Роман Великород знайомий нашим читачам по першій «Крамничці жахіть». Його «Обитель мух» неодноразово називали одним з найсильніших творів збірки, і недарма. Це атмосферне, тягуче оповідання, що обвиває читача коконом з плісняви, сирості та розпаду, стоїть осторонь того, що ви зазвичай читаєте. Сюжет нагадує потік свідомості чи хворе марення, але майстерне володіння автором стилем робить його цікавим та лишає чудовий післясмак.

На полі другої «Крамнички» Роман спробував поекспериментувати та зіграв детективним трилером, який не вписався в загальну канву збірки.

І ось Великород повертається з оповіданням, яке атмосферно перегукується з «Обителлю мух», але в рази динамічніше та жорстокіше. Ми побачимо те ж саме місто, що захлинається в нечистотах, морально розпадається та демонструє зогнилі тельбухи, по яких повзають личинки-люди, що, на відміну від їх комашиних побратимів, знаходять свій кінець без майбутнього переродження. Але цього разу персонаж не бажає миритися з тим, щоб просто бути змитим в каналізацію.

Міцний зразок темного міського фентезі із вкрапленнями нуару та безкомпромісною анігіляцією. Ось що таке «Пожираючи монстрів».

Якщо ви зацінили «Тінь на порозі» Нати Гриценко, то це ваше чтиво.

Згідно тієї короткої інформації, яку надав нам автор, народився він на Миколаївщині. До двадцяти років взагалі був далекий від літератури жахів, захоплювався фантастикою, фентезі та психологічними трилерами. В старших класах пробував себе в поезії, але нічого суттєвого з цього не вийшло. Після закінчення школи вступив до медичного університету в Одесі. На молодших курсах було не до художньої літератури, а вже після першого року навчання купив собі «Воно» Кінга, але роман досі стоїть на поличці непрочитаний.

Перше знайомство Романа з горором сталось після третього курсу, коли за порадою друга прочитав «Опівнічний поїзд з м’ясом» Клайва Баркера. А потім понеслось. Перечитав, мабуть, половину бібліографії Річарда Лаймона, далі було багато короткої прози, в основному weird-fiction. Приблизно тоді і захотів спробувати що-небудь написати. До цього здебільшого підштовхнули побут у гуртожитку та загальна обстановка мікрорайону, в якому гуртожиток знаходився. На творчість в цілому дуже вплинули підручники з психіатрії та судової медицини.

Брав участь у різних літературних конкурсах. В 2016 році оповідання «Темними стежками» потрапило до збірки «Після опівночі» від фензіну «Підвал». Через півроку вийшов перший том «Крамнички жахіть», в якому знайшло собі місце оповідання «Обитель мух».

Як такої історії написання цього оповідання немає. То була зима, за вікном йшов сніг, в колонках грав Terrestrials, дуже атмосферний міні-альбом від колаборації Ulver та Sunn O))). Прийшло натхнення, в голові з’явилось декілька образів. З них накидав шматок історії, а потім вже сидів та думав, що це взагалі має бути. В цілому даний твір — це пригодницька чорнуха про надприродні явища, які знаходять собі місце серед сплетіння брудних вулиць провінційного міста.

Арт Artem Demura