Світ, що закручується у спіраль

Народився Іто 31 липня 1963 року у префектурі Ґіфу, у невеликому містечку. З дитинства захоплювався малюванням та в ранньому віці познайомився з манґою, зокрема творчістю Кадзуо Умедзу. Після закінчення коледжу він влаштувався працювати зубним техніком, не забуваючи й про своє гобі. Анатомічні атласи для студентів допомогли розвивати деталізований та реалістичний стиль художника. У 1987 році він відправив свою манґу в «Gekkan Halloween» — журнал манґи-жахів для дівчат-підлітків. У цьому виданні у 1987–1995 роках були опубліковані історії про Томіе. У підсумку Іто навіть виграв престижний конкурс та отримав приз Умедзу.

Джюнджі Іто почав малювати свої страшні історії ще наприкінці 80-х. Першою роботою, яка принесла йому успіх, була історія про Томіе. Томіе Кавакамі — чарівна й вічно юна школярка, яка доводить своїх шанувальників до божевілля. Один з аспектів, порушених в історіях про Томіе, — це тонка межа між любов’ю й ненавистю. Пристрасть чоловіків різного віку до прекрасної дівчини часто втілюється в жорстокому вбивстві. Один з героїв так і каже: «Як тільки я побачив Томіе, мені захотілось її вбити».

Деякі історії циклу пов'язані між собою — такі як «Фотографія» (1989) та «Поцілунок» (1990); в інших, окрім головної героїні, сюжетного зв'язку немає. Томіе безсмертна і після кожного вбивства знову оживає. При спробі розчленувати труп кожна частина перетворюється на нову дівчину. При пересадці органу з тіла Томіе він теж обертається на Томіе-близнючку і розвивається в новому тілі. Кров її сама по собі здатна до регенерації. Точної відповіді, хто така Томіе або, точніше, що вона таке, ми так і не отримуємо. В одній із глав манґи розповідається про теорію її хвороби і проводяться експерименти, під час яких іншій дівчині вводиться рідина з тіла Томіе. Це перетворює бідолашну піддослідну на монстра, і сторінки з зображенням цього створіння є взірцем боді-горору.

У 1998 році, під час горор-буму в японському кіно, який відбувся після успіху фільму «Дзвінок», історії про Томіе були екранізовані. Окремі фільми з цього циклу зняли такі майстри жанру, як Атару Оікава і Такаші Шимідзу. Перша екранізація манґи, знята режисером Атару Оікава, розповідає про дівчину, яка втратила пам'ять. Після жахливих подій сім'я головної героїні переїжджає до іншого міста. Але її починають мучити кошмари, пов'язані з минулим. Події першого розділу манґи про Томіе стали передісторією в сюжеті цього фільму.

Більшість творчості Іто становлять короткі новели, надалі видані багатотомними серіями «Колекція жахів Джюнджі Іто», «Голоси в темряві», «Уламки жахів», «Музей жахів» та в інших збірках. Його історії кінця 80-х – початку 90-х вплинули на розвиток жанру жахів у Японії. А також продовжують традиції кайданів — містичних фольклорних історій. Образи мстивих привидів та красивих дівчат із довгим волоссям стали неодмінною частиною фільмів жахів. В історії «Довге волосся на горищі» волосся вбиває свою господиню, коли вона намагається його обрізати, й починає жити власним життям. Повір'я про те, що волосся ще деякий час росте після смерті, збуджували фантазію не тільки Іто, а й інших творців. Можна згадати розповідь Брема Стокера «Таємниця золотих пасм» і численні азійські фільми жахів, де волосся відіграє значну роль, наприклад, корейський «Перука» або японський «Нарощування волосся». Також довге розплетене волосся є неодмінним атрибутом духів Юрей.

Манґа Джюнджі Іто намальована в класичному стилі, з детальним промальовуванням персонажів. Він продовжив традиції таких класиків, як Кадзуо Умедзу, використовуючи сучасний підхід. Його історії ніколи повністю не розкривають усіх своїх секретів. Ця недомовленість створює таємничу атмосферу. Після прочитання іноді можна тільки здогадуватися про причини подій. Подібний прийом часто використовується в японських фільмах жахів. У «Ляльці з пекла» (1998) ми не дізнаємося деталей про хворобу, як і причини дивних подій з людьми у «Падінні» (1992). Жахливі події просто відбуваються, неочікувано і незрозуміло для читачів та персонажів.

За мотивами манґи «Опудало» (1991) у 2001 році було знято однойменний фільм. Від першоджерела залишилася лише сама ідея перетворення людини на опудало після смерті. Сюжетні лінії у фільмі та манзі різні. Але це не дивно, адже з невеликої графічної новели зробили повнометражний фільм. Іто не перший, хто написав історію про живих опудал, але його робота вражає масштабністю задуму.

У новелі «Знатні предки» (1997) особливо помітно вплив творчості Лавкрафта. Автор по-своєму розвиває сюжет про страшну сімейну таємницю. Певна особливість передається з покоління в покоління чоловікам одного роду, і разом зі знанням передається й фізична частинка предків. Розгадки цієї таємниці доводять головну героїню до божевілля. Вплив письменника з Провіденса відчутно й в інших творах, як-от «Істота, викинута на берег» (1995) та «Довгий сон» (1997).

«Місто без вулиць» (1992) — сюрреалістична історія, основною темою якої є проблема особистості в сучасному суспільстві. Чи можна мати особисте життя сьогодні, коли люди постійно перебувають під увагою одне одного? Ми живемо за тонкими стінами багатоквартирних будинків, їздимо у переповненому транспорті, навчаємось у школах та працюємо в офісах. Залишитися наодинці дуже важко, адже в мегаполісах усе життя минає на очах. Сусіди, колеги, родичі вторгаються в особисте життя та позбавляють особистого простору. Саме про цей сучасний жах дана історія. Вона особливо актуальна для Японії та інших країн із великою щільністю населення. Будинки будуються впритул, і не дивно, якщо скоро виникне місто без вулиць, де доведеться проходити через будинки сусідів і вдиратися в їхнє приватне життя.

Стиль малюнка Джюнджі Іто досить простий на перший погляд, але впізнаваний та майстерний. Всі деталі впливають на читача, дуже швидко нагнітаючи атмосферу і створюючи необхідний настрій із першої ж сторінки. «Диявольська логіка» (1989) — коротка манґа про самогубства серед молоді. Автор по-своєму розкриває цю актуальну тему. Суїциди в японських фільмах дуже часто є результатом діяльності примар та демонів. Про це ж історія «Повітряні кулі-душителі» (1994), в якій людей вбивають кулі у вигляді людських голів із петлями на мотузках.

В історіях Іто страх ховається у звичайних речах — таких, як фургончик з морозивом, сигарети з тютюну, що виріс біля крематорію, маріонетки чи стара вінілова платівка. У коротких новелах буденні речі набувають сюрреалістичного жаху. В одній з історій у дівчини, яка боїться равликів, язик перетворюється на одне з таких створінь. А в іншій жах ховається в стічних трубах будинку жінки, схибленої на чистоті.

Другим персонажем після Томіе, що часто з’являється в окремих історіях, є хлопчик Соїчі. Ця серія більш гумористична, хоч гумор і досить чорний, однак сюжети зустрічаються моторошні. Жахливіші історії розповідають уже про дорослого Соїчі. «Темниця будинку з привидами» розкриває природу того, що сталося з його батьками та братом, і знайомить із дружиною та сином Соїчі. Висока жінка з гострими зубами, що стала його парою, вже з’являлася в окремій історії. «Одержимий Соїчі» — це взагалі кросовер, на сторінках якого з’являється Томіе.

До багатотомної «Колекції жахів від Джюнджі Іто» увійшов також переказ знаменитого роману «Франкенштейн», і манґа-адаптація отримала премію Айснера. Це не єдина данина поваги до літературних попередників. Іто також намалював продовження «Людини-крісла» японського класика детективів Едогави Рампо. І ця манґа вийшла досить моторошною.

«Спіраль» (Uzumaki) — напевно, найвідоміший твір Іто. І, на думку багатьох читачів, — один з найкращих. Він був опублікований трьома томами наприкінці 90-х. Ми потрапляємо в Куродзу — маленьке містечко на узбережжі Японії, в якому розгортатимуться події історії. Відразу відчувається дивна таємнича атмосфера, що тут панує. Ми знайомимося з головними героями: місцевою старшокласницею Кіріє та Сюїті, який приїздить в Куродзу на канікули. Саме він першим зауважує, що місто прокляте спіраллю.

Одержимість, що просочила твір, робить його схожим на класичні зразки оповідань жахів. Спіраль тяжить над усім, як кути у Френка Белнапа Лонґа у «Псах Тіндала» або палиці в оповіданні Карла Едварда Ваґнера. Саме те, що причиною жаху є спіраль, робить твір по-справжньому страшним. Адже цей візерунок оточує нас усюди — такого висновку поступово доходять герої. Цю форму мають раковини равликів, рослини, пружини й навіть внутрішнє вухо людини. Поступово форму спіралі набуває все у Куродзу: дим із труби крематорію, шрам на лобі гарної школярки, волосся дівчат і тіла закоханих, яким рідні не дають бути разом.

У другому томі події розгортаються з іще більшим розмахом. Люди починають перетворюватися на равликів. Старий покинутий маяк починає працювати. Щоночі з нього ллється гіпнотичне світло, закручене у спіраль. Це світло впливає на мешканців Куродзу, й вони починають усе дивніше поводитись. Від укусів комарів, що літають по спіральній траєкторії, вагітні жінки перетворюються на вампірів. У центрі цих подій, як і раніше, перебуває Кіріє. Разом з нею читач потрапляє до маяка, а потім до лікарні, де розгортаються ці події. Але не встигла Кіріє одужати та втекти з лікарні, як на місто обрушується торнадо. Спіральний вихор переслідує дівчину та руйнує місто. Але це лише початок кінця Куродзу.

Поступово сюжет починає набувати загальної картини та пов'язувати всі історії, що залишилися позаду. Багато моментів манґи нагадують кошмарні сни, від яких божеволіють, які переплітаються з реальністю настільки, що губишся в просторі кошмарів. Завершальний том цієї історії розповідає про катастрофу, що сталася з Куродзу. У першому розділі можна побачити ще одного монстра, на якого перетворилася людина під впливом спіралей. Будинки починають з'являтися самі собою на місці руїн. І місто перетворюється на гігантську спіраль. Кінець історії за масштабом та невідворотністю подій — це справжній лавкрафтіанський жах.

Технічно манґа повністю відповідає сюжету. Іто дуже добре деталізував свою роботу, задаючи необхідний рівень акцентування. Особливо добре йому вдалася образна частина жахів. Саме дивлячись на них, згадуються розповіді Лавкрафта. Також чудово намальовані люди і те, як вони змінюються в процесі усвідомлення божевільної правди. У 2000 році було знято екранізацію, але в ній не вдалося передати всю ідею і красу манґи. Було взято найяскравіші моменти для перенесення на екран, але фільм буде цікавий тільки тим, хто прочитав твір, інакше багато буде незрозуміло.

«Чорний парадокс» — однотомна манґа з шести розділів. У ній розповідається про чотирьох людей, які вирішили вчинити групове самогубство. На це у кожного своя причина, і до зустрічі вони не були знайомі. Але після невдалої спроби суїциду з ними починають відбуватися дивні події. Герої знаходять вхід у світ мертвих, де мешкають душі людей у вигляді чорних «перлин», і кожна з них має величезну енергію. Ця манґа — суміш жахів, фентезі та драми.

Попри те, що в жанрі апокаліпсиса вже багато написано та знято, Іто зміг розкрити цю тему цікаво та оригінально у своїх манґах «Риби» та «Зірка пекла Реміна». «Риби» (2001) — двотомна історія про те, що станеться, якщо жителі глибин вийдуть із вод на сушу. Ця тема неодноразово підіймалась Лавкрафтом, але тут це не глибоководні і не Ктулху, а прості мешканці морів і океанів. Одного дня молода пара відчуває сморід у будинку і знаходить джерело — рибу з металевими ногами. Але вона не єдина: на сушу виходять мільйони морських жителів. Ідея трохи нагадує кошмар із фільму «Птахи», але тут усе масштабніше та гротескніше. «Зірка пекла Реміна» — класичніша історія про апокаліпсис, пов'язаний зі швидким наближенням до Землі невідомої планети. На фоні невідворотної катастрофи розгортаються соціальні конфлікти.

Творчість Іто вплинула не тільки на кінематограф, аніме та манґу. Згідно з офіційним гайдом «SIREN Maniacs» по грі, манґа «Село сирен» (1992) стала одним із найважливіших джерел натхнення для творців «Forbidden Siren» — серії ігор у жанрі survival horror, створеній SCE Japan Studio. Кейітіро Тояма, один з творців першої частини «Silent Hill», уперше використав у ній звук сирени, що сповіщає про містичну загрозу. У 2006 році було знято фільм «Сирена», заснований на сюжеті гри. На невеликому острові відбуваються дивні події. Все якось пов'язане зі старою вежею в лісі, яка передає сигнали тривоги. Коли багато років тому на острові лунала сирена, все населення зникло й залишилася тільки одна людина. На цей острів приїжджає родина головної героїні, й усе прямує до того, що жахливі події відбудуться знову. У манзі «Село Сирен» звук, що лунає з вежі, такоє впливає на мешканців невеликого селища. Певний вплив цієї короткої історії можна побачити на обидві серії відеоігор. Тут присутнє, як локація, невелике селище, в якому процвітає демонічний культ. У тому ж гайді «SIREN Maniacs» вийшла коротка манґа «Голос Диявола». Ця історія про риболовецьке судно була спеціально намальована Іто за всесвітом відеогри «Forbidden Siren».

У 2018 році вийшов аніме серіал «Junji Ito Collection», що складається з екранізацій коротких історій. А вже у 2023 на Netflix вийшла антологія «Junji Ito Maniac: Japanese Tales of the Macabre». Глядачу пропонують побачити екранізації найкращих коротких історій Іто, таких як «Місто могил», «Опудало», «Довгий сон», «Місто без вулиць». Звісно, в цих серіалах вийшли епізоди про найвідоміших персонажів автора — Томіе та Соїчі.

Творіння Джюнджі Іто завжди лякали своєю реалістичністю — намальовані в правдоподібній манері, вони звертаються до глибинних підсвідомих страхів. Герої історій, переважно японська молодь, можуть лише покірно спостерігати за подіями поза законами людської логіки та усвідомлювати власне безсилля. Поєднання неординарної фантазії та майстерності художника роблять роботи Іто неповторними. Джюнджі Іто — плідний митець і створив багато історій. Його манґа досить різноманітна: в ній є гумористичний автобіографічний цикл про власних котів, деякі твори тяжіють до фантастики, але основні напрямки, в яких працює автор — це містичні історії, боді-горор та космічні жахи.