Поділитися

Прозаїк і есеїст. Поет. Піонер фентезі та містичних романів. Моряк, військовий. Культурист, дзюдоїст. Фотограф, боксер, плавець. Неабиякий сміливець. Усе це — про єдину людину, класика жанру жахів — англійця Вільяма Гоупа Годжсона.

І саме у ар’єргарді “Кошмарів Бабая” містер Гоуп (як кликали його в дитинстві — просто “Надія”), вперше заговорить українською через один зі своїх найвідоміших творів “Голос у темряві”.

Вільям Годжсон з підліткового віку служив моряком, тричі обійшов світ, і саме цей досвід подарував його читачам кілька чудових творів жанру жахів на морську тематику. Серед них і “Голос у темряві”. У цьому була й зворотня сторона медалі — море остогидло молодому чоловікові. Після початку Першої світової війни він категорично відмовився йти на Королівський флот, вибравши для себе польову артилерію.

Не знати, як би склалася його доля на борту одного з королівських фрегатів. Можливо, йому б вдалося повернутися з війни й продовжити письменницьку діяльність. Хтозна, які ідеї ще були в його голові, які сюжети він плекав, слухаючи гуркіт гармат на передовій Західного фронту. А проте Вільям Гоуп Годжсон загинув під обстрілом від прямого попадання артилерійського снаряду. Йому було 40 років.

Творчістю Годжсона захоплювався Лавкрафт, а Гічкок вносив твір “Голос у темряві” у свою антологію “Речі, які вони не дозволять мені зробити на ТБ”. Опісля твір, все ж, був екранізований компанією Гічкока. У новітній час елементи оповідання використовувались в безлічі творів — у японському треші “Matango”, грі “Last of Us”, творчості автора “Анігіляції” Джеффа Вандермеєра, а в Стівена Кінґа навіть є схоже оповідання під колоритною назвою “Сіре дрантя”.

Годжсон писав просто, та це не применшує рівень драматизму “Голосу в темряві”, що ближче до кінця твору переростає у справжній відчай. Важка атмосфера огортає читача й залишається з ним іще довго після прочитання останнього речення оповідання. Навіть зараз історія подекуди викликає огиду, тож можна лише уявляти, наскільки екстремально вона виглядала в час свого релізу, у 1907 році. Тепер познайомитись з нею зможуть і українські любителі жанру горор.

Не скажу, що переклад “Голосу” дався мені легко. А проте, ця річ більш динамічна за славнозвісний “Жовтий знак” Чемберса, над яким мені вже доводилося працювати для “Крамнички жахіть 2”. Окрема подяка Ірині Тодось та Aurore Boreale за вичитку й допомогу. Без вас, ваших знань і досвіду переклад би не відбувся.

Вільям Гоуп Годжсон - гедлайнер із минулого, натхненник Лавкрафта, Гічкока й Кінґа. Останній автор “Кошмарів”. Let’s go horror then!