Розчленування, канібалізм і збочення

У попередній частині ми познайомилися з чотирма зовсім не дитячими казками, що в силу поступових процесів лібералізації суспільної моралі зазнали суттєвих змін. Канібалізм, обезголовлення, розчленування, відверті збочення — це все невід’ємні складові оригінальних казок, що з часом виокремились у жанр горору.

До вашої уваги наступна добірка відомих творів од знаменитих казкарів, які легко можна було б утілити у фільми жахів.

Червоні черевички (Ганс Крістіан Андерсен)

Казка видатного данця, заснована на особистій неприязні до зведеної сестри Карен Марі Андерсен, знайшла безліч утілень та адаптацій. Переважно мова йде саме про образ зачарованого червоного взуття. Його можна спостерігати як у кінематографі, так і в різних літературних інтерпретаціях.

Образ червоних черевичків з’являється, зокрема, в українській народній творчості. Оповідь про яскраве взуття розгортається в книзі «Казки Поділля», яка входить до серії «Українські народні казки у 40 книгах» упорядника Миколи Зінчука. Близька схожість сюжетів і речень між цими двома творами може цілком свідчити про те, що українці Поділля переповідали казку Андерсена, у процесі чого вона зазнала значних цензурних пертурбацій.

Попри однаковісінький початок, їхній зміст і мораль суттєво різняться. Оригінальна казка Андерсена розповідає про те, як дружина шевця незграбно шиє маленькі черевички із залишків червоного сукна для дівчинки Карен. Ім’я данський казкар обрав не дарма і, власне, як вже згадувалося, воно належить зведеній сестрі Карен Марі Андерсен. Історію ж Ганс так само взяв із життя — вона була пов’язана з його батьком-шевцем та заможною клієнткою, яка лишилася незадоволена роботою.

В українській версії казки черевики для головної героїні Катеринки зшила бабуся, син якої теж був шевцем. І Катеринка, і Карен вперше взули обнову на похорон матері, що зайвий раз підкреслювало скруту, у якій жила героїня. Українська казка ґрунтується на співчутті та жалості до героїні, яка в червоних черевиках йшла за домовиною матері. Її помітила стара пані та попросила в батюшки про опіку. Завершується твір подіями в недалекому майбутньому, коли до села приїжджає розкішна карета з багатою панянкою та молодою вродливою дівчиною в червоних черевиках. Щасливий кінець із сумнівною мораллю, що різко суперечить першоджерелу.

Ненависть до зведеної сестри відчутно проглядається в подальших сюжетних діях версії Андерсена. Він акцентує на одержимості дівчини новими червоними черевиками, що їх стара королева й Карен придбають у майстерного шевця. Замість спілкування з Богом, під час молитов вона повсякчас думає про взуття, і зрештою ця манія призводить до прокляття старого пораненого солдата, з яким дівчина перетнулася біля церкви на Причастя.

Андерсен демонструє, що Карен нехтує усім духовним, зокрема і зв’язком зі старою королевою (яку з часом скоряє недуг) заради матеріального. Дівчина покидає єдину близьку їй людину на смертному одрі та рушає в улюблених черевиках на грандіозний бал. Саме там вона зненацька виявляє, що ноги геть її не слухаються. Вони весело гарцюють та заводять до темного лісу.

Злякавшись, дівчина спробувала скинути свої черевики, та вони застрягли. Вона зірвала з себе панчохи, проте черевики швидко вросли в її ноги. Дівчина була змушена танцювати на полях і лугах, під дощем і під сонцем, вночі та вдень — та вночі було найжахливіше.
Вона танцювала посеред кладовища, але мертві там не танцювали.

Саме тої миті Андерсен демонструє нам кару божу, що з’являється в подобі янгола із суворим і серйозним обличчям. Жалісні крики Карен про милосердя вже не здатні зворушити розсерджені Небеса.

Танцюй, — сказав він, — танцюй у своїх червоних черевиках, поки не збліднеш і не похолонеш, поки шкіра не зморщиться, і ти не станеш скелетом! Ти танцюватимеш від дверей до дверей хатин, де живуть горді та злі діти, та стукатимешся до них, аби вони чули й боялися тебе! Танцюй, танцюй!

Андерсен не дає читачеві точно усвідомити час, який Карен проводить у невгамовному танці. Утім він описує сцену зустрічі дівчини з труною, яку виносять зі знайомих їй дверей, і тим самим дає зрозуміти, що Карен покинули всі в цьому світі. Її подальші тортури — це ніби муки в пеклі, що ведуть до спокути за вчинені гріхи. Якраз задля цього дівчина «дотанцьовує» до ката, якого благає відрубати їй замість голови ноги — разом із черевиками, аби нарешті покаятися.

Андерсен метафоризує відрубані ноги із червоними черевиками, надаючи їм значення гріхів людини, яких не можна просто й легко позбутися. Вони починають переслідувати дівчину щоразу, як вона приходить на нових дерев’яних ногах до церкви. У пошуках прощення Карен іде на божу службу й, зазнавши чимало страждань, вона таки знаходить милість, яку дарує їй янгол.

Грав орган, звучали тихі й милі голоси дітей у церковному хорі. Яскраве тепле сонечко просочувалося крізь вікно на лавку, де сиділа Карен. Її серце так переповнювалося спокоєм і радістю, що врешті розірвалося. Душа дівчини полетіла на сонячних променях до Неба, де не було нікого, хто б розпитував про червоні черевички.

Попелюшка (Шарль Перро, брати Ґрімми)

Одна з найвідоміших і найпопулярніших нині казок, подібно до «Червоної шапочки», описаної в попередній частині, мала безліч інтерпретацій. Найпоширеніші з них належали перу французького казкаря Шарля Перро й німецьких авторів Якоба й Вільгельма Ґріммів.

Першоджерелом цієї казки вважається антична історія Rhodopis про поневолену куртизанку з грецької колонії Навкратіс, яка одружилася з єгипетським царем. Вперше вона згадується приблизно в 7 році до н. е. Страбоном у книзі «Географія».

Багато деталей сучасної версії «Попелюшки» спостерігається в китайській казці «Є Сянь», написаної Дуанєм Ченші у 9 столітті. Схожі інтерпретації трапляються також у збірнику арабських казок «Тисяча й одна ніч». Найпомітнішою серед них з точки зору трагізму є «Юдар та його брати», яка увінчується отруєнням героя його старшими братами. До слова, в українському перекладі вона не увійшла ані до збірки вибраних творів 1991 року у видавництві «Дніпро», ані до збірника 2011 року у видавництві «НК-Богдан».

Популярність версії казки Шарля Перро Cendrillon ou la petite pantoufle de verre не складно пояснити, адже француз приніс в історію чимало новацій: гарбуз, мишей-коней, ящерів-лакеїв та кришталеві туфлі. Саме цю інтерпретацію 1697 року найчастіше розповідають дітям по сьогодні.

Утім, у 1812 році казку на свій лад переписали Якоб і Вільгельм Ґрімми. Aschenputtel вийшла найатмосфернішою та найжорстокішою версією Попелюшки. На відміну від інтерпретації Перро, батько головної героїні не помер, натомість дівчина безперестанку проливає сльози через смерть матері, на могилу якої щодня приходить.

У версії братів Ґріммів сюжет знаходить спільні риси з казкою «Красуня й чудовисько», коли батько вирушає далеко від дому, а дочки просять його привезти подарунки. На відміну від своїх вибагливих зведених сестер, за традицією, Попелюшка просить привезти лише першу гілку, що зіб’є батькові капелюха. Цей дарунок дівчина саджає на могилу матері, з якої невдовзі виростає велика ліщина. Щоразу, як Попелюшка молиться під кущем, туди прилітає білий птах, який скидає з гілок те, що дівчина забажає.

У своєму баченні казки брати Ґрімми відмовилися від чарівної феї, надавши магічний образ давнішому дохристиянському символу — дереву. У давньогерманській культурі ліщина символізувала безсмертя. Рослина нагадувала людям про справжню вічну природу й божественну іскру нескінченного світла.

Саме з чарівної ліщини Попелюшка отримає свої прекрасні золоті туфельки, які й стануть предметом жахливих вчинків. Коли принц заходився шукати власницю туфель, приміряти їх вирішили зведені сестри. Старша спробувала взути туфлю, але всередину ніяк не хотів влізати великий палець. Мачуха знайшла неординарний вихід із ситуації:

Тоді мати дала їй ножа й сказала: «Відріж того пальця. Коли ти станеш королевою, тобі більше не доведеться ходити пішки». Дівчина відрізала пальця, проштовхнула ногу в туфельку й, тамуючи біль, вийшла до принца.

Утім, афера була приречена на провал. Проїжджаючи повз могилу з ліщиною дурисвітку видали голуби:

В черевичок ноги не впхнути,
довелося пальця утнути.
З ноги тепер кров цебенить,
справжня наречена вдома сидить.

Наступною золоту туфлю спробувала взути молодша зведена сестра. Утім, цього разу завеликою виявилася п’ята. Турботлива матуся дала дочці ножа й запропонувала відрізати зайве. Пильні птахи на могилі знову викрили ошуканку. Коли принц подивився на її ногу — побачив закривавлену білу панчоху й туфлю, з якої цебеніла кров.

Кінець кінцем принц відшукав Попелюшку: український переклад казки завершується на тому, що щасливі закохані разом із голубами їдуть разом, залишаючи заздрісних сестер із мачухою давитися власною злобою. Одначе, упускає важливу деталь — мораль, яку Ґрімми розкривають наприкінці:

У день весілля дві зведені сестри прийшли на святкування, щоб благословити Попелюшку та розділити з нею щасливу мить. Старша сестра супроводжувала заручену пару до церкви праворуч, а молодша — ліворуч. Тоді голуби видзьобали кожній з них по оку. Коли пара поверталася, тепер вже молодша сестра йшла праворуч, а старша — ліворуч, і голуби видзьобали їм друге око. Ось так за свою злобу та брехню вони були покарані сліпотою на все життя.

Крижана Діва (Ганс Крістіан Андерсен)

Крім славно відомої «Снігової королеви», данський письменник створив ще одну казку, від певних деталей якої пробирає мороз по шкірі. Деякі дослідники називають «Крижану Діву» найбільш гнітючим твором Андерсена.

Казка заснована на місцевій легенді про острів Пейльц у Женевському озері. Згідно з нею, колись у поближні землі приїхала відпочивати молода пара з Англії. Під час купання в озері хлопець потонув. Перегодом на місці його гибелі з’явився острів Миру, який також ще називають островом Двох Закоханих.

У казці Андерсена головний герой Руді народився в Альпах, його тато помер, а мати з Руді та двома мисливцями вирушає до свого батька.

Молода жінка з дитиною на руках послизнулася та зникла в проваллі. Не чутно було ані криків, ані стогонів — нічого, крім плачу дитини. Більше години минуло, перш ніж двоє товаришів дістали мотузки та палиці з найближчого будинку. З великими зусиллями вони таки підняли з провалля тіла, які здавалися мертвими.

Проте немовля вижило, і його спершу взяв на виховання дідусь, а згодом дядько — один з найкращих мисливців на серн. Андерсен описує Руді похмурим і безрадісним: «сміх залишив хлопця в холодному крижаному світі, в який він провалився. Там, за словами швейцарських селян, душі загиблих очікують судного дня».

Руді виростає вправним альпіністом і мисливцем та закохується в дочку заможного мельника Бабетту. Притаманно для того часу, через класову різницю Руді доводиться робити неможливі речі для того, щоб вразити батька дівчини та завоювати його прихильність.

Утім, як і будь-який запальний молодик, Руді стає жертвою власних емоцій. Хлопець приревнував Бабетту до її двоюрідного брата, через що пара сильно свариться. Затьмарений люттю, він повертається додому через гірські схили та зустрічає Крижану Діву. Це не перша їхня зустріч, адже саме Крижана Діва вбила його матір та всі ці роки намагалася повернути Руді до своїх льодяних володінь.

Якось чоловік вкрав у мене прекрасного хлопчика, якого я цілувала, але не змогла зацілувати до смерті. Він повернувся до людей і пасе кіз на вершинах гір. Він завжди здіймається все вище й вище, якнайдалі від усіх — але не від мене. Він мій. І я поверну його.

При зустрічі Руді приймає Крижану Діву за дівчину Аннет, з якою свого часу він танцював і цілувався. Хлопець просить дати йому молока, однак Діва пропонує взамін чудове вино. Андерсену в цій казці чудово вдається передати силу природи — смертельний мороз — в образі Крижаної Діви. І в розповіді Діви про мандрівників, які залишили їй це вино та більше по нього не повернуться — ця метафора грає ще яскравіше.

Зрештою Руді так упивається вином, що просить поцілувати незнайомку. Крижана Діва натомість випрошує в нього обручку.

Крижана діва поцілувала хлопця, і той поцілунок пройняв морозом усе його тіло. Крик агонії виривався з нього, доки він намагався звільнитися та вирватися з її обіймів. На мить темрява заступила йому очі, і коли він знову їх розплющив — дівчина зникла.

Після того випадку головний герой зіштовхується в боротьбі з власними почуттями: провини та кохання. Зрештою Руді просить вибачення в Бабетти й, здавалося, тепер їх чекатиме щасливе життя. Весілля молодята мали зіграти у місті Вільньов біля Женевського озера. В бажанні усамітнитися від усього світу пара знаходить на березі покинутий човен та відпливає на невеликий острівець. Насолоджуючись заходом сонця й чарівним сяйвом гір, вони раптом спостерігають, що човен відносить від берега. Руді миттю скидає одяг та кидається у воду. Пливучи за човном, хлопець помічає сяйво золотого персня, яке могло бути його обручкою. Але несподівано там з’являються й інші мари.

Молоді мисливці та дівчата, чоловіки та жінки, що затонули в глибоких прірвах льодовиків, — постали перед ним, немов реальні, з розплющеними очима та усміхненими вустами. І з віддалених глибин лунав церковний дзвін похованих селищ, мешканці яких навколішках стояли під склепінчастими арками церков, де крижані брили утворювали органні труби, а з гори звучала музика.

Опісля з глибин виринає Крижана Діва, яка з криками «мій!» обціловує Руді з голови до п’ят та затягує на дно озера. Бабетта ж залишається сама на острові, розбита горем, оплакуючи загибель нареченого. Вона гукає по допомогу, проте ніхто навіть не здогадується про її перебування на острові.

Ялівцеве дерево (Брати Ґрімми)

Ще одна жорстока казка від німецьких казкарів, де не останню роль знову відіграє чарівне дерево. Для цього твору Ґрімми запозичили чимало деталей зі своєї «Попелюшки»: смерть матері головного героя, дерево, що росте з її могили, магічні птахи та зла мачуха.
Український переклад під назвою «Казка про зачароване дерево» можна відшукати на одному з ресурсів із зібранням дитячих казок. Щоправда, в коментарях батьки далеко не в захваті від неї.

Ґрімми починають розповідь із заможної пари, яка молиться небесам, щоб ті послали їм дитину, вкотре підкреслюючи, що не все щастя в цьому житті можна купити за гроші. Релігійна складова також часто присутня в казках німців, навіть попри те, що події «Ялівцевого дерева» розгортаються за дві тисячі років до життя казкарів, тобто приблизно у 200 році до Різдва Христового.

Чистячи яблуко під ялівцем, жінка випадково ріже собі пальця. Вона загадує бажання, аби її дитина народилася такою ж червоною, як кров, і такою ж білою, як сніг. Минають місяці, дерево дає свої отруйні плоди й жінка жадібно ними наїдається. Перш ніж померти, вона народжує сина — точно такого, як бажала. Чоловік ховає дружину під ялівцем і з часом одружується з іншою.

Від другого шлюбу народжується дівчинка Марлінхен. І традиційно для казок, ми маємо образ злої мачухи, яка прагне позбутися пасинка, щоб увесь спадок дістався її дочці. Описуючи лупцювання хлопця, Ґрімми підкреслюють, що сам Лукавий вселився в жінку та заполонив її думки. Очевидно, що казкарі намагаються передати у творі тенденції свого часу й низку історій, зокрема й на території сучасної Німеччини, про одержимість Дияволом. Адже образ чогось лихого, самого Зла, супроводжує та керує діями жінки повсякчас.

Одного дня хлопець повертається додому й мачуха пропонує йому яблуко. Знову ж таки, Ґрімми звертаються до біблійних образів, використовуючи яблуко як плід Диявола.

«Пішли зі мною», — сказала вона, відчинивши кришку скрині. — «Візьми собі яблуко». І щойно малий хлопчина нахилився, Лукавий заволодів нею. Бах! Вона грюкнула кришкою, і його голова злетіла з пліч, впавши серед червоних яблук.

До жаху вражена своїм вчинком, мачуха заходилася шукати вихід із ситуації. Жорстокість і байдужість жінки подеколи дійсно приголомшують. Вона дістала з шухляди білу хустку, прив’язала голову хлопця назад до шиї, посадила в крісло й поклала в руку яблуко. Ба більше, усю провину вона вирішила скинути на свою дочку. Жінка відправляє Марлінхен попросити в брата яблуко. А якщо той не відповість — вдарити його по вуху. Тож коли геть блідий брат не відреагував на прохання дівчини, вона ляснула долонею йому по голові, і та відвалилася. «Що ти зробила?», питає в наляканої дочки жінка та наказує про цей випадок мовчати.

Тоді мачуха взяла маленького хлопчика та порізала на шматочки, поклала в горщик та зварила з нього рагу. Але Марлінхен не припиняла плакати, і всі її сльози скрапували в горщик, замінивши в страві сіль.

Коли прийшов батько, мачуха подала йому рагу на вечерю. Йому так припало до смаку, що він з’їв увесь горщик, скинувши кістки під стіл. Марлінхен опісля зібрала рештки брата та віднесла до дерева, де й залишила. Чарівний ялівець прийняв ті кістки, ніби дар, і переродив хлопця в подобі пташки.

Він літав довкола та співав про свою смерть. Пісня так захоплювала інших, що вони просили її повторити. Однак птах випрошував за це дарунки: у ювеліра він роздобув золотий ланцюг, у шевця — червоні черевички, а в млинарів — жорну. Тоді він повернувся до свого будинку, де завів пісню знову.

Почувши дзвінкого птаха, батько та Марлінхен вибігли у двір, щоб його побачити. На відміну від мачухи. У непогамовному жаху вона затулила вуха, заплющила очі, щоб не чути й не бачити пташку. Жінка впала на підлогу, їй здавалося, що весь будинок тремтить і палає вогнем.

Співаючи про свою смерть, птах скинув золотий ланцюжок батьку, а Марлінхен черевички. Тоді мачуха подумала, що їй теж варто вийти надвір, аби заспокоїтися.

І коли вона вийшла за двері — бах! Пташка скинула жорно на її голову, розчавивши на смерть.

На місці гибелі мачухи здійнявся дим, запломеніло полум’я. Щойно вогонь вщухнув — перед батьком і Марлінхен стояв живий хлопець. Як і в переважній більшості казок, зло отримало заслужену кару, а герої зажили щасливо.