переконати послухати і піти з нею. Лорі для чого ти погодилася на той сумнівний договір?
- Чому ж, вона поклялася на крові. Все через те, що мені набридло, що ти постійно на кордоні, інколи у мене складається відчуття, що ти просто втікаєш від мене. Я втомилася боятися, що одного дня ти просто не повернешся.
- Лорі, - з виною в голосі сказав.
Я казав тобі, що не можу без цього, я говорив щоб ми розлучилися і ти завжди знала на що саме підписалася, коли обрала мене. Багато хто, віддав все, щоб бути з тобою і вони б точно дали тобі те, що ти хочеш. Вибач.
Це була вічна проблема нашої сім’ї, яка хоч і здавалася ідеальною насправді давно розвалювалася. Я вже знав, що буде далі, ці розмови траплялися у нас регулярно, але все ж ми не могли одне без одного. Пробували, не вийшло.
- Я тобі вірила, Джей. Ти говорив, що коли війна закінчиться у нас буде сім’я. Все стало спокійніше, а нічого не змінилося. Тобі так простіше, знаєш, насправді ти боїшся відповідальності. Ти останній егоїст, Джею, - вона шепотіла всі ці слова, а я розумів наскільки насправді жахливо ставився до неї.
- Ти сам все зруйнував. Я поїду в Сейшел з тобою чи краще без тебе, але поїду. Вона не знає про це. Я попросила одного її охоронця провести мене безпечними дорогами і сподіваюся, що там буде краще. Залишайся тут.
- Лорі. Вибач, якщо зможеш, я був жахливим чоловіком для тебе і не заслуговую на таку як ти.
- Так, - гірко всміхнулася вона і продовжила.
Такому як ти підійшла б Емеліана.
І вона вийшла, а я залишився з думкою про те, що навіть не можу її зупинити. А ще, ця ситуація здається не справжньою, наче це не ми говорили, а хтось за нас. Зціпивши зуби від болю хотів встати, але нічого не вийшло.
Емеліана ввійшла як пантера, яка вловила жертву, її погляд був хижим, а посмішка знущальна.
- Вона пішла, - констатувала факт вона і присіла на краєчок мого ліжка.
- Так. Я відпустив її.
- А ти хочеш повернути Лорі? З нею звичайно пішов Мірт, а він знаєш уже давно закоханий в твою дружину, Джеку.
- Ти хочеш викликати в мене ревність? – посміхнувся невідривно дивлячись в ці блакитні очі.
- А ти що зовсім нічого не відчуваєш? – недовірливо запитала вона.
- Знаєш, вона сказала, що такому егоїсту як я підійде тільки така я ти, - вкрадливо прошепотів я, навіть не знаючи, яку саме реакцію хотів побачити.
Вона голосно розсміялася і торкнулася місця де була рана сказавши чари.
- У моєму смаку сильні і владні чоловіки, які за свою жінку будь кого порвуть, - вона замріяно посміхнулася.
- І такі самі мудрі і безстрашні як мій батько Тадеуш Кортні, - тепер вона говорила з гордістю.
А я вловив знайоме ім’я і завмер. Вона виявилася донькою командира загону в якому я служив.
- Але точно не такі як ти. Ти взагалі в курсі, що Лорі вагітна, - приголомшила вона мене заявою.
Я схвильовано подивився на неї і вперше зрозумів, що весь цей час був під чарами.
- О, а я все чекала, коли ти нарешті відімреш і перестанеш дивитися на мене таким дурнуватим поглядом. Так, така у мене дивна магія, коли я когось лікую у того виникають почуття до мене, а тепер скажи, який твій вибір?
- Ти мала на увазі її вагітність, коли казала, що переконаєш мене.
Вона кивнула, але ще не знала, що переоцінила мене.
- Тоді це краще, що вона поїхала, єдине що мені не подобається це небезпека, але ж з нею один з найкращих охоронців.
- Ти ідіот, - приречено прошепотіла вона.
І це не лікується, - із сумною посмішкою пішла на вихід.
- Почекай. Для чого я тобі там?
- Через твій світловий меч, я впевнена, що ти можеш протистояти тіням, якраз зможеш розтратити твій супергероїзм, Джеку.
Вона справді вилікувала мене і тепер я зміг ходити. Сама Емелі пішла в будинок Конора і допомагала його дружині. А я залишився сам на сам в порожньому будинку і це виявилося нестерпним. Як на зло напади не траплялися, наче Емеліана справді могла керувати цим і я зрозумів, що справді божеволію без Лорі.
Цей час був потрібним для мене, щоб усвідомити наскільки вона дорога для мене. Ось здавалося, що вона зараз зайде в нашу спальню, мені хотілося побачити її, почути голос, поговорити, але мене оточувала лише тиша навколо і порожнеча в душі.
Мабуть, це магія Емелі, вона ж говорила, що зможе мене переконати, а я вперто мовчав і так і не погоджувався на те щоб поїхати. Бо що, якщо я більше не потрібен Лорі?
Розділ 4. Співбесіда для агентки. Лорен\Ізольда.
Я вперше не шкодувала про якесь спонтанне рішення. Можливо це поставить все на місця і ми або залишимося разом або наші шляхи розійдуться назавжди.
У назначений час і місце я зустрілася з Міртом, весь цей час, коли він з’явився в місті ми чудово спілкувалися, і я сподівалася, що він погодиться і це справді було так.
- Ви впевнені?
- Так, Мірте.
- Тоді давайте вирушимо, леді Лорен. Це буде складна подорож і я не впевнений, що ви її перенесете чудово і це не зашкодить вам чи вашій дитині.
- Звідки? – здивовано запитала я.
- Ви ж не думали, що я пішов без згоди Емеліани. Я не міг покинути її просто так.
- Бо слово дона закон, - завершила за нього я і нахмурилася.
Цікаво, що задумала ця дивна дівчина, яку гру вона веде і наскільки скоро Джей піде за мною.
- Не сподівайся даремно, - оглянув він мене співчутливим поглядом.
Твій чоловік ще довго буде морозитися. Такий вже у нього характер, і як тільки змогла така як ти закохатися в таку людину, - зневажливо сказав він.
- Таке життя, Мірте.
- Погоджуюся, - кивнув він.
І так і не зрозуміла говорив він про Емеліану, про мене, чи зовсім незнайому дівчину, але на цьому не потрібно акцентувати увагу.
- Я знаю безпечні стежки і якщо все буде добре ми швидко прибудемо до міста.
- Тоді вирушаємо, - з ентузіазмом всміхнулася.
І почався наш небезпечний шлях до міста. Подорож була складною але стерпною. Таємним ходом, місцезнаходження якого передала Емеліана, ми пройшли у приміщення де мене зустріла молода жінка з волоссям бузкового відтінку складеного в химерну складну зачіску.
- Вітання, ви Лорен ді Тальє?
- Так, але краще називайте мене просто Лорі.
- Чудово. Відпочиниш, а потім через декілька днів прийдеш на співбесіду.
- Так, добре. Можу я знати ваше ім’я.
- Ізольда Маклоу.
Кімнатка, яку мені виділили була звичайна за мірками Сейшелу, але для мене це справжня розкіш, тут переважав мінімалізм і все було дуже гармонійно. Я розмістилася і залишилася чекати. Мені видали мою легенду, яку я повинна була вивчити. За нею мене звати Лорін Альвей і я та яку хотіла бачити корпорація на цій посаді. Не знаю як вони домовилися з тою дівчиною, але мені це поки що не важливо.
До співбесіди прийшлося чекати довше ніж очікувала і я зрозуміла чому коли в мою кімнату ввійшла Емеліана.
- Твій чоловік ідіот, егоїст і впертюх. Уявляєш, він навіть під чарами не хоче їхати до тебе, бо тепер він думає, що не вартий тебе. Боягуз і жалюгідний. Хоча, в останньому він правий, - вона скаржилася таким тоном, наче ми хороші подруги.
- А хіба це не так? – запитала вона і продовжила.
Але зараз не до цього, Джек приїде як миленький. Лорі, ти готова до співбесіди і чи не нашкодить це вам з дитиною?
- Не думаю, - відмерла я.
У мене ж буде сидяча робота так, чи є щось ще?
За пониклим поглядом Емелі зрозуміла, що насправді влипла у щось гірше і тепер мені потрібно готуватися до всього.
- Зараз лише співбесіда.
- Тоді я вже готова.
Ізольда
Я чекала на них в своєму кабінеті для співбесіди. Підбадьорливо посміхнулася Лорен, коли та ввійшла і сподівалася, що ми в ній не помилилися. Тепер потрібно лише розіграти виставу для прихованої камери.
- Добрий день, леді Альвей. Рада вітати вас у Корпорації Тіней!
- Добрий день! – ледь посміхається вона.
- Як я знаю ви вже відомі у сфері криптології і шифрування, чому ж ви обрали нашу корпорацію?
Її заставили? – читається в її погляді, а вголос вона говорить.
- Може тому що вашій корпорації потрібен саме такий працівник як я? – говорить зверхньо дивлячись у бік камери.
Насправді мене зацікавила інформація про спеціальний проект, якому потрібні лише перевірені люди, - тихо сказала вона.
- Це справді так і ми б хотіли бачити вас нашим працівником.
- Я вважаю це було б цінним досвідом для мене. Мене цікавлять завдання, пов'язані з аналізом шифрів, а також створення нових методів шифрування. Я бажала б внести свій внесок у розробку, - і я зрозуміла, що їй і справді важлива ця робота.
- Ви готові до високої відповідальності і можливості працювати над секретними проектами? – продовжила я.
- Так, я розумію важливість збереження конфіденційності і готова дотримуватися всіх вимог корпорації.
- Я продивилася ваше резюме і вважаю, що ми не знайдемо кращої кандидатури для цього проекту. Чи готові ви підписати договір і приступити до роботи?
- Я готова.
Вона легко бере договір, уважно перечитує його декілька хвилин, а тоді підписує.
- Чудово, - посміхаюся.
Ви прийняті леді Альвей. Чекаю вас завтра у перший робочий день.
- Мені не складно допомогти Корпорації. Гарного дня, Ізольдо.
- Сподіваюся на плідну співпрацю, Лорін.
Дівчина вийшла щасливою, а я втомлено підійшла до вікна. Скільком вона відмовила, тому що Емеліана знайшла агентку, скільки засмучених жінок і чоловіків вийшло звідси через неї, але зараз побачивши, якою щасливою була Лорен, я нарешті зрозуміла, що все було недарма.
- Ти як завжди працюєш допізна, Ізо? – в приміщення зайшов чоловік сорока років і сів у крісло навпроти.
- Сьогодні був найважливіший день, але я так втомилася.
- Тому я приніс для тебе це, - він простяг їй чашку з трав’яним чаєм.
- Дякую, Фере.
Ізольда легко взяла чашку і відпила.
- Як добре, що тепер у нас є така працівниця.
- Можливо. Але у мене є деякі відомості для нас. Думаю скоро ми зможемо діяти відкрито, а не ховатися в стінах корпорації, - переможно посміхнувся він.
Ізольда здивовано подивилася на свого чоловіка, голову опору і інформатора в одному обличчі.
- Відкрито!? Що ти зміг знайти такого про них?
- Я радий, що зміг тебе здивувати. Що ж, я знайшов того хто знає як працює Корпорація Тіней і чому вона змогла так різко піднятися над всіма. Я знайшов паливо на якому працює ця організація.
Я зацікавлено повернулася до нього і почала уважно слухати.
- Ти ж знаєш, при появі корпорації, спочатку мешканці скаржилися на дивні провали в пам’яті. Так, от розгадка знайдена. У нашому місті існує Провулок Забуття.
- Ах, це ж не можливо, Фере. Тоді, яка вірогідність, що ми не забули щось.
- Ми майже безвилазно сидимо в корпорації, працюючи на її благо, - засміявся він.
- Фере, але ж тут камера.
- Вона знає.
- Вона?
- Голова корпорації. А ще якщо хочеш взнати більше навідайся в бар «Смуток» тоді все стане на свої місця.
Фергус зачекав декілька хвилин поки подіє сонний ефект чаю і переніс Ізу в кімнату. Їй давно потрібно було відпочити від цього всього.
Розділ 5. Я допоможу. Емеліана\Тадеуш.
Емеліана не могла приховати свого здивування. Зараз вона проглядала документи в кабінеті батька і натрапила на один підписаним Тарісо Кортні.
- То ось до кого відправляв мене Есмеріс.
Двері відчинилися і я з посмішкою обернулася.
- Вітання доне Тарісо. Цей лист просив вам передати ваш давній друг, - я простягнула конверт.
- Емелі, звідки ти знаєш?
- Краще ховай свої документи і як так вийшло, що я скільки років не знала чия донька. А я ще думала, чому Есмеріс від початку ставився до мене як до гості.
- Емелі.
- Зараз говорю я. Мама про це знає?
- Ніхто не знає, що насправді це я головний авторитет в місті.
Емеліана по новому поглянула на свого батька, згадуючи те на що не звертала увагу раніше. Всіх тих дивних людей, які приходили в дитинстві і вона мала завжди тоді сидіти в кімнаті. А ще як змінювалося його обличчя. Він ставав холодним і в його очах пробігало щось незнайоме.
- Виявляється твоя улюблена донька зовсім тебе не знала, батьку.
Він підійшов і сів за своє крісло, жестом вказавши зробити те саме.
- Чого ти хочеш, Емеліано?
- Я хочу укласти з вами договір. Як з доном Тарісо.
- Через корпорацію я не маю настільки багато прав як раніше, але це не змінює, що я той хто зробив це місто таким як воно є.
- Ти хотів зробити безпечне місто для біженців, тому що ти сам брав участь у цій війні.
Вона ще більше почала поважати свого батька.
- Так, - він виглядав велично.
- Я хочу попросити лише одну невеличку послугу, - ледь схилила голову і простягнула ще один конверт.
Ви щось знаєте про це?
Він уважно перечитав інформацію і здригнувся. Важко зітхнув, взяв чистий листок і щось швидко написав.
- Можете йти, Емеліано. Все буде зроблено на найвищому рівні, можете бути вільні.
- Дякую вам.
За дверима цього кабінету він переставав бути моїм татом, він ставав одним з найвідоміших донів нового Артуріону – Тарісо.
Тадеуш
З гордістю дивився на Емелі, вона ж така розумна і хитра в майбутньому стане моєю гідною заміною.
Як швидко вона зрозуміла хто я, але мене занепокоїло повідомлення яке вона передала.
- Викликали доне Тарісо.
- Ти вчасно, Мірте. Все пройшло добре, ніхто тебе не запідозрив?
- Я завжди мовчу, тому це було не складно.
- Чудово. Передай це Фергусу Маклоу він знає, що з цим робити.
- Так, доне.
Відкрив вікно спостерігаючи за вулицею. Квартал Забуття, він давно знав про нього, тому що був тим хто створив його, щоб допомогти людям забути жахи війни від яких дехто божеволів, а тепер це могло стати великою проблемою. Пора і йому щось робити. Пора нарешті поставити на місце Тіней. Це його місто і навіть якщо Алірія ще жива не впевнений, що її ще можна врятувати.
Настав час діяти, але спочатку потрібно зібрати всіх в одному місці.
Розділ 6. Бар «Смуток».
Місце де можна було знайти будь-яку інформацію і знання, сховати найцінніше і провести найкращий вечір. Все це про бар «Смуток» і його таємничого власника. Артемін складав враження звичайного бармена, але насправді знав набагато більше будь кого іншого. Інформатор.
Сьогодні його заклад відвідала справді дивна компанія і він задумливо спостерігав за ними з тіні.
Першою ввійшла та, хто зараз називала себе Лорін Альвей і тихо пройшла до непримітного столика біля вікна, засмучено дивлячись на вулицю і нічого не замовивши.
Наступним був незнайомий для нього чоловік. Він озирнувся і коли поглядом натрапив на Лорін, рішуче направився туди.
Джейкоб
- Для чого ти прийшов? – Лорі ледь підняла голову зневажливо подивившись на нього.
Це було так дивно і не правильно.
- Але якщо вже ти тут, Джею, я б хотіла розлучитися з тобою.
- Добре, Лорі. Я не повинен був тримати тебе, і мав зробити це вже давно.
- Нарешті ти це усвідомив.
- Але Лорі, якщо вже я тут дозволь просто бути з тобою, просто щоб підстрахувати в разі чого.
- Добре хай буде так.
Вони мовчки чекали на інших.
Артемін записав розмову і з сумом подумав, «Цікаво як швидко ця дівчина зрозуміє, що щось не так.»
Через темний хід пройшли подружжя Маклоу, кивнули йому в знак привітання і пройшли до попередніх.
Далі він побачив Емелі, яка як завжди йшла граційно і виглядала елегантно.
- Привіт, Арте. Як тут справи йдуть поки мене не було?
- Немає причин для хвилювання. Тобі як завжди?
- Я рада, що ти досі пам’ятаєш мій улюблений напій. Приємне відчуття.
- Ти майже не змінилася з нашої останньої зустрічі, лише трохи посивіла.
Вона засміялася закривши рота долонею.
- Це все магія. Вони вже тут?
- Так. Чекаємо когось ще, чи вже почнемо?
- Сьогодні у нас особливий гість, мій друже. А ось і він.
Артемін подивився на відвідувача і застиг здивовано.
- Вітання, доне Тарісо, - почулося звідусіль.
Давно не бачили вас, - радісно говорили всі.
- Вітання, батьку. Ви якраз вчасно, - мовила Емелі, ледь схиливши голову.
- Емеліано. Артеміне. Пройдіть зі мною, настав час починати.
Дон Тарісо зробив те що хотів, потрібних людей було зібрано. Кожен з них зараз був тут в таємній залі бару і обговорював подальші дії.
- Як проходить твоя робота, Лорі? – запитала Ізольда із занепокоєнням.
- Добре, але я принесла тут деякі роздруковані копії і хотіла б щоб їх подивилися ви, - вона передала їх Тадеушу.
- Не бійся, я нічого тобі не зроблю.
- Це не страх, а інше. Мені боляче за вас, доне Тарісо.
Він як завжди уважно все перечитав, а тоді обернувся до Лорен.
- Дякую за вашу роботу. Я давно вже здогадувався, але тепер у мене є підтвердження.
- Батьку, дозволь мені теж глянути.
- Ні, Емелі. Це не твоя справа, - твердо сказав він,
Вона посміхнулася ображено.
- Тепер щодо вас, лорд і леді Маклоу. Ви знали про махінації в корпорації? А ще те, що вам давно не дають тих обов’язків, які у вас повинні бути і тримають на короткому повідці. Ви вже давно не такі головні як вважаєте, - холодно посміхнулася вона.
Вони продивилися документи з легкою усмішкою і кивнули Артеміну. Це означало підготуватися.
- Що ж ми не помилилися в тобі, - сказали вони натомість.
Дівчина здивовано подивилася на них і більше нічого не говорила до кінця вечора.
- Наступне питання відноситься щодо плану, я б хотів почути, що кожен вважає за потрібне зробити з корпорацією, - заговорив Тадеуш.
Кожен має написати свій варіант і спочатку ми проголосуємо тут, а також буде анонімне голосування в реальному часі.
- Але як це влаштувати? – запитала Емелі.
- Ніхто з прихвоснів Тіней не буде знати про це. Магія, все ж чудова річ, добре, що хоч її в нас не відібрали.
- Добре. Я знаю, що за мій варіант ніхто не проголосує, але все ж напишу.
- Може краще спочатку обговорити, а тоді вже щоб за це голосували інші? - спитала Лорі тихо.
- Саме так ми й зробимо.
- Дякую. Просто я не збиралася думати над вашими проблемами, у мене і своїх вистачає.
- Тоді чому ви тут? – запитав Тадеуш.
- Все через договір з вашою донькою. Вона надзвичайно переконлива, правда Джею?
- Не нагадуй мені про те, що я пережив через її магію, - спохмурнів він.
- Насправді я не застосувала жодної краплі магії. Хіба ти не знаєш, що коли щось втрачаєш, тоді розумієш справжню цінність, - заперечила Емелі.
- Підтримую. Але леді ді Тальє, хіба у вас за час роботи в корпорації не виникли жодних ідей щодо неї? – запитав Тадеуш.
- Тільки ті, що у них жахливий захист системи, не розумію, чому вони такі легковажні. Будь-який програміст може легко зламати їх, потрібно лише знати код.
- Ви можете записати це як свою ідею.
- Але ж це вигідно Опору, то чому я маю заважати руйнуванню зсередини. Взагалі я майже підготувала один вірус, який знищить майже всі їхні старання і оприлюднить всю важливу інформацію, яку вони зберігали роками. Тому вирішуйте, рятуєте чи знищуєте, або просто покращуєте.
- Це просто неймовірно, - Емеліана міцно обійняла її задоволено посміхаючись.
Я така щаслива, що змогла знайти тебе. Ти справжній скарб.
- Це справді так, вона прекрасний робітник.
Знаючи її, вона б мала зашарітися або відмахнутися. Але…
- Дякую вам дуже. Це чудово, коли твою працю визнають, - голос у неї був холодний.
- Лорі у тебе все добре, ти якась не така як завжди?
- А хіба ти можеш знати яка я, якщо більшу частину часу тебе не було вдома? – саркастично відповіла.
Варіанти поділилися на знищити корпорацію і залишити, але покращити, також був варіант припинення її діяльності. Після того як кожен мешканець Сейшелу проголосував Тадеуш Тарісо Кортні оголосив результат.
- За результатами анонімного голосування Корпорацію Тіней вирішили залишити, але змінити саму її суть. Зараз ми всі маємо зосередитися на тому, щоб розгадати таємницю цього місця, щоб наше місто знову стало безпечним і відкритим.
- Це чудова мета, батьку. Дозволь йти виконувати.
- Що ти задумала, донько?
- Нічого кримінального, - посміхнулася вона.
- Хоч би, що ти не зробила, я вірю в тебе.
- Дякую.
Дон Тарісо розподілив всі завдання знову стаючи Тадеушом. Тепер потрібно лише зачекати на основну частину, а ще на хід опозиції. А це вже точно буде швидко.
Розділ 7. Я навчуся керувати цими здібностями. Лорен.
Щось не так. Чому я поводжуся так дивно? Мої слова, думки і дії, наче чужорідні. Чому все інакше? Ці дивні зміни я почала помічати в собі після перетину кордону в це місто, наче воно відкрило в мені... Мою темну сторону, - з подивом усвідомила. Але що ж тепер робити, до кого звернутися?
«Тобі не потрібно нікому це говорити, поки я з тобою, Лорі не проси ні в кого про допомогу»
Голос в моїй голові наказував мені мовчати.
«Не потрібно діяти, я все зроблю за тебе»
Це насторожувало. Можливо, якщо почну відповідати то вивідаю більше?
- Ви чуєте мене, - подумки звернулася до незнайомки.
Я хочу запитати про те, що саме ви будете робити. Хіба ви знаєте моє бажання?
«Вітаю, Лорен. Зв'язок чудовий і так я знаю, що найбільше ти хочеш сім’ю, - скривилася вона.
- Дякую за вашу підтримку але у мене вже є помічниця в цій справі.
«Ти про Емеліану, на відмінну від мене, вона кине тебе за першої нагоди.»
- Ви – моя темрява. Яке ваше ім’я?
«Так, ти швидко здогадалася. Ти сама повинна назвати мене, але випереджаючи твою думку, називай мене Клайд.»
- Чудово, Клайд. Якщо ми це вирішили, дозволь мені приймати власні рішення, звичайно ти можеш стати порадницею, але не більше. Я не хочу, щоб ти так легко вривалася в мій особистий простір і заважала думати. Це знаєш дає відчуття, наче я твоя маріонетка.
«Добре, ти мені подобаєшся. Я прийму твої умови, сподіваюся ми спрацюємося, Лорі.»
- Все залежить від твоїх дій.
«Знаєш, ти здавалася легкою здобиччю, слабкою і тою, що не зможе мені протистояти, але так легко скинути мій вплив! Це захоплює! Тому дам тобі підказку, звернися до Артеміна.»
- Це той бармен в барі?
«Це лише його прикриття, але я давно із ним знайома, тому можеш йти до нього»
- Звідки ти його знаєш?
«Колись кожен міг викликати Тінь, але Голова Корпорації через свої помилки бажала знищення для таких як ми, але є виживші і він серед таких»
Я з подивом завмерла, коли ще блукала мережею в пошуках інформації, мені часто траплялися відомості про них. А тепер виходить, що
- То ти моя тінь
«Я знала, що ти все зрозумієш»
Здивовано подивилася навколо фокусуючи погляд і розуміючи, що все ще знаходжуся в кімнаті.
- Ви все зрозуміли, чи не так? – проникливо запитав Тадеуш Тарісо Кортні.
Артеміне допоможи їй з контролем.
- Буде виконано, - посміхнувся він.
Хто як не тінь зможе навчити тебе найкраще, - прошепотів так, щоб почула лише я.
- То що сталося з Лорі? Вона темна?
- Для чого питати, якщо сам відповів на своє питання, Джейкобе.
- Ясно. Ти як, ви нормально поладнали з нею?
- Ти знаєш про це все, чи не так? – зацікавлено повернулася до нього.
- До світлового меча у мене була тінь, але більше він не з’являвся після того.
Кивнула і вже хотіла йти за Артом, але мене зупинив Тадеуш.
- Леді Лорен, знаю що вам можливо неприємно, але вам прийдеться співпрацювати зі своїм чоловіком.
- Не думаю, що це стане проблемою, ми прожили багато років разом. Але дякую за хвилювання. Ви ставитеся до всіх як до своїх дітей.
- Це моя робота слідкувати за всіма і забезпечувати благополуччя моїх людей. Шкода, що не завжди все виходить правильно.
Сумно посміхнулася.
- І Джею, я хотіла перепросити.
- Не має за що, ти все сказала правильно.
- Тоді вдалої співпраці.
Він кивнув і потиснув мою простягнуту руку. Так дивно, тепер ми лише партнери, але я думаю, що це саме те що нам потрібно.
Ми ввійшли в простору велику залу для тренувань і я розгублено застигла.
«О, впізнаю це місце, - захоплено вигукнула Клайд»
- Для початку, Лорен поясніть ступінь вашої взаємодії.
- Я зрозуміла, що веду себе дивно і не так як завжди, поки не дійшла висновку, що це моя темна сторона, після чого вона зв’язалася зі мною, ми договорилися до того, що я їй подобаюся і тому вона буде мені допомагати. А ще ви з нею знайомі. Її звати Клайд.
Артемін щасливо розсміявся.
- Невже, тоді спитай її чи Таро живий.
- Вона сказала, що так, але зараз в сплячому стані у мого чоловіка.
- Це неймовірно, - похмурий і холодний вираз зник з обличчя Арта і він наче помолодшав на декілька років.
«Я плачу. Дозволь мені зустрітися з ними. Навчися закликати мене»
- Що потрібно для того, щоб закликати Тінь, - я з рішучістю подивилася на Джея.
- Багато магічної енергії, знати її вигляд і прохання. Тіні завжди схожі на своїх носіїв.
- Тоді я хочу почати вже зараз.
Але все виявилося не так просто як я думала, але все ж швидко, бо часу не було. Всі готувалися до завдання. А мене навчали.
- Перше, що потрібно, досягнути максимальної взаємодії з Клайд, щоб ви були єдиним цілим і вона підлягала лише твоєму контролю.
«Але ж я і так на твоєму боці, і завжди буду»
- Клайд, - посміхнувся Арт.
Ми віримо в тебе, але ти ж знаєш як буває, магія може бути сильнішою за тебе і ти потрапиш в пастку. Ти ж не хочеш зашкодити Лорі. Правда?
Цікаво чому він говорить з нею як з малою дитиною або божевільною? Хоча тіні ж небезпечні.
«Звичайно, не хочу»
- Тоді не заважай нам. Ти ж будеш допомагати.
«Так, Аре.»
Медитації стали постійною частиною мого життя і ось після багатьох тренувань я зробила це. Клайд, точна копія мене, лише трохи вища стояла переді мною.
- Вітання Лорі, щаслива побачити тебе.
- Я теж, ми чудово попрацювали для цього.
А потім вона підійшла до Джея і схилила голову перед ним.
- Дай свій меч мені і я зроблю його безпечними для Таро.
- Тримай.
Вона ледь торкнулася рукою і відсахнулася.
- Як я й думала, - задумливо посміхнулася.
Хто дав його тобі?
- Я не пам’ятаю, але з того часу як він у мене, почали траплятися дивні речі, наче хтось думає і говорить за мене.
- Точно! – зрозуміла я.
Ти змінився саме після отримання цього меча, то що з ним не так, Клайд?
Скривившись вона взяла його ще раз.
- Не роби це, якщо тобі боляче.
- Я повинна. Спробуй викликати Таро.
Джей сумно посміхнувся, але все ж постарався виконати прохання.
- Ну ж бо, у мене й так мало сил, Джейкоб.
- Що я зроблю, у мене не виходить!
Це була правда, Клайд вже ледве стримувалася, щоб не випустити цей проклятий меч з рук, із завмерлим серцем спостерігала це.
Нарешті перед Джеєм з’явилася його Тінь. Таро одразу кинувся до Клайд.
- Я змогла, тепер забери вже його, - з трохи божевільною посмішкою сказала вона і похитуючись пішла до дивану.
Таро взяв меч і злився з ним в єдине ціле.
- Я твій меч, твій щит і твоя зброя. Чому ти забувся про це після скількох років моєї вірності?
- Вибач, Таро. Мир?
- Куди ж я подінуся від тебе, хто ще захистить такого як ти, - посміхнувся він.
- Дякую тобі, - посміхнувся він.
Клайд тим часом сиділа похиливши голову в напів сонному стані.
- Клайд тільки не збирайся зникати, коли я вже тут, - злякано сказав Таро.
- Як хочеться спати, - втомлено прошепотіла.
Арт щось швидко змішував, а потім подав їй.
Вона випила, скривилася, а тоді прошипіла.
- Давно я вже не пила твої варива, Аре. Міг би пожаліти давню подругу.
- Тебе? Сама маєш про себе думати, не дитина вже.
- А сам то. Добре дякую, що вкотре врятував моє життя.
- Завжди до твоїх послуг.
Після цього Клайд ставить порожню склянку на стіл і проникливо дивиться на нас.
- Тепер щодо вас. Коли це все закінчиться поговоріть нарешті нормально як дорослі люди і ви зрозумієте скільки всього втратили через цю дурну світлу магію.
- Світлу, - здивовано перепитала.
- Вона шкодить темним. І діє так само як наша на них.
- Дякую, що пояснила, - Джей при обійняв мене за плечі.
- Тепер ти її меч і щит. Твоє завдання захищати Лорі до кінця.
Він кивнув. Я здогадувалася про його думки.
Зараз все стало краще, але що чекає на нас далі. Передчуття не давало мені спокою.
Розділ 8. Я не хочу забувати. Алірія.
Вона дивиться у вікно, там навпроти знаходиться її дім і якби Тадеуш вийшов би зараз, то точно побачив. Але вона не хотіла бачити його. Тіні завдали їй занадто багато болю.
Її звали Есфер і це була жорстока тінь, яка знищувала її, тому що Алі була занадто слабка, щоб дати відсіч. Коли вона страждала від вічної боротьби з темрявою, інші чудово співпрацювали зі своїми тінями називали їх друзями. Заздрість до них роз’їдала зсередини.
Вона могла піти провулком і забути все, але Алі не хотіла цього. Як взагалі можна так просто це зробити?
А потім усе змінилося.
Вона знайшла однодумців, і вони разом почали створювати Корпорацію, на фоні війни це було зробити легко, але все ж знадобилося багато років, щоб вона запрацювала. Віддавши керування відданим їй людям вона присвятила життя сім’ї. Щодо Есфер у неї вийшло взяти її під повний контроль і це було неймовірне відчуття влади. І скільки б Есфер не кликала, не благала зупинитися Алірія стала глуха до її слів.
- Колись я робила так само, тепер пожинай плоди своїх вчинків.
«Почуй мене. Хоча б раз почуй»
Але це було більше не для неї. Ще більше задоволення отримала, коли Тадеуш знищив свого Арона, бо Тіні стали небезпечними. Що ж вона досягла свого і поступово знову повернулася в Корпорацію тепер назавжди.
У неї вийшло все що вона хотіла. Але одного дня ситуація вийшла з під контролю і тепер вона єдина, хто може рятувати світ від повного занурення в Хаос, але це не буде тривати завжди її сили вже закінчувалися, а зраджена нею Есфер змінилася у повністю темну Тінь, яка загрожувала їй і іншим.
Чи є ще можливість все змінити?
Розділ 9. Я не хочу вірити у те, що це правда. Емеліана.
Безперешкодно пройшла в корпорацію і ліфтом проїхала на найвищий поверх. Скоро все завершиться. Двері від’їхали і я зайшла.
- Вітання, Емеліано! Я вже зачекалася на тебе, - почула знайомий голос і завмерла. Це ж не може бути правдою?
Але жінка обернулася до мене і надії виявилися марні.
- Мамо, - тихо прошепотіла.
Ти ж зникла безвісти. Це просто не може бути
- Але це правда. Це справді я, моя дорога донько, - її тон був такий холодний, що ця жінка більше здавалася незнайомкою, ніж мамою.
- Чому ти зробила це? Чому покинула нас з батьком? Чому зрадила нас? Як ти могла, мамо?
- Сідай, - наказала вона.
Розмова буде довгою, доню.
Алірія розповіла все, нічого не приховавши.
- Але тепер у тебе є вибір з ким залишитися і кого обрати.
Історія справді була цікава, але
- Лише ти винна в своїх помилках, якщо ти не змогла почути і вжитися зі своєю Тінню, то не потрібно звинувачувати в цьому батька, не потрібно було створювати таку безглузду організацію, яка зруйнувала життя багатьом. Вибач, мамо, але я не можу зрозуміти тебе, - я встала і гордо направилася до виходу.
- От це найбільш боляче, - гірко посміхнулася вона.
Те що ви довбані носії Тіней в житті не зрозумієте тих, хто постраждав від них. Чому це моя вина?
- Ну а що ти хотіла, ти постійно придушувала її волю, і замість того, щоб зробити вірною компаньйонкою ти робила так.
- Але я не хотіла цього.
Я не могла стриматись, щоб не розсміятися.
- Ми живемо у світі, де темрява головніша за світлу магію. То чому ж ти не відкрила портал і не пішла у світ де тіні не в пріоритеті. Чому залишалася тут?
- Є причина чому я не можу піти. Пройди за мною.
Я боязко ступала за нею. Ми ввійшли в простору залу, посеред якої був портал.
- Ось справжня причина чому я не пішла, чому залишилася. Цей портал потрібно знищити і тоді ти здійсниш свою мрію, Емелі.
Але для цього потрібно заплатити жертву. Поки можу я захищаю це місце, але мої сили теж не безмежні. А тепер тікай, доню, - її очі зблиснули темрявою.
Поки я ще можу контролювати свою Тінь. Біжи з корпорації.
Повторювати двічі не було потрібно, я вибігла з приміщення відкрила перше ліпше вікно і стрибнула вниз, приземлившись на землю побігла в бар, щоб розповісти новини, а також усвідомити думку, що моя мама весь цей час була Головою Корпорації.
Розділ 10. Коли Забуття більше не потрібне. Артемін.
- Ми знали про це, - впевнено відповів після розповіді Емелі.
- Тоді чому мені ніхто не розповів, чому я остання хто взнала про це, - злісно прошипіла Емелі.
- Це не те що хотілося б взнати.
- Але те, що потрібно. То що ми будемо робити з тим дивним порталом?
- Залиште це мені.
- Арте, ти впевнений? – схвильовано запитала.
- Так, провулок Забуття і портал це те з чим повинен справитися саме я і ніхто інший.
- Я не думаю, що це правильно, - заперечила.
- Як там щодо Лорі і Джея ви уже вирішили як використаєте їхні нові можливості?
- Ти занадто явно перевів тему, але так для них уже є завдання, хоча зі станом Лорі це небезпечно, але у неї буде чудовий захист.
- Так, Джей точно з цим справиться, - посміхнулася.
Він попрощався з нею і вперше за довгий час пройшов Провулком. Кожен крок приносив йому біль, спогади усіх хто колись йшов тут навалилися на нього і майже заставили впасти на коліна, але він продовжував йти далі. Крок. Ще один, і ще. Він вже бачив його кінець, але в очах мерехтіло і цю коротку відстань долав цілу вічність.
- Давай Аре, - прошепотів він.
Заради майбутнього Тіней йди далі. І заради неї теж.
В голові паморочилося і ось нарешті зробивши останній крок, перейшов на наступну вулицю і притулився до стіни. Той хто створив це місце, власноручно знищив його і тепер всі спогади повернуться, а він просто заплющив очі. Він зміг, у нього вийшло. І це головне.
Розділ 11. Пастка.
Джейкоб.
На підготовку до завдання у них пішло декілька тижнів за які багато що сталося. З Лорен вони помирилися і тепер знову вчилися довіряти. Важкі спогади війни знову почали повертатися до всіх, а Артеміна лікувала Клайд. Коли ж він повернувся в нормальний стан, Фергус і Ізольда непомітно провели нас в Корпорацію. Всередині ця будівля справді була величною і навіювала страх. Лорі взяла мене за руку і тихо прошепотіла.
- У мене погане передчуття.
- Я з тобою, поки я поруч ти завжди в безпеці.
- Я знаю, Джею, - ледь всміхнулася.
Фергус і Ізольда вели нас далі до ліфту яким ми мали піднятися до Головної.
Люди привітно вітали нас і це здавалося дивним і я зрозумів, що ми йдемо в пастку.
-Тадеуше, - тихо прошепотів.
Це пастка.
- Не забувай, що я говорив тобі, хлопче, завжди йди до кінця, - але його погляд був затуманеним.
В будь-якому випадку це наше місце призначення, тому нічого не залишалося як слухняно йти далі.
Ліфт завіз нас на той самий поверх про який вже говорила Емелі, перед тим як вийти ми з нею схвильовано переглянулися.
- Я привів їх, Алірію, - голосно відповів Фер і двері за нами зачинилися з помахом його руки.
- Дякую, чудова робота, - посміхнулася вона, але наступних дій і вона не чекала.
- Дякую за похвалу. Але насправді, я так довго готував для вас пастку і ось нарешті ви попалися. Всі ви.
- Ах, як так, - нервово посміхнулася.
- Так вийшло, - а потім обернувся до блідої як стіна Ізи.
- Я радий був співпрацювати з тобою, але тепер наші шляхи мають розійтися.
- Все було обманом, але хоча б щось з того правда? – тихо запитала, невідривно дивлячись в його холодні очі.
Ізольда.
Слова доходили до мене як з товщі води. Я не хотіла це чути, не хотіла усвідомлювати і вірити йому. Ні, можливо це лише його план і він просто прикидається.
- Ні. Від самого початку я лише використав тебе для своїх цілей.
Не розумію чого він хоче досягти.
- А тепер ти більше не потрібна мені.
Він тягне час, і зараз я лише допомагаю йому розмовою.
- Що ж, - взяла справу в свої руки.
Не зважайте на слова мого чоловіка, і давайте перейдемо до справи. Алірію, чи дозволите ви оглянути портал, який ви так захищаєте, спеціалістам.
Емеліана і Артемін гмикнули.
- Що ти твориш, жінко, - прошипів Фер.
- Заткнися і не заважай мені, ти ж знаєш що рука у мене важка, можу й вдарити.
- Ти не усвідомлюєш ситуацію.
Я пропустила зауваження повз вуха.
- Так, - кивнула Алі.
Я занадто довго чекала на вас.
- Чекала, - здивовано сказали, Тадеуш і Емелі.
І тут я зрозуміла і зв’язала Фера.
- То це ти весь цей час заважав нам, - прошипіла.
Ось чому інформація не доходила, бо ти не віддавав її нікому, лише отримував. То зрадник і справді був. Шкода, що не зрозуміла раніше, - з силою вдарила його в щелепу. ( Так його, Ізольда)
- Ізо.
- Більше ти не будеш заважати.
Чи все ж таки це я помиляюся, а він не винний.
Фергус
Я знав, що вона все зрозуміє правильно але ти зробила неправильний вибір, от якби ти залишилася на моїй стороні до кінця, історія пішла б по іншому, але зараз це неможливо.
Так, я справді від самого початку був третьою стороною, але моя ціль це відкриття порталу, я був посланий як шпигун, який би знищив все зсередини, Іза мій план зруйнувала, але ще не все втрачено. За тридцять секунд Алірія втратить контроль і Хаос накриє корпорацію, цікаво чи вони зможуть витримати таку атаку. О це буде чудове видовище.
Епілог 1. Це кінець.
Тадеуш
Хто цей чоловік? Фер був моїм добрим другом, але той кого бачив нагадував божевільного незнайомця. Він чогось очікує, його погляд направлений то на портал, то на годинник, а це означало лише одне.
- Хтось закрийте портал!
- Пізно, Тарісо, - розсміявся Фергус.
Алірія непритомною впала на підлогу, а з порталу один за одним почали виходити тетрагони. Невже, місце яке випускало цих тварюк завжди було прямо у нас під носом.
- Всі хто може боротися проти них, стримуйте атаку доки можливо.
Давно я вже не робив цього, пора згадати молодість і знову врятувати своє місто.
Джейкоб.
Я більше не шкодую про своє життя. Одразу ж встав біля колишнього командиру, знову як колись синхронно відбиваючи атаки тетрагонів. Тепер дякуючи допомозі Таро я був ще швидшим і кращим, я був по справжньому непереможним. Артемін теж приєднався до нас.
Я любив це відчуття боротьби з ними. Захопившись, не встиг побачити як Лорен виявилася занадто близько до місця бою.
- Ні, - прокричав і в останню мить встигнув закрити її своїм тілом.
- Ні! – тепер вже її крик лунав залою.
Тепер мене не врятує навіть Емелі, рана була смертельна. Навіть з її даром не вийде.
- Лорі нахилися.
Вона зі сльозами на очах опустилася на коліна.
- Я знаю, що був не дуже хорошим чоловіком. Але я щасливий, що можу віддати своє життя заради тебе і нашої дитини. Я хочу, щоб ти була щасливою попри все, Лорі, - на останньому видиху прошепотів і заплющив очі. Темрява огорнула його.
Лорен
Я не можу в це повірити і не хочу в це вірити.
- Зараз не має часу на це, вони наступають, Лорі, - з виною в голосі сказала Емелі.
У мені щось надірвалося, щось змінилося я наче померла всередині і тепер моїми очима на світ дивилася Клайд. Я не мала сильну магію, але з допомогою Тіні нападала як дика кішка рвавши створінь на шматки, в стані афекту я перетворила все на кроваве місиво і потім стрепенувшись з поглядом дикого жаху дивилася на це. Я не могла повірити у те що зробила і ноги мої підкосилися, впала поблизу Джейка.
Але знаєш я щаслива, що помстилася за тебе.
Я зробив все що хотів. Артемін.
«Так далі не могло тривати» - подумав, коли побачив, що натворила Клайд. Я повинен усе зупинити. Я ж можу це все знищити одним рухом. Все що потрібно лише жертва, яку я можу з легкістю дати.
Пробиваючи собі шлях я рушив до порталу, для мене це не було складно. Вже хотів ступити крок, але обернувся. Не можна піти не попрощавшись. Вони не заслуговують на це.
- Я був радий бути другом вам і вашій доньці Доне Тарісо. Дякую, що були зі мною. Назавжди ваш Арон, Тадеуше.
Вони здивовано подивилися на мене.
- Арон, - тихо прошепотів він.
Тепер я зробив все що хотів, тепер я справді зникну, але я роблю це заради дорогих мені людей.
Алірія
Відкриваю очі і не розумію де я. Чому так голосно і шумно? Чому я відчуваю себе інакше, наче заново народилася. Оглядаю приміщення і зі здивуванням бачу як Есфер відтягує від порталу Арона.
Почекайте, але ж він помер тоді чому тут? Моєму здивуванню немає меж. Встаю ледь похитуючись і направляюся до них.
- Алі з тобою все добре?
- Це все моя вина тоді чому ж ти досі ставишся до мене добре, Таде. Хіба я заслуговую на це?
- Кожен заслуговує на щастя і ти моя люба теж.
Він обіймає мене і я вперше відчуваю спокій, затишок та тепло, як давно я не відчувала себе потрібною.
Шкода, що не можна повністю розчинитися в цьому відчутті. Вистава має завершитися. З розумінням переглянулася з Ізольдою. Вона кивнула.
Відпустила Тадеуша, щоб він відбивав атаки. І допоміг Феру і Ізі дійти до порталу. Йому потрібна жертва. То чому це б не міг стати зрадник. Його точно не шкода.
Але ніхто не очікував, що вона й сама стрибне в портал за ним.
- Не забувайте про мене. Я повернуся через чотири роки, - наостанок прошепотіла вона.
Чи врятую я? Емеліана.
Моя магія не допомогла б, тому я опікувалася пораненим Джейком і магічно виснаженою Лорі.
Але одночасно з тим я була німим спостерігачем цієї історії. І все це дивувало мене, я не очікувала що так станеться.
В ту мить коли Есфер відділилася від мами і ледь сама не полетіла в портал, серце завмерло і здалося що зовсім не б’ється. Всі знали, якщо загине тінь, загине і носій.
- Ти зовсім божевільний, - почула я її крик.
На що ти хотів нас наразити. Як ти міг хотіти піти першим і без мене.
- Вибач, Есфер. Але це справді те чого я хотів.
Арт виявився Ароном, це було так дивно, що мій найкращий друг, той хто був Тінню батька, але цікавіше як він вижив. Зустрівшись поглядом з татом, зрозуміла, що у нього теж немає відповіді.
Ще більше мене здивував вчинок Ізольди.
Але це було для мене неважливо, зараз потрібно за будь-яку ціну врятувати Джейка, я просто не зможу дивитися в очі Лорі, коли не впораюся з цим. Я маю зробити все для цього. Але рана справді була смертельна.
Єдине що я змогла, це ввести його в магічну кому і залікувати рану, але з отрутою було не все так просто, вивести її було майже неможливо.
І я зовсім не впевнена чи зможу його врятувати, чи вийде це у мене цього разу?
Але згадавши її погляд, повний відчаю і болю, я поклялася самій собі, що знайду спосіб зробити це.
Чи врятую я його покаже час.
Епілог 2. Чи початок. Лорен.
Я стояла і дивилася на місто з вікна і насолоджувалася ранковою тишею. Клайд сиділа в кріслі і переглядала документи. Місто знову процвітала, а я стала головною. В двері постукали.
-Заходьте.
Це була Емеліана, яку я назначила своїм замом. Вона була як завжди чарівна і елегантна, підійшла щоб обійняти її.
- Ізольду так і не знайшли? – запитала.
- Ні, вона і Фергус ніде не з’являлися, наші люди розшукують їх по всій країні.
- Як шкода, - засміялася Клайд.
І вкотре повторю, перестаньте займатися марною справою, дівчата. А ти Лорі краще приділи увагу чоловіку і доньці, - з настановою сказала.
- Не думай про мене погано, ми в жодному випадку не забуваємо про сім’ю, якими б великими бізнес леді ми не були б, правда Емелі?
- Так подумки я завжди вдома, - посміхнулася вона замріяно.
Чотири роки тому Корпорація була знищена, портал закритий і більше жодна тварюка не змогла потрапити до нас. Попри потрясіння наша донька Емельда народилася здоровою і тоді коли мала. Я назвала її в честь двох важливих для мене людей. Клайд від такої участі відмовилася.
Кожен отримав своє щастя, кожний зміг оговтатися і повернутися до життя. Ми заслужили це, але двоє з нас так і не повернулися. Я не знала куди і чому вони пішли і весь цей час пошуки продовжувалися.
Єдине ми знали вони живі і разом, але де саме? Чи знайдемо їх?
Але зараз все було так спокійно і я була рада, що колись давно уклала угоду з незвичайною незнайомкою і тепер досягла всього чого хотіла, тепер у мене справді було місце де я щаслива.
Світ хоч і не одразу став попереднім, тому що повернути все не вийде так легко, але ми робили кроки для того, щоб наша країна знову відродилася і стала такою саме величною як раніше.
Але це вже зовсім інша історія.
