"Монахиня" - відгук на фільм від Дімки Ужасного

«Монахиня» отримала потужну рекламну підтримку і, варто зазначити, вона цілком себе виправдала.

Фільм стовідсотково відповів очікуванням, при тому, що вони не були надто завищеними.

Менше години тому (на початок написання) я вийшов із залу Аймакс (до речі, вперше дивився без окулярів, круто), свіжі враження і мерзотна пика Монахині миготять перед очима, тому ось вам теплий, з печі, відгук.

Спойлерів особливо не буде, тому спойлерофоби можуть спокійно читати, але додам вам ложку дьогтю - так, у фільмі буде рівно те, чого ви очікуєте.

І отже, перша претензія до спін-оффу «Закляття», яке свого часу достойно заявило про себе в жанрі: сюжет доволі передбачуваний і невигадливий. Протягом перегляду починаєш впізнавати знайомі повороти й сюжетні ходи, причому не лише з фільмів жахів. Історія цілком проста, хоч і не позбавлена свого шарму. Перша половина заходить краще, але далі, коли вже втягуєшся, на тебе сипляться флешбеки, таємні реліквії і двері, які треба знайти. Доволі часто здавалося, що деякі ходи бралися, аби заткати сюжетні дірки і прилизати історію, яка починала їжачитися задирками.

Друга претензія: маркетинг зіграв дещо злий жарт з фільмом, адже найбільш моторошні й цікаві моменти вже були засвіченими. Не всі, не переймайтеся. Але можна було б залишити їх на закуску, очікуючи на свіже враження. Проте, повторюсь, саме тому реклама й зробила свою справу. Потрачених грошей абсолютно не жаль, але можна й почекати здешевіння квитків. Якщо ви не фанат жанру і хочете просто переглянути цікавий жахастик та полоскотати собі нерви – трохи почекайте.

Третя претензія, і це, мабуть, трохи спойлер: сама Монахиня-демон не вистрілила так, як би мені особисто того хотілося. Дещо безликий персонаж, що чіпляє перш за все чудовим гримом та зненацькими вигулькуваннями з-за рогу. Головний антагоніст доволі змазано діяв протягом фільму: замість акцентувати увагу глядача на ефектній появі такого харизматичного персонажа, нам її видали по шматкам, а після фінальної сцени взагалі хотілося крикнути: «Е, бляха, дайте мені ще трохи Монахині!» Звідси випливає чергова претензія: перенасичення скрімерами. Зла, потвор, демонів, привидів та мерців у фільмі як гімна, і всі вони вискакують одне перед одним, вигулькують, перекочуються, кричать, стогнуть, шепочуть, вилазять з усіх шпарин, не даючи опам’ятатися. І це в результаті почало дратувати.

Варто зазначити, що я в дечому розумію Вову Яковлєва, котрий назвав стрічку «непоганою комедією», хоча вона такою не є. Найбільшим недоліком сьогоднішнього походу до кінотеатру були люди. Бидлуваті глядачі, що постійно бурмочуть, вигукують, іржуть, світять смартфонами – це явище, яке вам обов’язково буде заважати. Відволікали постійно, незважаючи на неодноразове прохання припинити. Часом дивуєшся, навіщо ця бидлота пішла на фільм жахів до кінотеатру і поводить себе так, ніби прийшла на «Похмілля у Вегасі».

Не те, щоб претензія, але фільм наповнений штампами. Вони яскраві, смачні, б’ють в саме тім’ячко, проте це вже ми бачили мільйон разів: Румунія, замок, налякані селяни і бричка через ліс (буно дзіво, графе Дракуло), перевернуті хрести, пентаграми, руки зі стін, шепіт: «сестро, сестро, йди сюди» (і вона йде, бляха!).

Всі ці моменти роблять фільм не надто оригінальним, проте це не означає, що він абсолютно вторинний і не вартий перегляду. «Монахиня» принесла мені задоволення, і це дорівнювало, повторюсь, моїм очікуванням. Атмосфера на висоті: мальовничі гори, таємничий монастир, саунд, що постійно нагнітає обстановку. Перша половина більш вдала, початкова сцена з молодою монахинею чудова, якби в такому дусі був увесь фільм, я би аплодував стоячи.

Дуже колоритна Монахиня, але це ми знали і до перегляду. Так, вчергове зазначу: вона не вистрілила, як я того очікував, але це один з найстрашніших персонажів, яких я бачив у кіно. Дебела постать в рясі лякає мабуть більше, ніж демонічна пика з палаючими очима.

Досить непогана у демона була свита: різноманітні страховиська грали свою роль на «ура», і якби не сюжетне перегравання, то було би менше претензій. Злиднів треба було показувати рідше і більш ефектно, без форсування подій, без скрімерів.

Досить вдало вийшов хлопчик Даніель, який переслідував отця, і варто віддати йому належне: в приміщенні каплиці я схопив свою дозу переляку, і задоволення від мурашок дозволили пробачити деякі мілкі грішки. Ця частина сюжету також викликає багато асоціацій: від «Екзорциста» Блетті до «Омена».

Таїсса Фарміґа дуже переконливо грає молоду послушницю, що в фіналі проходить ініціацію і стає справжнім протагоністом - антиподом Монахині. Гра на символах дуже проста, проте ефектна: біле вбрання і обітниця служби богу проти чорного вигляду й намірів демона. Трохи незрозуміло, яку це роль грає для сюжету, напевно лише віддавшись Всевишньому повністю, цнотлива сестра Айрен втілила образ Діви Марії і змогла вступити в повноцінне протистояння зі Злом. Банальні біблійні прийомчики грають на «ура» (вони завжди грають).

Таїсса справила краще враження, ніж у «Американській історії жахів». Дуже сподобалась.

Отець Берк здався нуднуватим, проте його самовідданість викликає симпатію. Всі святі отці, які колись зіткнулися з породженням пекла і з тих пір терплять внутрішню боротьбу між вірою та зневірою, викликають в мене симпатію, такий вже я сентиментальний (отче Калаген, це все ваша робота). Його давня пригода, що переслідує в стінах замку, викликає купу асоціацій, про що вже було згадано. Не вистачало тільки повороту голови на 360 градусів і заклику «Fuck me! Fuck me!». Французо-канадець (Філіп? Франсуа?) взагалі сірий та непоказний, навіть немає що про нього сказати. А, згадав, він приволік до шинку цвинтарного хреста, і з цього дуже сильно сміялися глядачі.

Дуже порадувала поява перед титрами натяку на фільм «Закляття», що одразу протягнуло потрібні ниточки в майбутнє. Старша Фарміґа і Патрік Вілсон викликали бажання переглянути всю серію фільмів, яка завдяки «Монахині», в тому числі, знайшла теплий відгук в моїй охочій до всіляких франшиз жахів душі.

Вердикт: «Монахиня» - цілком притомний фільм жахів, який не претендує на культовість, але виглядає доволі впевнено серед когорти горорів і не викликає безперечного твердження «кіно на один раз». Рекомендую любителям жахів, мейнстрімового гостросюжетного кіно і сюжетів, що ґрунтуються на Біблії. Не рекомендую: вагітним дітям з хворобами серця, ортодоксальним християнам і Сергію Крикуну.