Руслан Ясинський — нове ім'я для горор-тусовки, адже, хоча вона не дуже велелюдна, авторів, що пишуть жахи, ми здебільшого знаємо. А тут — свіжа кров, а головне — свіжі ідеї.
Оповідання «Минуле теж співає» підкорило нас, перш за все, оригінальним сюжетом. І хай жахи на тему музики в західній горор-літературі — не рідкісне явище (знавці підтвердять), поряд з більшістю робіт співвітчизників цей твір яскраво виділяється. Містична особистість, що, здається, зненацька виникне зараз перед тобою в темряві, страшна історична правда, яка викривається лише через багато років, передчуття чогось жахливого, відкритий фінал... І все це переплетене тонким мереживом джазових композицій.
Це стильний твір, і ми задоволені, що він буде в збірці.

Про автора, його творчість, а головне — про прозовий дебют (!) розкажемо більш детально.

Руслан Ясинський (ЯР) народився в невеликому місті Здолбунів на Рівненщині. За його словами, ніколи раніше не позиціонував себе автором прозової літератури. Натомість, з підліткових років пристрасно захоплювався різними жанрами та напрямами музики. Тривалий час був учасником різних музичних колективів. В своєму доробку має декілька сольних робіт, які були опубліковані під різними псевдонімами.

Під час «музичної кар'єри» доволі часто займався написанням текстів пісень, що й дало поштовх до розвитку письменницького хисту. Як зізнається сам автор, левова частка римованих робіт та віршів написана «у стіл». Але, незважаючи на це, деякі з цих робіт були представлені в свій час певній аудиторії, котра складалася із знайомих та близьких. Одноразово брав участь у самоініціативно організованому творчому вечорі, котрий прошов в одній із місцевих арт-кав’ярень, під час якого свої роботи також зачитували декілька місцевих авторів. Загалом, в творчому доробку Руслана понад п’ятдесят віршів та близько десятка оповідань.

«Не можу сказати, що конкретно спонукало мене написати «Минуле теж співає», — зазначає автор. — Ідея цієї оповідки виникла не на основі чогось одного, якогось конкретного враження чи емоції. Скоріше, це був симбіоз. Поєднання декількох речей, котрі мене цікавили, та в певній мірі вплинули на мене, моє життя. І це доволі яскраво виражено в самій роботі, котра показує, як можуть переплітатися, на перший погляд, абсолютно різні речі. І це може справді лякати. Як на мене, найбільше нас може лякати тільки реальність».