Потойбічна Монцкарро
Еллара споглядала як вдалині видніються вогні Алгарду — останнього міста, що стоїть на шляху до Некреосу. «Скільки ж ще чекати?»
В покоях стояла задуха, тому довелося прочинити вікно, впускаючи заодно подих раннього світанку, що продовжував таїти у собі нічні тіні. Легенький вітерець розвіяв занавіски, видавши дивний пискіт. Жінка повільно підняла погляд, і в напівтемряві намагалася розгледіти темні обриси якогось створіння, що пильно вдивлялося на неї своїми кривавими очима. «О ні. Вони вже тут». Створіння розправило свої пазуристі крила, готуючись до нападу. Еллара затамувала подих і обережно доторкнулася до холодного металу, що висів у неї на боці. Вона вичікувала. Як і кажан, що повільно опускав свою голову до обличчя жінки. Еллара вже відчувала його зловонний подих та уявляла ікла, що голові будь-якої миті проштрикнути її шию та висмоктати її кров.
Але не сьогодні.
Кажан блискавично злетів униз розкривши рота, та Еллара була готовою. Ніж зблиснув у її руці і голова демона полетіла в бік. Жінка відчула, як бризки крові вбитого створіння оросили її з ніг до голови.
В двері постукали. Не чекаючи запрошення увійти, її радник увірвався до покоїв. Якщо його і вразило побачене, то за роки служби він навчився не демонструвати своїх почуттів у відкритій формі.
Янус швидко вклонився і захекано мовив:
— Розвідник повернувся, повелителько. Він чекає на вас у залі Королівської Ради.
* * *
Не дивлячись на пізню годину, зала Королівської Ради не спала. Еллара помітила, що всі зібралися перед столом, заставленим різними військовими фігурками та сувоями. Ульріх — головнокомандуючий королівської армії — саме підняв фігурку червоного кольору і переставив її на ближчі позиції до Некреосу. Еллара підійшла ближче і все зрозуміла.
— Вони взяли Алгард.
Ульріх кинув на неї стривожений погляд.
— Розвідник повідомив, що армія імператора знаходиться за три дні від фортеці, — головнокомандуючий переставив ще одну фігурку — синю — ближче до позицій, що позначали військо армії Едріума.
— Але найбільша проблема не в цьому, — лицар королівської гвардії Дарій став по праву сторону біля Еллари і взяв ще одну червону фігурку. — Розвідник також повідомив, що король Бйорн не впорався з поставленим завданням, — Дарій поставив фігурку на схід від фортеці Некреос, — він потрапив в оточення, і… — лицар взяв ще одну імператорську фігурку і поставив її на заході від фортеці, — не зміг прорвати позиції ніссарців.
Еллара затамувала подих. Тиждень тому її чоловік відправився розбити перші позиції війська імператора, що якимось чином змогли пройти через гірський хребет Епрадських гір на півдні острова. Він досі так і не повернувся.
— Отже, Некреос оточений.
Ульріх відкашлявся.
— Ну, насправді не зовсім. Є ще шлях.
Еллара кинула на нього крижаний погляд.
— Я не збираюся тікати на північ острова як боягузка. Затямте це собі, пане головнокомандуючий, — вона зробила глибокий вдих, щоб опанувати себе. Перед чоловіками ніколи не можна показувати, що ти боїшся, особливо на війні. Вона доторкнулася до щоки і поглянула на кров на пальці. — Демони імператора вже почали з’являтися в фортеці. Збивайте цих клятих кажанів, як тільки побачите! Мене не хвилює яким чином, але вони не мають просунутися ближче.
Еллара звернулася до розвідника, якого помітила на віддалі від столу.
— Скільки вояків у імператора ти бачив?
Розвідник вирячив очі:
— Десятки, десятки тисяч, — захекано мовив той. — Але…
— Що? — Еллара ледь стримувала свій гнів, який межував зі страхом.
— Я помітив там зелено-білий стяг з орлом посередині, — розвідник запнувся, — це означає, що…
Тут втрутився Ульріх:
— Цього не може бути! Вони не могли…
Еллара підняла долоню, припиняючи його белькотіння.
— Але це сталося. Ми все думали, як ніссарці змогли так легко минути гірський масив Епраду. А виходить все набагато простіше — їх просто впустили вглиб острова.
Дарій в гніві вимовив прокляття в бік Епраду.
Еллара зиркнула на нього.
— Не хвилюйтеся, вони вже й так прокляті. Всі, хто стали на коліна перед імператорськими шовковими штаньми, вже не житимуть як раніше. Вони себе заплямували, проковтнувши власну гординю перед Німродом.
Вона звернулася до Ульріха:
— Скільки людей ми можемо виставити на захист фортеці?
Головнокомандуючий уникав її погляду.
— Менше, набагато менше, за імператорську армію. Недостатньо. Число найманців, яких найняв король Бйорн, ледве сягає 5 тисяч, кіннота нараховує близько сотні, а польова армія роз’єднана, адже частину військ король взяв із собою для наступу на ніссарців.
Еллара обіперлася на стіл і втупилася в карту. Її рідний острів ось-ось впаде перед брудною імперією проклятого Німрода, а фортеця скоро буде оточена майже зусібіч.
Її роздуми перервав гул голосів. що почали лунати біля дверей. Радник підійшов ближче і голосом, у якому вчувалися дрижаки, мовив:
— Прийшов посланець від імператора. З білим прапором. Він чекає біля воріт.
* * *
Янус махнув рукою, і лицар почав піднімати ворота. Перше, що помітила Еллара, були обладунки парламентера. А точніше їх відсутність. Чоловік сидів верхи на вороному коні, тримаючи в руках білий стяг. Поруч з ним стояв хлопчина років дванадцяти, який з чималими зусиллями, що відбивалися на скривленому обличчі, тримав у руках велику скриню. Еллара знову перевела погляд на парламентера, який ступив крок до неї. Шлях непроханим гостям миттю заступили два королівські гвардійці.
Парламентер низько вклонився і спокійно мовив:
— Я прийшов з угодою, і за правилами гостинності ви маєте мене вислухати.
— Я вислухаю тебе, хоча й не розумію, що ви можете нам запропонувати.
Парламентер видав смішок і обвів зневажливим поглядом лицарів, які займалися приготуваннями до бою. Повсюди чувся брязкіт сталі, крики вояків, іржання коней. Чоловік солодкаво всміхнувся.
— Побачимо.
* * *
Коли Еллара обернулася спиною до парламентера, то відчула як її тіло мимоволі вкрилося дрижаками. Вперше вона перебувала так близько до ворога. Вона вирішила приймати його у тронній залі, в оточенні знайомих кам’яних брил, що стояли ще за її предків. Еллара сіла на менший трон, залишивши пустувати більший та ошатніший — престол її чоловіка Бйорна.
— То що ви хотіли мені повідомити? — вона поклала руки на підлокітники, втім тримаючи меч на відстані витягнутої руки.
Парламентер знову низько вклонився.
— Ваша величносте, ми знаємо, що вам не вистояти у цій війні, тож пропонуємо покінчити з усім цим. Навіщо продовжувати безцільні смерті? Наша армія мінімум втричі перебільшує ваше військо, а те, що я сьогодні побачив у дворі, ваші приготування… — він похитав головою, — ні до чого хорошого не призведуть. Ви втратите все: армію, трон, прихильників, землі, чоловіка… — він багатозначно зазирнув їй у вічі.
— Наскільки я знаю, моя армія зараз готується до війни проти загарбників, які не маючи жодного права почали наступати на мої землі, нищачи все на своєму шляху! Що там далі? А, так. Як бачите, мій трон все ще піді мною, і я міцно за нього тримаюся.
— Але чи так це насправді? — кинув їй парламентер.
— Продовжимо. Мої, як ви мовили, прихильники, зараз всі поруч зі мною, та роблять все можливе, щоб якомога якісніше надати відсіч вашим псам.
Посланець відкрив рота, але Еллара виставила долоню вперед, знеохочуючи всілякі балачки.
— Мої землі почнуть проковтувати ніссарців один за іншим, а тоді вивергне їх назовні під виглядом гейзерів, намагаючись очиститися від такої погані, як імперська армія. А мій чоловік…
— Ваш чоловік тут, — парламентер обвів невинним поглядом тронну залу.
— Не розумію.
— Ваш чоловік тут. Не дійшло ніяк? — парламентер різко засміявся, а тоді низько вклонився та вказав рукою на свого супутника, який продовжував втримати скриню, кривлячись від натуги.
Еллара різко підвелася. «Ні, ні, ні!»
— Взяти його!
Гвардійці схопили парламентера і завели його руки за спину. Ще один лицар приставив кінчик меча до горла чоловіка.
Еллара підійшла до хлопця зі скринею, і наказала відкрити її. Стоячи поряд, жінка почала відчувати зловонний аромат, що йшов зі скрині, який спершу прийняла за запах немитих тіл посланців.
Хлопець опустив скриню та швидким рухом відкрив її. Еллара похитнулася від побаченого. Очі Бйорна вже не світилися блакитним блиском, який її так колись привабив. Його світла кошлата борода була обмазана засохлою кров’ю, а рот застиг від крику.
— Він обісцявся, коли імператор заніс над ним меча. Спершу голова не хотіла… хм, так би мовити, відпускати своє тіло. Він кричав, поки його довбешка звисала з шиї, а коли Великий Німрод Об’єднавець опустив меча вдруге – крики припинилися. І так тихо стало, лише тіло цього боягуза булькало кров’ю, поки серце ще билося, — парламентер всміхався до Еллари. — Бачила б ти своє лице зараз! — він розреготався. — Заради цього я й попросився прибути до тебе. Таке видовище! Але вітаю тебе, Елларо! Ти тепер єдина королева й правителька острова Едріум!
Еллара опустила кришку скрині, і звернулася до Януса, який весь цей час був занадто шокований від побаченого, що не міг вимовити жодного слова.
А може він просто стримував нудоту.
— Вбити його і згодувати собакам.
Янус насилу кивнув.
— А що з… — він вказав на нажаханого хлопця, що прибув із посланцем.
— А він понесе імператору іграшку.
І Еллара віддала наказ.
* * *
Німрод помалу потягував вино з келиху, насолоджуючись нетривалим перепочинком після успішної кампанії проти острів’ян. Імператор вмостився на стільці, що був занадто твердим для його змученого довгим переходом тіла.
Німрод раз у раз кривився від ниючого болю, змінюючи положення на стільці. Шлях до цього клятого острова складний, Німрод погоджувався зі своїми командирами. Однак імператор не бажав більше залишатися володарем лише шести окремих королівств материку. Він бажав більшого. Тож мета вартувала його. Німрод Об’єднавець всміхнувся своїм думкам, коли уявив як про нього складатимуть літопис. «О, так. Я стану тим імператором, що зміг приборкати давнє правління цих острівних дикарів», — подумав Німрод.
Він знав, що зможе дати Едріуму більше, набагато більше за теперішню правлячу династію острова. Технологічний прогрес, військова майстерність, культурне надбання материка — всім цим він був готовий поділитися з тими, хто складе йому присягу.
Німрод насупився. У тінях полум’я, яке видавали запалені свічки, він помітив мерехтіння. Імператор підняв голову і помітив, як із темряви виходить темний силует чоловіка, оточений тремтливим сріблястим сяйвом.
— Шадоу, — спокійно мовив Німрод. — Я, здається, вже попереджав тебе не з’являтися нізвідки у моєму наметі. І, особливо, не шпигувати за мною.
Слуга низько вклонився.
— Пробачте, Ваша Імператорська Величносте, та ваш вірний слуга не виник нізвідки, це все мої тіні, що допомагають пробиратися повз ворогів Імперії та захищати…
Німрод виставив долоню вперед.
— Досить. Є якісь новини від Ронела?
Шадоу поглянув на Німрода.
— Мої тіні доповіли дещо, і трохи я бачив сам. Окрім того повернувся хлопчина, що ніс послання у скрині. Та жінка справжня дикунка, ви були праві, як і завжди. Вона безцеремонно порушила всі правила гостинності, відкинула наші умови і не вислухала вигідної пропозиції.
— Значить, погано вмовляли. Треба краще, — Німрод відсьорбнув з келиху. Шадоу голодними очима дивився, як стікає на підлогу з підборіддя імператора червона крапля вина. Йому вмить закортіло знову відчути на смак найліпше ніссарське вино із доглянутих виноградників, наповненого ароматом свіжого зеленого яблука та цитрусових нот. Але він не міг, бо вже не потребував їжі та пиття для продовження існування. Тепер він служив тіням. Та імператору.
Шадоу повільно видихнув.
— Та дикунка надіслала вам дещо. Скриня чекає вас надворі.
Холодний північний вітер поцілував імператору щоку, коли Німрод вийшов з намету. На мить чоловік прикрив очі, насолоджуючись останнім осіннім подихом свіжості, що знаменував початок зимових холодів. «Треба скоріше закінчувати кампанію та повертатися до теплого палацу».
Його роздуми перекрив пронизливий крик. Німрода зустріли зніяковілі обличчя вояків. Він, суплячись, підійшов до осередку крику. Головнокомандуючий Ніссарської Імперії, Арес, саме лупцював якогось обірваного хлопчака.
— Ти знаєш, що буває з посланцями, які приносять погані звістки? — Арес завдав нового удару батогом по вже помережаній кривавими слідами спині хлопця. Той вигнувся і пронизливо закричав від болю. А тоді впав долілиць, втративши свідомість. «Дивно, і як я не чув цих криків раніше? Весь у своїх думках зачинився від зовнішнього світу, напевне. Більше не треба такого допускати», — подумав Німрод.
— Що тут відбувається? – імператор вимогливо втупився в Ареса.
Головнокомандуючий ніби щойно помітивши Німрода, низько вклонився йому.
— Ваша Імпера…
— Не треба цих титулів, — Німрод перебив лицаря. — Говори.
Арес почав блимати очима, уникаючи сталевого погляду Німрода.
— Ця жінка-дикунка з острівних боліт дещо надіслала у відповідь на вашу милосердну пропозицію, — він вказав рукою на скриню, яка нагадувала ту, в якій раніше відправили голову цього короля Бйорна, як той себе величав раніше.
Німрод потягнувся до скрині. В натовпі почулися перешіптування. Коли Німрод підняв кришку, то всі розмови враз вщухли. Побачивши «подарунок» від Еллари, Німрод голосно розсміявся.
— А в цієї жінки, схоже, є яйця, — насилу вгамувавшись мовив він.
Довкола почулися здавлені смішки.
Німрод зиркнув на миршавий обвуглений шматок плоті, який помістили на білий прапор, котрий Ронел взяв із собою до фортеці, і помітив шматок паперу, кінчик якого виглядав з поміж блідих яєць його парламентера.
Німрод розгорнув листа, але не зміг прочитати.
— Це написано мовою Едріума?
Ніби нізвідки поряд опинився Шадоу.
— Так, Ваша Імператорська Величносте.
— Ну і що ж мовить наша новоспечена королева? — Німрод багатозначно глянув на «подарунок».
— Гм… Тут написано: «Бавтеся у свою улюблену іграшку досхочу, та я буду рада, якщо ви вдавитеся».
Німрод знову всміхнувся.
— Що ж, схоже нашій любій королеві хочеться поглянути на справжню гру справжнього чоловіка. І ми їй це влаштуємо. Готуйтеся. За годину вирушаємо до фортеці. І, Шадоу, поклич своїх маленьких друзів, — мовив Німрод дивлячись на відрізаний прутень, викладений на білому прапорі.
* * *
Еллара посилено віддавала накази щодо укріплення оборонних позицій фортеці. Королева розуміла, що вторгнення знекровить їх, тому для перемоги слід зробити все можливе і неможливе.
Після постійних атак тих кровожерливих кажанів із пекла її впевненість у вдалому закінченні цієї війни похитнулася. Та ще й історія Едріуму наштовхувалася на погані думки…
Еллара розуміла, що доведеться окропити кров’ю рідну землю, однак ніссарці не знали, що ця ж земля на острові — і є її найкращим захисником. Коли імперська армія прийде до Некреосу — земля поглине їх, запросивши стерв'ятників на банкет.
Смерть Бйорна хоч і шокувала Еллару, але не стала несподіванкою. Жінка ніколи не вважала його кращим правителем за неї. Навпаки, він часто вдавався до необдуманих кроків, що зрештою і призвело його до смерті. Еллара ж завжди була холоднокровною, виважуючи кожне рішення на шальках терезів так, ніби від цього залежало її життя й існування королівства. Королева має дбати про свої володіння. І королева краще знає, що для нього ліпше.
Еллара піднялася на вежу, щоб роздивитися довкола. Гірська місцевість була прихистком острова на півдні, однак після зради епрадців, фортеця залишилася оголеною перед нашестям ніссарських псів. Далеко попереду виднілися гірські шпилі, вершини яких вже біліли від снігу і темних хмар.
Еллара прищурилася. Темна хмара на горизонті рухалася досить швидко, та щось підказувало правительці, що це не вітер її жене. Ще кілька митей їй здавалося, що грозова буря омине Некреос, та ж ні.
Темна хмара розсіялася на сотні, а то й тисячі, маленьких темних елементів, що продовжували вперто рухатися вперед. До фортеці.
Від усвідомлення того, що було перед очима. Еллара закричала вниз:
— Кажани! Вони летять сюди! Готуйте вогняні стріли!
Лицарі почали віддавати накази. Вгору полетів стовп стріл із вогняними наконечниками, що прорізали морозне повітря. Еллара бачила, як перша лінія кажанів трохи посипалася. Коли стріли почали влучати в їхні маленькі тіла. Однак більша частина стріл пролітала повз, не завдаючи жодної шкоди демонам.
— Стоп! — Еллара підняла руку. — Бережіть стріли. Чекайте коли істоти підлетять ближче.
Королева швидко збігла східцями вниз, схопила один із нагострених мечів зі стійки і приготувалася до бійні. Тоді нахилилася до чобота, перевіряючи чи на місці ножі.
Елларі вдарив у носа смердючий запах, що віддавав болотом та трупним розкладанням водночас. До вух долинув скреготливий пискіт кажанів. В хмарі пилу та куряви зблискували маленькі гострі ікла. Еллара змахнула мечем і декілька голів непроханих гостей впали долілиць. Розсікаючи лезом повітря, королева розтинала чорні тільця смердючих істот, що вже покривали змелю під ногами воїнів.
Еллара роззирнулася довкола. Лицарі, охоплені панікою від несподіваного вторгнення, були не дуже повороткими у бою з цими істотами. Заважали також важкі обладунки, що сковували їхні рухи. Еллара бачила жах в очах її вояків, коли зграя кажанів обліплювала їхніх побратимів, добираючись до відкритих ділянок шкіри. Кажани впивалися своїми іклами в шию та обличчя вояків, яким вже не судилося піднятися, залазили під забороло, щоб скуштувати їхні очі та пожувати губи.
Від стоячого у повітрі спертого мідного запаху та лементу, розбавленого брязкотом сталі, в Еллари волосся ставало дибки. Поблизу нуртувало пекло. Випущені по кажанах вогняні стріли пролітали повз своєї цілі, приземляючись на сухі тіла вже мертвих істот. Однієї іскри було достатньо, щоб дерев’яні стійки спалахнули.
«Чому моя земля не рятує своїх дітей?» — подумала Еллара, пробираючись повз вогонь.
— Загасити полум’я! Негайно! — віддала королева наказ першому зустрічному лицарю. Ним виявився Ульріх.
— Ми… — він дивився на неї широко розпахнутими від жаху очима, в яких відбивався вогонь, — програємо. Ми всі загинемо!
Еллара дала йому ляпаса, від чого головнокомандуючий аж заточився.
— Зупинити вогонь! — загорлала Еллара приводячи його до тями.
Ульріх розсіяно кивнув і почвалав геть. Елларі залишилося лише сподіватися, що той почув її і зможе зосередитися на завданні.
Королева Едріуму підняла меча і ще кілька голів кажанів упали до її ніг. Вона не підпустить цих демонів до свого тіла.
Продовжуючи розмахувати гострим лезом, Еллара відчула як трясеться земля. Спочатку здалося, що почався землетрус від пануючого у фортеці пекла. А тоді до її вух долинуло віддалене кінське іржання.
Швидко піднялася на вежу перед ворітьми і здригнулася від жаху.
На горизонті з-за лісу почали з’являтися ніссарські війська з червоними стягами та чорними обладунками. Лицарі на конях неслися вчвал, розносячи куряву. А вів їх сам імператор Німрод Об’єднавець.
* * *
Кров усередині аж кипіла від збудження. Його чекала битва і остаточне захоплення Едріуму. В цьому він був певен. Тіні Шадоу змогли пришвидшити їхнє пересування, завдяки чому вони зекономили два дні складного маршруту.
Німрод зупинився перед ворітьми і віддав наказ. Лицарі піднесли таран до закритих воріт фортеці Некреос. Німрод роздивлявся нову іграшку — справжній прорив облогової майстерності. Знаряддя було підвішене в центрі до масивної рами, яка розташовувалася на колесах. Десятки лицарів без надважких зусиль почали скеровувати таран в одну точку. І ще раз. І ще.
Німрод відчув як затріщали ворота під таким натиском. Таран продовжував гупати. Останні зусилля вояків увінчалися успіхом — ворота впали.
Військо імператора Ніссару з гучними вигуками рушило повз уламки воріт. Сидячи на вороному коні Німрод пробирався вперед. Купка едріумських лицарів відбивалися від кажанів. Інші ж вже полягли або, напудивши в штани, забралися геть. На землі валялися погризені трупи. «Треба не забути віддати наказ зібрати всю сталь. Вона ще знадобиться», — подумав імператор.
Сидячи верхи на коні, розсікаючи своїм дворучним мечем голови противників, Німрод почував себе непереможним.
Зграї кажанів заліплювали вікна і двері, і, під натиском їхніх тіл, ті розбивалися. Його маленькі підопічні вже пробралися в стіни фортеці. Звідусіль лунали крики, супроводжувані тяжким брязкотом клинків.
Німрод шукав поглядом новоспечену королеву Едріума. Він рубав всіх дикунів, які заступали йому дорогу. Стіни довкола розсипалися під натиском воїнів та вогню, що поволі розповзався територією. В очі війнуло димом, і Німрод відвернувся. А тоді помітив порух шовкового волосся попереду.
Еллара билася з ніссарським вояком. Її чоло блистіло від поту, обладунки були заляпані бризками крові, а волосся, розсипавшись по плечах, супроводжувало кожний рух жінки. Вона вдаряла мечем, безперестанку нападаючи на лицаря, що поволі відступав під її натиском. Еллара зробила обманний випад вправо, змусивши воїна відкритися зліва, а тоді її меч тяжко вгруз у шию молодика, і той впав на землю.
Німрод зістрибнув з коня і рушив у її бік. Незворушність жінки вабила його. Зняв шолом і викинув до палаючих трупів. Нехай бачить його обличчя перед ганебною поразкою.
Еллара роззиралася на бійню, що продовжувала тривати. Ульріх десь здимів, і всі воїни без головнокомандуючого опинилися на межі. Вогонь розповзався територією, поволі пожираючи все навкруги.
Аж тут королева побачила чоловіка, що впевнено рухався до неї. Міцніше обхопила руків’я меча і стала в стійку. Повільно видихнула. Нехай підходить.
— Королево Елларо, — усмішка осяяла обличчя чоловіка. — Радий вітати вас на цьому забутому клапті землі.
— Не такому вже й забутому, якщо імперія змогла дістатися аж сюди, — Еллара вдивлялася у чоловіка. Його риси обличчя були грубими, волосся темним, а шкіра мала медовий відтінок. Типовий представник материка.
— Маю сказати, що ваш подарунок збив мене з пантелику, — Німрод почесав підборіддя. — Мені, правду кажучи, до вподоби інші іграшки. Такі як у вас, наприклад. Тож ви помилилися з вибором подарунку.
— Це ви, імператоре, зробили помилку, що припленталися так далеко. Перебралися морем, щоб вогонь вас поглинув, — Еллара голосно розсміялася. — Ви божевільний.
Королева Едріуму замахнулася мечем, але Німрод тільки цього й чекав. Швидко відступив убік, і витягнув із піхом свого меча. За одну мить він схопив Еллару за волосся і натягнув його на кулак.
— Якщо ми вже говоримо про помилки, то вашою було приходити на бій із розплетеним волоссям, — Німрод підняв меча і гостре лезо вмить розсікло світлу копну волосся.
Німрод відпустив Еллару, яка нажахано дивилася на трофей у його руці.
— Здається, ваші дикунські звичаї забороняють жінкам обрізати своє волосся? Без волосся ви втрачаєте честь і свободу? Так наче кажуть? Що ж, на майбутнє будете знати як правильно вступати в бій.
Еллара закричала і зробила випад вперед. Сталь із дзенькотом зустрілася. По черзі вони то нападали, то оборонялися, не бажаючи супернику подарувати краплю своєї крові.
Еллара рубала і рубала, робила випади та поволі відчувала, як руки ніби насичувалися свинцем, від чого її меч ставав все тяжчим. Згадала, що в чоботах має приховані від зайвих очей ножі, тому дозволила Німроду відкинути її меча подалі. Засліплений успіхом, він і не помітив як Еллара нагнулася до чобота і полоснула його ножем по обличчю. Німрод загарчав віл болю.
— Кричиш як зранений пес.
Німрод тримав рукою порізану щоку, з якої струменіла між пальців кров. І ще щось, підозріло схоже на слиз.
— Острів ніколи не прийме тебе, виродку одноокий! — Еллара засміялася, насолоджуючи болем свого нападника. Однак не прагнула його добити. — Ніссарські пси окропили мою землю кров’ю, спалили вогнем та обліпили демонами. Але Едріум цього не пробачить.
Медова шкіра Німрода зблідла, поки він намагався втримати рівновагу від втрати крові. І ока. Не слід забувати, що він, Німрод Об’єднавець, на біса втратив око!
— Імператоре!
Еллара дивилася як до одноокого підбігла якась тінь, і підтримала Об’єднавця, коли той похитнувся.
— Імператоре… — Шадоу намагався допомогти, але Німрод відкинув його спроби.
Німрод підняв вістря меча і торкнувся горла Еллари, яка продовжувала стояти незворушно.
— Чи знаєте ви історію Едріума, імператоре? — запитала жінка.
— Ти мені зараз збираєшся казочки розповідати, дикунко? — Німрод трохи натиснув, і з горла Еллари потекла цівка крові.
Королева продовжила:
— Едріум — це давно сплячий вулкан, який лише й чекає на своє пробудження. І сьогодні він прокинувся. Серце Едріуму давно чекає на свою їжу. Скільки крові було пролито і скільки ще проллється, — Еллара засміялася. Німрод аж відступив від жінки, коли побачив відображення вогню у її зосередженому погляді. — Ви ж чуєте його серцебиття під ногами, так, імператоре? Серце Едріуму вже зачекалося на нас.
Звуки довкола стихли. Більше не чути було лементу й брязкоту сталі. Еллара розуміла, що й Німрод відчуває як земля під ногами починає вібрувати.
— Мої предки затялися захищати Едріум, і окропили його своєю кров’ю. Ми — острів’яни — жили спокійно впродовж багатьох років, але коли загарбник приходить з вогнем і мечем у цей край — Едріум відплачує так само.
Земля під ногами завібрувала ще дужче. Німрод із жахом спостерігав як попереду роздвоюються розломи із землі і забирають у свої надра все, що лежить у них на шляху — і мертвих, і живих. Здійнявся лемент, коли воїни почали хапатися за краї обриву, щоб вирватися назовні, але безодня була невблаганною — пожирала все довкола. Прохання про допомогу змінювалися криками агонії. Найкращі воїни Ніссарської імперії опинялися під землею.
Німрод із жахом дивився на Еллару, яка не збиралася нікуди втікати від своєї долі, яку знала наперед, він був певен цього. Жінка усвідомлювала, що зараз гине і Едріум, і всі його жителі.
Німрод не міг усвідомити, як королева могла так пожертвувати своїми підданими, а також не розумів, як можна обирати смерть замість життя під імператорським керівництвом. Він би залишив едріумцям життя, якби ті присягнули йому.
Останнє, що бачив Німрод, перш ніж Шадоу затягнув його у свої тіні, щоб відправити на материк, була Еллара, яку поглинало полум’я.
