Угода

Розділ 1

Камінці "жабкою" стрибали по озеру, викликаючи бриж. Погода була просто чудова, яскраво світило сонечко, легенький вітерець ласкаво пестив літні листочки дерев, пташки наспівували приємну мелодію. Едвард знав, що це сон, адже в реальному житті він давно не був таким спокійним, дні давно не були такими приємними. Знав, але не думав за це. Пускав "жабки" озером, дивився на сонце, слухав пташок.

- Так ти справляєшся з проблемами? Жбурляєш каміння в воду?

- Ще вичитки моралі від своєї підсвідомості мені зараз не вистачало. Йди звідси, настраждатись я і вдень встигну, а зараз не заважай спати.

- Підсвідомість? Хммм... Якби я був нею, то, мабуть, підбадьорював би тебе, або давав поради, які ти знав би і без неї, але не міг второпати сам, бо обираєш ховатися від реальності у своєму вигаданому світі і закриватись від проблем, тим самим занурюючись в них глибше.

- І що ти тоді робиш?

- Пропоную угоду.

- Угоду? Як диявол?

Едвард втомлено розсміявся, кидаючи черговий камінь у воду. Чоловік, тим часом, присів навколішки та дивився прямо.

- Типу так.

- Ні, дякую. Мені досить пекла на землі, хоч після смерті хочеться відпочити.

- Ти переоцінюєш свої проблеми. Є люди, яким набагато важче, але вони борються за своє життя. А щодо тебе, ти міг би впоратись з цим сам, але ти слабкий.

- Що ти там казав за підбадьорювання?

- Ти це називаєш підбадьорюванням? Чоловіче, в тебе дійсно проблеми зі сприйняттям світу. Так, я тут не для того. Мені не потрібна твоя душа, якщо ти переймаєшся тою маячнею, яку ви там навигадували. Мені тільки потрібно, щоб ти тимчасово впустив мене у своє тіло.

- Звучить відстійно.

- Я виконаю три твої бажання.

- Тепер ти нагадуєш Джина.

- Не перебивай. Отже, ти впускаєш мене в своє тіло, я виконую три твої бажання, потім зникаю з твого життя назавжди.

- Скільки ще пунктів є у цій угоді, які ти мені не говориш?

- Інше тебе не стосується. Ти продовжиш жити своїм життям, яке я налагоджу і будеш намагатися знову його не зіпсувати. А я піду своїм шляхом.

Едвард кілька секунд промовчав, а тоді продовжив:

- Ні.

- Ти втратиш її назавжди.

- Ти типу все про мене знаєш, чи намагаєшся відгадати?

- Я типу кажу, що Соня вважає тебе відморозком, зрадником, безвідповідальним нікчемою і сам ти не зміниш її думку за себе. А я зміню.

- Вона не єдина дівчина на світі.

- Але краще за неї в тебе не буде. І такої як вона не буде. Навіть гірше навряд чи, з твоїм характером і вдачею. Отже, це перше, що я тобі пропоную. Друге. Як збираєшся гасити кредити?

- Зароблю і погашу. - Голос Едварда ставав все нервовішим.

- Заробиш? Без роботи? От, до речі, третє, можу повернути стару роботу, або допомогти з новою.

- Я дипломований бухгалтер.

- Яких зараз більше ніж прибиральників.

- В мене багато досвіду і навичок.

- І ще більше поганих рецензій, звільнень.

- Не перебивай. Я сам впораюсь.

- Як скажеш.

Демон замовк, але продовжував сидіти поруч. Едвард гіпнотизував лінію горизонту з напруженим обличчям.

- Як ти це зробиш?

- Силою переконання. Просто говоритиму, а вони зроблять все, що я скажу.

- Без жертв?

- Звичайно, словами я ще нікого не вбивав.

- А потім?

- Вже казав. Тебе це не стосується.

- Я маю знати, на що погоджуюсь.

- Ти погоджуєшся на покращення свого життя.

- А наслідки?

- А наслідки тебе не стосуються.

- Чому я взагалі повинен тобі вірити? Це може бути просто сном.

- Тоді, тобі тим паче нема чому хвилюватися. Погодишся, прокинешся і забудеш цей сон.

- Не погоджуся, поки не скажеш, що ти збираєшся робити на землі.

- Слухай, в мене там свої справи, я ж не питаю тебе які були наслідки в твоїй інтрижці з колегою.

- Ти і так все знаєш.

- Але ж і не чіпляюсь до тебе, мені начхати, це твої справи.

Ще кілька хвилин тиші.

- Я згоден. Що потрібно робити?

- Вже зробив. Тепер прокидайся.

Розділ 2

Ранковий промінь нахабно врізався у вікно, прицілившись прямо в очі. Едвард заховав обличчя в подушку і втомлено застогнав. Неквапливо, наче не бажаючи зʼявлятись, в памʼяті зринали спогади зі сну. Чоловік хотів розсміятись і закричати одночасно. Навіть сам не розумів, хотів би він, щоб це було правдою, чи ні. Раптом він відчув чиюсь присутність. Випрямився, поглянув на відчинені двері шафи, з якої вивалювався брудний одяг, перевів погляд на "робочий стіл", який слугував тільки для вечері. Нікого.

"Не там шукаєш, я прямо тут"

Едвард різко заозирався по кутам кімнати.

"В голові, дурень. Ти впустив мене в своє тіло, отже ми тепер сусіди. Тимчасово, звичайно."

Він спробував прислухатися до відчуттів. Серце шалено калатало, так, що він міг би порахувати кількість ударів, якби знав, яка має бути норма. В грудях відчувалася якась тривожність, страх. Присутність демона в своїй голові? Це відчуття взагалі якось можна описати?

"У нас немає часу на те, щоб ти розмірковував на скільки далеко поїхав твій дах. Банк вже відчинений, починаємо з нього."

А тоді він нарешті відчув. Відчув, як проти волі встає з ліжка, підходить до шафи. Відчув, як його руки роблять свою справу без його відома. Він намагався висмикнути її, взяти під контроль, але та не піддавалась.

"Давай обійдемось без заперечень. Я знаю як ти довго збираєшся, стоїш, як вкопаний перед купою брудних сорочок. Я не хочу сидіти тут і спостерігати за твоїми жалюгідними спробами нормально одягнутись. Тому сиди і не заважай."

Як би дивно він себе не відчував, але зрозумів, що боротись немає сенсу. Тому просто віддав управління своїм тілом демону. Зніяковіло відвів погляд, коли його власні руки, але під чужим контролем одягали його. І просто спостерігав, як його тіло збирає документи та йде до банку.

- Доброго дня, я хотів би закрити кредит.

- Ваші документи, будь ласка.

Едвард, чи то демон, загалом – руки Едварда передали папку у віконце. Жінка ввела в компʼютер дані, та невдоволено підняла одну брову.

- Я перепрошую. – майже лагідним голосом озвався демон.

Жінка перевела на нього беземоційний погляд, але як тільки їх очі зустрілися, то її обличчя відразу помʼякшало, кутики губ піднялися.

- Я тільки хотів сказати, що ви все перевірили, взяли гроші та закрили кредит.

- Так, Едварде, все добре. – Вона знову повернулася до екрану, натиснула кілька клавіш, роздрукувала нові папери і підписала їх, а тоді передала папку назад. – Бажаю успіху!

Розділ 3

- Дідько, це було круто!

"Атож. До речі, я чудово чую тебе в твоїх думках. Не говори вголос, на тебе вже люди косо дивляться."

Едвард оглянувся та побачив кілька зацікавлених поглядів.

"То що далі?"

"Далі ти поспиш, а я піду по своїм справам"

"Чекай, тобто як посплю? Як підеш?"

Перш ніж Едвард встиг ще щось заперечити, він відчув, як окрім контролю над тілом, втрачає ще й контроль над розумом.

Знову озеро, сонце, пташки.

"Відправив мене сюди? Ну дякую. А моє тіло там ходить містом і робить біс знає що."

Підняв камінь та жбурнув у воду.

"Вона просто взяла і закрила кредит. Без грошей. Тепер я міг би і сам налагодити своє життя, все ж, без боргів куди легше. От візьмусь і напишу гарне резюме, відправлю у різні фірми. Тільки от що з цим бісом робити? Я просто погодився і впустив його. Можливо, я зможу так само його вигнати? Треба буде спробувати вдома, я ж зараз на вулиці, ще відключусь десь посеред дороги."

Розділ 4

Він прокинувся у власному ліжку, з гарним настроєм та хорошим самопочуттям. Кімната незвично пахла чимось квітковим, шафа зачинена, стіл прибраний. Підняв руку та зрозумів, що рухає нею сам. Відчинив шафу, в якій був бездоганний порядок та випрані речі.

"Ти тут?"

"Аякже. Вирішив, що ти захочеш трохи розімʼятися сам. Все ж таки, тиждень спав."

"Скільки!?"

"Справи були в іншому місті, поки купив квитки, поїхав, попрацював, повернувся. Прибрав твоє сміттєзвалище. Придбав тобі кілька нових сорочок."

"Який милий демон!"

"Нам сьогодні твою дівчину повертати, тому маєш виглядати як людина."

Ще кілька хвилин суперечок перервалися тим, що його рука взяла одну сорочку. Едвард висмикнув руку і вдарився ліктем об стіну. Схоже, він контролював її сам. Мовчки одягнувся та вийшов з дому.

Едвард сам ішов на вказану демоном адресу. Схоже, що той назначив Соні зустріч, ще коли він спав. Дівчина сиділа за крайнім столиком на терасі кавʼярні. Пальці лівої руки ритмічно стукали по столу, а в правій був телефон. Едвард відразу звернув увагу на її коротку спідницю, але коли він підійшов ближче, то його підборіддя різко піднялося, змушуючи дивитись їй прямо в очі. В голові пролітали стандартні фрази привітань та вибачень, але перш ніж він встиг щось сказати, з вуст вже вилетіло чуже "Привіт". Соня підняла на нього осудливий погляд і, ніби не помітивши нічого цікавого, мовчки опустила його назад на екран.

- Чудово виглядаєш сьогодні. Ця зачіска тобі дуже пасує.

- Що ти хотів?

- Перш за все, хотів сказати, що був неправий.

- Стосовно чого?

- Стосовно свого ставлення до тебе. Ти важлива для мене, але я не цінував твою довіру. І я готовий виправитись.

"Може ми це пропустимо? Зроби так, як з тою банкіркою і покінчимо з цим".

"Замовкни. Не можеш сказати це сам, то хоч слухай і не заважай. Я роблю тобі послугу, вчу тебе. Бо я піду, а ти знову все зіпсуєш і мої зусилля будуть марними."

- Ти вже замовила своє улюблене лате з кокосовим сиропом?

- Невже ти хоч щось памʼятаєш?

- Те, що я не говорив цього раніше, не означає, що я не знав. Але в подальшому я буду уважнішим, адже навіть ця маленька посмішка, яку ти не встигла стримати, принесла мені задоволення. І я зроблю все, щоб бачити її частіше.

Дівчина затримала здивований погляд на кілька секунд та знову випадково підняла кутики губ. Але за мить опанувала себе та надала обличчю серйозності.

- Як справи на роботі?

- Добре, написала чотири статті, поки ти мене уникав. А в тебе? Ах, точно, тебе ж звільнили.

- Насправді, все вже налагоджується. Начальник був неправий і завтра я доведу йому це.

Демон вправно вів розмову, і навіть без своїх чарів зміг привернути її увагу. Соня починала розслаблятись і більше посміхалася.

"Знаєш, ти поспи, далі я сам."

Картинка перед очима згасла раніше, ніж Едвард встиг вставити і слово. Цього разу демон не надто переймався його сном, тому коли він відкрив очі наступного разу, йому здавалося, що він просто кліпнув. Але перед собою побачив не Соню в кавʼярні, а стелю своєї квартири. Хлопець хотів піднятись, але відчув жіночу щоку на своїх грудях.

"Якого дідька ти зробив?"

"Ну, власне, це зробив ти. Принаймні, вона так думає."

"Я ж навіть не памʼятаю нічого. Ми так не домовлялися."

"Конкретно ми ні про що не домовлялися. Але вона була в захваті, повір."

- Щось сталося? Виглядаєш злим.

- Ні, люба, просто жалію, що не зможу провести цей день з тобою. Мушу бігти на роботу.

- Кидаєш мене отак?

- Нізащо. Спочатку зварю тобі смачної кави та підвезу додому. А ввечері зателефоную.

"То ми повертаємось на стару роботу, чи шукаємо нову?"

"Давай на стару, звик вже."

"Розумієш, що тобі потрібно буде повертати репутацію?"

"Ти ж з цим допоможеш?"

"Цього в угоді не було."

"Спати з моєю дівчиною теж не було в угоді."

"Це було твоє тіло, тому нічого тут не сталося. Невже заревнував? Скільки разів ти сам їй зраджував?"

"Це тебе не стосується. Так ти казав?"

"Швидко вчишся. Тоді прямуємо в "Лайт Інтеренешнл"?".

"Дідько з ним, так."

До офісу дійшли швидко, узгоджуючи в голові план дій. Все пройшло швидко і легко, демон просто виклав керівнику все, що той має зробити і керівник, не вагаючись, підписав всі документи та навіть вибачився перед Едвардом.

Розділ 5

Угода дійшла кінця, всі три обіцянки виконані. Ввечері Едвард пішов спати, а коли прокинувся, демона вже не було. Після його зникнення він майже нічого не відчув, так само як і з появою. На годиннику вже була сьома ранку і він почав збиратись на роботу. Перед виходом отримав повідомлення від Соні і простояв біля дверей зо дві хвилини з дурнуватою, підлітковою посмішкою на обличчі. Всього за вісім днів, або за три, якщо не зважати на той час, який провів у відключці, він отримав все, чого так давно хотів. Тепер він вільний від кредитів, у нього є робота і дівчина. Тоді чому так тривожно?

Робочий день був напрочуд легким, лише кілька колег перешіптувалися та ділилися здивованими поглядами. Після роботи повечеряли із Сонею у ресторані та провели чудовий вечір.

Вже вдома, Едвард увімкнув новини, погортав нецікаві йому статті про дивовижні факти, про погіршення погоди, але раптом його погляд зупинився на статті одного журналіста Віктора Дороша, котрий попереджав про те, що скоро в нашому світі зʼявляться інші істоти, зовсім схожі на людей. Також Дорош заявив, що вони не повинні нас лякати, а навпаки, люди повинні чекати на їх появу. Скептично піднявши одну брову, Едвард пропустив статтю. Ще кілька хвилин читав про політичні новини, а тоді пішов спати.

Наступні кілька тижнів все йшло чудово, він ходив на роботу, часто зустрічався з дівчиною, але новин про неземних істот ставало все більше. Найбільше він здивувався, коли побачив на Ютубі звернення від мера сусіднього міста із закликом приєднатися до нової організації, яка готується до їх появи. Кілька хвилин пошуків вивели його на сайт з назвою "Час змін", де на обкладинці було фото чоловіка з його сну. А ще кілька переходів по посиланням дали результати, де побачив себе, як він розмовляє з тим самим мером. Едвард намагався згадати, чи бачив його хоч колись у своєму житті, але на фото була дата минулого місяця.

Розділ 6

Давно йому не снилося озеро. Але саме зараз він знову сидить на траві, крутячи в руці камінь.

- Він виконав твої бажання. Краще стало?

Едвард повернувся і побачив перед собою чоловіка в білій сорочці та світлим волоссям.

- А ти хто?

- Це зараз неважливо, важливіше те, що...

- Один товкмичив, що це мене не стосується, інший говорить, що це неважливо. А тепер по всьому світу ідіоти чекають на появу інопланетян.

- І чия це провина?

Запитання поставило його в глухий кут і він замовк.

- Невже ти думав, що він просто влаштується на роботу, заведе друзів, займеться волонтерством? Скажи правду, ти хоч раз думав за наслідки?

- Я питав, але він...

- Так, сказав, що це тебе не стосується, тож ти просто закрив на це очі.

- А ти хто?

- Той, хто не хоче вторгатись у ваш світ. Але якщо Рендал зробить те, що хотів, мені доведеться.

- Чого я маю тобі вірити?

- А чого повірив йому? Бо він обіцяв виконати твої безглузді бажання? Я тобі теж можу дещо пообіцяти: врятувати ваш клятий світ, поки всі люди не стали на коліна перед нами.

- А тобі що з цього?

- Я вже казав. Я цього не хочу. Мені чудово живеться в своєму світі.

- То що я маю робити? Впустити тебе в своє тіло?

- Я не збираюсь вирішувати твої проблеми за тебе. Ти просто маєш його вбити.

Едвард дивився в блакитні очі незнайомцю кілька секунд, після чого нервово розсміявся.

- Жартуєш, так?

- Тобі твій світ рятувати, не мій. Поки що він немає у вашому світі достатньо сил, вони зʼявляться тільки тоді, коли ми всі будемо тут. До того у нього тіло звичайної людини, вбити його так само легко, як і будь кого з вас. Головне не дивитися йому в очі і не слухати його, бо інакше - зробиш все, що він скаже. Часу в тебе небагато, тому постарайся, для початку, знайти його. Як захочеш мене побачити - подумай перед сном про мене і це місце.

Розділ 7

Едвард прокинувся в холодному поті та важко дихав, ніби перед цим затримав дихання на декілька хвилин. Після слів світловолосої істоти, ким би він не був, Едвард навіть не встиг усвідомити як заплющив очі та прокинувся вже у власній кімнаті. Без єдиної думки в голові, тремтячими руками він почав одягатися, і, ніби нічого не сталося, пішов на роботу.

Хоч працювати не надто вдавалося, але слова Рендала досі впливали на керівника, тому той до нього не чіплявся. Весь робочий час, він думав де знайти того демона, і чи збирається він це взагалі робити. Відкривши в компʼютері вкладку браузера він знову наткнувся на чергову статтю із закликом очікувати наших нових братів та сестер. Тоді, згадав про "Час змін" та зайшов на сайт. На ньому було безліч публікацій від впливових людей, які вже потрапили під чари Рендала, звернення від самого Рендала, а також велика кількість хейту від тих, хто ще не зустрічався з ним особисто. Едвард відмітив, що таких, на щастя, ще багато. Погортав сторінку знову на самий верх та знайшов вкладку з адресою організації.

Додому він повернувся із подавленим настроєм та категоричним запереченням. І справді, чому він повинен вірити тому іншому? Він може виявитися ще більшим шкідником, ніж Рендал, якщо це взагалі можливо. Якщо він піде за тою адресою, то потрапить прямо в пащу до звіра. Ще кілька хвилин сперечань у своїй голові перервалися дзвінком від Соні. Вона запропонувала зустрітися. Хоч настрій був зовсім не підходящим, але він швидше знову залізе в борги і залишиться без роботи і дівчини, ніж піде в "Час змін".

Соня вже чекала на нього біля їх улюбленої кавʼярні. Едварду здавалося дивним і неприємним, що улюбленою вона стала після того, як вони там помирилися. Тим паче, що розмовляв з нею не він, а демон в його голові, а більшу частину вечора і ночі він зовсім не памʼятав. Зате Соня стверджувала, що того вечора він повністю змінив її думку про себе, а ніч була найкращою в її житті.

Розмова з дівчиною трохи заспокоїла його і він зміг відволіктися від теми неземних істот. Поки Соня не почала розповідати, що через кілька днів у їхньому місці теж відкриється ця організація. Едвард дивився на дівчину, як на ненормальну, на що вона ображено відповіла:

- Ти просто ще не був там. Я якраз була в сусідньому місті на інтервʼю з мером. Спочатку я теж не вірила, досить скептично ставила йому запитання, але він запросив мене відвідати "Час змін" і самій переконатися в цьому.

- І ти просто пішла?

- Я журналіст. Знайди мені журналіста, який добровільно відмовиться від особистої зустрічі з сенсацією.

- І що там?

- Розповідати інформацію із організації людині, яка в ній ще не була - заборонено. Тому ти маєш сам туди піти.

Едвард дивився на її зіниці, які збільшувались та зменшувались, а обличчя залишалося незворушним. Єдиною дмукою в його голові на той момент була: "Я маю туди піти. Я хочу туди піти." Хлопець різко відсахнувся.

- Ти гіпнотизуєш мене?

- Що?

- Не прикидайся дурною. Вас в тій організації змушують це робити?

- Я просто розповіла тобі, вони ж скоро прийдуть. Тому всім варто долучитися якомога швидше, щоб бути готовими.

- Але ти не просто кличеш мене. Ти використовуєш їхні трюки! На мені! Як ти можеш робити це зі мною?

- Знаєш, я справді думала, що ти змінився. А ти такий самий козел, як і був.

Соня зібрала речі і швидким кроком покинула кавʼярню. А Едвард, тим часом, сидів, не наважуючись поворухнутися. Невже вона справді зробила це навмисне? Їм настільки промили мізки, що вона свідомо гіпнотизує свого хлопця? Чи вона про це навіть не знає?

Розділ 8

Едвард стояв перед дверима організації, на якій була велика яскрава вивіска "Час змін". Дорогою до іншого міста прямо від кавʼярні він весь час боровся сам з собою в пошуку причини, по якій він справді наважився на це. Справа в справедливості та совісті? Йде виправляти свої помилки? Чи це все ж таки справа гіпнозу? Тим не менш, шляху назад вже немає.

Всередині він відразу відчув лють та страх перед майбутнім, коли побачив перед собою більше сотні людей, які спілкувалися з членами організації. На вигляд, атмосфера була приємною та дружньою, наче всі тут були друзями та родичами. Вони спілкувалися, сміялися, пили чай, або каву. Десь були тільки пари, де один сектант розповідає йому про важливість організації, а десь - групки людей, які уважно слухали розповіді одного "Проповідника". Едварду доводилося час від часу сильно заплющувати та терти очі, коли в голову лізли думки про те, що це все правильно. Він спробував знайти очима Рендала, але шум і головокружіння збивали з пантелику. Тоді він підійшов до стійки реєстрації і спробував запитати там. Жінка ввічливо посміхалася та пронизливо дивилася прямо йому в очі. Едвард намагався дивитися трохи вище над її головою, від чого могло здаватися, що він косоокий. Жінка відповіла, що Рендала немає на місці і вона не знає, коли саме він повернеться, але запропонувала внести його імʼя та контактні дані до списку. Він відмовився, але попросив передати Рендалу, що його шукав Едвард, і відразу ж передумав. Але відступати було нікуди, він вже назвав жінці своє імʼя і був впевнений, що вона виконає його прохання. Тому, йому нічого не залишалося, як тікати звідти.

Вдома він кинув ключі на стіл та втомлено сів на ліжко, заховавши обличчя в руках.

- Шукав мене?

Едвард різко випрямився та закляк на місці. Рендал сидів на кріслі просто перед ним.

- Неочікувано було побачити тебе там. Хоча, ні, це було досить очікувано. Як тобі мої успіхи?

Едвард продовжував спопеляти його поглядом, не вимовляючи ні слова. Він хотів надати виразу обличчя впевненості та незадоволення, але був майже впевнений, що виглядає, як зацькований звір.

- Дай вгадаю. До тебе приходив мій брат?

Рендал дзвінко розсміявся, а тоді продовжив:

- Орен завжди був жалюгідним боягузом. До речі, мабуть він не попередив тебе, що якщо ти це зробиш, то станеш таким як я. І тобі це не сподобається, повір. Хоча, хто зна. Можливо і сподобається.

- Чого я маю тобі вірити? Знову.

- Я хоч колись тобі брехав?

- Ти сказав, що в мене не буде наслідків.

- В тебе їх і немає. У твого світу трохи, але, як я і казав, тебе це не стосується і ти міг би далі жити, не зважаючи на це. А, і, до речі, я тобі не повинен більше нічого пояснювати. Мені більше не потрібне твоє тіло, свої обіцянки я виконав, тепер сам вирішуй, що тобі робити. Я навіть не мав попереджати тебе про наслідки твоєї безглуздої ідеї, але вирішив зробити для тебе виключення, на знак подяки.

- Я тобі не вірю!

- Як хочеш, зрештою, ти все одно не впораєшся зі мною, тому...

А тоді він просто розчинився у повітрі.

Розділ 9

Він вже люто ненавидів це озеро. Але, якимсь чином, це стало місцем зустрічі з його новими "друзями". Він не памʼятав, як саме зʼявився Орен, тільки отямився, коли той кинув камінь у воду.

- Рендал сказав, що я стану таким, як він, коли це закінчиться. Це правда?

- Не думав, що він тебе попередить.

- Що це означає?

Орен повагався якусь мить, ніби розмірковуючи, говорити правду, чи збрехати.

- В тобі зʼявиться більше наших якостей. Сила переконання, можливість проникати в чужі сни. А ще, ти зможеш перейти до нашого світу.

- І для чого це мені потрібно?

- Якщо не хочеш померти в усіх світах.

Запитання Едварда, яке він так і не наважився поставити, повисло в повітрі, тому Орен відповів на нього сам.

- Окрім сил, в тобі зʼявляться інші цілі і мотиви. Можливо, ти станеш таким, як я. Я завжди намагаюся триматися в стороні, тому є шанс, що ти сам захочеш піти зі мною. Або, ти станеш таким, як Рендал і захочеш закінчити його справу. Тоді мені доведеться вбити тебе.

- Ти ж не хотів втручатися.

- Не хотів, але перспектива того, що мені доведеться виконувати його план ще й під твоїм керуванням, мені ще більше не подобається, ніж те, що я працював би з ним.

- Що взагалі станеться? Що вам в нашому світі потрібно?

- Ти сам дізнаєшся, коли вбʼєш його. Відчуєш.

- Я не збираюся цього робити. Якщо ти можеш зробити це сам - іди і роби сам.

- Для цього, ти маєш впустити мене в своє тіло.

Едвард знову завагався якусь мить, розмірковуючи над цією пропозицією. Чи достатньо він все ж таки йому вірить? Кому взагалі досі можна довіряти? І в його світі, і в чужому. Навіть його дівчина стала одною з них.

- Забув попередити. Якщо ти мене впустиш, то все одно станеш таким як ми. Просто я зроблю все замість тебе, але це ж твоє тіло, твоя рука це зробить.

- Та якого дідька взагалі я? Чому не хтось інший?

- Ти не перший, до кого він звертався, але ти перший, хто його впустив. Ми не маємо доступу до інших. Рендал один з найсильніших в нашому світі, він відкрив ворота до вашого через твоє тіло. І ворота залишилися відчиненими.

- То тепер будь хто може влізти мені в голову?

- Може, але вони не завдадуть тобі шкоди, поки ти не погодишся їх впустити.

Едвард сів навколішки та окунув руки у воду, щоб змочити обличчя. Вони мовчки сиділи поруч і тишу порушували тільки важкі вдихи Едварда. Якби хтось побачив їх зараз, то подумав би, що його заспокоює давній друг.

- Чим довше будеш думати, тим менше часу залишиться. В тебе немає вибору.

- Я можу відмовитись і тихо чекати наслідки.

- Можеш, але ти досі їх не знаєш.

- То разкажи.

- Дізнаєшся сам. Я не буду тебе переконувати, бо знаю, що ти в будь якому випадку погодишся. Твій світ змінюється і все ставатиме дедалі гірше. Ти знаєш, як мене покликати.

Розділ 10

До того часу, як всі його колеги почали говорити тільки про те, як будуть раді бачити нових мешканців нашого світу та домовлятися про нові зустрічі в організації, яку відкрили вже і в їхньому місті, минуло кілька днів. 

І знову Едвард стоїть перед дверима секти. Він згадав, як розмовляв по телефону посеред вулиці з колекторами, які нагадували йому за прострочений кредит. Тоді до нього підійшла мила юна дівчина, вручила йому гарно оформлену листівку із закликом приєднатися до них. Ніби знаючи, про що саме він зараз розмовляв по телефону, дівчина із захватом розповідала, як у їх дружній компанії всі морально допомагають один одному, і це завжди позитивно впливає на успіх і на життя в цілому. А ще більше впливають пожертви. Так би мовити, плата за успішне життя, яка обовʼязково окупиться. Від роздратування, Едвард ледь не жбурнув листівку дівчині в обличчя, але вчасно втримався і просто покрокував в іншу сторону.

Зараз, перед дверима до "Часу змін", він подумав про те, як сильно відрізняється ця організація від інших сект. Дивне питання, мабуть тим, що їх засновники - не істоти з іншого світу. Але дивні питання - це саме те, що огортає всі думки, перед тим, як зустрітися зі страхом. Тому хлопець різко похитав головою та відчинив двері.

Рендала знову не було, тому він підійшов до стійки реєстрації, щоб внести свої дані. Едвард до останнього не хотів цього робити, але жінка, ні на секунду не прибираючи посмішки з обличчя, розповідала йому правила організації, в якій йдеться, що без згоди на участь, він не отримає жодної інформації. Він затримав ручку над папірцем на кілька секунд, роздумовуючи, чи не вплине підпис на його думки? Намагався згадати про все, що розповідав Орен, хоч він був і небагатослівним, і впевнив себе, що таке вони зробити не можуть. Тому, важко зітхнувши, Едвард залишив свій підпис. Після цього, він вирішив послухати, про що тут говорять, тому підійшов до найближчої групи.

Жінки та чоловіки різних вікових категорій, навіть декілька підлітків, сиділи, розкинувшись на диванчику, або на мʼякому килимі. "Проповідник" розповідав про те, як вплинуть істоти з іншого виміру на світ. За його словами, на них чекає просвітлення, різкий ривок у сфері технологій, покращення медицини, навчання, інфраструктури, рівня життя і все інше, що тільки можна уявити. Він ніяк не підтверджував свої слова. "Вже хоч презентацію якусь могли зробити" - подумав Едвард. Але очі прихожан горіли від щастя та надії, вони вірили кожному його слову, і, як зрозумів Едвард, готові були нести цю "правду" далі. І ті, кому вони передадуть свої знання, їм теж повірять на слово.

Едвард вже встиг кілька разів закатати очі, вилаятися в думках, ледь не потрапивши під натиск. Але він досі не дивився нікому в очі, досі концентрувався на своїй справі. Раптом у дверях зʼявився знайома людина. Або не зовсім. Рендал оглянувся з легкою задоволеною посмішкою на обличчі, а тоді зачепився поглядом за Едварда. Хлопець піднявся та попрямував в його сторону, поки той намагався заглянути в його очі.

- Досі вдається уникати поглядів? Ти знаєш, що це не єдиний шанс тобою маніпулювати?

- Ти більше не можеш мене контролювати.

- Орен провів тобі інструктаж?

Едвард знову обійшов кімнату поглядом, але зрозумів, що ніхто не дивиться в їхню сторону. Невже Рендала ніхто не бачить, окрім нього? Знову почали закрадатись думки про те, що в цій історії щось не сходиться, що Орен теж його обманює, що він більше не довіряє навіть сам собі. Але тоді до Рендала підійшла жінка і вони відійшли до іншого кута кімнати, тому йому стало трохи легше. Перед тим, як піти, Рендал поставив ще одне запитання:

- То ти хоч сам знаєш, що ти збираєшся робити?

Питання повисло в повітрі, так і залишившись без відповіді. Як він може вчиняти так бездумно? Просто приходити сюди і розмовляти з ворогом, навіть не маючи плану, навіть жодного уявлення, як це зробити. Саме зараз, Едвард подумав, що краще б він пішов до секти з тією дівчиною ще рік тому, хто зна, можливо, його життя дійсно стало кращим, і він не домовився б на цю угоду. А тоді струсив головою і повернувся до групи. Він має знайти хоч якусь інформацію. Але всі обговорювали тільки те, як їм відразу стане краще жити, як вони вже обожнюють їх. Це все настільки йому остогидло. Кожне звернення від людей дратувало його все більше. Кожна похвала, благоговіння і вся ця безглузда брехня просто виводили його з себе. А ще більше, коли хтось намагався звернутися до нього особисто, привернути його увагу та заглянути в очі. Не завжди вдавалося відвертатись вчасно і в ті моменти він відчував, як важкі думки, які суперечать з його життям, намагаються витиснути його власні. І в один момент він просто не витримав. Страх і невпевненість миттєво зникли, а на їх місці зʼявилися лють і безпечність.

- Та як ви можете таке говорити!? Досить цієї брехні, спробуйте хоч трохи зачепитись за ту частинку розуму, яка ще залишилась!

Рендал тільки повернув голову в його сторону та самовпевнено усміхнувся. Схоже, він зовсім не сумнівався, що його промови ніяк вже на них не вплинуть.

- Це ж не може бути насправді. Як ви можете вірити в те, що якісь інопланетяни прийдуть до вас і будуть творити добро? Вони знищать цей світ, всіх кого ви знаєте і любите.

Всі дивилися на Едварда, як на схибленого. Він же намагався знайти хоч одне знайоме обличчя, адже всі, кого він знав - вже були учасниками. Але, як на зло, нікого не впізнав. Окрім однієї дівчини, яку майже зовсім не знав.

- Ти! Ти працюєш в продуктовому біля нашого офісу. Я бачив тебе з дитиною. Уяви, що з ними станеться, коли вони прийдуть.

- Мої діти будуть щасливими, саме завдяки їм.

Едвард ще більше розлютився та почав ходити від групи до групи. Він більше не знав, що їм сказати. Йому здавалося, що він розмовляє з психічно хворими людьми, які зовсім не сприймають реальність.

Це вже трохи почало нервувати Рендала. Усмішка з його обличчя зникла, натомість його лице перекосила злоба і зневажливість. Рендал підбіг та зі всієї сили штовхнув його в стіну. Здається, Орен був правий, коли сказав, що в нього людське тіло, удар був сильним, але не надприроднім. Хоча, в його ситуації це не надто допомагало, так як востаннє він бився в сьомому класі. Рендал підійшов і схопив його за горло, притискаючи голову до стіни.

- Думаєш, у тебе вдасться краще, ніж в мене? Я більше місяця їх збирав, переконував, вигадував міфи. Ці ідіоти вірять мені і тільки мені. Тобі не вдасться мені завадити.

Едвард панічно намагався заглянути через його плече, адже був упевнений, що хоч ці слова Рендала справили на них якесь враження. Але всі займалися своїми справами, навіть забувши про монолог Едварда, і, здавалось, зовсім їх не помічали.

Рендал більше не говорив, просто продовжував притискати за горло до стіни. Едвард намагався триматися, але свідомість вислизала з його тіла, очі починали закриватись. Останнє, про що він подумав, це озеро і Орен, сподіваючись, що він ще встигне йому допомогти.

Розділ 11

- Орен!

Едвард ще не встиг відкрити очі, але вже злякався, що це може не спрацювати і Орена тут не буде. Але він стояв перед ним, як завжди спокійний, ніби ця вся ситуація йому давно набридла.

- Він мене вбиває там! Просто зараз, я там помру!

- Я зрозумів. Ти згоден впустити мене?

- Так.

- Загадай три бажання.

- Які в біса бажання? Він мене вбʼє в будь яку секунду і всі бажання помруть разом зі мною.

- Тут час плине інакше, ти прокинешся рівно через секунду після того, як заплющив очі. А мені, щоб увійти до вашого світу, потрібно скласти з тобою угоду.

- Вбити Рендала, забрати ваші пики з нашого світу...

- А тебе?

- Мене не чіпати і залишити в спокої!

- Я вже казав, що цього не буде. Ти або підеш зі мною, або помреш тут.

Едвард вмить замовк. Він вже знав про це, Орен ще минулого разу попереджав, що є тільки два виходи, але дотепер не придавав цьому значення. Він сів на землю і заховав обличчя в долонях. 

- Я вбʼю Рендала, піду з цього світу з тобою, або вбʼю тебе і піду сам, а потім закрию портал до вашого світу. Скажи, що згоден.

- Я згоден.

Рендал досі притискав його до стіни. Але відійшов на один крок, не забираючи руки, коли побачив, як його обличчя змінилося, стало серйозним, а погляд був надто знайомим.

- Ну привіт, брате.

- Я б запропонував тобі зупинитись і просто піти додому, але ти не відступиш, так?

- Саме так. І що будемо робити? Відпустити тебе, поки ще є шанс, чи будеш намагатися мене зупинити?

Орен перехопив його руку та вивернув лікоть, опиняючись позаду, а його притиснув щокою до стіни. Рендал на це тільки розсміявся.

- А ти там часу не гаяв, невже готувався?

Він міцно тримав брата одною рукою за лікоть, а іншою за плече. Він ні на секунду не послаблював хвату, але розумів, що досі тримає його лише через те, що Рендал це дозволяє. Його тіло було розслабленим, на обличчі сяяла дивна задоволена посмішка.

- То що ти збираєшся робити? Вбʼєш мене? Рідного брата?

- Ти знаєш, що я цього не хотів.

- А чого ти хотів? Безсмертного життя в безкінечній нудності? Вони всі готові були повбивати один одного, просто через те, що стали однаковими. Вони добилися свого, стали сильними, безсмертними, ідеальними. Але всі як один.

- І ти думаєш, що якщо в них зʼявляться нові іграшки, то їм стане легше? Під вашим впливом вони і самі стали як стадо овець.

Орен повернувся до зали. Кілька сотень людей. Сиділи, стояли, хтось витріщався на них, хтось відводив погляд. Але жоден не міг навіть поворушитися,і , здавалося, навіть не розуміють, про що йде мова. Рендал повернувся і Орен відпустив його, дивлячись йому в очі.

- Я послаблю контроль, коли наші друзі будуть тут. Вони побачать цей світ. Світ, який раніше був рідний всім нам. В якому ми були такими ж слабкими, як і вони. Слабкими, але унікальними. Тепер ми стали набагато сильнішими, але вони все одно живуть краще ніж ми. Наш світ мав стати найкращим, але ми стали жалюгідними, страждаємо від своїх можливостей, коли можемо використовувати їх у кращих цілях.

- Кращі цілі – це захоплювати інші світи?

- Ми змусимо наш народ знову відчувати владу, конкуренцію, навіть творчість. Уяви, що можна зробити з цим стадом. Спочатку, ми житимемо пліч-о-пліч, спостерігатимемо за ними, щоб знову навчитися розуміти це життя, згадати за цілі, які вели нас раніше. А тоді вони стануть нашими підлеглими, слабшою расою, щоб ми ніколи не забували, що ми – не такі, як вони.

- Ти не можеш зруйнувати життя цілому народу, тільки для того, щоб підняти самооцінку собі і таким як ти. Ти можеш зробити це інакше.

Рендал наблизився до Орена, взяв його за воріт і процідив крізь зуби:

- Можу. Можу і зроблю. А ти мені не заважатимеш.

А тоді штовхнув його на землю.

- Ти як був слабким, так слабким і залишився.

- Зате я досі живий і справжній. А в тобі окрім величі нічого не залишилося.

Орен різко піднявся, стискаючи кулаки. В погляді тепер була впевненість, і ні краплі страху, або жалю.

- Ти хочеш знищити в них те, чого насправді не вистачає тобі, але від цього ти не отримаєш бажаного.

Він накинувся на брата, залишаючи удар за ударом на його обличчі. Рендал не очікував від нього таких рішучих дій, але потім відсахнувся та наніс удар у відповідь. У їх світі вони давно не відчували справжньої бійки, сили у всіх були однакові, так як і регенерація та больові відчуття. А зараз, вони наче два звичайних брата-підлітки, які посварилися через дівчину та невміло лупцювали один одного. Рвався одяг, на щоках, руках та шиї виднілися подряпини. Рендал кинув Орена на стіл, але той вчасно перекотився, та встиг уникнути удару в живіт. Випрямившись, він дістав перше, що опинилось під руками і важка книга вже летіла в сторону брата, розсікаючи йому брову. Поки Рендал, який не звик відчувати такий людський біль, тримався за рану, Орен встиг краще оглянутися та помітив на одному з столів ніж біля торту.

- Я не дам тобі погубити їх! Якщо ти не зупинишся – я тебе вбʼю.

Він різко підбіг до десерту та вихопив ніж. По ньому стікав шоколадний крем, але Орен не звертав на це увагу. Рендал вже був зовсім близько, але зупинився, побачивши в його руках зброю.

- Чому ти їх захищаєш?

- Бо вони мають шанс на щасливе життя. Свій ми втратили ще тоді, коли вирішили стати ідеальними і вже ніколи не змінимо це. А вони заслуговують жити, любити, мріяти, бути слабкими та унікальними.

- Тоді ти помреш разом з ними!

Рендал знову накинувся на нього, намагаючись схопити його за руку, в якій він тримав ніж. Але лють затуманила його розум, а Орен зреагував швидше. За долю секунди, ніж опинився в животі Рендала.

Розділ 12

Рендал лежав під стіною, стікаючи кровʼю. Едвард ще стояв на ногах, але як тільки усвідомив, що все закінчилось, впав на підлогу. Весь цей час ним рухав Орен, а сам Едвард багато моментів не встигав зрозуміти, або ж зовсім втрачав свідомість.

"Перший пункт виконано. Тепер обирай".

Слова Орена відлунням пульсували в його голові, не даючи сконцентруватись на відчуттях. Ніби він це робив спеціально, поки Едвард ще не встиг усвідомити, наскільки він змінився. Уривки спогадів про бійку, про розмови за їх світ, змінювались одні за одними, наче слайди. Він відчував десь всередині себе силу, яка рветься на волю, владу, яка тепер була в його руках, та злість на тих, хто з такими мізерними силами робив з нього жалюгідного нікчему. Він більше ніколи не буде таким. Він не піде в той чужий світ, де всі такі однакові, але і не помре тут.

«Едварде, я все ще тебе контролюю. У тебе є тільки два варіанти: померти, або піти зі мною».

«Я так не думаю».

Едвард прислухався до сили, яка наповнювала все його тіло та скерував її до мозку.

«Я не можу використати її в зовнішньому світі, але всередині мене вона існує, а отже – нею можна керувати».

Перш ніж Орен встиг щось відповісти, його свідомість почала тихо згасати, тим самим наповнюючи своїми спогадами думки Едварда. Він побачив його життя як своє власне. Як вони з братом ходили до школи, будучи ще людьми. Як технології їх світу розвивалися, виходили на новий рівень, як вони нарощували свої сили, винайшли регенерацію, силу переконання, безсмертя. Бачив, як всі люди стали рівними між собою статусом, законом, і силою.

«Я не повторю ваших помилок. Мої люди не стануть рівними, бо я буду таким один.»