Улюблена ставка фюрера

Влітку 1942 року у сосновому лісі поблизу смт. Стрижавка, що у восьми кілометрах на північ від Вінниці, відбулося невелике святкування. Тоді групі німецьким проектувальників та інженерів влаштували прощальну вечірку. Вручили високі державні нагороди. 

Грала музика, дівчата у казино розливали випивку та роздавали карти. Частина гостей розважалася у “Чайному” будиночку, сауні чи басейні. Можливо, навіть переглядали ще один фільм про велич Рейху у невеличкому підземному кінотеатрі. Вранці на них очікував літак, який після зльоту рознесло на шматки разом із пасажирами. Розташування військово-польової ставки Гітлера “Вервольф” на Східному фронті трималося у суворій таємниці.

Слід сказати, що спорудження ставки під Вінницею розпочалося ще наприкінці 1941 року. Її назва змінювалася тричі: поки будували – “Eichenhain“ (“дубовий гай”), потім – “Werwolf” (“перевертень”), пізніше “Wehrwolf” (“озброєний вовк” або “вовк-захисник”). Вінницька ставка Гітлера являлася зменшеною копією головної ставки “Вольфшанце” (“Wolfsschanze”), що знаходилася у лісі Ґьорліц (Forst Görlitz) неподалік м. Ростенбурґа, Східна Пруссія (територія сучасної Польщі). 

Зауважимо, що ставка мала телефонний зв’язок з Берліном, Вінницею, ставкою рейхсмаршала Ґерінґа “Штайнбрух” (“Каменоломня”), аеродромом в Калинівці тощо. Також, між Берліном і Вінницею встановили пряме щоденне залізничне та повітряне сполучення. Подейкують, що сьогодні телефонний кабель, прокладений між Вінницею та Берліном, використовує Укртелеком.

За свідченнями німецьких документів та істориків, фюрер перебував у “Верфольфі” майже чотири місяці з перервами (за іншими свідченнями – 156 днів). Як повідомляють біографи Гітлера, у жодній із інших ставок фюрер не провів так багато часу, як у вінницькій. Уперше він сюди прибув 16 липня 1942 року під час літнього наступу на Сталінград. 17 вересня 1943 р. ставка перейшла в управління генерал-фельдмаршалу Еріху фон Левінськи (Манштейн), а на початку березня 1944 року всі споруди “Вервольфа” підірвали та спалили.

Внутрішній інтер’єр “Верфольфа”

Роботи велись, як вже згадувалося, за участю німецьких архітекторів та інженерів, робітників, військовополонених та громадян окупованих німцями країн. У будівництві також застосовувались сили німецької військово-будівельної організації “Тодт” (Organisation Todt). Охороною ставки займалася спеціальна військова частина дивізії “Велика Німеччина” – батальйон супроводу фюрера (“Führer-Begleit-Division”). Сама територія ставки було обтягнута більше 6 км. дротяної сітки і понад 12 км. “фландрської огорожі”, обсаджена близько 800 деревами та кількома тисячами кущів.

Військовополонених, задіяних на будівництві, яких налічують за різними даними від 1100 до 14 тис. осіб, розстрілювали на місці та ховали у братській могилі поблизу с. Коло-Михайлівка. Невідома наразі доля задіяних “громадян окупованих територій”, про яких оперативна спецгрупа НКДБ під керівництвом Г. Рогатнєва, що займалася розслідуванням у березні 1944 року, чомусь не згадує. Також околиці “Верфольфу” ще перед будівництвом були очищенні від “небажаних елементів”: 227 євреїв, які жили поблизу ставки у с. Стрижавка, були знищені у січні 1941 року. Через сильні морози їх не одразу вдалося похоронити, а лише навесні, як потепліло. 

Існує безліч теорій щодо “справжньої мети” спорудження “Верфольфа”, а самі руїни вінницької ставки і досі залишаються малодослідженим об’єктом. Так, за однією із версій, “Вервольф” мав стати магічним центром, навколо якого фюрер об’єднає розрізнені країни Європи і почне завоювання світу. Прихильники паранормальних явищ переконують, що це місце йому підказали адепти з “Аненербе” (“Ahnenerbe”). Існує версія, що будівельні роботи на місці “Верфольфа” велися ще до 1938 року, але – для ставки Сталіна, хоча вона малоймовірна. Про ставку у Вінниці говорила і відома віщунка Ванґа.

(Адольф Гітлер нагороджує Залізним хрестом пілотів люфтваффе. “Вервольф”, 1942)

Також в історії існує думка про те, що “вінницька ставка” негативно вплинула на здоров’я фюрера (радіаційний граніт Подільської височини). Так, відомий німецький історик та журналіст Йоахім Фест стверджує:

…Після повернення зі ставки Гітлер враз постарів на п’ятнадцять років. Після поразки під Сталінградом через день приймає заспокійливе. Тепер він не переносить яскравого світла, і з цієї причини волів пошити собі для перебування поза приміщеннями кашкет із великим козирком, часто скаржиться на втрату рівноваги.

За мотивами книг Й. Фета “Падіння. Гітлер і крах “Третього Рейху” та на основі спогадів Траудль Юнґе, особистої секретарки фюрера, німецьким режисером Олівером Гіршбіґелем було знято художний фільм “Бункер” (“Der Untergang”, 2004). У фільмі розповідається про головну ставку Гітлера “Вольфшанце” та останні дні Рейху. Фільм було номіновано на премію “Оскар” у категорії “Найкращий іншомовний фільм”.

Вперше згадки про “Верфольф” з’являються у фільмі “Подвиг розвідника” (1947) знятого на Київській кіностудії режисером Борисом Барнетою за повістю Михайла Маклярського. Цікаво, що радянська критика спочатку холодно сприйняла картину. Лише після її перегляду самим Сталіним, яка йому вельми сподобалася, стрічка таки вийшла на екрани та здобула шалену популярність. У 1948 році фільм отримав Сталінську премію другого ступеня. 

Повноцінно про “Верфольф” розповідається в україномовній повісті Василя Земляка “Підполковник Шиманський” (1966). За мотивами цієї повісті знято фільм “Зухвалість”, прем’єра якого в СРСР відбулася 22 лютого 1972 року. Зауважимо, що сам фільм вийшов ще у 1968 року з українським дубляжем від Одеської кіностудії. Сьогодні український дубляж фільму досі не знайдений.

У 1977 році також виходить документальна повість командира партизанського загону Петра Кугая та письменника Станіслава Калінічева “Вовче лігво” (1977), яка в оригіналі написана українською мовою.

Дивно, що сьогодні тематика “Верфольфа” та й “присутності Рейху” майже не використовується в сучасній українській літературі та кіно (ми не враховуємо науко-популярні книги, статті та псевдонаукові дослідження), а потенціал тематики, на нашу думку – величезний. 

Слід сказати, що “нацистська тематика” постійно фігурує у популярній культурі, літературі та кінематографі, особливо в горорі, фантастиці та альтернативній історії. Згадаємо, хоча б роман Ф. Діка “Людина у високому замку” (1962) та недавній однойменний серіал (2015–2019), повість С. Кінґа “Здібний учень” (збірка “Чотири сезони” (1982), книги Р. Маккаммона “Корабель ночі” (1980), “Час вовка” (1989), норвезька горор-комедія “Операція “Мертвий сніг” (2009). Список можна продовжувати. Зокрема, про це можна написати окреме дослідження.

Насамкінець хочемо запропонувати: подорожуючи трасою між Вінницею та Житомиром, зупиніться на кілька хвилин біля смт. Стрижавка, поблизу лісу. Прислухайтеся трохи до місцевої тиші. Іноді можна почути, як вітер тут розмовляє мовою ідиш. А якщо ввімкнути радіо, почуєте мотив пісні із незрозумілими словами:

“Was wollen wir trinken, siben Tage lang?

Was wollen wir trinken, so ein durst!...”