Патріарх

Глава 1

Даніель швидко крокував площею до сходів. Дзвони пробили тричі, отже настав час зборів. Вологу від дощу бруківку вкривав бруд. Вітер роздмухував мряку вусебіч. Каштанові кучері хлопця змокли та прилипли до обличчя. Червона ряса з капюшоном досить швидко важчала від вологи.

Сходи вели до найвищої точки столиці, на якій розташовувалася домінанта — церква Темного. Це було не лише місце поклоніння кривавому богу, але й серце проклятої Імперії. Зовні конструкцію з чорного каменю підпирали міцні контрфорси, прикрашені гострими баштами. Стіни нави та хору пронизували високі ажурні вікна з вітражами. Передній фасад церкви дивився на місто великим вікном-трояндою. Його обрамлювали три арки: одна внизу, друга навколо, та третя — над вікном.

Оголошення про збори заскочило Даніеля неочікувано, коли він повертався додому. Культист розумів, що Темний дав патріарху одкровення щодо ритуалу. Усі в ордені чекали вказівки, яка жертва буде достатньою, для Його милості.

Імперія перебувала в тривалій війні з єретиками, які не визнавали влади Темного. Його вірні слуги, на чолі з патріархом, мусили посилити військо, щоби здобути перемогу. Нові землі обіцяли більше ресурсів, рабів та влади. Але головним мало бути поширення впливу Темного.

Подолавши сходи, хлопець стрімко рушив до дверей церкви, як раптом його притиснуло до стінки. Важка рука в металевій рукавиці грубо втискала культиста в холодний та вологий камінь.

Коли Даніель підвів очі, то побачив, що це був Грего — один із полководців армії Імперії. Вищий від нього, м’язистий та достобіса дужий вояка стояв перед хлопцем в обладунках, але без шолома. Вологий вітер залишав ледь помітні краплі на короткому чорному волоссі та густій бороді. Від чоловіка тхнуло потом, а коли він відкрив рота, ще й випивкою:

— Куди це ти летиш, хробак? — басом запитав Грего.

— Не твоєї порожньої макітри справа, — огризнувся Даніель та спробував відштовхнути руку полководця, — Пусти мене!

— Ти на кого дзявкаєш? — чоловік дужче притис хлопця та поклав другу руку на руків’я меча, — Хочеш, щоби я тебе випатрав прямо на порозі церкви?

— Тільки пальцем мене торкнись, я тебе змушу кров’ю харкати, доки не здохнеш!

— Ах ти ж погань мала!

Грего потягнув Даніеля на себе, а тоді жбурнув об стіну. Удар зм’якшило волосся та капюшон, хоча біль усе одно розійшовся головою. Чоловік зробив випад, втиснувши передпліччя в шию Даніеля, а тоді встромив язика в рот хлопця.

Даніель схопився за коротке волосся Грего, відтягуючи його від себе. Водночас інша рука попрямувала до паху полководця. Язик хлопця вловлював посмак випивки. Даніель потягнув волосся дужче, закусуючи нижню губу Грего, але все ж припинив поцілунок:

— Я правда мушу йти, — сказав культист, — От-от почнуться…

— Останній похід на єретиків був геть нудним, без тебе в шатрі, — перебив його Грего, — Але я планую все надолужити якомога швидше.

Чоловік потягнув хлопця до себе, стискаючи його сідниці. Брунатні очі горіли похіттю.

— Хтось зголоднів? — в очах Даніеля спалахнули вогники у відповідь, — Я теж голодний. Дуже.

Хлопець притиснувся до полководця, готуючись продовжити поцілунок. Раптом двері церкви прочинилися і з них вибіг інший культист, Ізраїл. Він підбіг до Даніеля та щосили потягнув його за руку:

— Ти геть здурів? — ледь не кричав він, — Якщо ти негайно не підеш на збори, тебе викинуть з ордену!

Глава 2

У довжелезній наві, під світлом тисяч свічок, стояли культисти в багряних рясах. Попри вітражі, освітлювати церкву потрібно було або свічками, або магією. Сонце не виходило з-за хмар у серці Імперії. Такою була воля Темного, і це було проявом Його сили.

Усі культисти володіли магією. Це був дар, який отримували обрані, привілей. І це була воля Темного — магію неможливо було купити чи вивчити, її не успадковували та не відкривали. Лише Темний обирав, кого обдарувати силою крові.

Разом із магією приходив також статус. Але теократія не пробачала промахів. Втратити все, включно із життям, можна було так само несподівано, як і здобути.

Культисти слухали патріарха, що промовляв громовим басом:

— На початку було Слово, і Слово було в Темного, і Темний був Слово. Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього!

Даніель стояв, сумирно опустивши голову, але не слухав проповідь. Думки його досі займав Грего. Стосунки з полководцем були важливими для хлопця. Імперія не засуджувала одностатевих контактів — Темний не наділяв хтивість статтю.

— І темрява обгорнула мене, і було мені знамення! — провадив патріарх, — Темний повідав мені, яка жертва принесе нам Його милість та перемогу.

Глава Церкви зробив паузу, оглядаючи вірних культистів. Він зробив крок уперед та промовив:

— Темний хоче чисте серце.

Навою пронісся досить голосний шепіт. Чисте серце — нечувана дивина в проклятій Імперії. Даніелю здалося, ніби позаду перешіптувалися, що патріарх зійшов із розуму, раз вирішив принести Темному в жертву чисте серце.

— Так, таке було знамення, — владика зробив ще крок уперед, — Тихіше, тихіше. Ритуал потрібно виконати якомога швидше. Наші полководці повертаються з пустими руками. Їм не вдається прорвати оборону єретиків.

Даніель чув невтішні чутки з авангарду і планував розпитати Грего про перебіг боїв. Хоча те, що вояка повернувся до столиці — уже було дурним знаком.

— Той із вас, хто принесе чисте серце для нашої перемоги, не лише послужить Імперії, — патріарх знову зробив паузу, — Не лише дарує нам милість Темного. Того я призначу своїм правицею!

У наві на мить запала тиша. Вогонь свічок танцював від вітру. Дощові хмари розрядилися блискавкою, що освітила залу церкви крізь вітражі.

У Даніеля сироти встали на шкірі. Можливість отримати статус правиці патріарха розігрівала кров. У животі занило. Влада попри низьке походження. «Я маю це зробити!» — крутилося в думках, — «Я не можу втратити такий шанс».

Тим часом культисти один за одним, з благословення патріарха, розверталися та крокували до виходу із церкви. Кожен із них прагнув того ж, що й Даніель. Кожному хотілося здобути один із найвищих статусів у Імперії.

«Чисте серце… Думай, Даніель, думай. Де, у біса, в Імперії може ховатися чисте серце?» — думки спліталися клубком, що мав привести до правильної відповіді, — «А якщо…».

Роздуми перервав Ізраїл, знову смикнувши культиста за рясу:

— Нам треба поговорити, — стиха сказав він та повів хлопця під руку до виходу, — Це дуже важливо.

— Ти про…

— Не тут, — перебив його Ізраїл, — Забагато вух.

Даніель обережно озирнувся. Навколо них хвилювалося море червоної тканини. Він розумів, що за таких обставин будь-яка розмова неодмінно стане суспільним надбанням. Трохи поміркувавши, хлопець відповів:

— Я буду в борделі. Поговоримо там.

Глава 3

Даніель крокував коридором публічного дому. На підлозі лежали килими, стіни прикрашали картини еротичного характеру. Хлопець ненавидів цей заклад, світло червоних свічок, звуки сексу, що долинали з-за стін. Але він знав, що Грего буде втамовувати голод після походу саме тут.

Культист підійшов до дверей кімнати та завмер. Слизьке та холодне відчуття стискало всередині. «Ти зможеш», — подумки запевнив він себе, відчинив двері без стуку та увійшов.

На багряних простирадлах напівлежав, спираючись на подушки, оголений Грего. Полководець пив вино з бронзового келиха. Побачивши коханця, посміхнувся та сказав:

— Ваші збори змусили мене трахати абищо.

Даніель посміхнувся у відповідь та підійшов до ліжка. Він роззувся, скинув із себе рясу, зняв сорочку та штани. Хлопець дивився, як Грего заводився, та збуджувався через це сам.

— Ти чекав іншого в цій дірі? — запитав Даніель.

— У цьому болоті я знайшов тебе, — полководець узяв хлопця за руку та потягнув до себе, — Кристали завжди серед лайна.

Хлопець заліз на ліжко. Голівка ерегованого члена торкалася волосся на грудях Грего. Полководець провів м’язистими руками по худорлявому тілі Даніеля, згори донизу, а тоді стиснув долонями сідниці та підштовхнув культиста до себе. Пальці чоловіка масували сфінктер, доки він смоктав член коханця.

Даніель стогнав, відчуваючи тепло рота Грего. Раптом хлопець скривився від болю — полководець різко увігнав у анус два пальці, розтягуючи його. На зміну болю вирвався стогін, коли чоловік влучив по простаті. Відчуття змішувалися та чергувалися. Культист палав хтивістю та охолоджувався огидою. Він відчув, як із члена виділився передеякулянт. Грего висмоктував його й заводився ще дужче, розминаючи пальцями простату коханця.

— Що там на авангарді? — випалив Даніель, відсунувшись від полководця.

Чоловік завмер у нерозумінні. Хлопець провів нігтями по шиї та ключицях Грего, а тоді стиснув пальцями соски. Член полководця припіднявся, з вуст зійшов легкий стогін. Чоловік примружився та закусив губу, коли Даніель спустився нижче, обхопив член обома руками та провів язиком по вуздечці.

Грего схопив хлопця за кучері та насадив ротом на член до основи. Даніель відчував блювотний рефлекс, але дихав носом та намагався розслабити горло — полководець усе одно не відпустить. Чоловік насаджував голову культиста на член, притримував біля кореня, а тоді піднімав із різною швидкістю.

— На авангарді то ми єбемо, то нас, — сказав Грего, відпустивши волосся хлопця та дозволивши Даніелю самостійно обирати ритм, — Останнім часом — частіше нас.

Раптом у двері постукали. Полководець припіднявся та крикнув, щоб заходили. Двері відчинились і до кімнати увійшов оголений хлопець. Даніель кинув погляд на раба, а тоді на Грего:

— То ти чекав не на мене? — запитав культист.

— Він уже оплачений, — стиснув плечима чоловік, — Тебе довго не було, я не збирався чекати весь вечір.

Даніель підвів голову вище, тримаючи в руках член Грего. Йому хотілося опустити руку на мошонку, щодуху стиснути та відірвати її. Здалося, що щелепи заскреготіли. Полководець вловив зміну настрою, узяв хлопця за підборіддя рукою та підтягнув до себе:

— Не забувай, кому ти зобов’язаний статусом, — сказав чоловік.

Грего різко встромив язика до рота культиста, тримаючи його обличчя рукою, а тоді штовхнув Даніеля на ліжко. Полководець встав та покрокував до раба:

— Проходь, я не кусаюсь, — сказав усміхаючись, — Лише коли єбу на животі, — він повернувся до культиста та додав, — А він спостерігатиме та чекатиме своєї черги.

Чоловік узяв раба за руку та стрімко потягнув до ліжка. Не кажучи більше нічого, Грего руками поставив його навколішки, немов безвольну ляльку, обличчям до Даніеля. Полководець плюнув собі на член та увігнав його в анус раба по яйця. Хлопець скривився від болю, зойкнув та майже одразу стиснув губи.

— Який же ти тугий, — простогнав чоловік, — Обожнюю тугих!

Даніель напівлежав, обпершись об подушки, та дивився, як Грего насаджує раба на член. У горлі культиста стояв клубок. Коли раб підвів голову та подивився хлопцю в обличчя, клубок змінився брилою.

Даніель впізнав ці скляні зелені очі. Вони з Крістофом потрапили в бордель, ледве їм виповнилося 13. Коли хлопчакам було геть дурно після тривалих побоїв та зґвалтувань, вони підтримували одне одного. Вони мріяли про день, коли виберуться із цього пекла.

Грего трахав Крістофа, розтягував його товстим членом, душив, тримаючи руки на горлі. «Ти виберешся, я дотримаю слово», — подумав Даніель та поклав долоню на руку полководця:

— У мене є цікавіша ідея, — сказав культист, — Сядь біля мене.

Полководець був надто близький до оргазму, тому навіть оком не повів. Побачивши це, Даніель схопив зі столу ніж та одним вправним рухом перерізав горло Крістофа. Раб, не встигнувши зрозуміти, що відбулося, повалився вперед, хапаючись руками за шию. Гаряча багряна кров пульсувала, витікаючи з рани на ліжко.

— Ти геть здурів! — крикнув Грего, — Ти що робиш?

— Зараз побачиш, — відповів Даніель.

Культист забрав руки Крістофа із шиї, вимащуючи свої долоні кров’ю, а тоді обмастив нею член полководця. Хлопець пробурмотів слова, від чого криваві сліди потеплішали та завібрували. Член чоловіка тремтів від магії.

— О, так! — застогнав полководець, — Не зупиняйся.

Багрянець стискав плоть та ковзав вгору-вниз. Краплі біля кореня утворили пружне кільце, що пульсувало. Шкірою чоловіка встали сироти, а з рота долинав стогін. Грего заплющив очі та дихав уривчасто, доки не кінчив. Полководець рясно окропив закривавлені простирадла густою спермою.

Глава 4

— Прибереш тут, — сказав чоловік, одягаючи сорочку, — Я йду поїсти. Хочу трахати тебе всю ніч.

Даніель сидів поряд із трупом та грайливо посміхався, доки полководець одягався. Як тільки двері за Грего зачинилися, він завалився на спину. Кімната просякла запахом поту та металу. Хлопець глянув на колишнього друга. «Так буде краще», — подумав він.

Культист розумів, що не може витрачати ніч потенційних пошуків чистого серця на вгамування спраги коханця. Він шкодував, що серце Крістофа витрачене дарма. Даніель не знав, хто би краще пасував на роль жертви для патріарха.

У двері постукали. Хлопець подумав, що це працівники борделю, однак до кімнати увійшов Ізраїл і втупився очима у труп раба:

— Цікаві в тебе з Грего розваги, — сказав він.

— Довго пояснювати, — кинув Даніель, одягаючи штани, — Про що ти там хотів говорити?

— Ми одні?

— Чого ти боїшся?

— Темний, — ледь не пошепки промовив Ізраїл, — Він слабне з кожним днем.

Даніель дивився на члена культу зі здивуванням. Це навряд було перевіркою, хоча з патріархом ніколи не можна бути впевненим.

— Імперія приречена на поразку, — додав він, перервавши роздуми хлопця.

— Ослаблення авангарду ще не…

— Як ти думаєш, чому єретиків не вдається подолати? — перебив його Ізраїл, — А чисте серце? Де його, у біса, узяти?

Даніель розумів, що член культу мав рацію. Справи на фронті йшли погано, у далеких провінціях відмовлялися коритися та сплачувати данину, магія слабшала. Останнє важко було не помітити. Маніпуляції з кров’ю потребували дедалі більше енергії та сильніших емоцій. Тому культистів і не відправляли в авангард — не можна показувати слабкість.

— Але є інший шлях, — сказав Ізраїл, підвівши брови, — Землі за морем.

— Землі за морем — пустка, — здивовано відповів Даніель, — Темний прокляв їх сотні років тому.

— Шпигуни повернулися звідти. Живими. Та з новинами. Там квітне інший культ, інше божество, могутніше.

— І що? Навіть якщо це правда, це лише відкриє новий фронт.

— Ні, дурню, — Ізраїл підійшов до хлопця, — Це змога почати спочатку. Шанс отримати нове життя, де ніхто не знатиме нашого минулого.

Даніель дивився в темно-сині очі члена культу. Ходили чутки, що Ізраїл роками жебракував, доки не прибився до стін Церкви. Інші казали, що його продали в рабство на плантації, але він втік та попрямував до столиці. У будь-якому разі, хлопець добре розумів бажання стерти минуле — яким би не був статус зараз, низьким походженням кидатимуть в обличчя за першої ліпшої нагоди.

— То що скажеш? — Ізраїл поклав руку на плече Даніеля, — Я знаю, ти теж цього хочеш.

— Хтось ще знає? — запитав хлопець, — Скільки людей планують втечу?

— Нас небагато. Зайві вуха — ризик.

— Культисти?

— Не тільки.

Даніель сумнівався, чи варто погоджуватися. Він витратив чимало часу та сил, аби досягти чинного статусу та можливостей. Піднесення патріарху чистого серця відкривало ще більші перспективи. Водночас новий початок манив свободою. Хлопець запитав Ізраїла:

— Втекти буде не просто, ти ж розумієш?

— Звісно. Тому втеча сьогодні.

Культист розумів, що кращого часу не буде — інші члени культу заклопотані пошуками, а вояки пиячать у шинках після повернення з фронту. Проблеми могла створити хіба варта.

— Але, — протягнув Ізраїл.

— Що?

— Треба позбутися патріарха та наближених до нього.

У кімнаті запала тиша. Замах на патріарха звучав амбітно, звісно, однак вкрай ризиковано. Намісник Темного володів неабиякою силою, тому повалити чинний режим раніше вдавалося лише двічі.

— Патріарха вб’ю я, — раптом промовив Даніель.

Тіло Крістофа, що весь час лежало на ліжку, злегка смикнулося. Труп повернув голову та дивився мертвими очима на Ізраїла.

— Чорт, за нами стежили! — тільки і встиг крикнути член культу.

Пролунав глухий удар, двері затремтіли. Даніель потягнув Ізраїла у глиб кімнати, побачив його погляд та кивнув. Від третього удару двері вилетіли з петель та повалилися на підлогу. До кімнати вбігли троє чоловіків у шкіряних обладунках і з мечами.

Глава 5

Даніель та Ізраїл здійняли руки до гори. Відступники дивилися на охоронців та не ворушилися. У двірному отворі виднілися відвідувачі борделю, що збіглися на шум.

Коли озброєні чоловіки підійшли ближче, хлопець крикнув: «Зараз!». Обидвоє зашепотіли закляття, від чого кров Крістофа здійнялася краплями в повітря. Охоронці кинулися на зрадників, але запізно. Червона рідина з’єдналася ниткою та полетіла на нападників.

Кров кристалізувалася та набула достатньої гостроти, аби з легкістю перерізати обладунки, м’язи та кістки охоронців. Три тіла, розсічені навпіл трохи нижче грудної клітини, повалилися на підлогу. Зі ще теплих тулубів витискалися нутрощі. Килим заливала густа, темна кров.

У борделі здійнялася паніка. Істеричні крики заполонили коридори, з кімнат вибігали оголені чоловіки та жінки. Відступники розуміли, що незабаром сюди збіжиться серйозніша охорона, а можливо і члени культу. Даніель швидко накинув на себе рясу та побіг за Ізраїлом до виходу.

Однак нічні вулиці не вирізнялися звичною тишею. Частина дерев’яних будинків палала, біля дверей лежали трупи.

— Дідька лисого відбувається? — запитав хлопець.

— Ти ж не думав, що ми тікатимемо без прикриття? — зі сміхом відповів Ізраїл, — Трохи золота, декілька правильних слів, і чернь уже готова бунтувати.

Даніель дивився на відступника з недовірою. Він не припускав, що той здатний прорахувати настільки гарний план. Це змушувало замислитися, на що ще здатний Ізраїл та чи можна йому взагалі довіряти.

— Біжімо, нам треба дістатися до церкви, доки тут гармидер.

Хлопець розумів, що дороги назад не було — вбивство раба він би зміг оплатити, але не трьох охоронців. Тим більше за обставин змови проти патріарха. Якщо його затримають, дорога лише в каземати.

Даніель побіг за відступником, минаючи тіла, що лежали на вулицях. Він зупинився біля одного з трупів та вмочив долоні в кров, а тоді наздогнав Ізраїла. У повітрі витав металевий посмак, який змішувався з кіптявим димом. На щастя, чернь рухалась хвилею в бік банку, тому прохід до церкви був вільним.

Коли хлопці вибігли на площу, вони натрапили на Грего з двома його бійцями. Вояки йшли в бік банку, але помітивши культистів зупинилися.

— Нічка ще та! — гукнув полководець та пішов до Даніеля, — Хтось підбив чернь на бунт.

— Так, ми бачили, — спокійно відповів хлопець, — Мусимо йти до церкви, захищати патріарха.

Озброєні чоловіки наблизились до відступників. Грего дивився в очі коханця, ніби шукаючи там підтвердження вірності. Раптом ззаду пролунав крик:

— Це вони! Зрадники!

До площі біг власник борделю, культист Лютецій. Він на дух не переносив Даніеля, неодмінно нагадуючи, де його справжнє місце. Голос чоловіка зривався на писк. Не було сумнівів, що саме він підслуховував розмову через труп Крістофа.

— Вони вбили охоронців і хочуть вбити патріарха!

Даніель поглянув на Ізраїла. Відступників оточили. Сили були не на їхню користь. Бійці Грего розійшлися колом, полководець оголив меч, ззаду підтискав Лютецій. Сутички не уникнути. Голова пульсувала від розрахунків.

— Займись Лютецієм, Грего — мій, — прошепотів хлопець.

Він пробурмотів слова, тримаючи руки рівно, скерованими до землі, а тоді різко підвів їх, вказавши прямими долонями на двох бійців. Кров утворила леза та від’єдналася від шкіри. Смертельно гострі гарпуни влучили точно в шиї. Даніель стис долоні та притис руки до грудей. Криваві леза потягнулися назад, вирвавши гортань у бійців. З ран фонтанувала свіжа кров, заливаючи бруківку на площі.

Очі Грего палали люттю. Полководець здійняв меч та кинувся на коханця:

— Паскуда! — крикнув він, — Після всього, що я для тебе зробив?

Даніель виставив ліву руку вперед, утворивши невеличкий кривавий баклер. Правою він підганяв кров бійців, аби щит набув достатньої міцності. Метал вдарився об магічну перепону, видавши червоні іскри.

— Я тебе з лайна дістав! — волав розлючений вояка, — Я тобі життя дав, я в тебе його й заберу!

Хлопець увертався від ударів, час від часу відбиваючи їх баклером. Кинувши погляд в інший бік, він побачив, що Ізраїл досі возився з Лютецієм. Обидва члени культу створили з крові батоги і тримали одне одного на дистанції. Даніель розумів, що може Ізраїл і вмів гарно планувати, але бойовий маг із нього нікудишній.

Грего зробив випад, щодуху вдаривши по баклеру. Кров затріщала та розсипалася. Вібрація від удару прокотилася рукою, від чого та злегка заніміла. Хлопець усвідомив, що діяти треба інакше.

Полководець заніс меч та ударив ще раз. Даніелю дивом вдалося відкотитися вбік, аби уникнути леза. Хлопець кинув рукою вбік трупа бійця, а тоді вказав долонею на ногу Грего. З розсіченого горла потяглася кривава мотузка. Канат обв’язав ноги полководця, від чого вояка повалився на землю.

Чоловік гарчав та лаявся. Він лупив мечем по кривавому канату, щоби перерізати його. Багряні джгути лускали один за одним, але цього було достатньо. Даніель встиг підбігти та вдарити ногою по руків’ю меча, аби вибити його.

Грего дивився в очі коханця із чистою ненавистю. У погляді чоловіка читалася безмежна образа за зраду. Даніель змахнув правою рукою, утворивши кривавий кинджал, а тоді щодуху встромив багряне лезо в груди полководця.

— Я про це мріяв із першої нашої зустрічі, — крізь зуби процідив хлопець.

Грего хотів схопитися за шию культиста, але марно. Даніель легко ухилився, зробивши крок назад. Хлопець бурмотів закляття, збираючи кров у важкий молот, а тоді щодуху замахнувшись, розтрощив таз коханця.

Грудний крик заполонив площу. Каша з нутрощів розтікалася бруківкою. Тіло Грего смикалося в судомах агонії.

— Спробуй трахати когось тепер, — сплюнув хлопець.

Він підвів молот та розплющив голову полководця. Череп луснув і криваве місиво мізків та уламків кісток розлетілося навкруги. Але хлопцю було мало. Він продовжував гамселити тіло кривавим молотом, доки від дужого вояки не лишилася купа фаршу.

Даніель важко дихав, скроні пульсували. Ненависть послугувала добрим джерелом енергії, однак магічна маніпуляція була надто потужною. Ноги тремтіли від втоми. Пелену розірвав крик Ізраїла. Хлопець обернувся та побачив відступника на колінах. На місці правиці в нього нижче ліктя била кров із відрубаної кінцівки. Лютецій біг на супротивника, розмахуючи кривавим батогом.

Культист не встиг зробити двох кроків, як Ізраїл підвівся та вказав обрубком на власника борделю. Кров заструменіла з рани десятками гострих багряних дротиків, пронизуючи тіло Лютеція.

Даніель заворожено спостерігав за смертоносним видовищем, що супроводжувалося лементом Ізраїла. Використовувати власну кров для магії було боляче, але магічно посилювати кровотечу — подібно тортурам. Хлопець дедалі дужче розумів, що надто довго недооцінював Ізраїла.

Коли Лютецій повалився на бруківку, Ізраїл виснажено впав на коліна. Даніель підійшов до нього, щоб оцінити рану.

— Як швидко зможеш загоїти? — запитав хлопець.

— Це вже на кораблі, — відповів відступник важко дихаючи, — Зараз потрібно розібратися з патріархом.

— Ти не в змозі битися.

— Повір, — прокректав Ізраїл, опираючись об Даніеля, щоб встати, — Бувало й гірше. Ходімо!

Глава 6

Двері церкви прочинилися, і двоє відступників увійшли до темної святині. На підлозі, де декілька годин тому стояли культисти, виднілися прокляті знаки, необхідні для піднесення жертви Темному. Перед вівтарем стояв патріарх. Чоловік обернувся на звук та привітав послушників:

— Даніель, Ізраїл, не думав, що це будете ви, — промовив патріарх, — Хто з вас приніс мені серце?

— Серця не буде, — рявкнув культист, — Як і ритуалу.

— Невже? — запитав чоловік, — То це ви той гармидер затіяли?

— Тобі кінець, — кинув Ізраїл.

— Шляхи Темного несповідимі, — спокійно сказав патріарх, — Бо хто пізнав замисел Його? Чи хто в радниках Його був?

Відступники попрямували до вівтаря, але на їхнє здивування, патріарх не атакував. Чоловік сумирно прихилив коліна до землі та чекав на них.

Даніель намагався збагнути, що відбувалося в голові в патріарха. Він, з його силою та владою, здатен вбити їх обох однією лівою. Натомість чоловік буцімто готовий прийняти смерть. Віддати владу. «Чому?», — крутилося в думках у хлопця.

Ізраїл підійшов до патріарха та взяв його рукою за шию. Чоловік аніскілечки не пручався, лише важко дихав.

— Ти казав, що він твій, — промовив відступник, — Покінчімо із цим і вирушаймо.

Даніель підійшов до вівтаря. Темний престол, здавалося, пульсував енергією. Такий жаданий, він манив своєю силою. Крізь побої, зґвалтування, приниження — вівтар був фінальною точкою, що не давала опустити руки. «А зараз?» — запитав хлопець себе подумки.

Культист підвів руку та дістав кинджал із крові Грего. «Один удар, і все закінчиться», — думав він, — «Один правильний удар».

Даніель замахнувся, багряне лезо зблиснуло у світлі свічок. Кинджал намітив траєкторію. Кров впилася Ізраїлу в серце.

— Ти… — прохрипів відступник, — Зрадник…

Культист прокрутив кинджал, патраючи внутрішні органи, а тоді відштовхнув Ізраїла від патріарха. Відступник повалився на спину. Патріарх зайшовся сміхом:

— Молодець, Даніель, — сказав чоловік, — Я пишаюся таким послушником. А тепер…

— Я не послушник, — перебив його культист.

— Що? — перепитав патріарх.

— Я не послушник. І чисте серце мені не потрібно шукати. Я його знайшов.

Даніель щосили вдарив змащеною кров’ю долонею в грудну клітину патріарха. Його рука прорвала одяг та шкіру, проломила кістки. Пальці намацали гарячий клубок, що пульсував. Хлопець дістав руку із серцем патріарха, що ще билося.

— Серце може бути із чистого зла, — промовив він та жбурнув орган у центральну частину знаків на підлозі.

Патріарх стояв на колінах та посміхався. В останні секунди життя він дивився, як прокляті символи спалахували вогнем. Темний прийняв жертву, військо прорве оборону єретиків.

Даніель стягнув із шиї чоловіка медальйон на важкому ланцюзі та почепив на себе. Водночас до церкви увійшли декілька послідовників культу.

— У разі смерті патріарха, влада переходить до його правиці, — громом промовив хлопець, — Присягніть у вірності новому наміснику Темного на цих землях!