Велична Теннін
Відколи себе пам’ятаю, занотовую слова на електронну таблицю. Кожен день кілька рядків.
1.0.33.78
Сьогодні мене зрадила подруга. Вона викрала мою дитину. І змусила іти до приречених.
Тепер моє життя належить їм.
* * *
Приречені обрали місцем прихистку Печери. Воно й не дивно. Зі сталактитів скрапує вода, яку умовно можна пити. Кам’яні склепіння надійно вберігають влітку від сонця і радіації. А взимку від пекучих вітрів і сніжинок, які, швидше, нагадують голки.
Я прокралась в печери безшумно. Проте не маю мапи. Все, на що я можу розраховувати, це вивчати коридори самостійно. Скільки це займе? Рік? Десять?
Або утнути щось таке, щоб мене помітили. Помітили і схопили. І привели в лігво. Там де Норія. Там де моя дитина.
* * *
Червонооку вперше побачила на Ринку.
Норія була міцно прив’язана до моєї спини, тож я, не поспішаючи, обходила намети один за одним. Нас цікавили артефакти, які допомагають відшукати воду. Вони не рідкість, проте в останні часи зустрічають не так часто, як мені хотілось би. Я використовую аметистові, хоча Норія, коли в настрої, може змусити працювати будь-який.
Відчувши неприємне поколювання у плечах я почала дивитись крізь Норіні очі. Коли помітила жінку із червоними очима, вона не відвела погляд. Ніби загравала зі мною. В її очах танцювало полум’я.
1.2.41.36
Червоноока намагалась подарували нам яблуко. Звісно я до нього не торкнулася. Тоді вона розсміялася мені в обличчя й відкусила з фрукта величезний шматок. Вперше бачу захисні лінзи червоного кольору.
* * *
Щоб приречені побачили мене я, клацнувши пальцями, запалила ватру.
Чоловіки прийшли майже одразу. І стали трішки осторонь. Я знала, що вони хочуть одягнути мені нашийник. Вони знали, що поки я сама не дамся, марно намагатися. Так і стояли. Одна навпроти натовпу. Одна жінка і семеро чоловіків.
Нарешті я погодилась. Після цього можна було виклацувати пальцями хоч баладу про троянди спустошених міст. Нашийник висмоктував уяву, без якої неможливо чарувати.
3.15.20.51
Так сталось, що Норія взялась нізвідки. Я просто спала під Великим Баобабом у безкрайніх Степах ліній потаємних бажань. А коли прокинулась біля мене сиділа дівчинка п’яти рочків. З величезними синіми очима. Саме такими як в мене.
Перше, що я зробила, коли повернулась у Місто — купила своїй доньці захисні лінзи. Тепер у неї звичайні карі очі. Як і у всіх навколо.
* * *
— Чому ти не ховаєш колір очей? Це виглядає дивно. Не боїшся що поглиначі прийдуть по тебе?
— Дурненька. Ніхто не бачить мої очі. Тільки ти бачиш.
— Цього я не розумію.
* * *
— Чому твоя дитина не ходить?
— Вона такою народилась.
— Тобі сумно через це?
— Звісно мені сумно.
— Проте є переваги.
— Ти бачиш переваги?
— Вона не піде туди, де може померти. Не потрапить у пастку поглиначів. Не забреде у борделі виснажених, де в самому повітрі ширяють хвороби, назви яким до тепер не придумали. Вона ніколи не поткнеться у безкрайні степи за нездійсненими бажаннями. Вона завжди під твоїм захистом. Твоє серце там, де твоя дитина.
* * *
— Я спала під Великим баобабом. Він не виконує бажань.
— А що ти забажала?
— Потрапити в інший світ.
— А отримала?
— Отримала інший світ. Отримала Норію.
17.23.5.6
Навіщо я розповіла про те, що була в Степах? Чи я несповна розуму? Чи я… закохана? Червоні очі розтопили мою обережність і я розбовкала зайве.
Зберися.
* * *
Вчора в Місті поглиначі висмоктали п’ятнадцятирічного хлопця. Ми з Норією бачили його кілька разів біля Уламків і один раз біля Сфер. Я навіть не зрозуміла, як вони вирахували, що він уявляючий, бо, як на мене, він був майстерно замаскований.
Поглиначі поставили на його шляху три пастки, що перетікали одна в одну. У хлопця не просто висмоктало уяву. Його вивернуло навиворіт і висушило від вологи в одну мить. Ця безформна купа сушеного м’яса й лахів зависла просто посеред вулиці. Норія наполягла на тому, щоб ми обійшли його за кілька кварталів.
3.12.4.60
За останні три дні стала свідком чотирьох спустошень уявляючих. Чи ті поглиначі показились?
* * *
Зі щоденників спостерігачів:
Поглиначі — безтілесні істоти, які витягають чари з тих, хто досі має уяву. Вираховують уявляючих за кольором очей. В уявляючих райдужка має забарвлення від світло-блакитного до темно-синього кольору.
* * *
Червоноока знову на Ринку.
Я прислухаюсь до Норії, міцно прив’язаної до спини, проте вона мугикає якусь мелодію мені на вухо й не змінює жодної ноти.
Ми обміняли лікувальні коріння на хліб і сушену цибулю. Сплатили податок й отримали перепустку на наступний місяць. Знайшли три артефакти. Два аметистові. А один видлубаний з кістки. Продавець не знав для чого він тому просив небагато.
9.21.6.81
З нашийником я почуваю себе безпорадною. До цього можна було тільки уявити, як почуваються виснажені.
Мені до біса страшно. І соромно. Ніби я гола.
Принаймні я здорова.
* * *
Все, що я робила коли ми йшли печерами, це запам’ятовувала повороти. Перший направо. Другий і третій наліво. Четвертий направо. З нашийником мапу в уяві не намалюєш. Я покладатимусь на пам'ять.
У великій залі зібрався натовп.
— Це вона! — гул голосів, що розпадаються на жіночі й чоловічі. Дитячих немає.
— Чому в неї карі очі?
— Чому вона жінка?
— Я їй не вірю!
— Давайте її з’їмо!
— Погане м'ясо.
— Уявляюча!
— Це не вона!
— Мама! — дзвінкий голос Норії.
Вона сидить у самому центрі на колінах Червоноокої.
Я готова викрутити цій жінці усі суглоби. Перетворити її на слиз. Вирвати з зіниць її червоні очі. Кинути скаженим її псам.
Вона ще й усміхається!
* * *
Зі щоденників спостерігачів:
Уявляючі — люди, які здатні чарувати за допомогою уяви. Чим сильніша уява, тим темніша райдужна оболонка ока. Невідомо із якою мутацією це пов’язано.
* * *
— Мій народ страждає.
— Зараз кожен страждає.
— І вимирає.
— Подивись навколо. Жодна популяція не прогресує.
— Крім поглиначів!
— Крім поглиначів…
* * *
— До того, як я зустріла тебе, була впевнена, що Великий Баобаб всього лише побрехеньки бродячих торговок легендами. Зникнуть вони й ніхто не згадає ті історії. Але ти розповіла мені про свій шлях у Степах. І у мене на руках сидить твоє бажання. Твоя дитина.
— Я бажала зовсім іншого!
— Мама?
3.18.21.4
Мати покинула мене із батьком, коли мені виповнився рік. Вона побачила, що райдужка залишилась блакитною. Батько купив мені перші лінзи.
Я плакала і терла очі, а він гойдав мене на руках і співав грубим прокуреним голосом давні пісні.
2.11.41.9
Поглиначі прийшли в наш світ з розлому. Тоді не тільки поглиначі зазирали сюди аби пошукати щось смачне. Були й такі, що харчувались промінням сонця, але швидко пішли. Батько потім дуже скупо описував трирічну зиму. Я могла тільки здогадуватись на що він погоджувався аби прогодувати дворічну мене. Сама я цього періоду життя не пам’ятаю.
* * *
— Ти повернешся в Степи.
— Неможливо повернутися в Степи. Туди можна зайти тільки випадково.
— Тоді зайдеш і снитимеш під Великим Баобабом.
— Для чого?
— Створиш приреченим місця сили.
— Маячня.
— Норія залишиться зі мною, доки ти не повернешся.
— То вбий мене прямо тут і зараз. Я з місця не зійду без неї.
* * *
Зі щоденників спостерігачів:
Виснажені це ті уявляючи, яких висмоктали поглиначі. Стражденні хворі люди, що не можуть про себе подбати. Їх звозять до Каньйону. Там вони здебільшого сплять на ковдрах, чекаючи на смерть.
Їх родичі або друзі іноді привозять до кордонів Каньйону воду та їжу. Найсміливіші витягають баграми померлих та спалюють тіла.
* * *
Я погодилась на умови червоноокої. З мене зняли нашийник тільки при виході з печери. А ще забрали лінзи. І у мене, і у Норії. Вхід у Місто став для нас смертельно небезпечним.
Проте я була щаслива, що моя дитина знову міцно прив’язана до спини. Ми направились в сторону Уламків.
* * *
Зі щоденників спостерігачів:
В безкрайні Степи ліній потаємних бажань можуть увійти лише уявляючі.
* * *
Шлях зазвичай розпочинається після Уламків тоді, коли починаєш бачити мертвих птахів. Я йшла майже годину, а потім Норія вкусила мене за вухо. Справа від стежки лежав мертвий чиж. За кілька метрів птахів було вже декілька. За п'ятнадцять хвилин я буду ступати по них. Шлях продовжиться коли я йтиму в цьому мертвому місиві майже по коліно. Норія почала мугикати під ніс, що мене неймовірно дратувала. Згодом хрускіт малесеньких пташиних кісточок і мугикання Норії переросли в мелодію. І я побачила сині лінії, які вказували шлях.
Проте щось було не так.
Я була у Степах двічі. І двічі сині лінії приводили мене до наступного рівня. Проте жодного разу я не бачила, як вони, тільки ступиш на них, перетворюються у драглі.
— Я не можу стати на них!
— Мама?
* * *
Зі щоденників спостерігачів:
Приречені — живуть під землею, тому що не можуть дихати забрудненим повітрям. Виживають лише шляхом торгівлі з наземним Містом. Якщо вона припиниться, помруть повільною смертю. Продають зазвичай чисту воду. Купляють харч, одяг, ліки. Припинили розмножуватись.
5.13.22.4
Я знайшла батька в Каньйоні. Він лежав на брудному матраці схожий на мумію. Коли я доторкнулась до його руки, шкіра лопнула й потекла прозора сукровиця. Він відкрив очі. Білі як сніг. І не впізнав мене. Я чекала три дні, щоб поховати його.
* * *
Степи змінили умови проходу до Великого Баобаба. Певно хтось вибовкав робочу схему. Тепер сині лінії не працюють. Треба шукати щось інше.
Коли мертві птахи закінчились почалось плато з гострим сірим камінням. Я, углядівши струмок підійшла до нього. Відв’язала Норію і посадила, сперши на валун. Пити зі струмка не можна, але відпочити, слухаючи шум води, не завадить.
— Де лінзи, які я тобі купив? — голос батька.
— Що?
— Я не витримую, — голос матері.
Пригледілась. Вода в струмкові тече в зворотному напрямку. Знизу вверх. Підказка!
Тепер знайти прохід. Норія водила гілочкою по землі малюючи якісь кола. Не те. На камінні, яким був обкладений струмок також нічого незвичайного. Трава така як і має бути, сіра, пожухла. Підняла голову і втупилась у небо. Сонце. І ще одне сонце. Два сонця! Те, яке закочується за обрій, наше.
— Пішли, доню.
— Мама?
* * *
Зі щоденників спостерігачів:
Великий Баобаб — дерево, яке не можна осягнути поглядом. Коли прохач притуляється до дерева й снить, баобаб виконує найпотаємніше бажання прохача.
Ніким не підтверджено.
* * *
Великий Баобаб. Від краю і до краю. Перший раз він не дозволив мені заснути із ним поруч. Я повернулась у місто спіймавши облизня. Тоді я хотіла воскресити батька.
Коли була тут вдруге, хотіла померти.
Тепер маю снити для інших.
6.12.33.6
Коли я відкрила очі, то побачила інший світ.
