Автор малюнку - Юрій Журавель («ГЕГЕМОН». Володимир Кузнєцов)
Автор малюнку - Юрій Журавель

Друзі, до вашої уваги свіжа цікава рубрика. Зважаючи на те, що ми дуже амбітно підходимо до створення третьої збірки, її склад обирається ретельно і виважено. Нам важливо, щоб процес створення збірок не перетворювався в шаблонний проект, який характеризується, хіба, новими творами. Жанр має постійно розвиватися, а отже — розвиватися мають самі письменники, а для цього вони мають бути відомими загалу.
Тому замість безликого списку творів та імен ми вирішили розказувати вам про творців альманаху, а саме — авторів оповідань та їх роботи. Невеличка біографія і анотація до твору — це небагато, але це важливий етап знайомства з тими людьми, що стоять в авангарді українського горору.
І розпочнемо ми з одного з найактивніших наших авторів — Володимира Кузнєцова.

Володимир родом з промислового містечка Сіверськодонецьк на Луганщині, одного з отих характерних представників іржавого поясу, які являють собою чудовий матеріал для фотосесій тематики індустріального занепаду, але зрідка можуть похвалитися чимось іншим. Володимир переважно відомий читачам саме як горор-автор, що спеціалізується на історичному суб-жанрі. Дії його творів здебільшого відбуваються в минулому і збудовані на реальних історичних подіях, які сам автор поєднує з містикою і жахами. Часто екзотичним є і місце подій: хай то Венеція, Південна Африка, окопи Першої Світової чи Німеччина часів Тридцятирічної війни.
Українському читачеві Володимир відомий участю в збірках горор-оповідань «Свині», «Крамничка жахіть. Том 2» та «Ліс», а також анонсованим наприкінці 2017-го дарк-фентезі мальописом «Відлюдники», над яким він працює разом з художницею Катериною Пархоменко.
Твір, який ми вибрали до майбутньої збірки, дуже важкий. Він страшний. А виділяється він страхом ірраціональним, переплетеним з реальними жахіттями — і не знаєш, що насправді моторошніше.
Ми мали на розгляді кілька оповідань Кузнєцова. Спочатку був намір опублікувати стилізовану під гоголівські жахи містичну відьомську історію, потім — епічну замальовку про кібернетичного Ктулху, що вразила своїм смисловим масштабом, особливо зважаючи на невеликий об’єм. Проте зовсім випадково, перебуваючи під впливом пройдешніх роковин вшанування жертв Голодоморів, я згадав про «Гегемона». Написаний спочатку російською, цей твір наробив немало шереху в російській горор-тусовці. Володимир отримав у свою адресу немало чудових епітетів, найм’якшими з яких були «автор зловживає політотою», «спекулянт», «русофоб». Це оповідання примусило лопнути чимало чиряків, під якими проступила хвора, зіпсована плоть людей з паралельної реальності.
Оповідання «Гегемон» — це не просто спроба «демонізувати» трагічні події Голодомору 1932-33 років, але й своєрідне порівняльне дослідження. Автор каже: «Коли я брався за цей твір, я подумав про таке: яким чином виправдовували ці жахливі події їх безпосередні виконавці, не Сталін чи Каганович, не Станіслав Косіор у Києві, а люди в селах і колгоспах, такі ж самі українці, що відбирали у земляків хліб і не випускали їх із виснажених голодом регіонів, стріляли в них, коли ті відкопували мерзлу картоплю на полях… Я не міг зрозуміти, чим могли вони себе виправдовувати, як могли вгамувати власну совість. І тоді я почав шукати документи і свідчення. Не тільки жертв, але й тих, хто писав про це за радянські часи, намагаючись винним зробити тих самих селян, що голодували і вмирали. Сприймати таке було доволі важко. Реальність – вона частіше куди більш жахлива, ніж будь-який витвір фантазії — тим більш, коли бачиш, як ця логіка зберігається і донині, як і досі нападник виставляє винною жертву».