Зозуля

Анотація:

На площі виросло дерево у вигляді жінки, очі якої стежать за містянами. Через нього на землю сходять боги для полювання на людей, а ще воно дає плоди життя, котрі можуть зривати лише обрані.

За цим пильно стежать безголові птахи. Іноді дерево кричить, від чого люди втрачають свідомість. І є Зозуля, невловимий провідник, що має ключі від двох світів, зцілює людей і випускає богів.

Так хто Зозуля, месія чи злочинець? Яра намагається це вияснити, бо її мама зникла, коли дерево закричало вперше.

— Серп беру в руки, посилаю на землі, болота, на усілякі міста. Де заскочиш – там і січи, не дай ні спати, не лежати, ні їсти, не пити. Поки не побореш зло.

Замовляння луною пронеслося напівпустими вулицями міста, де до Загибелі Богів бігало багато дітей та гуляли щасливі сім’ї. Яра стиснула міцніше пальці навколо дерев’яного руків’я серпа та рушила на площу, сподіваючись встигнути до Сходження.

Велике коло засвітилося в небі, почало обертатися, видаючи скрегіт і клацання, схоже на цокання годинника. Птахи злетіли в повітря, а собаки перелякано пробігли повз дівчину.

— От халепа! – Яра перейшла на біг.

Заклади, повз які вона проходила, стрімко зачинялися, працівники крамничок та кав’ярень затягували всередину рекламні транспаранти і столики з вулиці, зачиняли вікна. Люди бігли в домівки, де їх не дістануть Боги.

Почувся вибух і яскрава куля полетіла з неба на землю. Вулиці миттєво знелюдніли. Русява дівчина, що бігла перед Ярою, рвонула до найближчої крамниці, але працівниця закрила двері прямо перед її очима. Яра досі дивувалася бовдурам, котрі швендяють вулицями, коли на землю сходить Бог. Невже важко звіритися з Календарем Сходження і посидіти вдома?

Сумна мелодія трембіти сповістила містян, що треба негайно покинути вулиці і відійти від вікон. Цікавість до видовищ у людей в крові. Здавна ті збиралися на площах аби на власні очі побачити, як летять голови та когось палять живцем. З якого дива вони б зараз відходили від вікон? Яра ковзнула очима по будинках. За нею стежили обличчя по той бік скла. Яра сама була така. Кілька місяців тому Хорс вже ходив землею. Вона не бачила, як він збирав жертв, але серп в руці був кривавим. В той день дівчина мала викошувати нечисть, але взяла лікарняний. З її вікна відкривався вид на широкий провулок та місцеве кладовище, можна було видивлятися на вулиці сталкерів та Богів. Поснідавши, дівчина відсунула штору, аби повиглядати, і відсахнулася. Притиснувши обличчя до скла, стояв він. Хорс, тільки тоді ще в образі хлопчика, бо змінювався щосезонно від немовляти до старця. Медові очі уважно стежили за нею, руді кучері стирчали у різні боки. А ніс розповзся, наче п’ятак поросяти. Дівчина ще ніколи не бачила Бога так близько, їх відділяло лише прозоре скло. Яра приклала руку до його руки, поки хлопчик блукав очима її кімнатою. Погляд змістився, тепер Бог дивився Ярі прямо в очі, вона ж заворожено спостерігала за його нелюдськими. Кожен мовчав про своє. А потім він підняв серпа і швидким рухом відтяв собі голову. На вікно бризнула кров, залишивши сліди червоного дощу на склі. Тіло загорілося і в мить обернулося на попіл. Він приходив, полював на людей і перероджувався раз на три місяці. Інші боги з’являлися лише в певний день року, відмічений Жрецями в спеціальному календарі.

Так ставалося не по всій країні і Верховний Жрець стверджував, що треба пишатися – вони бачать Богів наживо. Хоч запустило це все страшна подія – дехто без дозволу скуштував плоди з Дерева. Яра знала, що про них думали інші по Той бік. Прокляті. Ненормальні. Не такі. Регіон ізолювали, аби Боги не пішли далі.

В той день, коли вони пробудилися, на площі виросло високе дерево у вигляді жінки з розкинутими руками. Живими були лише очі, котрими вона стежила за мешканцями, але частіше жінка спала. Її зачіска з віття сягала аж до неба, часто туди повзли гади, на самий вершечок. І зверху по віткам, наче драбиною, сходили вниз Боги і істоти. На гілках чатували дивні птахи без голів, нагадуючи павичів розміром і кольоровими хвостами. Періодично дерево давало червоні плоди, які мали право збирали лише Жреці. Бувало, що дерево кричало. В цей день звичайним мешканцям заборонялося виходити з дому, бо від крику паморочилося в голові. Колись маленькій Ярі завжди хотілося підглянути, що ж там коїлося. Зупиняв лише страх. Бо вперше, коли воно закричало, зникла мама. Вже доросла, вона знала - дерево кричить, коли його окропили кров’ю і хтось помирав. І зараз вона бігла на виклик, очікуючи побачити невідомого на гіллі.

Важко дихаючи, дівчина дісталася площі. На будівлях навколо було висічено пам’ятку від Верховного Жреця: «Від усілякого дерева можна їсти, окрім Дерева-Жінки. Бо в день, коли ти вкусиш плід – помреш». Гілки здалеку нагадували хрест, який посилає тебе на всі чотири сторони світу. Великі очі дерева блукали простором, іноді затримуючись на чомусь, що рухалося. Безголові птахи зайняли переважно верхівку, ближче до неба, але внизу лишалося кілька. Наче стерегли тіло дівчини, настромлене на велику гілку. Руки жінки безвільно звисали, світле волосся погойдувалося в такт вітру. В калюжі крові слабко віддзеркалювався міцний стовбур.

— Ія, — Яра торкнулася світлого волосся напарниці. Уніформа Охоронниці, вишитий позивний «Нічниця».

Хто посмів таке зробити? Вона обійняла Ію та спробувала зняти дівчину самотужки, але розуміла, що сил на це не вистачить. Дівчина роззирнулася навколо – безлюдні вулиці, навіть тварин не видно, допитливі очі у вікнах.

З-за кута триповерхової будівлі визирало кілька хлопців в балаклавах. Сталкери. Це була якась гра на вибування серед підлітків, коли вони під час Сходження намагалися бігати кварталами так, аби не натрапити на Бога. Кажуть, наче закладалися на гроші. Невисокий хлопець короткими перебіжками перетнув площу. Він тихцем пройшов повз дерево і завмер, коли безголовий птах повернув до нього шию. Яра відчула, як голосно ковтнула, хлопці принишкли за рогом. Шия вернулася в початкове положення, хлопець рушив далі, дійшов до приміщення і зник за великими дверима з кованим виноградом. Інші троє посунули за ним. В низенькому Яра впізнала свого брата Тараса.

— От гівнюк! – вирвалося у неї.

Брат обернувся до Яри, приклав пальця до рота, що означало «цить» та вказав на високі двері за деревом.

— Мені хтось допоможе? – звернулася дівчина до сталкерів.

Хлопець у червоному каптурі підштовхнув Тараса йти далі до дверей, а сам, дочекавшись допомоги іншого, обхопив ноги і стегна жертви Дерева.

— Сюди перенесіть, — Яра відійшла до будівлі.

Другий хлопець притримував дівчину за талію і обережно підіймав, впершись коліном у стовбур, а ліктем у гілку. Та не витримала ваги і хруснула, впавши додолу разом з червоним плодом. Сталкери завмерли і перезирнулися, знаючи, що буде далі.

Міцна птаха зірвалася з верхівки, окреслила коло над хлопцем, нагадуючи грифа, що вишукує падаль. Потім гайнула вниз та впилася кігтями в йому в плечі. Інша підлетіла і загнала пазурі в груди. З її нутрощів вилізло жіноче обличчя і почало нюшити жертву. Рот розкрився, оголивши велику пащу з рядами гострих зубів. Поки гучний крик відлунював площею, птаха виривала шматки плоті, мотаючи головою в боки, наче хижий звір. Червоний каптур зірвав з лави деревину та намагався відбити пташку, але все було марно. Вона захищала плоди. Жертва повалилася на землю та забила ногами, зачепивши корінь. Яра мала б добити хлопця, аби не мучився.

Гострий серп розітнув повітря і повернувся до Яри бумерангом, притиснувши її до стіни. Дівчина заверещала, торкаючись холодної цегли, балансуючи навшпиньки, поки лезо сталевим намистом огорнуло її шию. Від зойку розлетілися пташки, здійнявши куряву.

Гучні кроки ближчали. Рука, від якої йшов жар, відірвала з цегли серп та стисла шию, розпікаючи шкіру. Дівчина старалася не дивитися в очі Богу, бігаючи поглядом по будинках. Роззяви стояли біля вікон, з цікавістю споглядаючи. Жаль, не можна плюнути їм в обличчя, тому слина Яри приземлилася на власну ногу.

— Віддай моє, — прошепотіло на вухо.

Колись вона замислювалася, який же голос у Бога. Гучний, що перетинки лопаються і кров юшить з вуха. Чи потойбічний, як у прибульців. Але то був звичайний сиплий шепіт, наче застуджена та зморена людина просить по допомогу. А її керівник взагалі казав, що Боги не розмовляють.

Яра намацала свого серпа на стегні та різонула ним по грудях Хорсу. До голови не дотяглася. Тіло Бога зашипіло. Хорс насупив брови, ослабив хватку та кинув дівчину додолу. Замахнувся. Червоний каптур простромив гілкою розчепірену долоню, по світлій шкірі потекла червона рідина. Жінка-дерево загуділа, корінням обхопила ноги Бога і поволокла до себе по землі, розкидаючи пилюку навсібіч. В очах Яри темнішало, але вона встигла побачити, як Хорс вихопив серп і відтяв собі голову.

Вмить згасло сонце і на площу впала темрява, хоча пташки продовжували співати. Хорс переродився. По вулиці чувся тупіт, бігли Охоронці.

— Хлопці, допоможіть! – гукнув червоний каптур.

Двоє сталкерів визирнуло зі сховку. Високий допоміг перетягти Яру в приміщення, намагаючись не дивитися на розпатраний труп свого напарника під деревом. Брат дівчини щось підняв та кинув в наплічника. Ія так і лишилася висіти на гілці.

— Як ти опинився з ними? – дівчина нависала над братом.

Той сидів у напівтемряві, підпираючи спиною стіну. Червоний каптур подалі бинтував руку аби зупинити кровотечу.

— Гроші потрібні.

— Ти в курсі, що мене відсторонять від роботи, якщо дізнаються куди ти вліз? — дівчина натисла пальцями на вуха. Від гудіння дерева ще досі дзвеніло і голос брата вона чула ніби з льоху. — Не поважаєш мою роботу? І як взагалі тебе взяли? Тобі дванадцять.

— Є ще варіанти, як заробити тут гроші дванадцятирічному? Ну і я прудкий.

— Ти дурний. Нащо тобі гроші?

— Я хочу звалити звідси.

— Це робиться лише через Зозулю, раптом ти не знав.

Вони замовкли. Сталкер йшов до них.

— Пече? – спитав, нависаючи над дівчиною.

— Що?

— На шиї? В мене є крем від опіків, якщо що.

Яра простягла руку. На долоню впав маленький білий тюбик. Крем відгонив салом, але пекти стало менше.

— Євмен, - він простяг руку в знак вітання. Дівчина прийняла рукостискання, відмітивши, що її долоні надзвичайно холодні.

— Ти в цій групі головний?

— У нас нема головних. Я просто з більшим досвідом.

— Він знає перевізника, - додав брат.

— Зозулю? - перепитала Яра. – Зможеш звести мене з Зозулею напряму?

Євмен посміхнувся.

— І це у мене питає охоронець, який полює на нечисть.

— У мене свої інтереси. Я розслідую, куди зникла мама в день, коли виросло це дерево. А твоє ім’я мені знайоме, незвичне таке. Здається, твій брат теж зник в той день. Але ти контактуєш з Зозулею. Як так? Вона і почала це все з деревом, не було б його – уникли б смертей і жили, як інші регіони.

— Щодо останнього – ти помиляєшся. Це не Зозуля. І раптом колись її побачиш - не питай, скільки тобі жити лишилося, її такі жарти бісять.

Про Зозулю розповідали, що вона і не Бог, і не людина. Ходила землею, з’являлася до нужденних. Могла оживити мертвого, врятувати важкохворого, ходити по воді та розмовляти як з людьми, так і з Богами. Мала ключі від двох світів. Тому вважалося, що це вона випускає Богів та перевозить людей на Той Бік. У Яри там була тітка, яка казала, що у них краще, Боги не б’ються з людьми, а живуть в злагоді. Яра нелегально листувалася з тіткою, передавала послання через кур’єра, котрий віддавав їх Зозулі. Остання являлася рідко і не кожному, але була для людей справжнім дивом і спасителькою.

Дівчина впритул підійшла до Євмена.

— А що це ти виробляв біля дерева?

Хлопець питально скинув брову.

— Коли руку проштрикнув. – пояснила Яра. – Ти якось замовив дерево.

— Я його просто відволік. Ти в курсі, що сталося, коли дерево вперше закричало?

— Мені заборонили виходити на вулицю, була вдома з бабусею та братом. Знаю, що на площі знайшли людей, котрі втратили свідомість.

— І не тільки.

Він витримав паузу, вдивляючись в темні очі дівчини.

— На гілках висіли люди. Простромлені, як на кілку. Вони стогнали, дерево кричало. Голосніше, ніж взагалі колись. Уяви, люди, що конають на дереві, кров на землі, наче брунатне листя, розповзлася навколо стовбура. І я, малий, бачу те все.

— Дивно, що не втратив свідомість через ті крики.

— У мене поганий слух. А у тебе гарна артикуляція, мені це допомагає.

Він подивився на уніформу і нашивку-позивний.

— Значить ти - Мара. Богиня смерті і пітьми. Цікавий вибір.

— Це найстрашніша богиня, а я відчуваю спорідненість із нею. Темрява в якомусь сенсі теж приносить користь. Можеш називати мене Яра. І нам з малим вже треба додому, дякую за допомогу.

Вони вийшли на вулицю, досі була ніч після переродження. Тіло на вітках вже не висіло. Певне, тут побували Охоронці та зняли Ію.

— Ти бачив, хто її так? – спитала дівчина у Євмена, вказуючи на кров.

— Ні.

— Мені треба буде з тобою ще побачитися. Я вже розмовляла з усіма родичами Загиблих Богів, окрім тебе.

«Загибель Богів» - так окреслили зникнення перших Охоронців, що обрали за позивні імена Богів. Їх завдання - захищати Дерево від людей, коли воно з’явилося на площі і ще не було досліджене. За офіційною версією хтось з Охоронців з’їв плоди дерева та накликав прокляття. Дивно, що тіла так і не знайшли. Хоча очевидці бачили людей, конаючими на дереві. Яра досі не вірила, що її мама могла ослухатися наказу та приректи себе на смерть. Цією історією лякали всіх жителів, тому ніхто не смів, навіть при смерті, зірвати заборонений плід. Але Зозуля могла, тим і допомагала людям.

На площі Яра ще раз обдивилася землю навколо, зламане гілля, яскраве пір’я. Під деревом виділялися помітні сліди, але то вона могла натоптати. Або той, хто вішав дівчину. Бог таке зробити не встиг, Дерево кричало ще до Сходження. Зозуля? Яра поставила свою ногу в берці на слід, аби порівняти. Віття рипнуло, напівпрозора рука вилізла з коріння і смикнула Яру за ногу. Дівчина намацала серп. Богів він тільки ранив та перероджував, а істот вбивав. З-під коріння показалося бліде обличчя. Нічниця кліпнула і довгим язиком вибила серп з руки, наче жаба ловила комашку. Той дзенькнув об каміння та відкотився. Тарас з носака копнув Нічницю, отримав віддачу і впав в калюжу застиглої крові.

— Не чіпай, вона нічого поганого тобі не зробить, - почула вона спокійний голос Євмена.

— Якого біса вона мене зачепила? Це не їх світ, таким тут не місце.

Дівчина замахнулася ногою і влучила в підборіддя, голова істоти відскочила назад. Нічниця підтяглася і стрибнула на дівчину, поваливши. Примара наче щось хотіла сказати, в горлі забелькотіло. А потім вона стисла Ярі горло. Дівчина відчула задуху, в очах потемніло. Попливли картинки-марення. Кімната в напівмороці, Яра прочиняє шафу та присідає. Порпається в речах, бачить наплічник брата. Розстібає блискавку, перевертає його, поки на підлогу не падає м’яч. Дівчина знає, що ця річ важлива, але не розуміє, чому. Наступна картинка – над нею нависає великий триголовий Бог. Ще одне з калейдоскопу видінь – Яра на Дереві, постріл, біль у животі. Гілка стирчить з ключиці. Хватка слабшає, кисень поступово повертається в легені. Дівчина надривно закашлялася, голосно хапаючи повітря. Над нею стояв колега із серпом. Нічниці не було, запах горілого підказував, що ту знищено. Яра інстинктивно помацала шию. Там більше не пекло, хоча вона сьогодні отримала опік. Як таке можливо? Поруч скиглив Тарас, весь в крові.

— Це не моя, але я хочу помитися. – заспокоїв її брат, зреагувавши на перелякані очі сестри.

— Я це поки конфіскую, - колега Яри закинув наплічник Тараса собі на плече.

Вдома Тарас швидко проскочив до ванної кімнати, аби його не помітила в такому вигляді бабуся.

— Я тобі знайду чистий одяг, — звернулася Яра до зачинених дверей.

Пройшла в кімнату брата, порилася в шафі, знайшла штани, довго провозилася в пошуках кофти. Під одягом лежав наплічник, такий самий, як вона бачила нещодавно в маренні. Дівчина смикнула блискавку та перевернула. Марення дало збій, бо звідти випав і покотився підлогою зовсім не м’яч. Це вона зрозуміла по очам та носу, що зробили коло і показалися знову. Перед нею лежала голова хлопчика.

Півдня пішло на те, аби відстояти похорон Ії під дощем, але замість чаю, аби зігрітися, Яру терміново викликав керівник. Дівчина причинила двері та всілася на крайній стілець, відгородившись столом і схрестивши руки на грудях. Кремезний чоловік по той бік совався у шкіряному кріслі. Яра не дивилася йому в очі, сфокусувавши погляд на грудях і нашивці з позивним «Сварожич».

— Маро, як давно ти знаєш, чим займається твій брат?

— Від учора.

— Ти знаєш, що це означає?

— Для звичайних людей – штраф.

— Так, а для Охоронців?

— Усунення від служби.

Сварожич дряпав нігтями оббивку крісла, від цього звуку шкірою дівчини бігали сироти.

— Верховний Жрець дізнався за вчорашній інцидент і виклював мені мозок зранку. Довелося сказати, що то було спецзавдання, бо ти вийшла на Зозулю. Скоро ми її впіймаємо. Ми допитали сталкерів. Ти в курсі, що твій брат хоче на Той бік, до тітки? Просив Зозулю його перевезти.

Яра закусила губу.

— Ні, він би ніколи не кинув мене тут. Я би… я б знала.

— Тепер знаєш. Проведи з ним бесіду. Це по суті дитина ще. Ось, поглянь, - він витяг з-під столу наплічник Тараса, — дитина ще бавиться.

Звук блискавки, порпання. Сварожич тримав в руці голову Хорса.

— Я розумію, що це йому цікаво, типу крутий. Або комусь ці голови продає. Але якщо не припинить тягатися зі сталкерами - буде вважатися зрадником, котрий намагається передати інформацію про нас Зозулі і Богам.

Вчора Яра мала довгу розмову з братом після голови з наплічника. Той зібрав усі три з перевтілень Хорса, від меншої до більшої. Казав, що йому обіцяли великі гроші за зберігання і просив сестру «завдяки зв’язкам» повернути йому останню.

— Вбивство Нічниці наразі розслідують, - прорвався крізь думки голос керівника. - А ти поки приведи до ладу звіти за минулий тиждень. Вільна. І подякуй, що я не зняв із тебе позивний.

Це вже не вперше, коли придавали таку важливість позивним, і Яра не розуміла, чому. Прийнято було називатися нечистю, але перші охоронці звалися, як Боги. Злі язики казали, наче через це і зникли, бо наслали кару на себе. Яра ніколи не асоціювала себе з нечистю, їй була близька темна богиня, подібна стану дівчини всередині. Деструкція, пітьма, відсутність страху перед смертю. Чомусь, аби дозволити носити їй позивний Мара, зібрали цілу колегію. Впливала її посада, звання і те, що вона - дочка Мокоші, першої Охоронниці дерева. В повагу до неї Ярі дозволили вишити на грудях Мара.

В кабінет Яра зайшла з головою Хорса в руках. Повернула свій стілець боком, аби не бачити пустий стіл напарниці. Кладовище поповнилося ще одним червоним хрестом та домовиною без тіла. Голову Бога дівчина прилаштувала на вікні, це виглядало навіть цікавіше за вазони.

Яра висунула ящик, переглянула особисті справи «загиблих Богів». Сварожич, сам того не очікуючи, наштовхнув її на певну думку. Дівчина виписала всіх Богів з Календаря Сходження і звірила з картками «загиблих Богів». Ідентичні, окрім Зозулі. Людини з таким позивним не було. Своєю смертю Охоронці викликали Богів, які звалися так само? Зверху лежала справа брата Євмена. Орій, позивний Хорс. Гарний, хоч і з грубими рисами обличчя. Вони з Євменом були геть не схожі, якщо не рахувати погляду. На фото хлопець посміхався одним кутиком рота. І тут всередині щось затріпотіло. Дівчина уважно вдивилася в обличчя, криву посмішку і перевела погляд на застиглі очі та таку ж посмішку голови Бога. І знову на фото. Колір волосся і очей інший, але схожість є. Не може бути.

Дівчина звірилася з Календарем Сходження. Сьогодні ввечері мав виходити Триглав. Вона передивилася документи. Ось, такий самий позивний, насправді його звали Максим. Руки тремтіли. Невже це правда? Вони обернені? Перевірити треба було сьогодні. Вивчивши детально фото, дівчина наспіх перекусила, аби триматися на ногах та помчала на вулицю до Дерева. Дорогою пройшла кладовище, на яке вже спадали сутінки і загоралися червоним хрести. З вікна це видовище було масштабніше та більш вражаюче. Яким чином вона не помітила в Богині маму? Її б точно впізнала. А потім згадала, що її ніколи не ставили у зміну, коли виходила Мокоша. Тобто керівництво в курсі цього? Якщо Боги - це і справді ті самі Охоронці, то маму вона побачить не скоро, ще не її черга сходити. Звук трембіти оголошував про Сходження, треба поквапитися. Безлюдні вулиці робили кроки гучними. Дівчина дісталася площі. Під деревом походжав велетень з трьома головами, але вона достатньо вивчила фото, аби зробити висновок – це Максим. Бог насупив брови, побачивши наближення людини. Три пари очей обдивлялися Яру, а потім він зробив випад серпом вперед.

— Максиме! – Яра поклала свій серп на землю і підняла руки в гору.

Обличчя застигли, жодної реакції неможливо було зчитати по ним.

— Я знаю, що ти Максим. Треба тобі дещо показати.

Дівчина витягла з кишені фото і простягла до Бога.

— Це моя мама. Ти бачив її?

Три голови кивнули. Є контакт.

— Кажуть, хтось з вас з’їв плоди і наслав прокляття. Але ви стали Богами. Як це сталося?

Він мовчав.

— Це пов’язано з деревом?

Кивок.

— Зозуля знає, чому це сталося?

Знову ствердно кивнув.

— Я можу вам допомогти?

Він замислився та потер бороду на одній з голів. Потім низько нагнувся, вдивляючись в груди дівчини.

— Еее! Питаю, чи я зможу допомогти?

Усмішка і ствердний кивок. Його могутній палець тицьнув дівчині в груди.

Серп пролетів поруч і встряг у дерево. Позаду почулися тупіт ніг.

— Яра, подалі від нього! Де твій серп?

— Стійте!

Але дівчину ніхто вже не слухав, Охоронці накинулися на Триглава.

— На паралельній вулиці сталкери. Затримати теж.

Далі все сталося, наче в уповільненій зйомці. Кров, конаючі охоронці, лютий Бог, що розкидає людей, втікаючі сталкери, серп, яким замахнулися на Бога, але той пройшов поруч і втрапив меншому сталкеру в живіт. Тарас.

— Малий, - дівчина підскочила до брата. Той скрутився на землі в калюжі крові.

Бога спопелили, з охоронців вижив тільки один, і той повз площею, притримуючи відрубану кінцівку, що майже від'єдналася від тіла.

— Допоможіть! – крикнула дівчина, тримаючи голову Тараса на колінах.

Ніхто не прийде. Рухалися тільки хмари, що летіли повз місяць над площею та очі дерева, котрі вп'ялися в дитину.

Засвітилося небо над кроною. На верхню гілку Дерева ступила боса нога жінки. Черевики вона тримала у руці, повільно спускаючись віттям, наче сходами. Руки розкинула в боки для балансу. Нарешті зістрибнула на землю, висока, в сірому вбранні. Дерево заплющило очі та погойдувалося. Коли вона зірвала плід з дерева, пташки навіть не зойкнули, тільки ближче притислися одна до одної. Жінка вклала плід Ярі в руки.

— Нехай малий прожує, поки може. Інакше не врятують, крові багато набігло.

Шокована дівчина вдивлялася в обличчя Зозулі. Її описували то як чоловіка, то як жінку. Чомусь завжди була різна зовнішність і дівчина взагалі сумнівалася, чи існує вона.

— Ну, хуткіше. Чи чекатимеш, поки він сконає.

Яра поплескала брата по щоці. Його очі дивилися в небо, але було враження, наче всередину себе, роздивляючись власний космос.

— Малий, жуй, - сльози заструменіли по щоках, - давай.

Тарас куснув шматок та слабко пережовував.

— Обов’язково треба аби ковтнув, інакше не подіє.

Малий закашлявся, на губах з’явилася кров.

— Ковтни. Спробуй, - Яра перейшла на шепіт. Менше за все хотіла, аби хтось бачив, що вона плаче. Але зараз було байдуже. Тарас ковтнув і вдавився.

— Наче вийшло, - мовила Зозуля, торкаючись чола хлопчика.

— Що ти таке? – Яра вивчала обличчя жінки, намагаючись пригадати, чи бачила його раніше.

— Ще не Бог, вже не людина.

— Моя мама загинула, перетворившись на Богиню. Це ти зробила?

Зозуля засміялася.

— Маро, я була людиною. Дитиною. Прибігла першою до дерева, коли ще там нікого не було. Спробувала плоди, дісталася до самої крони. Коли люди прийшли – я встигла задрімати. Прокинулася від крику дерева, навколо мене літали ці дивні безголові павичі, а потім я впала з верхівки. Думала, що мені кінець. Підібрав якийсь пан, з вусами і в окулярах, перевірив, чи в мене нічого не зламано. Я вся була в пір’ї. Він думав, то пір’я птахів. А то моє. Перед тим, як заснути, я уявила себе вільною пташкою. Зозулею, яка прилітає першою у вирій. Бо те, що я побачила – це диво, чи не так? Охоронці теж ототожнювали себе з Богами. І Дерево їм повірило.

Гучно гримнуло, розлетілися уламки і Яра втратила свідомість.

Перше, що побачила дівчина, коли розплющила очі – стривожене обличчя своєї бабусі.

— О, отямилася!

— Тарас?

— Тараса забрали у відділок.

Забрали? Йому наче серпом розпанахали живіт. Чи то було марення? Вона на ліжку, вдома. Хіба не треба у лікарню?

— Тебе принесли сюди Охоронці, сказали наче вибухом не дуже зачепило, лише вимкнуло. Сварожич просив передати, що Зозулю стратили. Євмена затримали, Тараса треба буде допитати в присутності дорослого. Сказав, як очуняєш – йти у відділок.

На площі було тихо, тільки натовп зівак стовбичив під деревом. На вітках, що дивилися на чотири сторони, була розіпнута жінка, котра вночі врятувала Тараса. Тіло, в якому вже не було життя, висіло завдяки прив’язаним до гілок рукам та ногам. Птахи намагалися відлякати людей від видовища, у них з грудей вилазили обриси людських голів та кричали, вишкірившись. Натовп перешіптувався і не відходив. Жінки плакали під деревом та складали дарунки. Дівчина відвела погляд, прискорилася.

Темний коридор, сира прохолода. Кабінет керівника в кінці. Рипучі двері. Вже коли зайшла, Яра згадала, що не постукала. На столі Сварожича лежали срібні монети, він швидко почав їх згрібати.

— Чемні люди стукають перед тим, як зайти.

— Винагородили за Зозулю?

— Ну, власне. Ми дізналися, що вона надумала перевозити людей в ніч на 26 та 28 число. От 26-го зробили засідку. Уявляєш, вони для ритуалу переходу збирали голови Хорса. Вгадай, хто це робив?

Він зміряв поглядом Яру. Не дочекавшись відповіді, продовжив:

— Але сталося що? Все пішло не за планом, сталкери розбіглися, Зозуля вже не мала виходити, тому довелося під деревом пролити кров невинного і зробити вигляд, що нас усіх порубали. Вуаля! Вона прийшла рятувати твого малого.

— А як би ні! – Яра копнула ногою стілець. – Що якби він сконав?

— Не сконав же. А якби і так – ви маєте заплатити за помилки батьків. Вічні боржники.

— Але нащо вбивати? Її треба було допитати, може б щось дізналися. Суд. Винна чи ні – це не нам вирішувати.

— Маро, ти себе чуєш взагалі? Нема Зозулі – нема посередника в переходах, нема Богів. Все, мир! Чесно скажу, нам не сподобалося, сидячи в засідці, бачити, що ти розмовляєш із Богом, замість того аби його знищити. А ще ти шепотілася з Зозулею і прийняла від неї плід. Це ж карається законом, бо як казав Верховний Жрець: «не смій куштувати плоди з дерева життя, то великий гріх». І кому, як не твоїй матері, знати, що ті плоди можуть робити.

Гнів кипів всередині і дівчина стисла зуби, аби не сказати зайвого, подумки кілька разів приклавши керівника головою об стіл. Відбувши допит, вона забрала Тараса додому. Євмена лишили під вартою.

Тарас на вулиці мовчки втирав сльози.

— Ти справді хотів втекти з регіону? – запитала Яра. На вулиці градус нижчав і вона сховала руки в кишені.

Останні офіційні перевезення траплялися тут ще коли дівчина була малою. Їм з бабусею пропонували, але та відмовилася. Чи то сподівалася знайти свою зниклу доньку, чи наслухалася історій про тих, хто виїхав і повернувся, бо не вжився на Тому боці. Поступово кордони закрили для звичайних жителів, відгородивши парканами, блокпостами, спостерігачами та вибухівкою. Це було зроблено, аби не траплялося витоку інформації. Яра через листи до тітки знала, що інформація стосовно подій тут і там відрізнялася. Листування також було під забороною. Багато хто втратив зв’язок із родичами по той бік, але нелегально передавали послання кур’єром та Зозулею.

— Хотів. Але в планах було взяти тебе з собою.

Яра пирхнула.

— Звісно, мене багато чого тут бісить, але ж це мій дім, мій край. Я б не погодилася.

— А яке у тебе тут майбутнє? Влада не опікується людьми, вбиває ту, яка допомагала усім, вважаючи демоницею чи відьмою. Без суду, без доказів вини.

— Якби не Боги, ми б жили добре, - вимовила і прикусила язика. Одна з Богинь – мама. Вона завжди бажала доньці добра, тому навряд вчинила би щось протиправне. Певне, хтось матір обдурив. Увів в оману, аби вона вчинила невірно і взяла плід. Зозулі нема, тож, виходить, вона більше не побачить маму в образі Мокоші. І Календар Сходження тепер непотрібний. Малий голосно човгав ногами по землі.

— Вчора Євмен віддав мені листа для тебе. Від Ії. Я сховав його вдома.

— Від Ії?

— Так, та, що Нічниця, твоя колега. Вона передала його Зозулі і просила повернути, коли її не стане.

— Вдома прочитаю, але здивована. Не знала, що Ія спілкувалася з Зозулею.

— Вона вела власне розслідування. Теж хотіла дізнатися про родича з Богів. Приходила до сталкерів, просто тобі не казала.

Бабуся готувала на кухні, щось наспівуючи, Яра з Тарасом тихенько поїли і розійшлися кімнатами. Не вірилося, що тепер буде спокійно, ніхто не нападатиме, але всередині замість радощів вирувало спустошення. В конверті було послання, наче з того світу. Дівчина на гілці, світле волосся, бліді руки.

«Привіт, Маро. Якщо ти це читаєш – значить мене вже немає в живих. Весь цей час я збирала відомості про Верховного Жреця, а сталкери допомогли, ми разом стежили, як Жреці збирають плоди. Ти ж знаєш, що дерево кричить, коли на ньому чи поруч хтось помирає. І воно дає людині плід – зцілитися. Тому птахи захищають плоди, аби їх не їв кожний бажаючий. Уяви мій подив, коли я побачила, як Жреці привели ув’язнених і закинули їх на дерево, зірвали плоди і пішли, кинувши людей на гілках. Певне, люди, що живуть поруч, точно бачили у вікна, але їх заставили мовчати. Я довго думала, а що ж сталося з нашими рідними, чому вони перетворилися. Пам’ятаєш напарника, Лихо? Якось він стягував з дерева сталкера, котрий той вирішив дертися наверх, але впав і розбився. Лихо тоді зняв плід і кинув до рота, сміявся, що можна тепер спробувати, бо сталкер вмер і його вже не врятуєш. Чавкав, як свиня. Тоді хлопець на землі ще не сконав, тому птахи накинулися на Лихо і він впав на гілки. І дерево його поглинуло. Я такого ще не бачила, але воно наче обійняло віттям і запхало його собі до середини, в стовбур. Що цікаво – хвилин через десять з-під землі вилізла одноока нечисть, Лихо. Я його вбила, і тільки потім помітила, що око мало блакитний колір з коричневими крапочками, як у напарника. Тому моя теорія – наші родичі, Загиблі Боги, з’їли плоди і померли на дереві. Не хтось один, плоди їли всі. Хто наказав, чи то випадковість – не знаю. Але я звірила дані з позивними і Богами в Календарі Сходження. Ще я додаю в конверт накладні, що плоди вивозили на Той Бік, де живе твоя тітка, на продаж. А ще один документ дуже цікавий. Пам’ятаєш, казали років дев’ять тому, що Верховний Жрець пішов на пенсію, а тепер править його син. Є документ, що свідчить про перетин блокпостів його сином дев’ять років тому. То хто править? Невже Верховний Жрець помолодшав і видає себе за сина?

Я сподіваюся, ти знайдеш правду і помстишся. Знаю, що за мною стежать, тому хочу, аби ця інформація не зникла, хоча уяви не маю, що ти з тим робитимеш.

P.S. Маю плід, тому раптом я сконаю на дереві – зустрічай Нічницю. Бу!»

Потужний вибух підкинув дівчину на ліжку, десь дзенькнуло скло. Крізь вікно в темряві блимали блискавки, палало місто та будівля Охоронців. Хрести на кладовищі горіли червоним, ніби очі злих духів. Дівчина забігла в кімнату брата, відкинула ковдру. Його не було. Вшився десь посеред ночі? Вона оббігла квартиру, намагаючись не розбудити бабусю. В коридорі не було взуття Тараса. Дівчина повернулася до вікна. Там метушилися люди, гасили наслідки пожежі. З-за будинку вилетів Охоронець, хряснувшись в стіну. Потім ще один, а далі вийшов триголовий Бог. Ще один Бог ніс на плечі Жреця. Як вони тут з’явилися? Цього разу дівчина була по інший бік, не на завданні, просто стежила. Поступово люди зникли, пожежі згасли, сонце встало. Третій кухоль чаю на кухні, спати не хотілося взагалі. Але втома відчувалася. В двері постукали і Яра зірвалася, сподіваючись, що то Тарас. Охоронець за дверима виструнчився.

— Вас просять лишатися вдома і завтра зранку з’явитися до будівлі Охоронців. Вам пред’явлено державну зраду, співпрацю з Богами і невірну наводку на Зозулю, - відчеканив, ніби вчив всю ніч.

— Мене не беруть під варту? Раптом я втечу.

Охоронець розреготався.

— Куди? Звідси не виїхати. Євмен у розшуку, а вас, скоріше за все, вас стратять.

Весь день Яра чекала Тараса. Ввечері плакала на колінах у бабусі, а та мовчки гладила її по голові, нічого не питаючи. Якою впевненою була колись Яра, вбиваючи нечисть, і якою дрібною здавалася зараз, коли хороші та погані помінялися місцями. Якщо Тарас десь і втік, то за відчуттями Яри, мав перебувати десь з Євменом. Вдома лишалися особисті справи «загиблих Богів». І одна тека, яку вона не читала. Дівчина знайшла особисту справу Євмена. Відкрила. Сталкерство, штрафи. Можливо, щось допоможе дізнатися про місцеперебування. Прогортала. Зупинилася на документі, де олівцем було позначено «перший свідок». Свідчення дев’ятирічного Євмена десять років тому, коли з’явилося дерево. Пробіглася очима, вирвала з контексту окремі діалоги, що привернули увагу.

«Охоронець Яворський: Як хлопчик опинився на дереві?

Жрець Костянтин: Певне, він вже був там, коли ми прийшли. Але ми не помітили, бо він заліз на саму верхівку.

О.Я: Чи бачив він, що відбувалося внизу?

Ж.К: Не можу стверджувати. Після загибелі Богів дерево закричало, ми втратили свідомість. Думаю, хлопець теж. Коли я опритомнів – птахи розліталися з верхівки дерева, дивні, безголові. А потім зверху випала дитина. Вся в пір’ї, нічого не пам’ятала. Тільки, що звати його Євмен і він чекав брата.

О.Я: Чи був його брат серед Охоронців?

Ж.К: Так, він був одним з перших Охоронців Дерева…»

Серце забилося частіше. Вона вже чула цю історію. І, схоже, помилилася з Зозулею. Її обдурили, Зозуля живий. І нема в нього проблем зі слухом, просто він не реагує на дерево. І замовляти вміє. Тарас мав бути з ним. Сьогодні ніч 28-го числа – час переходу на той бік. Дівчина лишила бабусі листа, зібрала речі і стала чекати, поки стемніє, сподіваючись, що не помилилася.

Той, кого вона шукала, стояв спиною до неї, в червоному каптурі, і розглядав гілки дерева.

— Де мій малий? - запитала Яра.

— Відправив дещо перевірити. – відповів Євмен, не обертаючись

Дерево дивилося Ярі прямо в душу, не кліпаючи, від чого ставало моторошно. Птахи літали навкруги.

— Я отримала листа від Ії. Вона вважає, що наші родичі стали Богами, бо їх перетворило дерево.

— Це правда.

— Ти знав?

— Я бачив. Їх вирішили стратити, як свідків. Бо Верховний Жрець забажав використати дерево в своїх цілях. Але вони прорахувалися, не знали, що дерево оберне свідків на Богів. І буде повертати на землю. А наші рідні скористалися цим, намагаючись стратити Охоронців та Жреців, які їх злили.

— Чому ти мені одразу не сказав?

— Ти б повірила? Ти за Зозулю казала, що вона погана. А Зозуля – це взагалі він. Я.

— Хто помер замість тебе?

— А, то була Жива, богиня родючості. Вона вміє обертатися на зозулю, така собі підставна Зозуля, аби мене не розкусили. І вона не вмерла, просто переродилася. Я хотів, аби ти зрозуміла все сама, дійшла певного висновку.

— Для чого?

— Щоб правильно зважила ще одне рішення.

Яра присіла під дерево, провівши рукою по стовбуру.

— Не розумію, чому Боги не зробили масову війну, не вбили Верховного Жреця, не випалили тут все.

— Не можуть. Що усе знищує, Маро?

— Смерть?

— Так. А вони не мають Богині смерті. Моя задача – привести її до них.

— Охоронці! - з’явився захеканий Тарас та одразу кинувся в обійми Яри. – Там охоронці біжать вулицею.

Євмен кивнув.

— Отже, у нас мало часу для переходу. Не був би я Зозулею, якби не мав Ключ.

Яра дістала папірець з адресою тітки та поклала брату в кишеню куртки.

Євмен зняв кофту і відкинув вбік. На його ребрах не було шкіри, а всередині - нутрощів. За ребрами, наче в клітці, сидів птах. Хлопець натиснув руками на кістки та відвів їх в сторони, по шкірі заструменів піт. Зозуля вирвалася на волю і полетіла в небо. Безголові птахи зірвалися за зозулею, утворивши ключ. Закружляли у небі над деревом з шаленою швидкістю, утворивши воронку. Зозуля каменем полетіла вниз, врізавшись у груди хлопця для возз’єднання.

— Тепер наверх, - жестом вказав Євмен. – Прохід видно і треба встигнути, поки до нас не дісталися охоронці. Обов’язково зніміть взуття. Ступайте по втікам обережно. Від крові вони можуть перетворитися на гострі списи, тому терпіть і дряпайтесь наверх.

Лише здавалося, що верхівка близько. Руки слабшали, ноги зісковзували з віття. Почулися постріли, внизу вже видиралися наверх Охоронці, а вони не дісталися навіть середини дерева. Євмен та Тарас випереджали дівчину. Яра зупинилася і потяглася до плоду, відігнавши від нього гада, що плазував гілкою. Остання зігнулася від ваги пташки, котра спланувала на неї. Крізь натягнуту шкіру птаха показалася людська голова. Обличчя чітко не вирізнялося, наче на людину натягли панчоху і та спотворила його риси. Дівчина зірвала плід і кинула до рота, прожувала. Птаха тихенько щось цокала і прямувала за дівчиною, поки ноги Яри ступали гілками. Ті гострішали, кололи ступні до крові. З воронки до середини дерева долинав вітерець, наверху гілля добряче хиталося. Знизу голосно кричали. Охоронці і Жреці лізли гіллям швидше за неї. Дерево захиталося сильніше, нога ковзнула і дівчина пролетіла вниз, схопившись за міцну гілку. Пролунав постріл, Тарас смикнувся.

— Зозуле, чи правда, що ти знаєш, скільки мені жити лишилося? – спитала Яра, закинувши голову.

Євмен кивнув. Тарас відсапувався, тримаючись за гілки.

— Тоді адреса у нього в кишені. – вона вказала на брата, - Допоможи йому знайти тітку та адаптуватися. Я маю зробити те, що маю.

Наступний постріл і кулі прошили живіт та ногу Яри. Кров закрапала на дерево і воно закричало. Дівчина бачила, як малий втратив свідомість, а Євмен його підхопив і потягнув наверх. Люди з дерева полетіли вниз. Дихати ставало важко, в горлі відчувався присмак крові. Птахи кружляли вже навколо Дерева, створивши захисну воронку. Віття перетворилося на списи. Дівчина відштовхнулася та полетіла вниз. Гостра гілка пройшла через її ключицю, ще одна простромила бік. Від болю потемніло в очах. Тільки надія, що все спрацює, додавала впевненості. Дерев’яні відростки обплели Яру, помістивши в подобу кокона, а потім затягли всередину. Дівчина летіла вниз, поки не гупнулася об землю. Встала навкарачки. Живіт розривало і пекло, наче від отруєння. Виблювати не вдавалося, викотилася лише слина. Повітря не вистачало, вона майже не дихала, інтуїтивно йшла на світло. Лізла вверх, хапалася за коріння і відкидала землю.

На площі стовбичило багато людей зі зброєю. Птахи всілися, а з коріння дерев з’явилися спочатку брудні пальці, потім руки. Нарешті, показалася вся Богиня. Та, якої не було в Календарі Сходження, але про яку знали і боялися. Вона витерла серп об одяг та роздивилася себе у відблиску сталі. Очі без зіниць, просто білі. Темне довге волосся. Наче все вдалося. Боги стояли навколо дерева, ліворуч вона впізнала Хорса, переродженого у старця. Хтось торкнувся правої руки дівчини. Мама. Мара посміхнулася, Мокоша теж. Люди на площі спостерігали, затамувавши подих. В небі розліталися блискавки, здалеку горіло поле. Нова Богиня увігнала серп у землю і та тріснула, поховавши під собою групу Жерців.

Перехрестя Темряви

Знаходиться в групах

Історія статусів