Світлана Тараторіна – авторка на слуху. Можна сказати, 2018-й у категорії українського фентезі пройшов під знаком Тараторіної. Дійсно, «Лазарус» не хвалив лише лінивий, а критика, якщо й була, все одно відгонила повагою й зацікавленістю.

Та мало хто знає, що ще за рік до успішного дебюту на електронну пошту конкурсу до ювілею Стівена Кінґа надійшло оповідання «Дім у степу», автором якого була Торіна Тара. Коли «Бабай» взявся воскрешати конкурс, ми з розчаруванням дізналися, що твір (дуже вдалий) вже заброньовано. Де? Незабаром дізнаєтеся.

Твір ми проґавили, але вирішили залучити Світлану до збірки «Кошмари Бабая». Як виявилось, це був правильний вибір.

Сама авторка однією з вигідних якостей твору називає його феміністичність. Дійсно, твір цікавий для обговорення з різних позицій, проте нас інтересує, перш за все, кльова історія, помережана лячними образами, спалахами божевілля, підкована сміливими описами та несподіваними сюжетними поворотами. Але якщо комусь захочеться обговорити доцільність використання певних ідей в оповіданні, одразу йдіть дрімучим лісом в ту печеру, з якої колись вилізли. Не робіть Бабаю нерви, насолоджуйтесь чудовим стилем, гротескною фантазією та старим-добрим насиллям.

Про авторку та її оповідання.

Світлана Тараторіна родом з північно-західного Криму. В дитинстві ловила тарантулів та вигадувала історії про покинуті у степу каміння. Потім вчилася у Києві, працювала журналістом, піарником та політтехнологом. У 2018 світ побачив перший роман автора – фентезійний урбан детектив «Лазарус», який відразу увійшов до кількох топів і підсумків року. Текст був надрукований завдяки перемозі у конкурсі видавничої групи «КМ-Букс». До цього кілька разів перемагала у мережевому конкурсі фантастичних оповідань «Зоряна Фортеця», отримала перше місце у конкурсі макабричних оповідань від журналу «Стос» і спецвідзнаку конкурсу фентезійних оповідань «Брама», друкувалася у альманасі «РБЖ Азимут».

Я люблю оповідання. Це забіг на коротку дистанцію, де можна примірятися до персонажа та теми. «Кеджангук» писався спеціальна для збірки «Бабая» і витяг з мене всі жили. Я фанат фантастики, хоч і дуже люблю темні жанри. Це оповідання - абсолютно новий і несподіваний досвід. Ідея виникла під час миття посуду та споглядання сусідських собак, а надихнув мене третій сезон «Нульового каналу», і те, як Рутґер Гауер смачно обідає сирим м’ясом. І, мабуть, я була трошки голодною. В результаті, як на мене, вийшов феміністичний трилер з елементами горору і присмаком м’ясця.