Мішок шоколаду для найдоросліших дітей

«Страхоказки» (в оригіналі - «Faerie Tales: Stories of the Grim and Gruesome») - збірка, упорядкована англійським письменником Стівеном Джонсом.

На початку XIX століття німецькі лінґвісти - брати Якоб і Вільґельм Ґрімм почали збирати по всій Європі народні казки, щоби зберегти історії, які усно передавалися з покоління в покоління. Брати стали авторами однієї з перших антологій горору.
У наші дні, коли ці казки здобули небувалу популярність, Ніл Ґейман, Гарт Нікс, Ремсі Кемпбелл та інші майстри жахів представляють своє трактування класичних казкових сюжетів. Кожна з цих історій лякає і зачаровує по-своєму, але об'єднує їх одне - всі вони написані на основі ранніх, що не пригладжених цензурою версій знаменитих казок

«Вгадай моє ім'я» Р. Кемпбел


Навряд чи вас злякають байочки дітей про те, що ночами щось видряпується з-під їх ліжка. Навіть якщо це правда. Навіть якщо ви наодинці з немовлям-онуком, ви старі, хворі, самотні, та ніщо й ніхто не врятує вас ані від підліжкового монстра, ані - найголовніше - від реального світу.  Стримана, але запаморочлива у своїй (сентиментальності?) чуттєвості історія про те, що як вирок, так і спасіння залежить від найближчих тобі людей.

Туди, до темного моря» Н.Ґейман

Напрочуд життєва трагедія, яка знущається з примарно-щасливих кінцівок тих казок, де кісточки вбитої людини набувають сили заспівати про свого вбивцю. Чи дійсно оце — тріумф справедливості, такий собі гепі-халепа-енд? Суворо і лаконічно - Ґейман зображує казкові мотиви у декораціях огидного (себто, звичайного нашого) світу і співає пісню, яка дійсно могла б линути з кістки мертвої з'їденої людини.

«Відчини віконце, Злотокоса» Т.Лі

Щиро сподіваюсь, що жоден із вас не веде таке ж нудотне життя середнестатика, що страждає надмірним самоконтролем. Занотовуєш, раціоналізуєш кожну комашку, що сідає на твою чашку з кавою, і наче нічого не може завести тебе на хибний шлях, проте... є страви, від яких неможливо відмовитись. Наприклад, редис рапунцель. Наприклад... секс. Солодощі. Молодість. У цій історії - рецепт жаги, яка висолодить твій мозок так, що залюбки погодишся самому стати стравою для почвар.

«Перетинаючи межу» Г.Нікс

Феміністичний рейнджерський горор на кшталт «Синьої бороди» Амелі Нотомб (+ в кошик рекомендацій), де запекла сміливість врятує навіть з останнього пекельного кола. Такі історії ваблять не майстерністю в зображенні моторошного, а в співуживанні і моторошного, і розбишацько-веселого, і раптово життєвого висновку: ну, є паралельні жахливі світи, ну, є різноокі перевертні, ну, хочуть вони нас знищити, ну так і ми, Химко, люди!

«Голод» Р.Ширман

Кругообіг хижаків і здобичі, кругообіг жадання з'їсти - і прагнення бути зжертим. Протистояння справжнього, дикого і щирого в своїй лютості життя — і життя цивілізованого, більш схожого на в'яле конання. Найбільше вражає ласкавий, наче дитячий стиль оповідання — бо ж тільки діти вміють так байдуже сприймати найгірше у людській природі. Завдяки цьому тремтіння нарощується непомітно, поступово, доки не переб'є тобі горлянку. Хоча ти їси всього лише... це ж пряничний чоловічок, так?

«Пані Безстрашна» М. Гайц

Певно, як героїня цього оповідання, підчас відчувають себе такі, як ми: залежні від адреналіну, якими струменить жах, ті, хто вітає Бабая, коли він грюкає зсередини шафи; ті, хто ладні вислухати будь-яку зубасту почвару, аби не нудно; та не відмовились би від суккуба у ліжку. Найіронічніша інтерпретація жахів, яку тільки можна зустріти у горорній літературі, найбезжальніший посміх над пойтобіччям. Бо, як кажуть "не бійся, дідько тебе не візьме, а Богові тебе не треба".



«Попелюшко» К.Фаулер

Гарна казка, яка подеколи плигає в абсурд, а потім випливає знов до невинності, а потім знов... І коли ти вже геть примирився із сюром, вона занурює тебе по вуха у буденну реальність, і оговтатись після фінальної крапки зможе не кожен.



«Перевертень» Б.Ламлі

Ще один коштовний різновид історій про чудовиськ, що мутують, мігрують, асимілюються тощо. Але винахід саме цього оповідання: найстрашніше - це коли такий мутант змусить тебе сумніватись у власному єстві, у тому, що твої бажання - не примха, а один з симптомів належності чи то до хтонічних почвар, чи то лафкрафтіанських богів.

«Парчевий барабан» Реджі Олівер

Японський орієнталізм у горорі завжди зачіпає якусь бентежну еротичну нотку в читачеві, і це оповідання - не виняток. Повільно, розтягуючи задоволення, як вправні шибарі, автор знущається з наших уявлень про силу волі, огиду, хіть, відданість, натхнення. Та не хвилюйтесь, бо все у межах порядності та інтелігентності. Тим - збоченіше.

«Біля Плакучої брами» А.Слеттер

Найменш горорне з оповідань, але вишукано-темне, як те фентезі, що зосереджене на зображенні казкових принад (красуні, принци, дорогоцінності), мимохіть перемежає їх запахом гнилі. Часом морської, часом чаклунської, але частіш за усе — гниллю відгонить людина й людські стосунки. Отакою казково-пліснявілою принадою стає історія серійних убивств посеред чарівного світу.



«Кудлатий Пітер» Б.Ходж

Різновид пітерпенівських сюжетів. Діти з розладами виставляються як циркові потвори для виховання неслухняних нащадків добропорядних бюргерів. Протягом усієї оповіді питаєш себе, що це за страхітливий світ, де можливе таке знущання? Але відповіді автор не дає. Дає лишень зрозуміти, що мститися за таке - не тільки справедливо, а ще й добряче весело.


«Ланцюжок Артеміди» П.Ходж

Оповідання, важке за структурою і заглибленістю у нутрощі вигаданого автором світу. Але з кожним розділом поволі розчахується думка про те, що для казкових створінь ми, власне, - ресурси. І вони полюють на нього. Чому? Можливо, ми й дійсно поживні. А можливо, ми настільки крихкі у своїй людяності, реальності, що може - і фіг з нами?



«Шовкові люди» Дж. Гарріс

Твір, дуже притаманний перу королеви елітної ґотичності. Поезія мови, що зваблює і жахає, поезія образів - завжди архетипічного ґатунку, притчова форма, практично міт. Такими оповіданнями можна освідчуватись у коханні та попереджати про ніж, що ви тримаєте за спиною. А що, невже ніхто з вас так не робив?


«Прийдіть до мене» Ю.А. Ліндквіст

Ліндквіст - майстер перетворювати огидну, мжичну буденність на жагучий бал надприродного, він у своєму стилі. Зібравши найкращий людський матеріал, він зробив з нього неперевершений горорний виріб: безвихідь, лихоманка та зневіра у власному глузді забезпечені.

Загалом книжка нагадує «коробку з чоколядними цукерками»: ніколи не знаєш, яка прийдеться до смаку, яка пліснявіє на бабусиній поличці з первісних часів, яка годиться тільки для дитячих пазурчиків, а яка от-якраз до горілки, що та п'яна вишенька. Вирок: і посмакувати, і наїстись є чим.

Арти - Caffe Tylo, Kim Myatt