Дев'яте мистецтво як спосіб пізнати Кровлі

Є кілька способів дізнатись щось про Кровлі.

Перший – класика. Вікіпедія. Коротко, ясно, та не обов’язково правдиво.

Другий – документальні фільми. Aleister Crowley In Search Of The Great Beast 666. Кіно на дві години, зрежисоване Донною Цукерброт. В ньому використано також документальну драму – спосіб, коли під час класичного док.наративу з’являються актори, котрі грають певних персонажів, розповідаючи про події. Фільм, звісно, неоднозначний, проте, варто зауважити, хороший візуал, вставки з артами і загалом подання.

Третій – відвідати лекцію Євгена Ліра. Сам був присутній і почерпнув багато нового про Звіра, також там дізнався про цікаві особливості перекладу “Місячного дитяти”.

Четвертий – велика кількість біографічних книг, а також книги самого Кровлі, адже творіння якнайкраще розповість про автора.

П’ятий – незвичний. Серед цього розмаїття причаїлась вельми екстравагантна штучка – комікс. Так, вам не почулось, за допомогою мальованих історій можна розповідати вражаючі сюжети і творити шедеври, яскравий приклад – роботи Алана Мура, Ґранта Моррісона, Ніла Ґеймана, Джея Лі, Майка Міньйоли, Дункана Феґредо і багатьох інших митців.

Aleister Crowley: Wandering the Waste – робота сценариста Мартіна Хейза і художника Рона Г’юстона Стюарта .

Зізнаюсь чесно, до цього я не чув про згаданих авторів нічого. Але сам факт існування такого коміксу, а ще цікаве графічне виконання, привабили відразу, і я прочитав 117 сторінок за два дні.

Як відомо, рукописи не горять, про що свідчить цікава обкладинка, стилізована під зошит, з химерними каракулями і знаками. Ця ж стилістика чекає нас в передмові та й вигулькуватиме під час читання.

Не важко здогадатись, що це оригінальні малюнки і замальовки самого Звіра.

Історія починається з кінця. Незервуд, Гастінґс, Листопад, 1947. Сходи, пил, пронизаний блідими променями, міниться в броунівському танці, разом з гувернанткою ми підіймаємось до кімнати під номером тринадцять. Дивна цифра, правда? ЇЇ житель – не менш дивний, ексцентричний стариган Алістер Кровлі. Тут від доживає останні дні. Повітря сперте і насичене якимись спеціями впереміш з їдким медикаментозним запахом ін’єкційних наркотиків.

Старий буркотун аж ніяк не радий нас бачити.

Зміна кадрів. Ми в тілі письменника Вільяма Кеєса і нас цікавить отой чоловік, що так уважно спостерігає за сірою маленькою пташкою. Вона не боїться його, дозволяє милуватись своєю красою.

Ми підходимо до нього і тихо кличемо.

-      Містере Кровлі.

-      

Старий злякано скрикує, вириваючись з медитації, пташка тікає. Ось така зустріч.

Згодом Кровлі розкаже нам про себе все, що повважає за потрібне.

Будуть засніжені піки прекрасних гір, будуть муки самоідентифікації і тріумф пізнання, будуть численні оргазми сексуальної магії.

Сценарист попрацював на славу, діалоги чудово продумані і доповнюють автобіографічний стиль наративу.

Також мені припали до душі інтерлюдії між розділами у вигляді цитат самого Кровлі, а також Мекена й інших окультистів.

Малюнок грає колосальну роль. Деталізований там, де треба, місцями розмитий і схематичний, він так нагадує спогади сивої голови, або старі записи в щоденниках.

Велика увага надається раннім рокам життя Алістера, а от останні описані не надто розлого.

Зате є багато цікавих психоделічних вставок і пасхалок з різними окультними знаками і символами.

Кому я раджу цю річ?

Тим, хто вже знає щось про Кровлі ( ідеальна база – вище зазначений документальний фільм) і тим, хто хоче дізнатись більше, чи поглянути на нього з ось такої, графічної, фантасмагоричної сторони.