Вона пручалася, дряпалася. Навіть вкусила виродка за член, гадала  зараз відштовхне його й вибіжить з підвалу. Сподівалася розчинитися у нескінченній темряві ночі, але не встигла. Він просто навалився на неї усім тілом, й притис до землі.

Волав їй у вухо, а з урієтри на підлогу крапала кров. Голівка з рожевої подекуди змінила забарвлення, почервоніла. Отак він лежав на дівчині, стогнучи від болю, а вона все ще пручалася. Кричала, кликала на допомогу, бо не мала сили скинути його з себе. Думала хтось почує й прийде, вірила. Намагалася кричати якомога голосніше, пробитися через нестримне виття пораненого звіра.

Раптом він схопив її за плечі й штурхонув. Вона вдарилася головою об підлогу.

-ЗАТКНИСЯ СУКО.

Пошипки просичав, й затулив їй рота рукою, та вона все ніяк не здавалася.

-Тебе тут бляха ніхто не почує. Заткнися і кайфуй, ідіотко.

Він присів на неї зверху, й ще кілька разів вдарив об підлогу. У дівчини задзвеніло у вухах, голова розколювалася. Врешті таки замовкла, тільки стогнала від болю й трималася руками за голову.

Він перевернув її на живіт й стягнув джинси разом з трусиками. Ляснув по сідниці, ляшкою пробігла невелика хвиля підшкіряного жиру розсіявши його по всій нозі.

-Поможу тобі схуднути, дупа буде як гумовий м’яч –сказав він із хтивими нотками в голосі, і почав як навіжений лупцювати жінку по обох сідницях, ще й з усієЇ сили. З кожним ударом біль був все нестерпнішим, вона вже навіть не кричала, тільки тихесенько звивала наче підстрелено цуценя що доживає останні хвилини.

- Ти хулі не стогнеш?!??!!? – обурювався він не припиняючи бити. Зад був увесь у синцях, дівчина здригалася від кожного удару, та йому було цього мало.

- Бляха, так же зовсім не цікаво!!!

Він розірвав на ній кофтинку. Побачив на шиї тату. Йому таке подобається, від цього ще більше захотілося присунути їй. Без зайвих церемоній вставив їй члена й почав рухати стегнами.

Усередині неї туго, зовсім не в кайф. Він заламав їй руку

-Годі рюмсати, шалава тупа, я ще не скінчив з тобою!!!

Він зарухався активніше, ще й схопив її за волосся й почав натягувати

-Щоб тебе!!! Хочь би краплю змазки блін!!

Він кінчив усередину неї, витер голівку її порваними трусиками й всівся на диван втративши цікавість до дівчини. Зараз він відчував до неї хіба що огиду. Мало не нудило від її вигляду.

Краще їй було валятися собі й далі на підлозі та мовчати. Може тоді вийшло б знайти підходящу мить та таки вишмигнути за двері поки він спав чи може в туалеті засидівся. Тоді б у неї був шанс вижити. Але якогось якийсь чортяка смикнув її сказати:

-Пововтузився 5 хвилин і кінчив… І це все що ти можеш? Скоростріл єбаний…

Він озвіріло накинувся на неї і почав лупцювати ногами по животу

-       Скоростріл бляха!?!?!!?! От я тобі зараз покажу хто тут скоростріл!!!

Вона заплакала, з рота пішла кров, їй стало важко дихати, вона хапала ротом повітря, аж поки захлинулася й померла. Остання що їй запам’яталося – він сцяв їй на обличча.

Кінець

Скінчивши читати, Павло вилупив очиська прямісінько на пацана що сидів навпроти.

-       Скажу так, оповідання далеко не шедевр, тут і дурню зрозуміло що хорошого письменника з тебе не вийде. Зате можу привітати з тим що ти злив компромат на самого себе прямісінько мені на пошту

Артем не може підібрати слів. Він взагалі не розуміє де він, що це за місце, чому він тут. Що це за волохатий вилупок сидить навпроти?

Раніше Артем би мабуть обісцявся та накивав п’ятами, та вже років три як скінчилась війна, тоді ці тварюки повилазили з усіх щилин, а тепер Упирі, водяники та інші почвари спокійно розгулюють вулицями міста, - кожен наступний огидніший за попереднього – вважають себе головними, усюди повивішували портрети свого Темного Імператора, й салютують при кожній нагоді.

Його схопили прямо на вулиці, натягли на голову мішок, заламали руки й запхали до машини. Цього він боявся найбільше. Не раз бачив як перехожих так само хапали та відвозили кудись у невідомому напрямку.

І що ж тепер? Вони удвох сидять у якійсь маленькій кімнаті. З усіх боків одна суцільна пітьма. З недавніх пір вона на кожному кроці. Там, за дверима усе наскрізь просякнуте нею, але тут вона відчувається особливо гостро. Лише ноутбук сслабко освічує волохатого. Той сидить на стільці геть голий. Усе тіло щильно вкрите сірого кольору шерстю. Ані натяку на геніталії, з-за спини визирає продовгуватий, ніби щурячий хвіст. Вуха загострені як у кота.

-Ви про що? І що це за оповідання? Я вперше чую! Нічого я нікуди не пересилав!

Волохатий з подивом зводить брови й шкірить зуби у зловісній посмішці

-Кажеш не розумієш про що я? – він розвернув монітор ноутбука, хлопець примружився від світла що вдарило по очах – а це тоді що?? – спитав він та вказав своїм довжилезним кігтем на адресу відправника – Твій же імейл? Га?

- Ну… мій –здивовано відповів Артем коли очі нарешті звикли до хай не дуже яскравого але  все одно з незвички сліпучого світла.

Волохатий вів далі.

-       Отже так, ти вислав це з дозволу сказати типу оповідання, мені на пошту, ніби то для участі у конкурсі.

Він підвівся й обійшовши стіл. Тепер стояв поруч з Артемом, і клацав щось у ноутбуці. Він відкрив якусь із вкладок, на екрані повільно прогрузився якийсь чорно-білий сайт

У його шапці виднівся напис чудернацьким рваним шрифтом

Бабай

Ви думали він вигадка?

А трохи нижче об’ява на всю сторінку

Конкурс перехрестя темряви

Бабай іде до вас

Живіть відьомську уяву, гартуйте криваве натхнення, чаруйте і ризикуйте! Оголошується лицарське змагання на алеї темного фентезі.

Переможці отримують грошові призи, шану та любов фантастичних і проклятих.

І нехай на Перехрестях темряви зустрінуться магія і жах!

СЛАВА ТЕМНОМУ ІМПЕРАТОРУ!

Артем дивився на монітор і все що не розумів що ж таке відбувається.

-По перше твоє відповідання геть не відповідає вимогам конкурсу. Починається більш менш непогано, але під кінець ти взяв і по дурному все злив, наче дописував нашвидкоруч.

Та врешті решт усе не має значення, давай, скажи що ти нічого не розумієш, ніяких оповідань не писав, і знати не знаєш чого тебе взагалі сюди притягли.

Артем трохи помовчав, аж поки набрався зухвалості, ковтнув слину, й таки видав

-      А ви я бачу думки читаєте

Співрозмовник розміявся

 -Та якби ж то

- Тобто ви притягли мене сюди просто так? І хто ви взагалі такий?

Обличча у волохатого стало таке наче він образився.

-      Я блін бабай, ще й адмін цього довбаного сайту –Він витримав невелику паузу – І ні, ти тут не просто так, дурбецало.

Артем злякано глянув на Бабая

-      То ви мене сюди притягли щоб з’їсти

У відповідь Павло розсміявся, а тоді якось ображено подивився Артемові в очі своїм до сто біса моторошним поглядом. Хлопчина по колу ганяв одну й ту саму думку: Лишень би смерть була швидкою та безболісною.

-      Та диви не обісцися, бо прибирати за вами людиськами та ще морока. Ти подивись на себе, нашо мені оце таке треба.

Артем знову ковтнув слину. Не надто вірилось, що слова цього страховиська не брехня

-      Як це? Ви ж бабаї начеб-то дітей їсте?

Павло прикрив рота своєю лапищею, і як умів зобразив приступ нудоти

-      Фу, діти! Хто при здоровому глузді їстиме таку гидоту? Ох вже мені ці люди з їхними вигадками та стереотипами.

Йому засвербіло і він почесав під вухом рукою зі спеціально підстриженими для роботи за комп’ютером кігтями

-      Короче, ти заразився мороком. А це шо ти мені прислав- розповідь про твої походеньки поки ти тисув у забутті

У Артема відвисла щелипа.

-      Як? Та не може бути. Я не міг.. Де???

-      Иа звідки я знаю? Може з якимись наркоманами тусувався, чи потримався в метро за поручні в час пік і вимазався в чиїхось шмарклях? Короче тобі видніше де ти там шляєсся!

Артемові подумалося шо це у бабая такий гумор.

-      Та шось я не пам’ятаю щоб відправляв якісь там оповідання, та й ніякі конкурси мені не цікаві.

-      То й що? Нема чого переходити за неперевіреними посиланнями.

-      А коли це я таке робив?

-      Ну.. розповідь мені прийшла учора ввечері, тож десь тоді й перейшов.

-      Ну я ж не міг написати й забути про це. Правда ж?

-      Слухай, ти не доганяєш як це працює! Натискаєш ти на посилання. Відкривається сайт, на фоні починає грати пісня, і поки вона звучить ти входиш в транс, і висираєш все те що наробив поки був під впливом мороку. А як закінчуєш то вирубаєш пісню й забуваєш все що робив поки вона грала.

-      А хіба таке буває?

Павло голосно заржав

-Якби ти знав яка гівняна та пісня, то тільки б зрадів шо не пам’ятаєшь отого всього

- Невже написана мертвою мовою?

- Так так, саме російською.

-ФУ..

Артем тяжко зітхнув

-      Ну то що тепер? Будете розслідувати? Мені зняти штани? Член вам показати чи як?

Бабай знову зареготав і аж виматюкався

-      Та нахуй ти мені здався?)) Розслідувати там шось, на пісюна дивитись))

-      Так а шо ти мене тут тримаєш???

-      Пан Імператор наказав таких оце як ти зловити й повідстрелювати , і за тобою дуже скоро прийдуть. Ніхто не буде розбиратися, все і так зрозуміло, та й треба ж план виконувати по відлову.. та й по відстрілу.

Він замовк, усміхаючись, ніби насолоджуючись виразом на обличчі хлопця, що подумки уже почав зворотній відлік до того як куля проб’є його підвішане на мотузці тіло, й те стріче кров’ю яку потім роздадуть нужденним сім’ям упирів.

-      Слухай. Мене Павлом звати.

-      Не можу сказати що мені приємно познайомитись, враховуючи обставини

Сказав Артем розуміючи що жити як не крути лишилось недовго, й ховаючи залишки свого самовладання за зухвалою посмішкою. Та як він не старався у його очах все одно читався німий крик про поміч.

-      Та ти мене дослухай, дурбецало.

Павло знову зариготав а потім додав

-      Жити хочеш чи як?

У питанні не було нічого дивного. Артем сподівався його почути і зараз зітхнув з полегшенням. Він зробить все що йому скажуть. Продасть рідну матір, переріже горлянку немовляті –що завгодно

-      А хто ж не хоче? –голос в нього повеселішав – скажіть що треба! Я все зроблю!

Павло повернувся на своє старе місце навпроти хлопця й облакотився на спинку свого стільця.

-      Схвалюю таке старання прислужитися Панові Імператору, та у мене скоріше особисте прохання))

-      Звісно звісно, все що завгодно

-      Ще б пак – усміхнувся Павло – Короче від сьогодні я квартируюся в тебе, мій любий друже.

Хлопцеві подумалося що це якесь тупе прохання як для такого страхопудала. Ніяких жертв, жодного ризику. Хіба бути з’їдиним цією почварою, але на відміну від розстрілу це точно буде не сьогодні. Мабуть…

-Але у мене замало місця для двох.

- Нічого, мене влаштовує. Я живу під ліжком