Ти заслужила

 — Вони купилися.

Нарешті! Обличчя Наї осяяв тріумф, але лише на якусь секунду. Перед Майстром Яваном слід було зберігати зібраність. Лишилося довести цю справу до кінця — її справу, яка от-от вирішиться за допомогою її ідеї, — і переведення у неї в кишені. Ніякої більше низькопробної польової роботи в компанії менш амбітних за неї, а серйозні дослідження в Академії. Можливо, навіть на чолі власної команди. Вона на це заслужила. Нарешті.

Майстер Яван продовжив:

 — Вони напали на валку за кілька годин їзди від Столиці сьогодні вранці. Обставини такі ж, як завжди. Все вказує на те, що вони не підозрюють, що цього разу з вкраденим Прядивом вони отримали Узор-слідопит.

 — Отже, Майстре, ми з Оберегом Невтомних можемо вирушати?

 — Так. Я хотів би виділити тобі більше людей, звиклих до такої роботи, але наразі доступний лише ваш Оберіг, тож пильнуйте там. І май на увазі, Навіді, це серйозна справа — ми вперше підібрались до тих злодіїв так близько. Не змарнуй мені цей шанс.

 — Так, Майстре.

Ная стримано кивнула. Вона не збирається марнувати цей шанс, о ні. Взагалі-то, вони підібралися так близько саме завдяки їй, але, звісно ж, вона не збиралася нагадувати про це Майстру Явану.

Уже кілька місяців набіги на валки, що транспортували Прядиво, тривожили Імперію і були Наїним особистим головним болем. Прядиво, або Ниті — невагома й майже прозора субстанція, що звивалась у повітрі стрічками, як дим. Воно було чи не найціннішим ресурсом країни, бо його потребували Узорники для Сплітання.

Нападники не залишали слідів. Таке враження, що вони виходили з тіней, грабували, і розчинялись в темряві до того, як їх встигали роздивитись. Посилена охорона не допомагала. Вона, Ная Навіді, очільниця Оберега Невтомних і вправна Узорниця, розслідувала вже кілька таких нападів без жодного натяку на успіх.

Вона б, звісно, радше проводила свої дні, працюючи з Узорами. Узори, Плетиво, Мереживо. Мрія кожного мешканця Імперії; принаймні, так здавалось Наї. Ті, хто з дитинства проявив вміння маніпулювати Прядивом, хто спромігся отримати достатньо знань, аби пройти тяжкий відбір в Академію, і закінчив іще складніше навчання, отримував титул Узорника. Міг Сплітати Прядиво в Узори, і підкорювати своїй волі саму реальність. Узорники в Імперії були дуже шанованими. Лікували. Захищали. Допомагали із ремеслами та родючістю землі, із зведенням надійних будівель і пошуком чистої води, із підготовкою до холодів і обробкою металу. Словом, ставали рішенням більшості проблем, які Імперія вважала достатньо нагальними.

Ная багато Сплітала у вільний час — стільки, скільки могла дозволити собі Прядива. Якби вона працювала в Академії, то була б інша справа, їй би виділяли для досліджень імперські ресурси, а так… Прядиво було дороге, та все ж вона практикувалась, скільки могла. На робочі виїзди вона, звісно, отримувала Ниті, але цього і близько не вистачало, аби вдовольнити її ентузіазм. Ще пощастило, що вона жила в Столиці — тут дістати Прядиво було реально; ближче до кордонів, кажуть, із цим значно тяжче. Вигадувати нові Плетіння — задача для вчених з Академії, а не для надто самовпевнених юнок, проте Ная вперто пробувала ще і ще. Заповнювала незліченні папери, малювала схеми й писала пояснення, аби отримати право проводити свої експерименти.

І от, нарешті, їй вдалося зладнати на цих крадіїв пастку. Недавно вона Сплела Узор для вистежування — він розмотувався при русі, і лишав в повітрі тоненький невидимий слід. Невидимий для всіх, крім неї самої. Ну, і для більш вправних за неї Узорників, але які шанси, що пересічні бандити перевершують її в майстерності?

Ная презентувала свій план Майстру Явану, і він його схвалив. Перед транспортуванням Нитей зі Столиці вона накидала на них легеньку павутинку свого Узору, аби пройти його слідом, якщо вантаж таки буде вкрадено. І от сьогодні це нарешті сталося.

Лишилось всього-то простежити, куди зникли бандити після чергового нальоту, і притягти їх до правосуддя.

І вона сама, і Майстер Яван в розмові користалися нейтральним словом «бандити», хоча обоє чудово знали, хто за цим всім має стояти. Тільки одна група в Імперії мала для такого достатньо зухвальства. Повстанці.

***

 — А це правда, що Повстанці хочуть розподіляти Прядиво всім охочим?

Ная втягнула голову в плечі. Голови всіх присутніх в авдиторії повернулись до безстрашного, котрий зважився на таке питання. Звісно ж, це був Сол, Наїн сусід по парті. Він звик, що батьківський авторитет захищає його від наслідків його дій, але Наї іноді здавалося, що він розважається тим, що шукає, де межа тій вседозволеності. І от знову. Перетворює зустріч Майстра Академії з абітурієнтами на фарс.

Всі знали про Повстанців, але не говорили про них. Офіційно вони були вже переможені, і тільки поголос про поодинокі випадки зустрічей із недобитками тих фанатиків інколи стрясав віддалені від центру регіони. В Імперії все було під контролем — офіційно. Неофіційно — навіть за чутки про зв’язок із ними можна було вляпатись у серйозні проблеми.

Майстер Кестус втупив у Сола важкий погляд.

 — Єдине, що вас має турбувати, абітурієнте — це те, що вони хочуть хаосу. Хочуть розвалити порядок, який роки й роки будували зусиллями добрих людей — і твоїх, юначе, батьків в тому числі.

 — А я чув, ніби-то вони вважають, що Прядиво має бути доступне всім. І що таємниці його виробництва мають бути відкриті загалу.

Молодий викладач зітхнув і вказав рукою на двері.

 — А давайте ви поставите ці питання особисто ректору. Заодно поясните, де ви нахапалися таких чуток.

Сол знизав плечима і підвівся.

 — Та я ж не кажу, що вони праві. — на цих його словах Ная видихнула. — Просто, ну, звучить логічно. Якби ми знали, як виробляти Прядиво, могли б працювати над покращенням способів, всяке таке. Збільшити об’єми. Непогано було б. Може, я хотів про це наукову роботу писати.

По авдиторії пролунали поодинокі смішки. Майстер Кестус трохи розслабився.

 — Боюся, це не рівень студента. От попрацюєте в Оберезі із десяток років, наберетесь досвіду, тоді зможете думати про такі проєкти. А поки зосередьтесь на тому, аби скласти вступні іспити. В кабінет ректора.

***

Наї рідко доводилось покидати Столицю, і вона щоразу почувалась трохи незатишно за її мурами. Це був її дім вже багато років, і всі знали, що це найбезпечніше місце у всій Імперії. На брамах чатували Узорники; всіх подорожніх перевіряли перед тим, як пропустити крізь ворота. Про захисні Плетіння навколо міста ходили легенди.

На щастя, цього разу Ная не планувала покидати Столицю надовго. Вони мали лише затримати цих невловимих бандитів, а далі — то вже не її справа. Їхній Оберіг не був достатньо втаємничений у внутрішні розслідування Імперії, аби мати доступ до справ, потенційно дотичних до повстанського руху. Вони взагалі займались цим доволі небезпечним завданням тільки через те, що саме Наї вдалося витворити той Узор-слідопит.

Взагалі, Обереги були невеликими загонами, призначеними для польової роботи. Могли спеціалізуватись на конкретних Плетивах, й іноді подорожували всією країною, виконуючи доручення Майстрів. Невтомні ніколи не вважались бойовою групою, і Ная точно не збиралася їх такою зробити. Вона стала на чолі Невтомних не так давно, і, треба визнати, вона б радше скніла в найглибшій дірі в Академії, аніж гралася в лідера. Але це був кар’єрний щабель, який вона не могла проскочити. І не те щоб Рені, Осіан та Уна були поганими Узорниками, ні. Але з ними було складно. Рені та Осіан зналися вже багато років, і це вже другий загін, в якому вони працювали разом. Уна була швидка до жартів і розваг, тому її всюди приймали за свою, попри те, що навчання в Академії вона закінчувала зі скрипом, і іноді помилялася навіть у базових Плетіннях. Ная ж… Ная була очільницею загону. Тож між ними мала зберігатись дистанція.

Подорож кіньми зі Столиці до місця нападу на валку зайняла кілька годин. Довгих годин. Ная не надто любила мандрувати — почувалась маленькою і беззахисною серед цих безкраїх полів і лісів. Тісна забудова столичних провулків і тиснява вулиць були для неї набагато звичнішими.

А ще Наю дратувало, що троє її підлеглих тримаються віддалік від неї. Що показово замовкають, як тільки вона наближається. В минулому вона кілька разів влізала з ними в словесні перепалки, і це більше шкодило, ніж допомагало, тож зрештою вона просто здалась. Відтоді вони й грали цю гру — Ная вдає, що не помічає їхніх смішків, а вони перед іншими вдають, що визнають її авторитет.

Дзвінкий голос Уни щось радісно вигукнув, і трійця позаду Наї зайшлася сміхом.

Врешті-решт, вона не планувала залишатись із Невтомними довго. Її чекала Академія.

Зазвичай Узорники після завершення навчання так і залишались працювати в Оберегах. Хтось ріс у рангах, хтось поглиблював спеціалізації — зрештою, Плетіння різних Узорів вимагало різних навичок. Саме Обереги із рядових Узорників у містах та містечках були однією з основ, на яких трималась міць Імперії. Тому до злагодженості Оберегів ставились серйозно.

І тому Ная вважала, що робота в Оберезі — не для неї.

Щоправда, вона так вважала не завжди. Зрештою, кожен має свої наївні уявлення про світ в підлітковому віці; не дивно, що й вона тут помилилась.

***

Ная із Гардом валялися прямо в траві, не зважаючи на вечірню росу. Сол не міг витерпіти такого жорстокого ставлення до свого бездоганного костюма, тож стояв неподалік, і задумано вдивлявся в горизонт. Ерміна сиділа, спершись спиною на стовбур поваленого дерева, і перебирала руками кольорові нитки у тільки їй зрозумілому порядку — у неї на колінах лежало незавершене мереживо. Залишки пікніка валялись на пледі коло них — майже допита пляшка вкраденого у батьків Гарда сидру, недогризки яблук і гілочки від винограду.

Західне сонце забарвлювало горизонт гаряче-жовтим. Гострі дахи Академії по той бік річки, здавалося, палахкотіли вогнем. Це було «їх» місце — на цьому пагорбі на околиці Столиці, під покрученим гіллям старих дубів, вони збирались ціле літо, поки готувались до вступу в Академію, і сьогодні нарешті святкували успіх. Так довго до цього йшли, що тепер, коли цілі було досягнуто, в повітрі витала якась розгубленість. Вони змогли.

 — А я ні на хвильку в нас не сумнівався! — гордо заявив Гард, усміхаючись від вуха до вуха. Ная легенько приклала його книжкою по голові.

 — Не сумнівався, еге ж. Ще волосся, яке собі перед іспитами вирвав, не відросло, а він вже «не сумнівався», — розсміялась вона.

 — Ну я ж мав підтримати друзів, а то вам було б самотньо сумніватись без мене!

 — Без тебе? Самотньо? Та може ми б хоч могли на підготовці зосередитись довше, ніж на годину, без твоїх божевільних ідей!

Гард театрально схопився за серце, вдаючи смертельно пораненого.

 — Ні, ну ви це чули? Ерміно! Соле! Ця студентка зараз оберне мене на брилу льоду одними лише своїми крижаними словами! Це порушення заборони на розробку нових Узорів!

Він хотів імітувати смерть, але, оскільки вже лежав в траві, його виставі бракувало трагічності. Тож довелося піднятись, і вже тоді, з правильним градусом емоції, звалитись Наї на коліна. Ная вдруге тріснула його книжкою, не перестаючи сміятись.

 — Як думаєте, нам дозволять працювати в одному Оберезі? — замислено озвався Сол, цілковито ігноруючи виставу Гарда.

 — Ти навчання закінчи спочатку, е? Працювати він вже хоче. Може тебе взагалі викинуть за шкірку, і ніякі батьківські грошики тебе не врятують, ха!

Сол обурено оглянувся на Гарда:

 — От хай мене й пускають працювати чимскоріш, щоб я перестав слухати від кожного пересічного недоумка про батьківські грошики! Своїх зароблю!

 — Ах, недоумка?!

Гард хльоснув Сола ногою під коліна, від чого вони обоє покотились по високій траві, збираючи краплі роси на сорочках. Гучний сміх перервав тихий коментар Ерміни:

 — Я закінчила.

Трійця миттєво забула про суперечку і зібралась навколо дівчини. Перед собою на траві вона виклала чотири нашивки у формі дубового листка, задекоровані кольоровими нитками.

 — Краса, Ерміно! Ну краса ж!

Ерміна лише сором’язливо стенула плечима, проте в її очах читалася гордість.

 — Добре, що наше місце під дубами, а не під якимись… Акаціями. Я б ті дрібні листочки аж до нашого випуску плела.

Гард міцно обійняв подругу за плечі і урочисто випростався. Його фальшивий бас розкотився лісом:

 — Отже, в цей доленосний момент, я нарікаю нас Вірним Оберегом! Нехай кожен носить свою емблему із гордістю, і нехай вона буде для кожного важливішою за ті емблеми, які колись вам видасть Імперія! І нехай вона буде символом дружби, сплетеної міцніше за будь-який Узор!

Тут вже навіть Ерміна не змогла стримати посмішки.

Вони поприколювали свої нові значки собі на одяг, почуваючись, ніби вже підкорили весь світ. А тоді повлягались в траву — всі, навіть Сол, який втратив надію не отримати поза вуха за зіпсовані речі після того, як місив болото разом із Гардом, — і валялись там до самої ночі. У небі над шпилями Академії проступили зірки, і новоспечені студенти навперебій вигукували бажання, коли комусь здавалося, що котрась зірка падає. Випитий сидр радісно іскрився в голові.

Ная тихим голосом загадала лише одне — потрапити на роботу в Академію. Сол сказав, що вона страшенна зануда, і що він сам мріє про гору тістечок з кремом і могти літати. А Гард сказав, що коли загадувати бажання вголос, вони ніколи не здійсняться, і решта компанії радісно взяли його на кпини за дрімучу забобонність.

Можливо, варто було тоді послухати Гарда.

***

Ная потягнулась рукою до дорожньої сумки і розгладила нашиту на неї емблему у формі дубового листка, вже добряче потерту за роки носіння. Ті дитячі ілюзії давно пішли з димом, не витримавши натиску реального світу.

Лиш вона одна із Вірного гурту спромоглась закінчити навчання в Академії.

Сол, золотий хлопчик, зв’язався із «поганою компанією». Він завжди любив приміряти на себе всякі небезпечні світогляди — коли ростеш, маючи все, легко повірити, що з тобою ніколи не станеться нічого поганого. Вони вірили, що до біди не дійде, що гроші його родини витягнуть його з будь-якої халепи… Може, врешті його батькам урвався терпець. Одного дня він зник — не вперше — але того разу так і не повернувся.

Гарда підставив його власний талант. Йому все давалося легко, він все схоплював на льоту. Йому б дрібку тої працьовитості, яку вперто культивувала в собі Ная — і він би вже сидів у будь-якому кріслі, якого б лише забажав. Натомість він розв’язував проблеми широкими мазками, брався лише за те, що йому було «справді цікаво», і одного дня його необережність із Плетінням спричинила такий вибух на території Академії, що кілька студентів ледь не загинули. З Академією та Столицею Гарду довелося попрощатися. Таке марнотратство справжнього таланту.

Ерміну виключили за грубе порушення правил Академії незадовго до випуску. Вона завжди була надто жалісливою, аби відмовити комусь в допомозі, навіть якщо це було проти правил — це її і прирекло. Тоді, правда, гуляло багато брудних чуток — студенти шепотілися, що Ерміна нічого не робила, що це все через політичні погляди її батьків. Ная досі не знала достеменно, скільки в тому було правди, бо на той момент вже не могла дозволити собі розбиратись. Їй і так доводилось стежити за репутацією з потроєними зусиллями, оскільки за її навчання, на відміну від її друзів, платила Імперія.

***

За черговим вигином дороги вони нарешті знайшли валку, на яку було здійснено напад. Місце явно вибрали вдале — закрите, відмежоване від решти шляху старими ялинами та невисокими скелями. На перший погляд, слідів бою не було — все закінчилось швидко. Фургони відтягли з дороги вже, мабуть, опісля, аби не блокувати проїзду. Тепер люди розклали багаття віддалік і відпочивали.

 — Хто за головного? — гукнула до них Ная.

Одна з жінок, що лежали в траві, важко звелась на ноги й простягнула Наї руку.

 — Дамія, — відрекомендувалась вона.

Ная дістала офіційний значок Невтомних і продемонструвала Дамії. Емблемою Невтомних були сонце і місяць, зображені поряд — фантазія на тему того, що вони працюють вдень і вночі, чи щось таке. Наї ніколи особливо не подобався той малюнок.

Дамія повторила Наї історію, котру вона чула вже не один раз. На валку напали. Або нападників було дуже багато, або працювали дуже вмілі Узорники — знешкодили всіх вартових практично одночасно. Ніхто не встиг їх до пуття розгледіти.

Рені та Уна коротко опитали свідків, поки Осіан оглядав зламані скрині. Та вони всі знали, що надовго тут не затримаються.

Ная примружилась, вишукуючи Ниті у призахідному сонці. Готові Узори були майже повністю невидимі для нетренованого ока, але чим більше Сплітаєш, тим краще починаєш вловлювати сліди. Такі ніби… відблиски в повітрі. Як невидима тонка павутинка, яка раптом ловить промінь світла і на секунду чітко проявляється, аби одразу ж загубитися знов. А ще було таке… напруження в повітрі. Ніби от-от має початися гроза. І воно згущувалося там, де лежав Візерунок.

Ная обожнювала це відчуття — коли Нить пульсувала під її пальцями. До цього неможливо було звикнути.

 — На цьому ми тут закінчуємо. Даміє, ви можете повертатись до Столиці.

Рені, Осіан та Уна повернулись до Наї.

 — Нам сюди, — скомандувала вона, і потягнулась за власним Візерунком, ведучи Невтомних вглиб лісу.

***

-          Як думаєте, чому Імперія так строго ставиться до розробки нових Узорів?

Їхня четвірка як завжди обсіла галявину під дубами, відпочиваючи після довгого дня навчання. Перший семестр добігав до кінця, і вони вже мали шанс перейти від теорії до практики. Сплітання було неможливо порівняти ні з чим. Наї досі мурашки бігали по шкірі, коли вона торкалася свого Футляра, хоч він і був порожній весь час за межами Академії. Прядиво видавали лише на заняттях, та це кожного разу було… Незрівнянно. Ніби весь світ корився її бажанням.

 — Ну, Наєчко, оце ти замахнулась, — розсміявся Гард. — А як же ті два-три села, які спалили необережні експериментатори? Тобі їх зовсім-зовсім не шкода?

 — Ну я ж не збираюсь палити села. Але в мене є деякі ідеї…

 — У тих теж були ідеї! Але ж важко передбачити, як це все спрацює, коли Сплетеш докупи. Звідси й реєстр дозволених Узорів, і складна процедура отримання дозволу на випробування нових. І тому треба бути великим розумакою з сивою бородою, аби з таким гратися.

 — Ну, до сивої бороди Наї довго доведеться працювати, — тихо прокоментувала Ерміна, і вся четвірка розсміялася.

 — Я не розумію взагалі, чому це я тобі наші лекції цитую! Ти в нас відмінниця, чи хто? — Гард зморщив чоло і продовжив фальшиво-низьким голосом, імітуючи викладача. — Вродженого вміння працювати із Нитями недостатньо, й Імперія суворо відбирає тих, хто достойний вправлятись із Прядивом, і уважно стежить, аби студенти не намагались переступити межі можливого. Це все для загально-о-ої безпе-е-еки.

Він підсилив останню фразу, із напускною суворістю стрясаючи в повітрі задертим пальцем.

 — Насправді, отримати право на випробування нового Узору простіше простого! Вам треба всього лиш описати мету його створення, і затвердити його у наставника з Академії, подати три запити в чотирьох екземплярах до одного з упорядників — і відповідь прийде не пізніше, ніж за дві повні!

Сол зі смішком втрутився:

 — З тим, як ти Сплітаєш, Гарде, я дивуюсь, як тебе не судять за новаторство. Ти ж половину Узорів не знаєш напам’ять нормально, а щось імпровізуєш!

 — Це тому, що я в душі вже науковець! Ану подивись, Ерміно, сивини не видно?

Він тицьнувся головою Ерміні на коліна, розсипавши чорне волосся по її сукні.

 — Кажуть, Повстанці розробляють власні Узори без обмежень, — сказав Сол.

Невимушена атмосфера миттєво розвіялася.

 — Угу. Багато що про них кажуть, — врешті озвалася Ерміна.

Вони помовчали.

 — Думаєте, в них є шанси?

 — Розвалити Імперію?

 — Та ні, чого. Ну, добитись зміни квот там, чи хоча б зробити це все, — Сол помахав пальцями в повітрі, окреслюючи розмите «все», — доступнішим по всій країні.

Ная різко обірвала його:

 — Не верзи дурниць. Чого б вони стільки вкладали в наше навчання, якби хотіли штучно відгородити людей від благ Мережива? Ти б краще трохи прикрутив оці роздуми вголос, особливо при Майстрах. А то і пояснювальні записки від батьків тебе не врятують. В чотирьох екземплярах.

Гард за її спиною суворо жестикулював задертим пальцем в такт її словам, чим знову викликав загальний вибух сміху.

***

Вони їхали понад годину, та ще й в добрячому темпі, тож, мабуть, втома взяла гору. Мабуть, саме через втому Ная була такою неуважною. Через втому дозволила застати себе зненацька. А ще й ніч, незнайомий для них ліс. Забагато факторів, які не слід було ігнорувати, але Наю гнало вперед бажання отримати швидкий результат. Сама винна.

На Невтомних напали, швидко і злагоджено, взявши майже в повне оточення. Уну вивели зі строю в перші секунди. Рені, Осіан та Ная відбивались з усіх сил, але вже виглядало, що їхніх сил буде недостатньо.

Наїн Футляр майже спорожнів, і до горла потрохи підкочувала паніка. Ная не дозволяла своїм рукам тремтіти, і Сплітала швидкими, різкими рухами. Батіг. Петля. Знову Батіг, на це плетіння треба найменше Прядива. Ще одна фігура між деревами скрикнула і повалилась на землю, підтята її Узором, але противників на ногах залишалось надто багато. Решта Невтомних важко дихали за її спиною, і від них в напрямку супротивників теж летіли Узори. Летіли все рідше й рідше. Були надто слабкими.

Прокляття.

Майстер Яван не оцінить. Якщо, звісно, їй взагалі вдасться повернутись.

Вона змахнула розтріпане волосся з чола швидким рухом голови, ні на мить не припиняючи перебирати пальцями в повітрі. Наступна Петля обвилася одразу навколо двох фігур, економлячи їй час та сили. Надовго це їх не стримає, але їй довго і не треба. Вона одразу ж переключилась на наступного опонента. Майже встигла виплести Візерунок атаки, коли відчула чужий Узор на власному горлі, і її накрила темрява.

***

Вона отямилась у… печері? Кам’яні стіни відбивали тепле світло багаття, навколо якого стишено перемовлялись кілька людей. Голова немилосердно боліла, Футляра на поясі не було. Руки були зв’язаними.

Паршиво. Якщо вони лишили її в живих, то або сподіваються дістати з неї інформацію, або обміняти на когось зі своїх. І так зле, і так недобре.

Ото й маєш, успішна місія. Бувайте, мрії про Академію.

 — Раночку! Виспалась?

Ная стрепенулась від веселого голосу.

Постать, яка відділилась від гурту біля багаття, стояла проти світла, тож роздивитись риси обличчя було складно. Невисокий на зріст. Темне волосся. Пошарпаний дорожній одяг. Та цей голос вона впізнала з одного слова, навіть стільки років опісля.

Сол.

Голос із минулого життя.

Ная різко втягнула повітря, намагаючись зібрати докупи думки.

 — Якого… біса? — насилу прохрипіла вона.

Сол розсміявся — радісно, щиро. Це все так контрастувало із ситуацією, в якій вони опинились, що Наї захотілось себе ущипнути.

 — О-о-о, про це ми зараз і поговоримо. Хоча точність твоїх формулювань, Нає, як завжди бездоганна.

Ная потрусила головою. Ні, ні, їй це сниться. Якийсь бісів фарс.

 — Е, а де якась саркастична відповідь? Таки добряче головою приклалась, я бачу. Вибачай за таке негостинне прийняття, але — ти розумієш, — ти завжди була аж надто вправна, а мені треба було, щоб ти мене вислухала.

Він що, їй щойно підморгнув?

 — Я думала, ти вмер, — хрипло проказала вона.

Сол знову засміявся і сів, схрестивши ноги, поряд із нею. Ная розглядала його обличчя, ігноруючи будь-які правила пристойності. Додалось зморщок навколо очей. Оцього шраму на вилиці вона теж не пам’ятала. Бороди він колись, ясна річ, не носив — не по моді було. Але загалом — той самий Сол. Може, трохи більш втомлений.

 — Ну, багацько кому було вигідніше, аби всі так думали. Бачиш, яка штука, мертвий син — краще для репутації, аніж син-повстанець. Ну а з часом я допетрав, що і мені так незле. Привида важче впіймати, знаєш.

Він зненацька посерйознішав.

 — В нас не так багато часу, як мені б хотілося; є деякі нагальні справи. Тож давай, став свої питання, а тоді перейдемо до суті.

Тепер розсміялася вже Ная.

 — Питання? Питання, Соле? Що в біса відбувається? Хто «ми»?

Сол майже ніяково стенув плечима, і широким жестом рукою обвів всю печеру.

 — Ну, та тут ніби очевидно все. Вітаю в одному з пунктів Опору. Лігвище страшних Повстанців. Кровопивців й горлорізів.

Від багаття долинув регіт. Кровопивці і горлорізи, здається, насміхалися з товариша через пістрявий капелюх, і під’юджували його спалити той сором у вогні.

Ная не чекала, що їх буде так багато. Чутки ходили максимум про групи із пари-трійки людей. Це ж виглядало, як повноцінний злагоджений загін.

 — Скільки вас взагалі?

 — Та вже назбиралось трохи, і щотижня більшає. Тут лише одна з комірок. Робота в підпіллі поки дає нам який-не-який захист, але вже скоро доведеться починати діяти відкритіше. Вже зараз люди шепочуться про нас.

 — Щось я про вас чула небагато.

Сол нахмурився.

 — Ти в нас дівчинка столична, а там все трохи інакше. Там хватка Імперії найсильніша. Ми давно думали про те, як тебе витягти, але в Столиці до шанованої Узорниці так просто не підберешся. А тут на вилазці я помітив, що вантаж мічений, і запідозрив твою руку. Я все-таки на твої Узори достатньо встиг надивитися, а почерк в тебе впізнаваний. Ну і вирішив ризикнути. Якби ти не заявилася особисто, ми б просто дозволили тому Плетінню згаснути, і нас би знову ніхто не знайшов.

Ная закотила очі на такі самовпевнені заяви, але Сол не звернув на це уваги.

 — Вони ще урізали постачання Нитей до провінції, Нає. А квоти людей на Прядіння підняли. З поселення Поли, — він кивнув головою на одну із жінок віддалік, — забрали десь із третину мешканців. Третину! Оберегів до них взагалі не посилають, всі запити повертаються відхиленими. Як їм перезимувати, якщо у них ні ліків, ні якоїсь помочі до полів? Ти знаєш, як важко виростити в землі хоч щось, коли її жоден Узорник понад рік не торкався?..

Сол вкусився за язик, але було вже пізно. Ная підняла на нього розлючені очі і просичала у відповідь:

 — Знаю. Це ти у нас виріс у країні ілюзій, Соле. Декому доводилось гарувати з дитинства. Завжди так було.

Сол виглядав присоромленим, але рішучим.

 — Не настільки, Нає. Опустися нарешті з хмар на грішну землю і подумай, що чекає на таких, як твої батьки! Таких в Імперії, взагалі-то, більшість. Подумай, що для них за собою тягнуть ці нові обмеження! А в Столиці тим часом біди не чути, там всього доста.

 — І чого ти хочеш від мене? Запрошення на бенкет до столиці?

 — Інформації. На що Імперія збирає таку кількість Нитей? Де зберігають надлишок? Куди відправляють людей на Прядіння? Як виглядає процес?

Ная усміхнулась кутиками губ.

 — Впізнаю твою скромність. Цілиш у всі найбільші секрети Імперії.

 — Вони не дарма найбільші! Якби правда просочилась назовні, був би реальний шанс щось змінити. Багато що у нашому устрої працює так, як працює, лише через те, що всіх, хто посміє засумніватись, одразу оголошують ворогами до знищення!

 — О, і твоє глибоке розуміння світу теж впізнаю. Не дивно, що ти не спромігся закінчити Академію.

Сол зміряв її таким пронизливим поглядом, що Наї аж заболіло. Це було низько з її боку.

 — Сама добре знаєш, що я вже тоді ставив забагато питань. Довелося забиратися, коли помітив, що за мною почали стежити. За студентом! Розумієш рівень їх параної? Ще трохи — і вони б вирішили, що я створюю забагато проблем. А всі ми добре знаємо, як Імперія розв’язує такі проблеми.

 — Ти завжди був дуже високої думки про власну особу.

 — А ти про себе — надто низької! Ти працюєш на них від самого випуску, правда ж? Найгірші призначення, найтяжча робота. Нелояльний загін, який тебе першу готовий втопити, як тільки щось піде не так. Ти завжди будеш для них біднячкою з низів. І все ж ти так відчайдушно хочеш, аби вони тебе прийняли за свою. Та от тільки цього не станеться. Їм це не вигідно.

 — А тут мене, значить, приймуть за свою? Збудуємо новий і кращий світ?

Сол зітхнув.

 — Та, власне кажучи, так. Хоч трохи чесніший. То не мого рівня справа, у нас є розумніші люди, аби планувати в таких масштабах. Але — ти вгадала. Ми тут цінуємо своїх. Я знаю, ти злишся на мене, але спробуй оцінити це все тверезо. Ти маєш розуміти, що в моїх словах є сенс.

Він усміхнувся своєю давньою, щирою посмішкою. Піднявся на ноги, відгорнув полу плаща. Біля серця мав приколоту вишивку у формі дубового листка — таку ж, як на дорожній сумці Наї.

 — Ти помиляєшся, якщо думаєш, що то все було давно й неправда. То все ще одна з найбільших правд у моєму житті.

 — Багато ж від неї лишилося, від тої правди.

 — Більше, ніж ти думаєш.

Сол важко видихнув, ніби збираючись із силами перед наступною фразою.

 — Ерміна та Гард теж із нами. Послав їм звістку — вони будуть раді почути, що ти в порядку. Скоро прибудуть.

Солові слова заглушило бухкання її власної крові у вухах. Не може бути. Цього просто не може бути.

Стільки років минуло.

Вони змогли втриматись разом, поки вона скніла на самоті?.. І вони не вислали їй жодної вістки?..

О святе Плетіння, якщо Майстер Яван дізнається, її ж одразу зарахують до Повстанців, і, певно, віддадуть під суд. На перших курсах вони четверо були нерозлучні, знайдеться достатньо людей, які це підтвердять.

Але можливість побачити Гарда й Ерміну… Ох, стільки років минуло.

 — …та й ти, я бачу, не загубила емблему Вірних.

Сол промовисто кивнув на Наїну дорожню сумку, що валялась неподалік — на ній було добре видно значок у формі дубового листка. Ная очманіло кліпала. Він нахилився й звільнив їй руки.

 — Це багато новин нараз, я розумію. Я дам тобі час обдумати все, і їжі якоїсь принесу. Ситою ти завжди була добріша.

Він пішов до того, як Ная встигла вигадати достатньо уїдливу відповідь.

***

Ная стояла в кабінеті ректора і мнула в руках поділ сукні. Сукня була потерта і заношена, і спітнілі Наїні долоні не робили ситуацію кращою.

Ректорів голос був сповнений співчуття.

 — Ви ж розумієте, панно Навіді, що Академія зацікавлена в тому, аби ви здобули повну освіту і могли служити Імперії… Адже ми недарма вкладаємо у вас ресурси. Ми віримо в те, що справді талановиті хлопці та дівчата мають отримати шанс працювати із Плетінням, незалежно від походження та фінансового становища.

Він зробив багатозначну паузу, і продовжив вже суворішим тоном:

 — Але ви також маєте розуміти, що ми не можемо розкидатися такими цінними дарунками. Тож ті, хто їх отримують, мають щоденно підтверджувати, що Імперія в них не помилися. Ваша компанія тривожить мене, панно Навіді… Ходять усякі чутки, і буде негоже, якщо вони зіпсують вашу репутацію. Мені було б дуже шкода, якби такий талант, як у вас, було змарновано. Ви розумієте, про що я, панно Навіді?

Ная розгладила сукню тремтячими руками.

 — Так. Імперія не помиляється в мені.

 — Я радий.

Вона вийшла з кабінету ректора і ще довго глибоко дихала, втупившись в підлогу і намагаючись вгамувати тремтіння рук. Вона не вилетить з Академії. Вона не повернеться до роботи в полях. Вона не підведе батьків, які покладають на неї такі надії. Вона просто не може собі цього дозволити.

Здається, того дня вона вперше пропустила щотижневу зустріч під дубами, пославшись на те, що повинна вчитись.

Це не було брехнею. Вона справді провела той час за навчанням, а отже, це не було брехнею.

Гард дружньо обійняв її за плечі, коли вона повідомила друзям, що не прийде.

 — Та не хвилюйся ти, Нає! Ми не виключимо тебе із лав нашого милого маленького Оберега за те, що ти найсумлінніша із нас! Урочисто призначаю тебе відповідальною за організацію підготовки Вірних до іспитів! — сміявся він.

***

Після сніданку Ная із Солом мали ще кілька довгих розмов. Про те, чого добиваються Повстанці, і те, що приховує Імперія. Про те, чому насправді заборонені експерименти з Прядивом, і як швидко посиплеться всеохопна імперська влада, коли Узорники зрозуміють, що їх загнали у штучно створені рамки, аби могти їх контролювати.

Чим більше Сол говорив, тим більш правдоподібною здавалася змальована ним картина. Ная знала, що у її батьків теж скрутно із грішми останнім часом, але вона не могла собі дозволити навідуватись до них надто часто — її робота крутилась навколо Столиці. Та й вона знала, що вони не бідуватимуть, коли вона нарешті отримає роботу в Академії й перестане спускати власні гроші на Прядиво для тренувань. Але Сол розповідав, що ситуація в країні все гірша й гірша. Ная слухала.

Решту Невтомних тримали окремо від Наї — Сол пояснив, що на добу на них накинуть Узор, який не даватиме їм прийти до тями, але що їм це не нашкодить. Потім, коли Ная прийме рішення, їх відпустять.

Все зводилось до Наїного рішення.

Вона могла відмовитись. Сол казав, що вона вільна обирати.

Або вона могла доєднатись до Повстанців. Просто лишитись тут, побачитись із Гардом та Ерміною, познайомитись із рештою. Зайняти місце поряд з ними.

Якщо ж вона погодиться перед пориванням зв’язків з Імперією іще допомогти Повстанцям своїм доступом та положенням — то не тільки увійде в стрій героїнею, але й дуже допоможе їхній боротьбі. У Сола був план. Звісно ж, у Сола був план.

Все, що від неї вимагалось — відзвітувати Майстру Явану, що вона разом з Невтомними втрапила в засідку серед лісу і прийшла до тями з порожнім Футляром і розбитою головою. Повстанці справді мали поміж себе талановитих Узорників — Рені був дезорієнтований і ледь розумів, де знаходиться, і Осіану з Уною теж добряче дісталося в бою. Якщо Осіан стане на ноги протягом найближчого місяця, то буде диво лікарського Плетіння. Слід від Узора-зашморгу на шиї Наї був доволі красномовним і слугував непоганим алібі. Так, вони згубили майже цілий день після тої засідки — але враховуючи їх загальний вигляд, це не мало б викликати надто великих підозр.

Та й хто стане в чомусь підозрювати Оберіг із доброю репутацією?

Відзвітувати про засідку, продовжити свою повсякденну роботу. Спланувати одне зухвале проникнення в Архів, впустити всередину кількох вправних Узорників із лав Опору. Дозволити їм взяти те, що вони шукають, а потім зникнути разом із ними. Сол казав, що їм справді дуже потрібна та інформація — інакше він не просив би її про цей ризик.

Ная свердлила поглядом емблему в формі дубового листка. Думки неслися шаленим галопом.

***

 — Сол вже тиждень не показується в гуртожитках. Треба щось робити.

Гард міряв дубову поляну нервовими кроками. Ная й Ерміна сиділи на траві.

 — Що ти пропонуєш, Гарде? Що ми можемо?

 — Я не знаю! Але ми не можемо просто отак вдавати, що нічого не сталося!

 — Сталося, ми знаємо, що сталося. Не варто йому було водитися з тою Полою і її друзяками.

Ная зітхнула.

 — Його батьки шукають його. Вони точно можуть більше, ніж ми.

 — Їм начхати! Вони й раді будуть його позбутись…

 — Не дуркуй. Так, він завдає їм клопоту, але в кінці вони його завжди витягують. Якби ми мали, що їм повідомити, ми б це зробили. Але це ж Сол. Якщо він надумав щось встругнути — він встругне.

Гард та Ерміна переглянулись. Ная запитально підняла брови:

 — Ну? Що?

Відповів Гард:

 — Ну, він згадував раніше, що може податись геть зі Столиці…

 — І ти мовчав?!

 — Тут не все так просто. Він казав, що його батькам про це знати не можна. І Академії теж не варто… Але він, самовпевнений телепень, не казав, що робити, якщо його не буде так довго!

Ная стояла на своєму:

 — Якщо ти знаєш, де його варто шукати — треба повідомити тим, хто шукає. Він же може бути в небезпеці! Але ми йому не допоможемо тим, що й на свою голову влаштуємо якісь проблеми. Ти ж не пропонуєш, аби ми забралися зі Столиці і пішли по його слідах? Троє недоучок?

Гард відкрив і закрив рота, але замість нього озвалась Ерміна:

 — Ні, він такого не пропонує. Я не думаю, що із таких уривків інформації хоч комусь буде користь. — Вона знову якось дуже багатозначно подивилась на Гарда, але Наї було не до розшифровування цих натяків.

 — А Сол вибереться. Він завжди вибирається.

***

Ерміна та Гард прибули за кілька годин. Ерміна ледь не задушила Наю в обіймах. Питала її про роботу, про Столицю, про батьків. Гард поводився стриманіше, але поряд з ним здавалося, що вони востаннє бачились не давніше, ніж тиждень тому. Гард, на відміну від Сола, постарів добряче. В його колись чорному волоссі домінувала сивина. Від давньої любові до театральних промов лишились тільки широкі посмішки.

Ная теж багато усміхалась. Більше за цей день, ніж кілька останніх місяців.

Ерміна працювала із Повстанцями над новими Узорами. Ті давні чутки про лояльності її батьків виявились не просто чутками. Вони намагались відгородити доньку від небезпеки, але коли стало очевидно, що це неможливо, врешті долучили її до своєї роботи.

 — Не слухай її дурниць, Нає, то вона просто дуже скромна. Тут вже давно інших до її роботи долучають, а не навпаки. Її розробки наші життя рятують, ти ще побачиш, — прокоментував Гард.

Ерміна зашарілась і сховала обличчя в кучерях.

 — Мене до тої науки не пускають, кажуть, в мене терпіння замало. Зате такі, як я, з радістю беруть оті цікавинки в роботу; Імперія щоденно голову ламає, як нам вдається так вдало провертати наші операції, — усміхнувся чоловік.

 — Ти не думай, що в тебе нема вибору, Нає, — ні з того ні з сього змінила тему Ерміна. — Сол дуже хотів дати тобі шанс доєднатись до нас, але в нас є можливість повернути все, як було, якщо ти не погодишся.

 — Таємничі розробки, секретні Узори — я ж і кажу! — розсміявся Гард, і Ерміна обурено зашипіла на нього.

 — Нічого такого, що нашкодило б тобі або твоєму Оберегу. Ви б повернулись до Столиці й відзвітували, що нас не знайшли — наскільки нам відомо, це було б не вперше. Можливо, пам’ять твоїм супутникам би трохи підчистили, якби довелося.

Узору «підчищання» пам’яті не було в списку дозволених імперських Узорів, але це зараз Наю хвилювало найменше.

 — Чекайте. То Солове зникнення тоді, давно?.. І ваші відрахування також?..

Гард розсміявся.

 — О ні, нас повідраховували, тут все по-справжньому, окрім причин. Добре, що не арештували вже тоді — певно, пожаліли, як надто юних. Недооцінили наш талант, ха! Із Солом гірше, він тоді ледве вибрався з лещат батьківської опіки. Він не дуже любить згадувати цю історію.

Чоловік оглянувся на гурт Повстанців віддалік, серед яких стояв і Сол. Вони про щось завзято сперечалися, розмахуючи руками.

 — Тут кожному довелося чимось пожертвувати, і Сол не виняток, хоч він і прикидається вічним оптимістом. Він всі зв’язки з родиною змушений був порвати ще з часів Академії. І я не берусь судити, що його чекає, якщо він таки втрапить до їхніх рук. Вони все ще дуже багаті, дуже впливові, і дуже лояльні Імперії — ха, хтось міг би запідозрити, що деякі з цих фактів пов’язані.

Ная слухала і ніяк не могла повірити, що все це відбувається насправді. Що Вірні не розвалились ще тоді, так давно — принаймні, не повністю. Від цієї думки в горлі стояв гидкий слизький згусток, якого Ная ніяк не могла позбутись.

 — Відколи ви?.. Я маю на увазі, чому ви не сказали мені ще тоді? Або… Будь-коли опісля?..

Вона ніяк не могла скласти думки докупи. Ерміна знову дещо ніяково її обійняла.

 — Ми хотіли, Нає, ми справді хотіли, але тоді все було зовсім інакше. Це зараз ми знаємо, що маємо серйозні шанси чогось досягти. Останні роки в Столицю сунутись надто небезпечно, а ти майже весь час там. А на початку нас справді були одиниці, і це був великий ризик. І найкращий спосіб захистити своїх близьких людей був не втягувати їх в це все… Ми не мали, що тобі запропонувати, а ти так хотіла закінчити Академію…

Ерміна винувато замовкла, але за неї твердо закінчив Гард.

 — Ти так хотіла закінчити Академію, що ладна була душу ректору продати, аби отримати похвальну відзнаку. І я тебе не звинувачую. Тоді ми були юні й не знали, де правда. Тепер знаємо краще. І ти, я сподіваюсь, встигла розібратись теж.

 — Що ти хочеш сказати, Гарде?

 — Я вже сказав, що хотів. Сол певен, що на тебе можна покластися. Я вірю в нього — тому віритиму в тебе теж. Але знай, що це віра в ім’я тої тебе, яка прийшла в Академію із мріями про зміни на краще, а не тої, котра боялася підійти до кожної намальованої лінії…

 — Ну досить вже, Гарде, — втрутилась Ерміна. — У неї був важкий день, і попереду не легший. Матимеш ще час для лекцій.

Вираз обличчя Гарда трохи зм’якшився.

 — Було б нечесно, якби я цього не сказав. Я не збираюсь тобі брехати. За картинами ідеального майбутнього — то до Сола, я ж радше стоятиму на твердій землі. Але ти не думай, я все ще достобіса радий тебе бачити. Чесно.

Ная кивнула.

Вони ще трохи поговорили про те, що коїться за межами Столиці, і їхні розповіді підтверджували слова Сола. Більшість цих новин не пробивалися за столичні мури. Але Повстанці збирали сили, і готувались до серйозної боротьби.

Коли до них трьох прийшов Сол із вечерею, розкладеною на таці, Ная повідомила йому, що згодна пристати на його пропозицію.

***

Повернення до Столиці, звіти Майстру Явану, час на відновлення після бойового завдання — все змішалося в один кольоровий калейдоскоп нервових днів. І всього за якийсь тиждень Ная стояла перед непоказними дверима Архіву.

Будівля Архіву була не така вишукана, як Академія, але славилася своїми нескінченними підземеллями та сховищами. Ніхто достеменно не знав, які таємниці ховалися на полицях далеких закритих кімнат, бо система доступів, підкріплена цілою мережею обмежувальних Плетив, уважно перебирала, яка інформація призначається для чиїх очей.

Втім, Сол стверджував, що знає номери кімнат із потрібними йому даними. Йому треба було лише, аби йому допомогли пробратися всередину і пройти заплутаними коридорами — для цього доступів Наї вистачало. Потім вони планували використати Ермінине хитромудре Плетіння, аби обійти замки на дверях у потрібний сховок, і зникнути до того, як туди збіжиться вся місцева Гвардія.

Ная розповіла його людям все, що знала, про системи захисту та охорону Столиці, і з проникненням у місто вони мали справитись самотужки.

А Ная мала розібратись з охороною всередині.

Коли вона переступала поріг Архіву, її долоні злегка тремтіли. Вона не дозволяла собі сумніватись у власному виборі. Далі — тільки вперед.

У приймальній кімнаті сидів один сонний упорядник, і троє знуджених охоронців кидали гральні кубики за столом в кутку. Все як завжди. Просто ще один будній день.

Ная вдихнула та видихнула, і сягнула рукою до Футляра. Прядиво забриніло в повітрі, готове піддатись її найдрібнішим рухам.

Вона накинула Узор сну на упорядника — він мав доступ до важеля, який оголошував загальну тривогу, тож його треба було вивести з гри першим. Він повалився зі свого стільця, як підкошений.

 — Ой, ви в порядку?.. — фальшиво протягнула Ная, вже бачачи, що обдурити охоронців їй не вдасться.

Та вона все ще могла бути швидшою за них. Цього разу Прядива їй вистачило, хоча останній із чоловіків ледь не впіймав її у власне Плетіння. Вона кинулася за найближчу колону і вразила його звідти. Ледь не збилася через дурнувате тремтіння пальців, але таки змогла взяти себе в руки.

Вдихнула та видихнула знову. Увесь бій зайняв якийсь десяток секунд. Відмінниця, як-не-як.

Чотири знерухомлені тіла лежали, розкидані кімнатою. Колона, за якою вона ховалася, розкришилася в місці, де в неї влучило Плетіння. Останній з охоронців добре приклався головою при падінні, і з-під його скроні витікала кров. Ная змусила себе відвернутись. Жити буде.

«Все має бути правдоподібно», повторив в її пам’яті суворий голос.

Вона повернулася до вхідних дверей і акуратно розплела оповіщальний Візерунок навколо них. Хтось рано чи пізно помітить, що його було деактивовано, але принаймні тепер він не зчинить галасу одразу, як сюди увійдуть непрошені гості.

Вдихнула. Видихнула.

Прочинила двері, махнула рукою кільком постатям, що чекали за рогом вулиці. Маскувальне Плетіння не дозволяло свідомості на них зосередитись, і неможливо було сказати, який вигляд вони мають — увага стікала з їх одягу, як вода, і вони не лишали в пам’яті ніякого відбитка. Ная була в захваті, коли вперше побачила ту штуку в дії. Повстанська розробка, ясна річ, в Академії їх такого не вчили.

Гард лише похмуро хмикнув, оглядаючи сцену в приймальні. Сол не гаяв часу, і одразу кинувся звіряти записи, які приніс із собою, із картотекою на столі упорядника. Решта їхньої групи, ще кілька чоловіків і жінок, імен яких Ная не знала, розсипалися півколом, роззираючись у пошуках небезпеки. У кожного на стегні висів Футляр — вони не домовлялись про це, але Повстанці явно готувались до поганих сценаріїв.

 — Є! — тихо присвиснув Сол і протягнув Наї кілька папірців з номерами потрібних йому сховищ. Ная нервово ковтнула слину, і він підбадьорливо поплескав її по плечу:

 — Веди.

***

 — Ти знаєш, в ім’я всього насущного, що сталося?!

Ерміна винувато усміхнулась.

 — Не дуже більше за офіційну версію. Гард влип в історію з новаторським Узором, були погані наслідки. Тепер його виключають.

 — Він що, зовсім з глузду з’їхав?!

 — Ну, не сильніше, ніж зазвичай. Мені не вдалося з ним поговорити, його забрали Гвардійці одразу після інциденту, і на територію Академії повернутись вже не дозволили. Ймовірно, зі Столиці його теж витурять — якщо не будуть судити.

Ная почувалась зрадженою. Спочатку Сол, тепер Гард. Впала в крісло, обхопивши голову руками.

 — Що, ну от що в нього в голові? Він міг би так багато досягти в Імперії!

Ерміна якось дивно хмикнула.

 — Ну, він все ще матиме шанси.

 — Шанси? Шанси? Та він змарнував свій найбільший шанс через свою кляту зарозумілість! Ну так, бо навіщо мені докладати зусиль, якщо воно все само виходить і так. От! І! Вийшло!

Ерміна схилила голову набік.

 — Ти дуже швидко робиш висновки, Нає.

 — А ти дуже багато готова пробачати. Взагалі-то, це і тебе може зачепити теж.

 — Ти права. Двічі, — м’яко усміхнулась Ерміна.

Ная зірвалась на ноги, не в змозі стримувати емоції, і вхопила Ерміну за руки.

 — Лишились лише ми. Все. Більше ніякої маячні. Ми маємо випуститись за будь-яку ціну, а тоді можна буде вирішувати решту проблем. Ми зможемо. Інакше це все було даремно.

 — Даремно, — луною повторила Ерміна.

***

Ная вела Повстанців коридорами Архіву, як і було домовлено.

Сол ішов за нею крок в крок, за ним — Гард, і за ними решта. Вони поспішали.

Ная вела Повстанців коридорами Архіву, як і було домовлено. Домовлено не лише із ними.

Після чергового повороту ґрати, приховані у стелі, із різким звуком опустились долі, перетворюючи одну із кімнат Архіву на в’язницю.

Сол, Гард та решта Повстанців зреагували миттєво — Футляр кожного був відкритий за долі секунди, повітря забриніло Нитями. Але за ґратами одна за одною почали з’являтись фігури у формі Гвардії, і швидко стало очевидно, що сили нерівні.

 — Ну-ну. Не робіть дурниць. Самі ж бачите, що не виберетесь. Не буде спротиву — не буде зайвих ран.

Глибокий голос Майстра лунав, здавалося, прямо зі стін. У Повстанців зусібіч цілилось більше десятка Узорників.

Солів погляд метався з кутка в куток, як у загнаного звіра. Він шукав виходу і його не знаходив.

Зате Гард одразу подивився на Наю, ніби чекав цього. Спитав її, дуже тихо та спокійно:

 — Ти влаштувала?

 — Я не…

Він дивився на неї так зневажливо, що їй аж шкіра засвербіла.

Вона не витримала.

 — Це для вашого ж блага! Вони лише хочуть поговорити! Якщо розкажете їм більше про плани очільників Руху, зможете повернутись до нормального життя! Повернутись до Столиці, а не ховатись…

З її очей проти її волі заструменіли сльози, і вона перейшла на гарячковий шепіт, не в змозі контролювати голос.

 — Вони б дістали вас рано чи пізно… А так у вас буде шанс… Мені обіцяли…

Гард болісно скривився.

 — Ти — наївна ідіотка, Нає. Яка ж ти ідіотка.

Він приречено глянув на Сола.

Сол подав знак, і Повстанці майже синхронно підняли долоні в повітря.

А ще за мить майже всі присутні потягнулись по Ниті, і кімната перетворилась на пекло.

Повітря загусло. Плетіння мерехтіло й відблискувало на кам’яній підлозі. Раз по раз скрикували люди. Кілька тіл глухо гупнуло об землю. Хтось стогнав. Щось хльоскало, гриміло і розбивалось.

Ная впала долілиць, закривши голову руками. Не так від страху, як не знаючи, що ще їй робити. Просто хотіла, аби це закінчилось.

Бабахнуло так, що аж у вухах задзвеніло. Здається, Повстанці мали кілька дрібничок на випадок, якщо все піде не за планом, бо Сплести на ходу таку потужну атаку їм би не мало вдатися. Тож, певно, домашні заготовки.

Ґрати витримали, але завіси вирвало зі стіни. Прохід було відкрито. Ная підвела голову і роззирнулась.

Гард і ще пара Повстанців відступали, відбиваючись від погоні нашвидку Сплетеними атаками. Решта групи лежали в кімнаті, не рухаючись; Сол був серед них. Здається, жінка, що неприродно скорчилась прямо біля Наї, не дихала; на її шиї зяяла глибока рана. Але навіть це не шокувало Наю так сильно, як Гардова рука, яка закінчувалась десь на рівні ліктя, відкинута потужним Узором на кілька метрів від нього. Пальці на руці завмерли в дивному положенні, ніби готові щось Сплітати. Сам Гард важко дихав. Від непритомності через крововтрату його рятував тільки стримувальний Узор, блискавично накинутий на рану Повстанкою, яка билась обіч Гарда. Та надовго такого не вистачить.

Сьогодні Гвардійці не розмінювались на дрібниці.

Гард витратив кілька дорогоцінних секунд, аби спробувати підняти Сола і потягти за собою, але з однією рукою це було просто неможливо, а Гвардійці тиснули з усіх боків. Тож Гард покинув його і відійшов за рештою.

Останнє, що він Сплів перед тим, як зник в темряві тунелю — швидкий Узор вогню, спрямований на Наю. Мав розуміти, що нічого потужного однією рукою не Сплете, що ніяк їй не нашкодить — та все ж Сплів. Хоча ризикував кожну секунду, що залишався в полі зору Гвардійців.

Вона зрозуміла, що саме він зробив, вже значно пізніше, вдома.

Він випалив із її сумки емблему Вірних.

***

Далі потягнулись нескінченні дні повної ізоляції. Вона добивалась зустрічі з Солом, якого мали б тримати в ув’язненні, але її запити відхиляли, аргументуючи це тим, що він «носій небезпечної ідеології». Вона вимагала авдієнції в Майстра Явана, але у нього був «дуже щільний графік через активізацію важливого розслідування». Вона хотіла проглянути звіти про операцію в Архіві чи дізнатися результати допиту арештованих, але у неї був «недостатній рівень доступу».

Вона просиджувала вечори вдома, вправляючись у сплітанні Узорів із Нитей, яких у неї не було. Просто перебирала пальцями повітря і дивилась в стіну.

Іноді на вулицях їй ввижався Гард під маскувальним Плетінням, хоч вона й знала, що Повстанці навряд чи проберуться в Столицю після подій в Архіві. Їх чекали повсюди, та й минуле проникнення їм вдалося в першу чергу через те, що їм тоді дозволили увійти до міста. Принаймні, Ная так думала; деталей їй ніхто не розповідав, у неї були чіткі інструкції лише стосовно Архіву.

Кілька разів їй снилося, що Гвардійці приходять по Ерміну. Ерміна сиділа під розлогими дубами, а люди в формах оточували її.

Також їй снився Сол. Він просто стояв за ґратами й дивився на неї. Мовчав. «Я хотіла врятувати тебе! Врятувати вас всіх!» — кричала йому Ная, але з її губ не зривалося ні звуку.

Десь за тиждень таких снів Ная вирішила, що спати їй не так вже й треба. Вона виходила з дому із настанням сутінок і безцільно бродила вулицями, поки не виснажувалась до межі, розмінюючи сон на небуття. Спрацьовувало не завжди.

Кілька разів ноги самі приводили її до Архіву, і вона заходила всередину, обираючи книги без особливої мети, і проводила години за читанням, не усвідомлюючи ні рядка з прочитаного.

«Наївна ідіотка», повторив їй в черговому сні Гард. З його кукси крапала кров.

Наступного дня вона спробувала взяти в Архіві матеріали про виключення студентів з Академії за її рік випуску. Взагалі-то, її звичайного доступу не мало б на це вистачати, але упорядник лише перевірив її перепустку, як зазвичай, і назвав номер кімнати. Ная знала, що їй змінювали доступ, коли вона мала провести Повстанців до наперед вибраної частини Архіву — очевидно, зараз всім було не до неї, і повернути його забули.

У кімнаті зі студентськими справами було багато пилу і павутиння. Не схоже, що сюди часто заходили. Ная потратила кілька годин, розшукуючи справи, котрі її цікавили.

Перша стосувалась Гарда, і була майже порожньою. Там було кілька звітів те, що він покидав Столицю під час навчання, і одна записка про те, що він водить «тісну дружбу» із Солом. «Тісну дружбу», так і було написано, в офіційному документі Архіву! У Наї вирвався безрадісний смішок, і луною відбився від високої стелі. На останньому папірці в Гардовій справі було схематично накреслено Плетіння, яке, як прикидала Ная, мало б викликати стиснений до розміру маленької кульки вогонь. Мабуть, це могло б спровокувати вибух. От тільки Гард ніколи не малював схем для своїх Узорів, йому вистачало інтуїції.

Ермінина тека була трохи грубшою, проте в ній було дуже мало інформації про Ерміну і дуже багато — про її батьків. Нічогісінько про порушення правил, яке б схвилювало Майстрів достатньо, аби виключити її. Батьки підозрюються в роботі з Повстанцями. Підлягають до затримання і допиту при першій же нагоді. Ерміна відмовилась співпрацювати.

Ная закрила обидві теки й акуратно розклала їх назад на полиці

***

Пройшов добрий місяць, поки Ная нарешті опинилась в кабінеті Майстра Явана.

 — Де Сол? — з порога запитала вона.

 — Так, Навіді, спокійно. Ми цінуємо твій вклад в безпеку Імперії, але не забувайся.

Ная силувано вдихнула і видихнула. Майстер Яван продовжив:

 — Сол Оскава, як і решта затриманих в Архіві, перебувають під вартою. Загроза серйозніша, ніж ми очікували. І вони не демонструють тої договороздатності, яку ти нам обіцяла.

 — Якщо ви дозволите мені поговорити з ним…

 — Виключено. Вони добре підготовлені, і навіть наші спеціалісти із допитів вже отримали від них кілька неприємних сюрпризів. Схоже, що вони там у себе проводять над Прядивом якісь нездорові експерименти… Ще один злочин до і так величенького списку. Але ти про це не хвилюйся. Ми докопаємось до правди.

Ная знову нагадала собі вдихнути.

 — Ви обіцяли…

Брови Майстра Явана поповзли догори.

 — Ти маєш якісь претензії до мене, Навіді? Я уважно слухаю.

Що вона може? От що вона може протиставити йому тепер?

 — Жодних претензій, — тихо відповіла вона.

Майстер Яван зітхнув і потер пальцями перенісся.

 — Слухай, Нає. Я розумію, тобі важко, ти вважала їх друзями. Але ти вчинила правильно. Можливо, їх змусили вірити в благородність намірів їхніх лідерів, але я бачив, на що здатні Повстанці і яку загрозу становлять. Вони потягнуть за собою в прірву наївних людей і поламають купу життів. Вони невдоволені тим, що мають, але не можуть запропонувати кращої альтернативи.

Він на хвильку замовк, задумавшись. Врешті простягнув їй папірець — маленький та непримітний. Ніяких тобі золотих вимпелів чи прикрас. Така буденність. «Указ про переведення в штат Академії…».

 — Тримай. Я пам’ятаю, що ти збиралась принести нам багато користі на новому місці.

Відчуття тріумфу все ніяк не приходило. Обвуглена діра на місці, де раніше була приколота емблема із дубовим листком, здавалося, пече шкіру.

 — Вітаю із великим підвищенням, Навіді. Заслужила.

Заслужила… Заслужила… Заслужила… Його голос ще довго відлунював в її голові.

***

Ная переступила поріг будівлі із величними шпилями — вперше у ранзі науковиці. Широкі коридори Академії повнились гамором. Тут і там стояли групки студентів, радісні у своїй наївності. Мабуть, обговорюють свої «великі проблеми», насмішкувато подумала Ная. Екзамени чи любовні симпатії.

Дехто із них звертав на неї увагу і навіть впізнавав — остання її справа наробила шуму. Ото хлібом людей не годуй, а дай привід для пліток. До неї долинали уривки фраз, проказаних гучним шепотом. «Кажуть, вона знала тих підсудних особисто…», «кажуть, вони вчилися разом…», «вона власноруч заманила їх в Столицю…». Ще кілька місяців, і вони говоритимуть, що вона особисто закатувала сотню Повстанців до смерті.

Ная підняла голову вище. Це все не мало значення. Кілька поворотів — і вона опинилась перед важкими дерев’яними дверима, за якими її чекав новий етап. Рішуче постукала.

 — Професор Ардін?

В кабінеті за столом сидів середнього віку чоловік із темним волоссям, зібраним у хвостик. Гострий ніс, сірі очі. Ная чула про нього раніше. Казали, що він склав схеми чи не половини Плетінь, які зараз вчать в Академії. Наживо здавався цілком… звичайним. Навіть не підвів голову від книжки, розгорнутої перед ним на столі.

 — Навіді? Заходь. Так, ми отримали звістку про твоє призначення.

Він неуважно перевірив папірець, який Ная йому подала. Мав стати її новим керівником.

 — Будеш працювати із рештою молодших спеціалістів в команді. Поки що нічого надзвичайного, але рук нам тут завжди бракує. Як мінімум, розгрібати завали проблем, які регулярно влаштовують студенти — з ними не знудьгуєшся. Ну, сама знаєш.

Професор гортанно булькнув — за наявності фантазії це можна було розглядати, як сміх. Ная не засміялась.

 — Коли мені нададуть ресурси для роботи над власними дослідженнями?

 — О-о-о, а пані, я так бачу, з амбіціями! Ну, всі тут хочуть щось цікаве робити, але нецікавої роботи, на жаль, більше. А решту треба заслужити, — професор знову булькнув.

 — Я зробила достатньо, аби це заслужити.

Ная сама здивувалась холодності свого голосу. Професор Ардін здивувався теж. Нарешті підвів погляд і уважно подивився їй в обличчя.

 — Ну-ну, Навіді, ти ж не хочеш, аби я подумав, що ти піддаєш сумніву авторитет свого керівника у перший же день.

 — А ви не хочете, аби я подумала, що мої амбіції завеликі для цього місця.

Ная твердо дивилась в дещо розгублені сірі очі професора Ардіна. Вона зосереджувалась на тому, аби її спина виглядала достатньо прямою, а посмішка — достатньо зухвалою. Вона повинна була підтримувати ілюзію, що її погрози не порожні. Що в неї ще залишився вибір. Що все це було того варте. Що, якщо їй захочеться, вона матиме, куди піти із цього проклятого, огидного, ненависного місця, в яке вона так мріяла потрапити.