Триклятий Саргоннас
Виходячи з ванної кімнати, Алекс погладжував ще вологу після душу борідку і посміхався. Він був дуже задоволеним собою. 11 з 12! Ні, навіщо зайва скромність: це було на всі 12, мінімум – на 11,5. Він, стараючись не шуміти, зайшов до спальні, поцілував у щоку дружину, яка досі не спала і копирсалася в телефоні. «І їй не спиться після такого бурхливого сексу! Це тому що я був просто монстром! Як після такого заснеш?» – подумки нахвалював себе він.
– Кохана, я ще в кабінет, трошки попрацюю. Добраніч, – прошепотів він і ще раз поцілував її.
– Добраніч, - відповіла Елен, не відриваючись від телефону.
– Я тебе люблю, Інго! – майже проспівав він і послав їй повітряний поцілунок.
– І я тебе, Алексе, – відповіла вона. Йому здалося, якось зовсім беземоційно.
«Красунчик! Я суперкрасунчик! Може, ну його ті справи? Ковтнути віскарика і йти спати? Відкласти все на завтра? Ні! Це не мій метод! Справі треба віддаватися повністю! Зараз ось підчитаю документи і раптом якась геніальна бізнес-ідея насниться?»
Комп нарешті завантажився. Алек зайшов у приватну пошту: нічого цікавого, суцільний спам. Зайти в соцмережі? Давненько він там не бував. Ні, стільки часу утримувався, то не варто і розпочинати. Він згадав обіцянку бізнес-аналітиків до опівночі скинути звіт. Чесно кажучи, він скептично оцінював їх шанси встигнути. Але чому б не перевірити. Алекс зайшов у корпоративну почту. Звіт було надіслано о 22:55. «Молодці, до 11 працювали! Працьовиті! Будуть з них люди!»
Завантажив файл, почав проглядати хитромудрі графіки та читати викладки. Спохмурнів.
За хвилею бадьорості насувалася хвиля розсаблення та сонливості. Але Алекс вперто продирався від слайду до слайду, час від часу протираючи очі та масуючи скроні. Врешті, останній слайд було подолано. Алекс задумався: що робити далі? Написати розгромну резолюцію-відповідь уже, чи відкласти на ранок?
- Зараз чи на ранок? Зараз чи на ранок? – напівсонно повторював він. Встановлені ними для самого себе правила вимагали нічого не відкладати на завтра. Але, з іншого боку, очі злипалися, «штори падали». “And now I see the final curtain”, - «штори» потягнули за собою цитату з його улюбленої безсмертної «My way».
Алекс придумав компроміс: відповідь писати завтра, а зараз ще раз усе переглянути, можливо якісь деталі-нюанси залишилися не поміченими.
І ще не менше десяти хвилин він «втикав» у тренди та цифри.
- Ні, людей з них не буде! Не всі фактори враховані... Висновки поверхові... Ніби і зробили усе як просив. Але якось «на відчепись». Може вигнати їх? Взяти інших з вулиці. Які за вдвічі меншу зарплатню будуть землю гризти. Є над чим подумати. Але все завтра! Сьогодні лише от кілька рядків у щоденник і спати.
І він написав, що день був дуже хорошим. Після тривалих і виснажливих перемовин, сотень коригувань і редагувань, індуси врешті підписали контракт. Аванс ось-ось залетить на рахунки. Інакше кажучи, він заробить купу грошей! І все своїми мізками! Тому що він акула бізнесу. Ні, акула це дрібнувато. Він цар і бог. Він робить що хоче і досягає чого хоче. Щоправда, аналітики трохи засмутили своїм звітом. Але то таке. Час є! Проблеми зрозумілі. І те як їх вирішувати теж більш менш зрозуміло. А взагалі мене хрін зупиниш. Супербізнесмен і супераналітик. Все в мене ок, і жінка-красуня. І коханка в ліжку - скажена кішка. Майже вірш. Повагавшись кілька секунд, згадку про коханку Алекс видалив. Раптом дружині файл на очі потрапить? І діти-розумники, і бізнес росте, як на дріжджах. Я такий крутий, що ховайся в жито. Я можу все. Я всемогутній. Алекс всемогутній. Як Брюс – Джим Керрі. Я всього досяг сам. Своїми мізками та своїми руками. Своїми талантом і працею. Я цар і бог. Цар і бог. Жодні конкуренти, жодні податківці, жодна нечисть мене не зупинять. Може все-таки тих аналітиків вигнати. Бути сучасним? Перейти на аутсорс? Компроміси у дрібницях – поразка у великій справі. Гарно сказано.
- Мудак ти Алексе. Люди он до 11 вечора презентацію ліпили. До сімей вчасно не повернулися. А ти їх «на вулицю».
- Не мудак, а прагматик. Цінність цього звіту нульова. Негативні тенденції підмічені правильно, бо я особисто їм підказав. А от реальних шляхів вирішення, реальних пропозицій, нічого такого чомусь не бачу. Що це за пропозиція «зменшити витрати». Ні про що. От візьму аналітиків на оутсорсі. Для чого ця гігантоманія? Компанія, не працює тим краще, чим більше по її офісі бродить всіляких манагерів та аналітиків. Стопе, а з ким я балакаю?
- Що, підкрався непомітно?
- Тобто?
- Як у вас кажуть: хоча виднівся вдалині?
- Якій ще далині?
- Ще кілька хвилин назад, ти був «ховайся в жито» супербізнесменом і мегааналітиком, а тепер не можеш збагнути елементарного.
- Ну окей, нікого я не виганятиму. Зараз закину соточку віскаря і спати. Бо вже якісь збої, якісь глюки від перевантаження.
- Ні спати ти не підеш!
- Та хто ти такий, щоб вказувати, що мені робити?
- В мене багато імен. Навіть не знаю, яке тобі більше сподобається. Зависла пауза. Алекс намагався зрозуміти, що відбувається.
- Здається, я вже здогадуюсь, – сказав він, хоча окрім «якась чортівня», нічого на думку не спадало.
- Саме так, чортівня! – розреготався хтось в його голові. – Але не якась абстрактна, а конкретно-особисто я: Диявол, він же Сатана, він же Князь Тьми, Вельзевул, Аваддон, Веліар, Древній Змій, Дракон.
- Та ж явись у всій красі, хай полюбуюся тобою перед смертю. Що ж ти у моїй голові лише голосом чужим проявляєшся. Може то я просто збожеволів, а ніякий не Сатана мені явився.
- Не зараз, не зараз, мій друже. Це надто небезпечно для тебе та інших мешканців цієї будівлі. Можливо, пізніше, у фіналі.
- А! Боїшся, що пожежна сигналізація спрацює? А таки спрацює. Чи стеля занизька?
- Обидва рази гадав. Люблю розумників.
- Ну, не хочеш фізично, явись зображенням у моніторі. Чи ти не дружиш з сучасними технологіями?
Тим часом у голові його крутилося: «Це ж була казка «Як козак чорта обдурив», от тільки б пригадати її. От кіт у чоботях людожера в мишу перетворив. А потім впіймав та зжер. Але я не кіт. Попросити його перетворитися в хот-дог чи вареник? До дупи казки, загуглити треба. Як позбутися диявола? Як вигнати сатану? І чому в мене натільного хрестика нема. Або свяченої води. Це б якось допомогло. Господи, чим хочеш віддячу. Щонеділі до церкви ходитиму. Жертвуватиму щедро. Тільки витягни мене з цієї халепи. А якщо заманити його в монітор і вирубати живлення. Це спрацює? Він зникне?» – Алекс відчув, що його почало трусити від жаху.
- Почекай, я ще тут одну штуку загуглю і потім ти уже займай монітор.
- Про те як вигнати диявола? Ха-ха-ха! – гість не дав своїй жертві шансу скористатися допомогою інтернету. Не встигли тремтячі пальці доторкнутися клавіатури, як в моніторі з’явилася жахлива сатанинська мармиза.
- Ха-ха-ха-ха-ха! – знову зловісно розреготався нечистий. – Ну як тобі візуалізація? Може ще спецефектів додати?
- Щезни, сатано, щезни! – Алекс намагався перехреститися, але рука не слухалася.
- Ха-ха-ха-ха-ха! – зображення на моніторі стало об’ємним. З жовтих ікол демона на стіл почали капати краплини чи то слини, чи то слизу. – Так переконливо?
Алекс упав на підлогу і вирвав з розетки вилку мережевого подовжувача. Але зображення не зникуло.
- А з тобою, весело. Та досить гаяти час. Ми ж з тобою ділові ... – нечистий зробив паузу, підбираючи слово, - істоти.
- Угу, – погодився Олександр. «Це ж сто відсотків «пороблено». Врік хтось. Наслав. Благовірна? Теща? Дублерка? Котрась з колишніх? Заздрісники-конкуренти? «Прокинуті» клієнти? Бізнес-аналітики пронюхали, що будуть звільнені? Але я ж нікому не озвучував. Маячня! Не має значення «хто». Має значення, як це припинити? Хрестик? Свячена вода? Молитва? Отче наш, ти що єси на небесах, я ж далі не пам’ятаю».
- Ти, схоже, не зрозумів чому я до тебе навідався.
- Що, жодний з варіантів про які я щойно думав?
- Жодний.
- Слава Богу.
- Не поминай його всує. Бо буде боляче. Він тут ні до чого.
- Стопе, якщо ти є, то виходить і він є? Але чому такий бардак на світі, ніде ніякої справедливості нема?
- Може тому, що я є? – вкотре розреготався нечистий. Вочевидь, він перебував у гарному настрої. – Але досить про це. Повернемось до справи. То ти розумієш, чому я тут, чи потрібно пояснити?
- Потрібно. За що мені, грішому, така честь?
- Тому що ти написав, те чо-го пи-са-ти не мож-на! – останні склади сатана повів повільно, по складах.
- Що саме?
- Ось: пика нечистого зникла, натомість відкрився файл Алексового щоденника. Крайній-останній запис. «Я цар і бог» - світилося-блимало величезними червоними буквами. Так само блимали слова «ніяка нечисть мене не зупинить». А ти ж знаєш, що це моє покликання – карати царя-бога.
- Та ні, це не буквально. Це не серйозно. Який з мене ц-цар і б-бог. Це така м-медитація, н‑нейролінгвістичне програмування, налаштування процвітання, на успішний успіх. Т-техніка така, - затинаючись почав пояснювати Алекс.
- Та не ліпи, те що не ліпиться! – розсміявся демон.
- Ні, я не обманюю. Я серйозно. Я все зрозумів. Зараз усе виправлю і більше ніколи не буду, - горе-бізнесмен потягнувся до клавіатури і спробував стерти злощасні слова. Але нічого не виходило. Як би сильно він не тиснув на клавіші. – Ц-цього більше не повториться! – крізь зуби цідив він вперто натискаючи на неслухнянй клаптик пластику.
- Вірю, що не повториться! Навіть не вірю, а знаю! Але покарати тебе треба. Ще й покарати максимально жорстоко. Бо я ж безжальний! І це робиться дуже просто, на easy, як зараз модно казати. Хочеш побачити, як усе твоє життя руйнується?
- Ні, не треба! Я все зрозумів! Усе усвідомив. Каюся!
- О! Є ідея! – пожвавився диявол. – Як ти там писав: «жінка-красуня», «діти-розумники», «процвітаючий бізнес». Давай зіграємо у гру. Камінь-ножиці-папір. Жінка, діти, бізнес. Ха-ха, і що цікаво, усе співпадає. Дружина давно уже камінь на твоєму горбу. Діти-ножиці тільки те й роблять, що стрижуть з тебе грошики, бізнес-папір коментарів не потребує.
- Не треба цих ігор. – Алекс впав на коліна і поча благати, нелюдську мармизу, яка знову явился у моніторі. - Я все усвідомив. Я каюся. Більше цього не повториться.
- Не вірю! Не вірю! – зареготав нечистий.
- Прошу, хоч дітей не чіпай. Вони ні в чому не винні.
- Ніхто не обіцяв, що буде легко. Але ж маєш два шанси з трьох, що з ними нічого не станеться. Це немало!
- А як ми гратимемо, ти ж безтілесний.
- Дуже просто, ти гратимеш сам.
- Це як?
- А ось так: Алекс раптом відчув що пальці його правої руки стиснулися в кулак. Не зважаючи на всі його зусилля цьому опиратися. От з лівою рукою проблем не було. Вона слухалася безвідмовно. А от права... Попри всі потуги, весь опір, кулак тричі трусонувся і пальці зрадницьки випросталися зображаючи «папір».
- Не хвилюйся, це було не по-справжньому, а тільки для демонстрації принципу гри.
- Не треба, по-справжньому. Благаю, не треба. - Алекс розплакався розглядаючи отриманий «папір». Всі його намагання зігнути пальці були марними. – Не треба, не хочу!
- Ой, як не красиво, ридаючий цар і бог, якого не зупинить жодна нечисть. Ми ж іще навіть не починали.
- Не треба! Не треба! - продовжував благати Алекс розтираючи неслухняним «папером» сльози по щоках.
- Розплакався! Ніхто, не обіцяв, що буде легко та приємно. А ти мені уже починав подобатися. Як там писав ваш класик? «Бородатий і пацаватий». Зберися! Один раз граємо і розбігаємося!
- Не треба! – не зупинявся Алекс. Але рука знову супроти його волі стиснулася в кулак. Три помахи і нічого не сталося. Пальці залишилися складеними в кулак.
- Камінь! Тобто дружина! – підсумував сатана.
«Вважай, пронесло! Ще й в плюсах лишаюся! Прощавай, стара облізла ондатро! Давно хотів розлучитися і спокійно жити з коханкою», - з полегшенням подумав Алекс. «Не треба таке думати! Він же всі думки читає! Думай – яке горе! Як я без неї житиму! Це ж любов усього мого життя! Матір моїх дітей!»
- Який же ти, навіть слова не доберу ..., підлий, чи що! Ще ж потім розказуватимеш як самого диявола обдурив.
Але в цей момент двері кабінету відчинилися і в кабінет спочатку зазирнула, а за мить і зайшла Інга:
- Працюєш? Відірву тебе на хвилину. Спочатку хотіла відкласти цю розмову на завтра, не псувати цей вечір, але передумала. Скористаюся твоїм принципом. Нічого на завтра не відкладати. Отже, ми розлучаємось, в мене є інший. Наші стосунки не витримали випробування часом. Так буде краще для обох. Якось так.
Алекс не одразу знайшов, що відповісти:
- Але ж у нас щойно був секс, дуже хороший секс і через 20 хвилин ти мені отаке заявляєш?
- Це на прощання. Хотіла зафіксувати в пам’яті, як це було – кохатися з тобою. Добраніч, Алексе – і вона зникла за дверима.
Диявол знову з’явився в моніторі.
- Ефектно і оперативно, – з щирою гіркотою підсумував Алекс. – Як домовлялися? Розбігаємося?
- Ні, це не все.
- Але ж угода, була зіграти тільки раз.
- А ми вдруге і не будемо грати. Вважай, що це бонус за думки про те, що залишився в плюсах. На цьому відкланююсь. Схочеш побачитися, пиши ще! – нечистий зареготав. – Пиши, що ніяка нечисть тобі нічого не вдіє.
Після цих слів він, зник. Алекс залишився один в кабінеті з вимкненим монітором. Права рука все ще була стиснута в кулак.
«Наче нічого і не було!», - подумав він. – «Може і справді нічого не було? Все приснилося, примарилося?»
Але його роздуми перервала дружина, яка знову увірвалася до кімнати. «О, зараз скаже, що це все був жарт!» - передбачив Алекс. Але помилився:
- І ще про одне хочу повідомити. Дітей я в тебе заберу. І ніякі адвокати тобі не допоможуть. Ти не біологічний батько ані Віолети, ані Назарчика. Це не твої діти, оленю.
«Як вона могла? Нагуляла! Не може такого бути! Олень і ондатра! І це ще не все. Я ж і без статків своїх залишуся. Як мінімум, усе переполовинить. Стільки ж усього на неї та її маму записано. Я залишаюся голий-босий! Голодранець! Жебрак! Невдаха!» – Алекс відчув, що йому бракне повітря. І попри намагання вдихнути хоч якусь мінімальну порцію, це не вдається. Він чомусь подумав, що зараз є схожим на рибу, яка корчиться в конвульсіях після того як її витягли з води. «Акулу-бізнесу викинуло на життєвий берег». Руки потягнулися до горла, ніби намагаючись перевірити, чому перестало дихатися. В очах потемніло.
- Бонус! Б-бонус! – прошипів-прохрипів він і сповз з крісла на підлогу, втративши свідомість.
- О, очухався! З того світу вернувся! – почув Алекс незнайомий жіночий голос і зрозумів, що ще живий. Потім він почув кроки і звук відкривання-закривання дверей. Мабуть, власниця голосу-кроків вийшла з приміщення.
Розплющувати очі він не поспішав. Почав згадувати події останнього вечора. Що з них правда, а що глюки-вибрики хворого мозку? Як не дивно, з пам’яті нічого не стерлося. «Що зі мною трапилося? Інфаркт? Можливо. Але скоріш за все, інсульт, крововилив у мозок, а від недостатнього кровопостачання й усі ці марення. Ймовірно нічого не було. Ніякої чортівщини. Ніякого розлучення. Це все його страхи. Його фобії. Просто перевтомився. Перевантажився. Але якщо справді інсульт, то справи кепські. Можу і паралізованим залишитись і не говорити, пам’ять здається не втратив, хоч це радує». Спробував ворухнути пальцями. Камінь-ножиці-папір», - майнула думка, від якої аж пересмикнуло. Але пальці рухалися і це його втішило.
«Віолетка, Назарчик, Інга – вони ж десь тут, чекають-чергують поки він одужає. Хочу їх побачити!» Алекс спробував розплющити очі. Це йому вдалося. І за хвилину, адаптувавшись до яскравого (насправді – звичайного денного) світла він обвів поглядом палату. Окрім нього в приміщенні нікого не було.
