Розчленування, канібалізм і збочення

У нинішньому суспільстві поняття «казка» як літературний жанр усталилось в розумінні чарівного, непорочного, часто дидактичного твору для дітей з обов’язково щасливим кінцем. Про це нас, зокрема, запевняє літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Гром’яка, Ю. Коваліва, В. Теремка: «Сюжет К. (казки — авт.) багатоепізодний, з драматичним розвитком подій, зосередженням дії на героєві і щасливим закінченням».

Також у словнику-довіднику йдеться про те, що казка відзначається «перемогою добра над злом», чого насправді часто не знаходиш в оригінальних казках, де мораль базується на трагізмі.

Ба більше, кінематографічні компанії-гіганти настільки ідеалізували казкових персонажів, що сьогодні будь-яка аморальна дія чи слово в казці обурливо сприймаються в суспільстві. Як приклад з останнього: скандал із «самокруткою з кізяка» у творі Сашка Дерманського для 3 класу «Білячок».

Поступові процеси лібералізації суспільної моралі призвели до поетапного переосмислення й переписування казок, в основі яких лежали перекази й повір’я народів багатолітньої давності. Усі вони спиралися на єдино важливе почуття — страх. Почуття, що вберігає людей від неприємностей і рятує життя. Переписування казок — явище цілком звичне: цим займались і Шарль Перро, і брати Ґрімми, відкидаючи з народної творчості речі, які здавалися занадто жорстокими й неприйнятними для свого часу.

Саме тому сьогодні для нас видається дивним і неприпустимим наявність у казках канібалізму, обезголовлення чи розчленування, відвертих збочень та інших складових, які перекочували в горор-літературу.

До вашої уваги добірка відомих творів од знаменитих казкарів, за якими б легко можна було зняти фільм жахів.

Русалонька (Ганс Крістіан Андерсен)

Відкрию список однією з найвідоміших казок данського письменника Ганса Крістіана Андерсена. «Русалонька» отримала в Копенгагені власний пам’ятник та добре відому більшості екранізацію від Disney в 1989 році. Однак, сам твір далекий від гепі-енду, змальованого нам у мультфільмі.

В оригінальному творі відьма не просто забирає голос у маленької русалки в обмін на ноги — вона відрізає їй язика:

— Але, якщо ти забереш мій голос,— сказала маленька русалочка, — що ж тоді лишиться у мене?
— Твоє чудове личко, — відповіла відьма, — твоя легка хода, твої промовисті очі. Цього досить, щоб зачарувати людське серце. Ну що, ти вже втратила сміливість? Висунь свій маленький язичок, я відріжу його як плату, і ти одержиш міцний напій.

Отримавши ноги, а по факту назавжди відрікшись від свого морського життя та родини заради принца, Русалонька нарекла себе на страшні тортури. Адже що не крок, їй здавалося, ніби вона ходить по гострих ножах, а її ноги обливаються кров’ю.

Утім, зречення виявилося марним — принц відкинув Русалоньку, одружившись з іншою. Згідно з угодою, для героїні це означало смерть наступного ж ранку. Сестри намагалися врятувати Русалоньку: вони віддали своє розкішне волосся в обмін на ніж, який дівчина мала встромити принцу в серце, аби зберегти життя:

…і коли його тепла кров бризне тобі на ноги, вони зростуться в риб'ячий хвіст, і ти знову станеш русалкою, поринеш глибоко в море і житимеш свої триста років, поки не станеш морським шумовинням.

Однак Русалонька, уздрівши щасливих закоханих, не змогла вбити принца й зрештою кинулася з корабля в море, перетворившись на морське шумовиння.

Червона Шапочка (Шарль Перро, брати Ґрімми)

Так. Імовірно, деякі з вас знають різні версії знаменитої казки. Багато хто плутає авторство твору, помилково приписуючи всі лаври Шарлю Перро. Насправді найпоширенішою на сьогодні є версія братів Ґріммів, у якій лісоруби ловлять вовка, розпорюють йому черево й дістають бабусю з онукою.

Розпоров трохи і бачить: щось там ясніє червоне — оксамитова шапочка! Розпоров ще далі — аж звідтіль вискочила дівчинка й скрикнула:
— Ох, як же я злякалася! Як було темно у вовка в череві!

Хтось подумає, що на цьому, власне, й кінець жахіттям — кому ж насправді шкода вовка? Але ні.

Сюжет самої казки походить із фольклору Франції та Італії епохи Середньовіччя. У ній вовк вбиває бабусю, готує з її тіла страву, з крові — напій, вбирається в її одяг та лягає в ліжко. Не важко здогадатися, чим нагодував і напоїв вовк дівчину, коли вона прийшла до будинку старої. У цій казці також фігурує образ бабусиної кішки, яка відчайдушно намагалася попередити дівчину про небезпеку, за що поплатилася життям.

Проте не канібалізм є основною ниткою, яка зшиває цю оповідь. Нагодувавши дівчину, вовк наказує їй роздягнутися й лягти поруч із ним у постіль, а одяг — спалити у печі. Тут і знаходять своє пояснення абсурдні на перший погляд запитання дівчини про волохате тіло, довгі руки та його великі зуби. Зрештою вовк безповоротно з’їдає дівчину, залишаючи для читачів небагатозначну мораль цієї історії.

У своєму літературному обробленні Шарль Перро з певних міркувань викинув сцени з канібалізмом та викреслив із казки кішку. Саме він додав яскравий образ дівчині — її червоний плащ, і в цьому, як вважають дослідники, він заховав певний підтекст. У Перро дівчинка була «найгарнішою на селі». І складову статевих зносин француз не просто підкреслив, а написав у віршованій формі наприкінці свого твору:

(вільний переклад)
Мораль: Як бачимо, дітям,
Особливо молодим дівчатам — чарівним і видним юначкам,
Небезпечно дослухатися незнайомців.
Тут нічого дивного немає,
Поки не стаєш їжею для вовка.
Я кажу «вовк», але не всі вовки однакові.
Серед них є добрі, веселі, тихі, без жовчі й гніву,
Закриті, люб’язні й лагідні.
Вони переслідують молодих панянок у будівлях і на вулиці.
Але на жаль! Лише одиниці знають, що ці милі вовки
Найнебезпечніші з усіх.

Два століття по тому Якоб і Вільгельм Ґрімми адаптували казку на свій лад, остаточно викинувши з неї сексуальний контекст і додавши щасливий кінець.

Тінь (Ганс Крістіан Андерсен)

Цю казку міг би написати Абрахам Мерріт, народився б він на 80 років раніше. Твір будується більше на метафізичній складовій, ніж на реальних жахах, і розповідає історію вченого, який програв життя власній тіні.

Саме так, програв. У міру власної добродушності й наївності чоловік дозволив власній тіні не лише стати заможною й успішною людиною, але й зробити себе його підданим.

Тінь тепер була господарем, а господар — тінню. Вони їхали разом, йшли пліч-о-пліч, то попереду одне одного, то позаду, залежно від того, як падало сонце. Тінь старалася посісти місце господаря, і вчений не дуже цим переймався, адже був щиросердним, ввічливим і привітним.

Наївність ученого проявляється в діалогах і в його ставленні до тіні як до приятеля. Натомість тінь обурюють панібратські висловлювання у її бік, і вона вимагає до себе більш поважного ставлення.

Зрештою, коли нахабність і зверхність тіні сягає апогею, ситуація для вченого стає патовою. Його колишня тінь одружується з принцесою і робить йому принизливу пропозицію: назавжди стати його тінню.

У вченого нарешті розплющуються очі, проте надто пізно: вже ніхто не повірить тіні нареченого принцеси. Чоловіка запроторюють до в’язниці, де з подачі принцеси його очікує логічний фінал.

Того вечора все місто сяяло блискучими вогнями. Гриміли гармати, солдати брали зброю на караул. Яке ж це було весілля! Принцеса і тінь виходили на балкон, щоб показати себе, і їх вітали оваціями — знову й знову.
Нічого з цього вчений не чув — з ним вже покінчили.

Спляча красуня (Шарль Перро)

У виконанні Шарля Перро казка «Спляча красуня» з’явилася у 1697 році. Як і переважна більшість інших казок, його версія була лише переосмисленням іншого твору — «Сонце, Місяць і Талія» італійського казкаря Джамбаттісти Базіле, який своєю перейняв історію з французького лицарського роману «Персефорест». Як і у випадку з «Червоною шапочкою», Перро моралізував твір, вирізавши з нього відверто аморальні сцени.

У казці «Сонце, Місяць і Талія» великий лорд звертається до астрологів із проханням передбачити майбутнє дочки Талії після її народження. Так він дізнається, що життю дівчини загрожує скалка льону.

Талія, яка ніколи не бачила ані прядки, ані веретена, була здивована побачити закручене веретено. Зацікавлена незвичною річчю, вона попросила стару жінку підійти. Взявши в руки прядку, Талія почала розтягувати льон. Та, на жаль, загнала скалку льону під ніготь і впала мертвою на землю.

Дізнавшись про смерть дочки, нещасний батько наказує розмістити дівчину на оксамитовому троні одного із заміських будинків і, знічений горем, назавжди йде геть. Багато років по тому на занедбаний маєток під час полювання натрапляє король. У будинку він знаходить немічну та безпорадну дівчину, яка спить глибоким непробудним сном. У версії Шарля Перро принц пробудив сплячу красуню поцілунком. Проте в короля версії Базіле були власні методи:

Втративши розум від чарівності дівчини, він відчув, як гаряча кров тече його жилами. Він узяв її на руки та відніс до ліжка, де зібрав перші плоди кохання. Залишивши її на ліжку, він повернувся до королівства, де займався своїми справами та більше не згадував про цей випадок.

За дев’ять місяців у Талії народжуються двійнята. Час від часу їх годували феї, та одного разу немовлята, не знайшовши соски, почали смоктати пальці матері. Так сильно, що зрештою дістали з-під нігтя скалку льону. Дівчина прокидається та раптом з’ясовує, що стала мамою.

На цьому, власне, значні відмінності версій казки Базіле й Перро завершуються. Король, який згадує Талію, повертається в маєток (імовірно, щоб зібрати наступні плоди кохання) та помічає її із двома дітьми. Про Талію дізнається королева, виманює її дітей та наказує кухареві зготувати їх королю. Певна річ, кухар обманює королеву й за наказом короля вона закінчує своє життя на вогнище.