Корчун

1

У ветеринарній клініці як завжди спокійно. Олексій сидів у білому халаті й читав книгу. Йому було комфортно у своєму кабінеті, але іноді він почувався самотньо і піддавався потоку негативних думок. Роздумував про те, що він, ветеринар з червоним дипломом, отримує меншу зарплату ніж колеги. Думав про нестачу чотирилапих клієнтів, про недавно куплений ветеринарний УЗД сканер, який навряд чи окупиться найближчим часом.

Задзвеніли наддверні дзвіночки. Олексій завжди радів цьому звукові. Бо це була музика нового пацієнта, мелодія грошей. 

Поки пацієнти йшли по коридору, у голові встигло народитися ще кілька цінних думок. Його осяйнуло, що він лікуючи тварин, насправді лікує господарів. Домашні улюбленці є продовженням свого власника. Усе, в кінці кінців, зводиться до людини.

-       Добрий день, заходьте, будь ласка!

У кабінет зайшла старша пані з маленьким чорним котиком.

-       Добрий день, ми до вас на щеплення

-       Як звати нашого красунчика? – запитав ветеринар одягаючи медичні рукавички

-       Пусик. Єдина моя розрада. Не знаю що без нього робила б. Здуріла б зі самотності якби не той кіт…

Старші люди люблять поговорити про себе. Олексій змирився, що бути «вільними вухами», одна з його функцій. Ветеринари це одночасно психологи тварин і людей.  

-       Дозвольте перед вакцинацією оглянути Пусика – почав відривати котові рот, щоб подивитися на зуби – скільки років котику?

-       Йому вже десь років сорок. Кажуть, що коти так довго не живуть, але він живе. І завжди разом зі мною всюди… 

Пані Люда не встигла договорити, як переляканий лікар кинув кота на землю, зіскочив зі стільця й притиснувся до стінки.

-       То не кіт, то корчун!!!

-       Хто? Який корчун? То мій кіт, Пусик.

-       Послухайте то є корчун, дуже небезпечна тварина. Треба негайно щось робити. Залишайтеся на місці, я викличу ДСНС

-       Що з вами? Це звичайний кіт

-       Де ви його взяли? – стривожено запитав Олексій

-       Дуже давно, підібрала з вулиці, прийшов під поріг, маленький, нявкав, терся об ноги…

Олексій спробував заспокоїтися і пояснити літній пані з ким вона має справу і з ким вона половину життя прожила під одним дахом.

-       Послухайте пані – намагався він говорити спокійно - це така рідкісна тварина, схрещення рисі та манула з доданим геном яструба... В деяких країнах його називають «твариною-дияволом». Довший час думали що то криптид, вигадана тварина, але недавно вони почали з’являтися насправді…

-       Він мені ніякої шкоди ніколи не робив!

-       Вам не робив, бо корчун прив’язуються до одного власника, а всіх решта знищує… Ви маєте ще якихось тварин вдома?

Корчун настовбурчив вуха і почав повертати головою у різні сторони.

-       Ні, в нас ніхто не приживається, колись було двоє псів, але їх щось загризло…

-       У вас в хаті за останні сорок років траплялися нещасні випадки?

-       15 років тому дев’ятимісячна внучка померла прямо у колисці при загадкових обставинах. Ми досі не знаємо чому.

-       Це він вбив вашу внучку – ветеринар показав пальцем на кота - корчуни лягають немовлятам на ніс, коли ті сплять. У науковій літературі є багато свідчень цьому. Справи дуже серйозні. Ви навіть не уявляєте наскільки серйозні.

-       Що ви за дурниці мелете? Це мій кіт, звичайний кіт.

-       Що сталося з вашим чоловіком? – почав кричати лікар

-       Що? – перелякано дивилася на нього жінка

-       Я питаюся що сталося з вашим…?

В цей момент корчун накинувся на лікаря і вп’ялився у його горло. Господиня настільки перелякалася, що від інфаркту померла на місці. Ще через 5 хвилин кров’ю стік ветеринар.

Пусик неквапливо позлизував зі себе кров, скочив на підвіконня та одним рухом просунувся у прочинене вікно. Уже на вулиці, маленький пухнастий вбивця, роззирнувся в обидва боки й пішов у сторону вашого будинку, шукати собі нового господаря.

2

Того дня пані Люда почувалася недобре. Зрештою, у своїх 80, їй постійно було зле. То тиск, то головні болі, то оніміння кінцівок. Їй паморочилося у голові й все навкруги було наче в тумані, немов у сні.  

-       І як часто вам сниться про цього, як ви кажете – психологиня зазирнула у записник – корчуна?

-       Приблизно раз на місяць

Пані Люді снилося багато різного. Здавалося, що її життя складається більшою мірою зі сну, аніж з реальності. Найчастішим сновидінням була сцена не з корчуном, а з машиною. Вона швидко їхала за кермом автомобіля (хоча в реальному житті ніколи не водила автівки, не мала прав і не вміла водити). Вона перевищувала швидкість і наїжджала на усіх своїх близьких та знайомих. Збивала навіть сина і коли близькі їй люди перелітали через капот, вона у сні отримувала задоволення. Психотерапевт казав, що цей сон означає радикальне бажання змінити життя. Але вона боялася що це щось гірше.

Її, старшу жінку постійно переконували, що відвідини психолога корисні та помічні. На початках терапії вона сама любила порозмовляти, але тепер її дратували питання психолога. Що може знати молода дівка про такі тонкі речі як людська психіка та життя. Якби не те, що курс психотерапії був проплачений наперед, мабуть, вона б перестала відвідувати сеанси.

-       Спробуймо підсумувати аналіз сну. Коли чоловік вас бив, то єдиний хто був на вашому боці це котик. Кіт слугує захисним механізмом. Страх підштовхує до самозахисту і ваш домашній улюбленець нападає на тих кого ви боїтеся.  

-       Мій котик так про мене дбає, що колись він навіть підсипав моєму чоловіку ціанистий калій. І тепер ніхто з мене не знущається. Тепер я живу нормальним життям. 

-       Але пані Людо, ваш син казав, що у вас ніколи не було кота!

-       Ви спілкувалися з моїм сином? То ви також замішані в тому щоб відібрати від мене квартиру?

Ця розмова не на жарт розлютила пенсіонерку.

-       Пані Людо, чому ви так часто міняєте психологів?

-       Не ваше діло!

-       Зрозумійте, корчун існує лише у вашій голові, ви повинні його позбутися, повинні його відпустити

-       Може він у моїй голові, але він піклується про мене і я нізащо не відпущу його. Коли чоловік мене бив то лише цей кіт мене захищав! – в пані Люди почали труситися руки.

-       Але ви не можете тримати звіра в хаті

-       Мій чоловік був справжнім звіром, а це миле створіння ніякий не звір!

Тільки жінка показала пальцем на корчуна, той одразу став на задні лапи й стрибнув на психологиню, хоч та пручалася, але корчуну вдалося вп’ястися їй у горлянку.

Жінка психолог лежала нерухомо. Укус корчуна був смертельним.

-       Йдемо Пусику, я давно хотіла змінити цю психануту психіатерку – пані Люда сказала це так спокійно, наче б вбивала психологів кожного дня.

Пані Люда не могла розібратися у своїх думках. Трудно їй було поскладати усе по поличках. Їй здавалося, що весь світ проти неї й треба знайти у собі сили захиститися. Загалом вона усвідомлювала свої емоції. Її життєвий досвід підказував, що не можна нікому довіряти, але вона вагалася чи можна довіряти собі.

Пані Люда розуміла, що має проблеми зі здоров’ям, вона не може мислити чітко і свідомість може її обманювати, викривлювати реальну картину світу. Вона не знала кого слухати, себе чи ворожий навколишній світ? Хоча часто їй здавалося, що вона також є ворогом собі. У ситуації коли не було підтримки ані ззовні, ані зсередини старенька все більше втрачала себе і зменшувалася до розміру малого кота.  

Якби там не було, вибір було зроблено на користь себе, відповідальність взято і платити за це доведеться їй самій.

В голові пані Люди ехом звучали слова останньої, уже мертвої, психотерапевтки: «Задумайтесь, якщо всі люди вам кажуть що це не чорне, а біле, то може це таки біле?». Окрім того всього, жінка набула ще одного ворога під назвою - сумнів. Вона заглядала в рот Пусику, перевертала його, детально придивлялася до кожного сантиметру його шерсті. І нічого незвичного не знаходила. Певний час пані Люда не бавилася з котом. Навіть скидала чотирилапого з ліжка, коли той традиційно лягав їй на ноги. Раніше кіт виліковував усі її болячки. Він інтуїтивно лягав на хворе місце своєї господині й зцілював, ту чи іншу ділянку тіла, своїм теплом.

Тепер з’явилася ще одна нав’язлива думка:

-       А може вони всі праві, а може мій син, всі ці лікарі, психотерапевти, сусіди… може вони всі праві? А якщо вони праві, значить не права я.

3

Пані Люда активно шукала підтримки, нехай навіть віртуальної, в телевізорі. Вона слухала хороші історії коли люди навіть у віці ста років зберігали здоровий глузд і жили активним життям. Дивилася передачу як 85 річна жінка вступила у Київський університет і успішно склала екзамени. Вона шукала прикладів, спиралася на них, вона спиралася на те чого ніколи не бачила у реальному житті.

А на яву продовжувала вбивати, вбивати, щоб бути, знищувати тих хто знищує її. Пані Люда, хоч як їй було важко, наважилася подзвонити своєму сину і сказати, щоб він не приходив до неї. Так уже у світі є – якщо не позбудешся негативних факторів, то негативні фактори позбудуться тебе.

Старенька усвідомила себе у кабінеті психологічної допомоги. Знову шкіряні крісла, коричневий стіл, знову психолог, але тепер уже чоловік, старший, приблизно її віку. 

Пані Люди глибоко в душі, все-таки надіялася на бездонне царство своєї підсвідомості, на внутрішній незбагненний світ. У своїх думках вона часто роздумувала хто насправді лікар людських сердець -  кардіолог чи психіатр? Щоб не прогадати вона зверталася по допомогу до обох. Один лікує фізичне, видиме серце, а інший – серце невидиме. І проблема в тому, що невидиме серце часто залишається поза увагою.

-       Сон у сні це явище відоме психіатрії – поважно сказав доктор.

Він був люб’язний і дуже сподобався пані Люді. Пан психіатр приніс дві чашки чаю і продовжив:

-       Злість потрібна кожній людині. Щоб накричати на ветеринарів які обдирають вас як липку, щоб розвестися з чоловіком який б’є, щоб послати на три букви надокучливих психологів, відмовити сину який вийшов з тюрми й хоче перетворити вашу квартиру на наркокубло. Ваш кіт це ваша злість, ваш порятунок. Нам усім часто не вистачає злості. Любов і ненависть це речі які мають іти в парі. Інакше любов втратить свою вагу.

-       Звідки мені знати, що оце мені не сниться? Може це черговий сон, таке собі потрійне сновидіння, сон сну у сні. Як мені відрізнити сон від реальності?

-       У реальному житті ви любите особисто, когось конкретного не абстрактного. А сон це як кіно, там усе абстрактне, безособове, не конкретне. 

Пані Люда замислилася. На декілька секунд запала незручна тиша. Психологу пасувало заговорити першому:

-       Схоже наші котики потоваришували

-       Так, схоже на те – посміхнулася пані Люда, дивлячись як двоє пухнастиків бавляться один з одним.