Кролі, пиво та вітер.

Худий Том рушив до села широким кроком, неспішно переставляючи свої довжелезні тонкі ноги. На плечі в нього теліпалися дві м’ясисті кролячі тушки. Мірошник мав дати за них чверть мішка борошна. І Ілма — дружина Тома, ще кілька днів не буде пиляти його за те, що в домі немає хліба. Том був непоганим мисливцем, але сяким-таким пахарем, тож давно полишив спроби обробляти свій кам’янистий шматок землі за межею села, та жив з того, що міг вполювати в лісі.

А ще Худий Том був поганим сусідом, він ніколи не пліткував з односельчанами на площі біля колодязя, не запрошував їх на посиденьки та не ходив на свято врожаю чи на недільну ярмарку. Діти сусідів не грали з Томовими дітьми, бо вважали їх дивними та дикуватими, як і їхнього довготелесого батька. І Тома це влаштовувало. Хай краще збирають горіхи на галявині ніж бігають з сусідніми вошивими дітлахами. Том навіть вітався з людьми тільки тоді, коли точно не можна було зробити вигляд, що не побачив їх. За це його в селі не любили, а він не дуже любив односельчан. А найбільше він не любив сільського старосту Волдо, бо той на кожних зборах відпускав шпиньки про нелюдимого мисливця, а Тому не подобалося коли хтось говорить погано про нього поза очі, бо на збори він ніколи не ходив. Дружина Тома, Ілма намагалася підтримувати стосунки з судами час від часу навідуючись до сільської криниці за плітками та водою.

До села було більше милі, він йшов та насвистував мріючи, що додому понесе не тільки борошно в мішку, але й пиво в пузі, бо мірошник Парт був ще й чудовим пивоваром. Літо закінчувалось, і ціни на борошно були низькі. За два товстих кролі можна було просити і пів мішка борошна, але пиво Том любив більше ніж хліб, і віддавав перевагу цій валюті коли мінявся з Партом.

Коли Том підійшов до сільської площі не почув того, що зазвичай так дратувало його — гомону натовпу. Жнива недавно скінчилися, люд відпочиває, зазвичай зранку на площі біля криниці була купа людей які обмінювалися новинами та плітками. Люди біля криниці були, але похмурі та налякані. Том пройшов повз двох жінок, що тихо перемовлялися одна з одною поставивши пусті відра на землю.

“І Грета захворіла і чоловік її, і діти, усі вдома з гарячкою…” — жінка замовкла та кинула недобрий погляд на Тома коли той проходив повз. Том відповів тим самим. Неприязнь була взаємна. Том відмовився скидатися з односельчанами грошима, щоб заплатити відьмі, яка мала начаклувати в цьому році гарний врожай пшениці. Том не сіяв пшеницю і у відьомські ритуали не вірив. В село заходив виміняти щось раз на тиждень, або й рідше. Все, що було потрібно його родині щоб прожити він міг знайти у лісі.

Він пройшов повз площу та рушив далі. Млин знаходився на іншому кінці села, на пагорбі. Він йшов повз домівки та намагався зрозуміти, що викликає у ньому в’язке відчуття занепокоєння. Як досвідчений звіролов він дослухався до оточення, нюхав повітря сподіваючись зрозуміти, що саме викликає тривогу всередині. В повітрі стояв важкий запах хвороби. Людей на вулиці майже не було, у багатьох домівках були зачинені вікна, деякі ставні з гуркотом зачинялися коли господарі помічали як Том йде по вулиці. Над селом свинцевим куполом нависала біда. Певно щось трапилося не більше тижня назад, бо минулого разу коли він заходив у село, щоб відвідати коваля, все було як зазвичай.   

Дійшовши до млина Тому вже не хотілося пива, він волів тільки забрати кляте борошно, та збирався виміняти у парта якомога більше, щоб не повертатися у село якомога довше. Том відмітив для себе ще одну перевагу відсутності сусідів — важче підчепити якусь болячку, наприклад ту, про яку розмовляли жінки біля криниці.

 Хоча погода стояла вітряна крила вітряка не крутилися. Том здивувався, що Парт нехтує вітром після жнив, коли роботи для жорнів його млина було більше ніж будь-коли протягом року. Вітер розгойдував крила обдуваючи їх з боку, від чого вони жалібно скрипіли та вигиналися. Том занепокоївся ще сильніше. Одне діло — не відпустити крила коли дме вітер, зовсім інше — не повернути вітряка проти його напряму, щоб вітер не виламав крила. Худий том піднявся на ганок, він тричі постукав у двері та прислухався, навіть попри завивання вітру у крилах вітряка Том чув як всередині щось шарудить та скрипить. Чоловік відчинив вузькі дверцята у які товстий мірошник Парт ледь пролазив боком, та пірнув у прохолодну темінь. 

Всередині завжди було темно, бо вогню Парт не запалював, серед мірошників ходила чутка, що дрібний пил від борошна в повітрі може спалахнути від відкритого вогню. Тож світло у внутрішне приміщення млина потрапляло тільки крізь крихітні віконця. Зазвичай ця темінь у поєднанні з розміреним гуркотом жорнів здавалися Тому затишною та заколисуючою, особливо після пари кружок пива. Але цього разу темінь загрозливо стисла його голову слизькими лапами. Потрапивши всередину він на кілька секунд втратив орієнтацію, очі ще не пристосувалися до темряви після денного світла. Слух глушив скрип механізмів та виття вітру поміж крил, а у ніс набився борошняний пил. 

Мисливець Том невпевнено товкся біля входу з пів хвилини, намагаючись розгледіти щось у темряві, даючи очам звикнути до слабкого освітлення. Поступово у темряві почали вимальовуватись окремі деталі: квадратний стовп головного валу, цівкове колесо, камені жорнів та складені під стінами купи мішків з борошном.  

— Парт! Я тобі кролів приніс, майже таких жирних як ти, виходь! — прислухаючись до відповіді Том невпевнено просувався всередину до жорнів. У відповідь він чув тільки тяжке рипіння механізмів. Вітер назовні ставав дедалі сильнішим. Том, який вже остаточно пристосувався до напівтемряви зупинився розтуливши рота від здивування. Товстенний квадратний вал, який підіймався до даху, скрутило майже у півоберта, він тріщав мов сосна зимою.                             — Парт, твою курву-мать! В тебе зара вал викрутить, ти що, не заблокував крила, стара ти срако? Том розгублено озирнувся довкола, навіть він розумів, що блокувати потрібно крила, а не механізми жорнів, щоб напруга не передавалася на центральний вал. Він остаточно зрозумів — трапилося щось погане. Парт лазив під дах щоб блокувати крила зверху, навіть коли напивався до свинячого рохкання, просто забути зробити це він не міг. 

У відповідь на його лайку, з-за стіни яка відділяло шестерню центрального валу почувся протяжний крик. Вже потім, коли Том сидів на підлозі в себе вдома, витираючи з обличчя шмарклі та кров він розумів, що то був зовсім не крик, а звіряче виття. Але тієї миті Том припустився помилки та рушив на звук. Йому знадобилося кілька секунд щоб усвідомити, що бачать його очі. 

Парт стояв біля валу, спиною до Тома. Його рука була затиснута у дерев’яних шестернях до самого плеча. Товстий коротун мірошник висів над підлогою на висоті пів ліктя. Його ліву руку буквально накрутило на шестерню зламавши у декількох місцях, на кожному зубці колеса, Том бачив як жовті уламки кістки прорвали шкіру біля ліктя. Мірошник мляво рухав ногами у повітрі ніби намагався кудись йти та звивався всім тілом як жирний черв’як. Трохи оговтавшись від шоку Том кинувся до мірошника, щоб підняти того під руки хоч трохи послабивши його муки, але тієї ж миті перечепився через пустий мішок та зарився носом у дубові дошки підлоги. 

Від болю в нього перед очима попливли яскраві білі плями. Кілька секунд він нічого не бачив окрім них. Він лежав прямо під ногами Парта та намагався зібрати думки докупи після падіння. З очей текли сльози, а ніс ніби воском був залитий, Том зрозумів, що вкотре зламав його. 

Кров фонтаном потекла із носа як тільки Том повернув голову намагаючись встати. Хитаючись, йому таки вдалося звестися на коліна і він був вже готовий поволі підвестись, коли Парт схопив його за довге рідке волосся на маківці. Том зойкнув, вхопився за руку, що рвала йому волосся, щоб послабити біль. Вже потім, коли він в істериці розмазуватиме кров та сльози по спідниці дружини, він усвідомить якою же холодною була ця рука. Зараз же він усвідомлював тільки те, що Парт намагався відірвати йому голову вільною рукою та при цьому ричав мов скажений борсук.

Тому вдалося відірвати руку від своєї голови разом із великим жмутком волосся. Він проповз рачки декілька кроків тримаючись однією рукою за те місце на голові, з якого вирвали жмут. Доповз до купи мішків та хапаючись за них руками поволі піднявся на ноги важко дихаючи. 

— Сука, Парт, ти здурів!? — Том ошелешено витріщався на товстого мірошника який висів на шестерні вимахуючи жмутком волосся та виючи.

Мисливець зробив крок до Парта мружачи очі. Спочатку він подумав, що мірошник здурів від болю та вхопив його за волосся, як людина, яка тоне хапається за все до чого може дотягнутись. Але він не бачив в обличчі товариша ні страху ні болю, це була пуста посмертна маска з роззявленим ротом з якого капала слина. Очі вилазили з орбіт і були вкриті мутною димкою через яку пробивалась мережа червоних капілярів. Мірошник конвульсивно смикався над підлогою намагаючись звільнитись та дотягнутися до Тома. Том же міг заприсягнутись, що чув як тріск кісток у роздробленій руці глушить тріск викрученого валу млина. 

— Та що ж з тобою таке? — повільно промовив Том не вірячи власним очам. Події останньої хвилини злилися у його голові у круговерть болю та шуму. Час нісся так стрімко, що Том не міг точно сказати як давно зайшов у млин, він думати забув про кролів, борошно і пиво, в його голові взагалі не лишилося жодної думки, він стояв і тупо витріщався на те, як його товариш звивається наче черв’як на гачку з рукою затиснутою між шестерень млина.

Події ж наступних кількох секунд навпаки тягнулися для нього невблаганно довго.

Парт брикався мов кіт у руках шкуродера, Том навіть уявити не міг, що людина, тим більше така огрядна як Парт, може так гарцювати не звертаючи уваги на біль. Він бив ногами повітря та тягнув вільну руку до Тома, після кількох секунд цієї агонії, плоть не витримала та почала піддаватися. Черевики Парта наблизилися до підлоги, він кілька разів прошкріб її підборами, та рвонув руку ще раз. Том бачив як залишки рукава, шкіра та м’ясо натягнулася та порвалася. Ще кілька митей від руки до плеча тягнулися сірувато-жовті жили, але коли Парт вперся обома ногами в підлогу і рвонув вони тріснули з лунким звуком. 

Парт нісся на Тома низько пригнувшись до землі, Том все це бачив, навіть усвідомлював це, але тіло не слухалося його, він закляк на місці, ноги були мов прибиті цвяхами до підлоги. Як виявилося, це відчуття не відповідало дійсності, бо товстий млинар зніс його, мов ляльку напхану соломою, та відкинув до стіни. Він налетів на Тома як дикий кнур, вибивши йому повітря з легень. Поки Том лежав на підлозі роззявивши рота мов риба, намагаючись зробити вдих, мірошник стрибнув на зверху. Мисливець би скрикнув від болю якби в нього було б хоч трохи повітря. Але він встиг виставити перед собою зігнуту праву руку у яку Парт вперся одразу декількома своїми підборіддями.

Мірошник знову вхопив Тома за волосся, цього разу за чуба та потягнув його голову собі до рота. Мисливець, вже встиг хапнути ротом кілька коротких подихів та вперся передпліччам у горло млинаря не даючи тому зжувати своє обличчя.    

Парт хрипло вив та голосно клацав щелепами, Том бачив як дрібні жовті зуби раз по раз блимають у кількох сантиметрах від його очей. Мірошник притис ліву руку Тома до його тіла своїм товстим черевом. Худий Том звивався під млинарем мов дівка в першу шлюбну ніч. Він намагався вивільнити руку, щоб дотягнутися до ножа на поясі. Чомусь, у Томовій голові, так невчасно, сплила ще одна причина з якої сусіди не долюблювали його — він був шульгою. Тому носив мисливського ножа зліва на поясі. Забобонні селяни ніколи не здогадалися б, що це колись врятує Тому життя, принаймні на деякий час. 

З великим зусиллям мисливцю таки вдалося вивільнити ліву руку, та намацати ножа, одним впевненим рухом, саме таким рухом зазвичай допивав підраненого кабана або косулю, він увігнав вістря у правий бік Парта. Потім ще раз. І ще. Парту до того діла не було. Том провернув ножа відчуваючи як лезо шкрібе по нижніх ребрах та голосно закричав, чи то від злості чи то від відчаю. Він тільки що перетворив печінку мірошника на діряве сито, а той навіть не перднув від болю.

Сили почали покидати Тома. Чого не можна було сказати про Парта, йому вдалося ближче підтягнути його голову до рота. І тепер чоловік вже розумів, що їсти його почнуть з його довгого горбатого носа. У відчаї він підняв руку та встромив клинок у товсту шию Парта, протягнув у рані, лишаючи довгу, з пів долоні рану, закрив очі та вдарив ще раз, з усієї сили, що лишилася в руці. 

Вже потім, коли він буде стояти посеред своєї хати із рушником у неслухняних руках і витиратиме з себе бруд, він успідомить, що кров на ньому переважно його власна. Але зараз він не звернув увагу на те, що страшні рани в печінці та шиї в млинаря майже не кровоточать, з них слабо сочилася в’язка темна рідина.

Після останнього удару млинар став навіть важчим ніж був. Том вже подумки попрощався з кінчиком свого носа та сильніше замружив очі. Але ніс лишався при ньому. Мисливець зробив глибокий вдих, потім ще. Було тихо, він поволі розкрив одне око і побачив перед собою перекошене обличчя Парта, у скроні стирчав ніж, який він з переляку вбив у череп мірошника по саме руків’я. Очі були такі ж порожні та мутні як і кілька хвилин тому, але він перестав вити і його зуби вже не клацали в кількох сантиметрах він Томового носа. 

Важко дихаючи Том зкинув з себе тушу Парта та поспіхом відповз до виходу з млина. Потім, коли він сидітиме зі своєю сім’єю у хаті, наглухо забивши вікна та підперши лавою двері, Том усвідомить, що не дуже добре пам’ятає свій зворотній шлях додому. Коли він силував себе згадати, у пам’яті зринали тільки уривки якогось суцільного кошмару, що відбувався у селі.

 Жінка, яка стоячи біля курника запихала у рота живого півня, той тріпався у неї в руках та горланив, бо їсти вона його почала з ніг. 

Бачив коваля, у того не було правого вуха та частини обличчя, а вираз на тому що лишилося був радше розгублений ніж наляканий. ніби він бігав селом у другої половини свого лиця і запитує у перехожих чи не бачив хто його.

Тіло жінки, точніше верхню його половину, яка повзла за іншою жінкою. В першою жінки були такі самі як у Парта порожні та мутні очі, вони вила та бризкала слиною, нога другої жінки була страшно поранена, ніби втрапила у м’ясорубку. На її обличчі був жах. 

Четверо дітей їдять щось, що лежало на землі, діти вили. Щось кричало і благало про допомогу.

Чоловік з сокирою, що стричала з його потилиці, він лежав на землі обличчям у калюжі.

Собака прикутий ланцюгом до буди, голосно скавчав та намагався втекти від діда, який повз до неї рачки та вив. Ланцюг був короткий. 

Корова несеться через вулицю села. На ній висить, вчепившись зубами і кігтями з пів дюжини людей.

Чоловік вимахує ломакою біля входу у хату, намагається відігнати сусідів який пруть на нього стікаючи слиною. З хати з’являється стара потворна жінка, вішається на нього та впивається зубами у шию. Вони зникають у дверях, а сусіди заходять слідом за ними.

Кінь вибігає з палаючої конюшні. На ньому верхи сидить хлопчик. Хлопчик горить і гризе коню вухо.

Всі ці картини будуть переслідувати Тома до кінця життя.

Через десять днів вони перестануть йому дошкуляти. 

Коли він добіг до своєї хати дружина і діти не одразу впізнали його. Він залетів в будинок, по дорозі схопивши під пахви дітей, що грали коло ганку. Перевернув скамійку, яка стояла біля входу та підпер нею двері. Діти плакали, дружина нерозуміючи дивилася на нього не в змозі вичавити з себе жодного слова. Хоча зазвичай в неї не було з цим проблем. Том сидів за підлозі широко розкинувши свої довгі худі ноги та плакав разом з дітьми. 

Того дня було багато сліз, вночі плакала вся родина. Коли односельчани добрели до їхнього будинку та ходили попід вікнами виючи, коли шкребли нігтями дерев’яні стіни хати. Деякі побрели далі в ліси, деякі залишилися на подвір’ї Тома. Він спостерігав за ними крізь дрібні шпарини у віконницях, вони байдуже стояли погойдуючись наче від вітру. Вдома було вдосталь їжі. Тільки хліба не було. А вода у невеличкому відерці закінчилася на третій день. 

Якби Том залишився живий він би розповів, як вони з дружиною невзмозі терпіти сльози спраглих дітей вибігли на вулицю з рогачем та сокирою у руках. Як вони вбили кількох чудовиськ у яких перетворилися їхні сусіди і як потім стояли та сміялися посеред подвір’я в оточенні трупів. У двох словах описав би як вони бігли у село до криниці, щоб принести воду, і як здивувався, коли виявилося, що село повністю порожнє.

Що біля криниці вони зустріли тільки двох чудовиськ і вони були настільки скалічені та подерті, що майже не представляли загрози. Том сказав би, що вони набрали воду у відра та понесли її до дітей і що, це дало їм змогу протриматися ще кілька днів, зачинившись у власному домі.

Але Том не розповів би, що у теміні глибокого колодязя плавав колишній сільський староста Волдо. Худий Том не знав, що староста стрибнув туди щоб врятуватися від чудовиськ. Але його укусили за руку і Волдо сам перетворився на чудовисько за кілька годин. Якби Том знав це, то певно всміхнувся з того, що відро, яке він вкинув в колодязь, добряче вдарило Волдо по голові.

Якби Том знав це, то не дав би тієї води своїм дітям і не пив би її сам. І міг би це все сам розповісти.