Танок Ак Хе

Корчма «Три хвости» була маловідомою навіть у вузьких колах міських збоченців Атнеї. Жахлива кухня, крутий норов господаря, колишнього річкового пірата, великий вибір хвороб у шльондр, що окупували другий поверх, не надто сприяли формуванню постійної клієнтури. Виключенням були замкові приборкувачі, серед яких, прямо таки фанатичною відданістю місцевому пійлу, виділявся славнозвісний Ак Хе. Гадаю, причиною прив’язаності приборкувачів до цього сумнівного закладу було його близьке розташування до кліток гірських драконів, котрі розташовувались на прямовисних скелях неподалік. Сусідство це також сприяло непопулярності «Трьох хвостів» серед містян: сморід, рев та спорадичні вогняні смерчі не найкраща атмосфера для відпочинку за келихом міцного.

Ак Хе майже щовечора проводив дозвілля в корчмі з полив’яним битим кухлем, якого приносив з собою і двома-трьома побратимами приборкувачами, або ж знайомими чи випадковими заблудами цього непримітного генделя. Тричі на тиждень, зупиняючись на половині своєї звичайної норми питва, головний приборкувач підіймався на гору до томоянки Ло Те, з якою проводив ніч в одному ліжку. В інші дні, після кількох  пляшок рому, злегка подобрілий, він міг розповісти всім, хто мав бажання слухати, пару скупих оповідок, пов’язаних з його ремеслом: ловлею та дресируванням шаанів. На трохи більш пізній стадії сп’яніння від нього можна було дочекатись історій про драконів, зокрема про ненаглядну Лю - багряну дракониху. А найбільш стійких п’яниць очікували справжні скарби: оповідки про життя Ак Хе на островах, звідки він був родом. Ак Хе, як і Ло Те, належав до томої – їх племена заселяли архіпелаг Аеді, розкиданий на південному краю Темного моря.

Того вечора одним зі щасливців був я. Седі, тобто леді Седія, чию округлу дупцю я, в міру своїх умінь, намагався вберегти від надто небезпечних пригод, повернулась в рідну гавань, перекинутись парою ласкавих слів з батечком, лордом Ерік’єлом Шааном і вициганити кілька бочечок знаменитого шварнського рому у дядечка Адіена, який  небогу, не зважаючи на її паскудний характер і гострий язик, любив і балував. Ех, знав би він цю скалку в дупі так, як знаю її я. Хоча з іншого боку – що то за Шаан, котрий нікого не жалить?

Я сидів у найтемнішому кутку, настільки брудному, що здавалось відгодовані павуки скоро заплетуть мене в кокон. Кухоль зернової самогонки видавався напівпорожнім, перспективи не надихали. Знудившись, я забавляв себе оцінкою потенційних ризиків від місцевого люду й обирав найшвидші та найменш енерговитратні способи їх усунення. Ситуація, за всіх розглянутих варіантів, складалась на мою користь, поки в дверях не з’явився чорнявий чоловік, худорлявої, жилавої статури, зростом трохи вище середнього, з чіпким поглядом темних очей, котрі майже миттєво вгледіли мене в напівтемряві кімнати, радісно зблиснувши упізнанням. До блиску очей додався, не менш яскравий, відблиск білозубої посмішки.

—Морте, старий чортяко! Яким вітром тебе занесло в цю гнилу халупу?

—Я на п’ять трисезонь молодший за тебе, приборкувачу, — буркнув я, встаючи й простягаючи руку. Рукостискання Ак Хе було міцним і сухим, рот досі кривила радісна либа. — Її дупоголовість завітала на гостини до батечка, в пошуках сімейних драм. Маю кілька днів відпочинку від її компанії. Як поживають твої дракони?

Ак Хе був чи не єдиним з дворових, кого не парила моя фамільярність при згадуванні членів правлячої родини. Цим, власне, він мені і подобався. Він колись навчав Седі, а зараз її молодшого брата,  сідлати драконів і шаанів, дозволяючи в спілкуванні з ними та іншими високородними куди більше панібратства, ніж я. Принаймні, я, Седі дупоголовою в очі не називав. На відміну від нього.

— Лю хандрить, — повідомив він мені, сідаючи і помахом руки підкликаючи корчмаря. – холодні вітри завжди вганяють її в смуток. Сьогодні ледь не підсмажила Веєрготового синка.

Я гмикнув. Урт, синок Веєргота — міського голови Атнеї був таким самим тупим і зарваним, як і його татусь. Гадаю, більшість містян радо скинулись би монетою на пару відгодованих корів, якби дракониха таки перетворила малого придурка на шмат запеченого м’яса.

— Чув, лорд Ерік зібрався на північ?

Тепер настала черга Ак Хе гмикати. — Льодяна лярва знюхалась з Бленкієрами. Поки справжні Шаани гуртуються перед загрозою сутінкової орди, чорнороті виблядки змащують своїми язиками королівську сраку в надії підім’яти під себе Атнею. Гоел, котрий і кози в носі вичаклувати не зможе, раптом став придворним радником з магічних мистецтв, його середній вилупок підбиває клинці до принцески, а в придворній раді почали лунати ідейки про пряме підпорядкування Атнеї короні. Сподіваюсь, Ерік провітрить декому мізки!

—Ну, якщо лорд Ерік вмовить Седію змінити піратські лахи на придворну сукню, можливо доведеться нам з тобою подорожувати на північ разом.

— Навряд, — відповів приборкувач, смачно відригуючи після великого ковтка, — приборкувачі лишаються в розпорядженні лорда Адіена.

— Отже, загроза з півдня таки реальна?

—Посланці сутінкових місяць тому покинули Атнею, пограбувавши по дорозі кілька рибацьких сіл. На місці одного з них їхній чаклун запалив незгасиме вогнище. Лорди Южен і Таріел вчора прибули на нараду. Таріел їде на південь, Южен лишається з лордом Адієном. А коли два кращих стратега Шаанів залишаються в одному місті – значить загроза більш ніж реальна. Я б сказав – невідворотна.

Ці новини вимагали кількох ковтків і хвилини гнітючої тиші. Витримавши правила етикету політичних розмов, я запитав про більш приземлене: — Як там твоя Ло Те? Щось не бачив її сьогодні.

Ак Хе спохмурнів. — Змінила заклад. Торгує тепер в «Загризеній вівці». Томої заснували неподалік торгове представництво, тож клієнтів там хоч греблю гати.

Затребуваність подруги на ринку інтимних послуг схоже не надто радувала приборкувача. —Від томої зараз в місті не продихнути. Ходять чутки, лорд Ерік заключив договір з радою вождів.

Ніби на підтвердження слів Ак Хе, двері корчми розчахнулись і всередину ввалилась гучна компанія томої.

Вигляд вони, навіть для Атнеї, мали екзотичний: очеретяні короткі спідниці, одягнені поверх вовняних штанів, довгі плащі, накинуті на голий торс. Кожен мав декілька пасм волосся яскраво жовтого, або червоного кольорів, та ніж з рогу аска уе – кам’яної риби, що висів на грудях. Мотузки, продіті крізь держак ножа також були різних яскравих кольорів. Прикрашені мушлями, гладенькими камінчиками та шматками відполірованого вулканічного скла, вони скидались більше на намиста, аніж на зброю. Ак Хе теж мав на шиї кістяний ніж, однак замість яскравої мотузки, його тримався на звичайній шкіряній стрічці.

Томої рушили до шинквасу, голосно перемовляючись своєю різкою говіркою. Зробивши замовлення, вони зсунули кілька столів і всілись відносно близько до нас. Ак Хе продовжив нарікати на переїзд Ло Те, проте видно було, що він прислухається до розмов одноплемінників. Я сракою відчув наближення пригод, тому замовив ще пляшку.

Якийсь час ми мовчки пили, коли раптом Ак Хе, почувши щось в гелготанні новоприбулих, супроводжуваному гучним реготом, різко обернувся до них і голосно промовив, - Якщо маєте бажання ображати місцевих жителів, робіть це мовою, яку тут розуміють, сцикливі гівноїди. Сміх і розмову ніби сокирою обрубало, всі томої повернулись в наш бік. Я злегка відсунувся від столу, звільняючи простір на випадок необхідності швидко вставати. Ак Хе ж повернувся обличчям до мене й продовжив безтурботно жлоктити питво.

Томої тихо про щось перемовились і найстарший з них, який однак був значно молодший за Ак Хе, плавно піднявся й рушив до нашого столу. Він став поміж нами, в профіль до своїх друзів, зиркнув на них і, звертаючись до Ак Хе здійняв руку в вітанні: долоня притиснута до лоба тильним боком, пальці широко розкриті.

— Теу Бо, вождь ау томої вітати тебе, друже.

Ак Хе не надто ввічливо пирхнув, проте відповів на вітання. – Повних сітей тобі, Теу Бо. Ак Хе вітає тебе.

Молодий вождь зблід, почувши ім’я співрозмовника. Його брови грізно зійшлись на переніссі а губи нагадували тонку нитку.

Ак Хе спокійно продовжив, дивлячись на Теу Бо знизу вгору: - В цьому місці прийнято вітатись з усіма, хто сидить за столом, вождю.

Той проігнорував заувагу, свердлячи головного приборкувача налитими кров’ю очима. Його губи скривила зла посмішка, з рота полився потік швидкої томоївської говірки. Я не дуже знаюсь на їх мові, проте зміг уловити згадки матері Ак Хе в одному реченні з описом китового члена. Ак Хе лиш усміхнувся. – Коли справді хочеш мене образити, згадай про те, як я твого батька дер, перед тим як відтяти його тупу довбешку й обісцяти ниючу біля тіла мамцю, - сказав він атнейською, достатньо голосно, аби кожен з нечислених завсідників не мав жодних сумнівів щодо почутого. Теу Бо схопився за меч, що висів у нього на поясі. Майже невловимим рухом, Ак Хе запустив йому в обличчя свого кухля, влучивши прямісінько в носа. Чи то з несподіванки, чи від сили удару, вождь опинився на підлозі, вражено кліпаючи очима, з приплюснутого ударом носа зацебеніла кров. Томої зірвались на ноги, але ми з Ак Хе їх випередили. Приборкувач  заговорив: - Мене називають Ак Хе, син Уе Бо, останній з племені еу томої. Я осідлав гурні і знищив своє плем’я. Кожна собака зі сраних острів чула моє ім’я. І якщо хтось із вас, їбучих цицькососів, хоче викликати мене на танок гхе, я чекатиму надворі.

За тим, він гордо рушив до дверей, майже не збиваючись з кроку. Я пішов за ним.

—Танок гхе? – запитав я, щойно ми вийшли на вулицю. Холодний морський вітер швидко тверезив голову.

— Свого роду дуель, - буркнув Ак Хе, випорожнюючись на кущ. – ці малі дегенерати, якщо не засцять, зараз спробують мене вбити, відтяти прутня та відвезти своїм тупим одноплемінникам. Хуй вони його отримають!  - Викрикнув він, струшуючи останні краплі з кінця і одночасно б’ючи кулаком в груди. — Ак Хе гадатиме сьогодні на їх кишках!

— Що я маю знати про правила? – запитав я, закочуючи рукава. Ак Хе сумно посміхнувся. - Вибач, друже Морте, але це битва томої. Іншокровні не можуть брати в ній участь.

Я скрипнув зубами. Атнея була багатокультурною землею і правил міжусобиць кожного з народів дотримувались неухильно, принаймні при свідках. Ак Хе поплескав мене по плечу. – Не переживай. Ще не народився томої, який може мене здолати.

- Але ж їх семеро.

- Якраз достатньо для гарного танцю, - засміявся він.

Тим часом, томої повиходили з корчми й півколом оточили нас.

- Відійти атнейць, це томої бійка, - прогугнявив ламаною атнейською вождь, у якого з носа продовжувала текти кров.

Я неохоче відступив на кілька кроків назад. – Хочу прояснити один момент, мої неввічливі острівні друзяки. Якщо волею богів, Ак Хе сьогодні помре, жодна частина його тіла не покине цієї землі.

Мармизи томої скривились від саркастичних посмішок. Мені майже захотілось, щоб Ак Хе таки програв і я власноруч стер ці вирази з їхніх облич.

Томої, тим часом, продовжували стояти півколом. Вони познімали нашийні ножі поцілували їх, пробурмотівши щось своєю мовою й затисли в зубах. Ак Хе мовчки зробив те саме. Томої дістали мечі. Їхня зброя нагадувала довгі прямі ножі, заточені з обох боків. Вістря закінчувалось гострим, загнутим до руків’я, пласким гаком. Ак Хе дістав короткий меч з кривим лезом – зброю сутінкових та невеличкий топірець з гострим тригранним шипом на протилежному від леза боці. Топірець лямкою був зачеплений за зап’ясток.

Двоє томої кинулись в атаку. Атакуючий справа намагався вдарити Ак Хе по шиї рубаним ударом згори донизу, лівий гаком спробував пропороти живіт. Ак Хе блокував удар мечем, одночасно відбивши націлене в живіт лезо топірцем, швидко ступив кілька кроків вперед, проскочив між нападниками, зачепив меч першого за гак і різко потягнув на себе, відступаючи вліво і стаючи в напівоберт до суперників, не випускаючи з поля зору інших. Меч першого нападника впав поруч з Ак Хе, дзенькнувши об бруківку. З корчми повиходили нечисленні глядачі. Поки другий нападник обертався, приборкувач різким удар перетяв горлянку першому. Той впав на коліна, заливаючи кров’ю бруківку і ноги Ак Хе. На підмогу томої, котрий вижив, кинулось двоє наступних. Захищатися проти трьох було важче, тому Ак Хе перейшов в контр наступ. Постійно рухаючись, він з неймовірною швидкістю робив випади мечем та топірцем, яким безперервно крутив на лямці, викидаючи то лезом, то шипом. Трійка атакуючих більше заважала один одному, аніж завдавала відчутної шкоди старому шибайголові. Вождь щось різко викрикнув і нападники спробували оточити Ак Хе, однак той постійно маневрував, не зменшуючи швидкості власних випадів. Зрештою, один з томої, намагаючись зайти за спину Ак Хе підійшов занадто близько, чим негайно скористався приборкувач. Підбивши меч нападника вгору, він пригнувся і різко викинув топірець в напрямку коліна. Той досяг мети, розітнувши шкіру з зовнішнього боку. Томої на мить запанікував й спробував відступити, відхиливши меч в бік. Удар Ак Хе проштрикнув йому горлянку наскрізь, зайшовши справа і вийшовши з лівого боку шиї. Ак Хе потягнув меч на себе й той, вивільняючись, розітнув плоть, немов шовкову хустину. Двоє інших томої з криком, який, через затиснуті в пельках ножі, нагадував бараняче бекання, кинулись в атаку, одночасно нападаючи з протилежних боків. Від натовпу від’єднався ще один – він не поліз в бійку, а кружляв віддалік, намагаючись зайти зі спини. Дуельний танок томої був не надто обтяжений правилами чесного бою. Ак Хе продовжував маневрувати, відбиваючи мечі супротивників і викидаючи свої удари. Високо в небі заревів дракон. Я підняв голову, але нічого не побачив. Поки я відволікся, Ак Хе встиг доволі сильно зачепити руку одного з нападників – тому довелось перехопити меч лівицею, однак в око відразу кинулась його незграбність. Кілька видихів і він осів на землю, намагаючись зібрати до купи власні кишки. Удар коштував Ак Хе глибокої подряпини на лобі, кров почала заливати праве око. До бійки приєдналися двоє останніх томої, включно з вождем. Вони кидались на Ак Хе попарно, з різних боків. Тактика спрацювала, Ак Хе почав сповільнюватись і пропускати удари. Я потягнувся за мечем, уважно спостерігаючи. Правила правилами, але я не збирався дивитись, як четверо малих покидьків вбивають мого друга. І ось критичний момент настав. Втомлений Ак Хе широким ударом спробував відігнати двійку нападників і не зміг вчасно зупинитись, повернувшись спиною до вождя. Той блискавично рубанув по спині, розсікаючи шкіру та м’язи. Ак Хе заточився вперед, падаючи на коліна. Нападники опустили мечі, думаючи що все закінчилось і помилились. Ак Хе, в падінні, останнім зусиллям кинувся вперед, вдаривши ближнього томої в живіт і залишивши в ньому свого меча. Далі все відбувалось одночасно і дуже швидко: вождь рушив вперед, здійнявши над головою меч, двоє інших також підійшли до лежачого на землі долілиць приборкувача, я кинувся до них, дістаючи зброю з піхов, з неба на тіло Ак Хе впала стрімка тінь, сховавши його під брунатним полиском луски. Лю, дракониха Ак Хе, гордість повітряних військ Шаанів, прийшла на допомогу своєму наїзнику. Ще опускаючись, ударом лапи, вона буквально розірвала одного з нападників навпіл – шмаття м’яса бризнуло навсебіч. Іншому, витягнувши довгу шию, вона просто відкусила голову. Його тіло впало навзнак, ткнувшись огризком шиї в стовбур дерева. Залишився лише Теу Бо, безталанний вождь ау томої. До його честі, він таки спробував напасти на дракониху. Та видихнула вогонь. Запахло смаженим м’ясом і паленим волоссям. Я підійшов на крок. Лю різко повернулась до мене і зашипіла, випускаючи з пащі дим. Я кинув меч на землю і підняв руки долонями вперед. – Спокійно, дівчинко. Я хочу допомогти.

 Або мені здалося, або ж дракониха пирхнула, точно як Ак Хе. Вона наблизила пащу до рани на спині приборкувача і акуратно лизнула її язиком. Ак Хе протяжно закричав. Лю обережно взяла його лапами поперек тіла і піднялась в повітря. Заревівши, вона полетіла в напрямку замку.

З землі долинув сповнений болю стогін. Я підійшов до вождя. Лю здатна спалити його на попіл, однак не зробила цього. Вона спалила йому шкіру. Очі двома сопливими доріжками витекли на обличчя. Тіло корчилось і стогнало, пускаючи бульбашки слини з поміж потрісканих губ. Я не мав милосердя до хлопця – він сам обрав свою долю. Смерть стане йому благословенням, але я не буду благословляючою рукою. Вдихнувши сіль холодного повітря, я повільно рушив у бік нічліжки, в котрій зупинився, не забувши, перед тим, підібрати меч і топірець Ак Хе.

Потрапити в замок я зміг лише через дві доби. Ак Хе сидів у ліжку, спершись на десяток подушок і з апетитом наминав суп. Поруч сиділа Ло Те, ніжно щебечучи щось томойською. Побачивши мене, вона знітилась, привіталась, цьомнула Ак Хе в щоку і ледь не бігом вискочила з кімнати. У нас з нею досить цікава історія відносин, яка мені видається смішною, а її вганяє в сором. Зважаючи на її життєвий досвід, маю чим пишатись.

За винятком брунатного синця з порізом на лобі, приборкувач виглядав на диво добре.

— Морте, старий друзяко, як ти? — Заволав Ак Хе, розливаючи суп.

— Це питання буде доречнішим щодо тебе, - відповів я, кидаючи його зброю на стілець. Ак Хе засміявся.  — Що зі мною може статись. Свіжий, немов Шаанівські простирадла перед сном.

—  Ти занадто рухливий, зважаючи на отримані рани.

Ак Хе відмахнувся. — Більшість — дрібні порізи, а з діркою в спині Лю допомогла. — Він повернувся до мене спиною. Рану покривав схожий на скло наріст, який ніби взявся застиглими брижами. Я здивовано присвиснув

— Не знав, що дракони так вміють.

 Він стенув плечима. — Вони так себе латають. Як бачиш, на людині теж спрацювало. Правда, пережити таке вдруге, я б не хотів. Біль від удару дурниця, порівняно з її лікуванням.

— Чому ти поліз в цю бійку? — Задав я питання, яке мучило мене ці дні. — Шанси здохнути в тебе були пристойні.

— Хіба не вони перші полізли? — відгиркнувся спохмурнілий приборкувач. — Ти ж був там.

— Так, я там був, — з притиском відповів я. — А ще я непогано тебе знаю. Відколи це тебе хвилює честь жителів Атнеї?

— Відколи з неї кпинять ау томої.

Побачивши нерозуміння на моїй мармизі, він зітхнув і продовжив:

—Томої не є єдиним народом, ми поділяємось на сорок племен. Між багатьма існує довга кровна ворожнеча. Деякі війни, як от між моїм племенем і племенем моєї матері, припинилась – ми пов’язались сотнями шлюбів і родинних зв’язків. Ворожнеча ж між нами і ау томої триває і як останній з еу томої, я не можу відмовити собі в задоволенні оплатити борги і виставити нові рахунки.

— Що ти робитимеш, коли доведеться битись пліч-о-пліч з цими ау томої проти сутінкових.

— Велика війна згладжує кути, - посерйознішав Ак Хе. — Ми будем занадто зайняті перерізанням горлянок сутінковим виродкам. Навіть такому вигнанцю, як я, знайдеться місце поруч з великими вождями.

— Цікавий ви народ, томої. Шкода не маю більше часу – я б послухав історію твого племені й того, як ти став останнім.

Очі Ак Хе, на мить, холодно примружились, але за хвилину він засміявся.

— З радістю поділився б з тобою цією байкою за кількома пляшками рому. Але твій друзяка, Арлен Краснослов, бігає пивницями і хвалиться, що скоро видасть в світ сувій з цією історією, вивіданою в мене особливо гарної ночі. Не хочу позбавляти тебе задоволення від читання його останнього твору. Згадування хитросракого писаки, котрий був офіційним літописцем Седі й скрізь валандався з нами, не надто підняла мені настрій.

Попрощавшись з Ак Хе й пообіцявши, при нагоді, здибатись в «Трьох хвостах», я не втримався від останньої шпильки.

— Згадуючи про правило щодо втручання іншокровних у внутрішні війни томої — яким чином воно оминає драконів?

— Можеш обговорити це питання з Лю. Радо поспостерігаю за вашою розмовою.

— Дякую, гадаю не настільки мене й цікавить це питання.

Виходячи, я згадав очі драконихи, коли вона з шипінням обернулась до мене. А ще конаюче тіло томойського вождя. Ходять чутки, що він прожив до ранку. Жоден з цих спогадів також не поліпшив мого настрою перед подорожжю на північ. Цікаво, чи дописав Арлен свій сувій, чи все ж чекає, коли опиниться подалі від Ак Хе і його драконихи?