«Я тебе породив, я тебе і вб’ю!», або добірка химерних книг до «Дня батька»

Батько – це давній образ в літературі. Як "високої полиці" так і для масового читача. Відгомін сюжетів про батька можна віднайти у найдавніших міфах (протистояння титана Кроноса та його сина Зевса), легендах, священних книгах (зокрема, Біблії: історія жертвопринесення Авраамом свого сина Якова Богові), перших художніх книгах - і ця традиція продовжується донині. В світовій історії теж немало прикладів як позитивного, так і навпаки, токсичного батьківства.

Звичайно, автори «темної» літератури не оминули у своїх книгах проблем «особи батька», терміну «батьківства» чи «конфлікту поколінь», які виступають стрижнем історії або займають вагоме місце серед сюжетних ліній. Згадуючи про «образ батька» в українській літературі одразу вимальовується безсмертна картина вбивства Тарасом Бульбою свого сина Андрія. І це, на мою думку, одна з найжахливіших сцен у нашій літературі.

Утім, мова піде саме про горорні, містичні та химерні твори (так, не всі вас налякають), де персонаж «Батька» центральний чи надзвичайно важливий для історії.

Р. Бредбері «Щось лихе насуває»

Батько, який вірить своєму синові…

І так, я не випадково обрав першого маестро Бредбері, якого всі знають як талановитого фантаста. Не секрет, що перші оповідання Рея саме містичні та горорні (які тоді краще продавалися). Дебютна збірка «Темний карнавал» просякнута атмосферою жахів (хоча подекуди специфічних). Бредбері на собі відчув всі принади батьківства, але чи був він сам чудовим батьком – питання дискусійне.

В романі «Щось лихе насуває» три головних герої і один із них, Чарлз Галловей – батько хлопчика Вільяма, який із своїм другом Джеймсом потрапляють у чудернацьку й небезпечну історію. Темний карнавал, химерні персонажі та переддень Геловіну. І вічна тема боротьби Добра зі Злом у вирі чортового колеса, яке не зупиняється.

Чим примітний образ Чарлза Гелловея – простого бібліотекаря у вигаданому місті Ґрінтаун? П’ятдесятирічного чоловіка, який давно зневірився у собі? Спогади про молодість заганяють його в депресивний стан, а багатим життєвим досвідом він може поділитися лишень зі своїми мовчазними друзями – книжками. І все це щомиті відділяє його від власного сина. Але…

У потрібний момент Чарлз Гелловей безкомпромісно довіряє своєму синові. У дитячі фантазії, які на перший погляд видаються цілковитою маячнею та вигадкою. Адже не всі батьки можуть заглянути в "шафу з монстром", тобто повірити дитині. І саме батьківська підтримка допомагає друзям у двобої з химерним круговоротом «Темного карнавалу».

Ремарка: Мені видається, що багато рис Чарлза списано з самого маестро. На час виходу роману (1962 р.) Рею уже виповнилося сорок. В молоді роки він губився у книгах та бібліотеках, а щоденна праця забирала в нього дуже багато часу, залишаючи батьківству лічені хвилини.

Д. Зельцер «Знамення» (Омен)

Батько, який виховує диявола….

Девід Зельцер відомий американський сценарист, продюсер, режисер та батько культової серії «Омен». Саме Д. Зельцеру ми завдячуємо образу «сина Диявола», який безумовно вплинув на подальшу літературу та масову культуру. Хоча, роман «Знамення» – це лише новелізація однойменного фільму Зельцера, написана ним задля фінансового зиску (в чому він щиро зізнається), але книга ні в чому не поступається фільму і має незначні відмінності.

Головний герой книги Джеремі Торн – це класичний образ «заможного батька», який постійно зайнятий і не бачить, як росте його дитина. «Еталон успіху» перекреслює сімейний затишок та радощі батьківства. Матеріальне становище та кар’єра Торна нівелює час, який потрібно насправді провести з сином і дружиною.

Великий будинок, розкішне життя, високооплачувана няня не замінює малому Дем’єну уваги батька, адже хлопець росте з особливостями. Малоговіркий, полюбляє спостерігати за світом з вікна. А ще й приблудний чорний собака звідкись намалювався. І лишень тривожний дзвіночок – самогубство няні, нарешті примушує старшого Торна звернути увагу на сина.

Примітно, що хоча й Торну відомо, що Дем’єн біологічно не його син (підміна на початку роману), що навколо хлопця відбуваються все химерніші речі та помирають люди, а до кінця роману розкривається і страшна правда – Дем’єн, насправді, син Сатани, однак Джеремі не перестає його любити. І найбільший жах, найтяжче потрясіння та трагедія відбуваються, коли батько змушений вбити власне дитя. На шальках терезів опиняється власне диття Джеремі та батьківська любов.

Ремарка: Для мене стало відкриттям, що роман Д. Зельцера «Знамення» було перекладено українською мовою Володимиром Митрофановим ще в 1995 р. та видано у двох номерах журналу «Всесвіт». Однак, про повноцінну книгу солов’їною нам залишається поки лише мріяти.
До слова, у Д. Зельцера четверо дітей, двоє з яких прийомні. Багатодітний татусь.

С. Кінґ «Сяйво», «Доктор Сон»

Як не стати таким, як батько…

Серед низки романів, повістей та оповідань, найкраще з точки зору жанрової приналежності образ батька відтворено у культовому «Сяйві» та продовженні історії – романі «Доктор Сон».

Божевільний татусь, алкоголік Джек Торренс – це квінтесенція всього найгіршого та найогиднішого, що може приховувати батьківство. В романі волосся стає дибки не від моторошності готелю Оверлук та його примар, а саме від зламаної руки малого Денні, до якої приклався Джек. Від жахливого крику: «не заїкайся!». Від параноїдальних думок старшого Торренса про можливість знову зірватися і нанести сину травми.
А далі мороз проходить по шкірі від голосів у голові Джека, які бажають заволодіти його сином. Від кожної піднятої чарки, що перетворює батька у монстра. Від переслідувань з сокирою в руках. Від божевільного рику здичавілого звіра:

Відчиняй ці двері, бо інакше я тобі голову нахер відірву!

І навіть через роки дорослий Денні Торренс найбільше боїться стати таким, як його батько. Тому у нього немає дітей, він не заводить довготривалі відносини («Доктор Сон»). Але з кожним роком, у відображенні дзеркала Денні стає все більше схожим на Джека.

Роман «Сяйво» – це не черговий жахастик, а глибоке дослідження Кінґом проблеми домашнього насильства. Обіграний готичний сюжет про «жахливий будинок» обертається двозначністю із численними ремінісценціями та джерелами натхнення.

Ремарка: Думаю, про сея Кінґа багато писати не потрібно. Кінґоманам знайомі не тільки всі книги «Короля жахів» і його біографія - вони також стежать за публікаціями у твіттері (в цьому контексті особливо хочеться згадати про беззаперечну підтримку Кінґом України у найтемніші часи). Стівен Кінґ тепер не тільки батько трьох дітей (двоє з них – письменники), але й днями став здобувати досвід дідуся. Тому й не дивно, що тема батьківства постійно супроводжує Кінґа у його книгах.

Так, і в сея Кінґа були «важкі часи», але йому таки вдалося вийти із хижих лап алкоголізму. Мабуть, Стівен також страшно боявся перетворитися на Джека Торренса.

Р. Маккаммон «Життя хлопчика»

Батько, як наставник…

«Геній з Алабами» Роберт Рік Маккаммон – це приклад «світлого батьківства» серед письменників. Тобто, знаменитий та успішний автор жахів, якого часто прирівнюють із Кінґом, залишив блискучу літературну кар’єру заради виховання доньки. І фактично зник на десять років, про що зовсім не жаліє.

Згодом у світ виходить «Голос нічного птаха» – знаменитий початок пригод Метью Корбетта та низка інших книг.

Образи «батька» у творах Маккаммона доволі впізнавані: батько-вбивця (на початку роману «Ваал»), батько-монстр-алкоголік (в епізоді «Життя хлопчика»), батько-тиран, який усвідомлює своє падіння («Кусака»). Проте, саме батько Корі Мекінсона із містечка Зефір – Том, це той батько, про якого мріє кожна дитина.

Том Меккінсон досить схожий до бредберівського Чарлза Гелловея – чоловік чесний та совісний, який однак переживає кризовий період у своєму житті. Його звичний світ поволі тріщить по швам: робота молочника стає непотрібною людям (супермаркети витісняють та знищують все). Таємниче вбивство на озері, свідком якого він став із сином, не дає можливості спокійно спати та підкошує всі сили. Дорослішає син, а він сам старіє, не досягнувши професійного успіху чи матеріального достатку.

Але Том Меккінсон – хороший батько та приклад для наслідування. Він вчить сина моральним принципам, підтримує його та розуміє. Проводить досить багато часу разом з ним, бере з собою на роботу та інколи ділиться власними переживаннями. І головне, він переборює власний страх, щоб врятувати сина. Корі завжди з теплотою згадує свого батька.

Ремарка: Примітно, що в кінці роману дорослий Корі зі своєю дружиною та дочкою повертається у рідне місто Зефір, яке за роки змінилося. Дорогою він читає подаровану саме батьком на Різдво збірку Р. Бредбері «Золоті яблука сонця».

К. Маккарті «Дорога»

Батько, як центр всесвіту…

Роман «Дорога» – це постапокаліптичний роман Кормака Маккарті, удостоєний низки світовим премій та нагород (зокрема, Пулітцерівська премія 2007 р.), і одна з найжахливіших книг, яку я прочитав. Наймоторошніша з усіх прочитаних. Особливо вразливим читачам-батькам, цінителям горору та містики, прошу запастися титанічною витримкою, адже такої подорожі ви точно не очікували.

Безіменні батько та син ідуть дорогою та стараються вижити – це і весь сюжет книги. Доволі прості та короткі речення. Мінімум описів, помірна динаміка. Легкі, небагатослівні діалоги, але разюча глибина зневіри та розпачу відчувається у кожному наступному слові.

Батько, тягнучи візок з речами, веде сина за руку. Обіцяє його не залишити, а собі – не померти. Батько бореться кожного дня за свого сина: із немилосердним світом, бандами канібалів та самим собою. Батько розповідає сину про світ, якого більше немає і не буде.

Батько говорить з сином. Батько навчає сина. Батько захищає сина.

В історії немає нічого дивуючого, крім усвідомлення неминучості. Усвідомлення, що небезпека чигає на кожному кроці, особливо від людей. Усвідомлення, що сьогодні останній день, а заряджений патрон – це єдиний вихід. Інакше – тебе з’їдять.
Досить важко описати «образ батька» із роману «Дорога», хоча ну думку спадає єдине слово – справжній.

Як зізнавався К. Маккарті, для нього це особлива історія через стосунки із власним сином – на той момент дев’ятирічним Джоном від третьої дружини Дженніфер. За словами Маккарті, багато фраз персонажа-сина в книзі безпосередньо взяті з бесід письменника з власним сином. Він називає Джона співавтором твору і передав йому всі 250 підписаних копій «Дороги», щоб коли тому виповниться 18 років, «він міг продати їх і поїхати в Лас-Вегас або ще куди-небудь».

Також, К. Маккарті у своєму романі «Дорога» подає досить просту істину – треба цінувати життя і рідних:

Життя цілком непогана штука. Навіть коли вона дуже погана. Ми маємо більше цінувати її. Повинні бути вдячні. Не знаю, кому, але маємо радіти тому, що є.

Ремарка: На початку року книга К. Маккарті «Дорога» мала вийти українською мовою.