Мутанти, кров і християнство

Звісно, робити якісь підсумки 2019 року в комікс-індустрії ще геть зарано, та й не мені їх робити. Але є мальопис, котрий вже спричинив достатньо шуму, щоби вважатися одною з найбільш резонансних подій в індустрії цьогорік.

Перший з п’яти випусків цієї мінісерії вийшов 13 березня, а вже до 1-го травня був випущений четвертим (!!!) додруком. П’ятий, фінальний випуск вийшов 17 червня, змусивши ком’юніті вибухнути численними схвальними відгуками. Відтоді минув майже місяць, а ця брутальна, кривава і неприваблива мальсторі й досі гримить тематичними спільнотами. Та й нашими тенетами вона теж неодноразово згадувалася.

Але годі тягти лісоруба за сокиру. Пані та панове, до вашої уваги – велика й могутня «Маленька пташка», твір неймовірного факін-дедлі-комбо-дуета сценариста й кінорежисера Дарсі ван Поелгіста та художника Яна Бертмана. І, якщо зовсім коротко, то це історія про те, як одна дванадцятитирічна дівчина вибиває лайно з дистопічної теократично-нацистської імперії. Вибиває завзято і дуже жорстко.

Але це дуууууже поверхневий опис. За цими короткими рядками вас чекає складна історія з декількома арками персонажів, нерівною хронологією оповіді, численними психоделічними тріпами й ідеологічними дилемами. Якщо ви, прочитавши «Маленьку пташку» цілком, спроможетеся просто відповісти на питання «Що воно в біса таке було?» - то це, насправді, вже нічогенький собі результат. Та в будь-якому разі може знадобитися прочитати комікс двічі чи навіть тричі, щоби розібратися в деталях і усвідомити всі нюанси основного сюжету та почати виколупувати сенси, що їх автори щедро напхали в свій твір. Когось змусить посміхнутися протистояння Канадського Спротиву Імперії Американських націй зі столицею в Нью-Ватикані, хтось відмітить омажі до «Зоряних війн» та «V-значить Вендетта», а ще хтось – багаторівневий теософічний символізм.

Малюнок також просочений символами та натяками. Але це не єдине, чим він вирізняється. Стиль Бертмана специфічний і неповторний, і, ніде правди діти, дуже відрізняється від клясичного американського комікс-стилю. Атож, може не всім зайти. Ще один фактор потенційного «несприйняття» - це чергування старого доброго ультранасильства з гнітючим, жахаючим сюрреалізмом. І оскільки «Маленька пташка» - це в чистому вигляді не сплаттер і не вірд, а фактично на рівні архетипів щось на кшталт «Голодних дівергентів», то поєднання вийшло неймовірно вибуховою сумішшю.

Але чим насправді крутий Бертман як художник – це вмінням робити свої сторінки настільки насиченими сюжетно, що ті п'ять коротких випусків складають фабулою не кволу повість (як то зазвичай трапляється в американських коміксах), а повноцінний роман. Принаймні, це точно вийшов би роман, якби хтось намагався викласти це прозою.

Власне, я не знаю, що іще вам потрібно для того, аби стрімголов не ломанутися купувати цей твір. Ну, хіба тільки вам ще немає вісімнадцяти. А краще - двадцяти одного.