Marilyn Manson і його одинадцяте творіння

11 вересня 2020 року світ побачив одинадцятий альбом Marilyn Manson. І в кожного шанувальника цього пана одразу виникло питання ‒ чи є там хоч щось з Antichrist SuperStar, чи став він знову тим самим Великим і Жахливим Менсоном, якого ми колись так любили, а чи залишився старим жирним дядьком, здатним тільки на вереск на концертах і кривляння на камеру?

Нумо розбиратись.

Якщо коротко, то — ні! Не став і, напевно, ніколи вже не стане. Знаменитий триптих Antichrist Superstar,Mechanical Animals та Holy Wood (In the Shadow of the Valley of Death) давно залишився у минулому, і нового такого більше не буде. З цим давно слід було змиритись, відпустити та пробачити. Якщо геть сумно, то час від часу варто вмикати якусь тогочасну платівочку, понастальгувати й жити далі.

То все так погано? Ні. Просто Marilyn Manson змінився. Він подорослішав, у нього тепер інші думки, він пише іншу музику, і — О, БОГИ! — до нього нарешті прийшло розуміння, що не варто намагатись наслідувати самого себе, породжуючи нікчемні пародії Менсона колишнього. Тепер варто подорослішати і старим фанатам. Адже вже платівка The Pale Emperor 2015 року показала, що щось прокльовується. Погляд в бік блюзових мотивів на альбомі натякав, що Менсон все ще може здивувати і бути оригінальним. Хай це далеко не всім сподобалось і виглядало трохи дивно. Воно виглядало як завгодно, але вже точно не настільки погано, як альбоми 2009 і 2012 років, хоч навіть і вони мають відданих шанувальників. І наступна платівка Heaven Upside Down 2017 року довела, що The Pale Emperor ‒ не випадковість. Виявляється, пацієнт скоріше живий, ніж мертвий. Тим цікавіше було чекати нової платівки.

Отже, We Are Chaos спродюсований Marilyn Manson і Shooter Jennings, випущений на лейблах Loma Vista Recordings і Concord Music. Варто зазначити, що над попередніми двома альбомами трудився Tyler Bates. Нова колаборація сприяла очікуванню чогось незвичного та нового, тим паче, Шутер відомий перш за все тим, що є кантрі-музикантом. Перед виходом альбому Менсон, як завжди, нахвалював колегу, а співпрацю називав фантастичною. Щось подібне говорилось і про сам альбом. Але це ми чули вже не один раз. В сухому залишку ‒ за два з половиною роки хлопці з певною періодичністю записали десять пісень. Не надто густо, але це і добре. Менше місця, де можна втулити халтуру.

Щоб охарактеризувати альбом, потрібно його послухати не один раз. І навіть після цього не можна сказати ВПЕВНЕНО: сумний чи веселий він. Нове звучання не кардинально відмінне від всієї творчості Менсона. Це той же індастріал, де тут і там чутно вкраплення Mechanical Animals і Holy Wood, але з тонкою ноткою південного шарму, привнесеного Шутером. Ще тут є піаніно і його варто почути! Крізь весь альбом проходить одна суцільна тема ‒ смерть. Оскільки Менсон завжди пропускає пісні крізь себе і багато в чому вони характеризують його в певний період життя, чимало фанатів затурбувались ‒ чи бува музикант не надумав закінчити з виступами, таким чином поховавши свій образ, або ще гірше ‒ врізати дуба через якусь болячку. Тим паче, звучить він так щиро і реально, що стає моторошно. Але Менсон живий і бадьорий, і це, насправді, добре. Музикант зізнається, що сам до кінця не усвідомлює, про що пісні на цій платівці. Залежно від настрою, можна переживати кожну з них щоразу по новому. Так воно і є. Це копирсання в собі, близьких, суспільстві, людстві.

Саме такий напрям задає нам перший трек Red Black and Blue. Спроба розібратись, ким ми є: Богом, який сам має право вершити власну долю і долю інших людей, чи сміттєвим баком, який покірно приймає в себе всілякий непотріб. Хто все вирішує? І чому це взагалі когось повинно хвилювати, якщо стосується тільки твого особистого життя?

Бадьора пісня, яка чудово підходить для розігріву, але аж ніяк не є головним гітом альбому.

Далі розташувалась We Are Chaos, заразом перший сингл альбому. Це спокійна, затишна пісня, здатна підкорити серце будь-кого. Розмірене нагнітання в куплеті виливається в соковитий екстаз у приспіві. Ви будете підспівувати: We are sick, — гарантую! На пісню зроблено відео. Над ним працював Matt Mahurin. Менсон підіймає тему взаємодії людини та суспільства. Не завжди просто вживатись з навколишнім світом, якщо ти не зовсім «нормальний». Але, врешті-решт, всі ми опинимось на звалищі.

Don't Chase the Dead теж має відеоряд. Крім самого Менсона в кліпі знялись його дружина Lindsay Usich і герой The Walking Dead — Norman Reedus. Тут ми маємо розмірену розповідь з помірним темпом і цікавою лірикою.

If tonight lasts forever

It won’t matter if there’s no tomorrow

Багатозначні тексти завжди були сильною рисою творчості Менсона. Пісні могли бути нудними, прохідними, нецікавими, але лірика завжди змушувала зупинитись і гарненько подумати, що ж хотів сказати автор і як тепер з цим жити.

Paint You with My Love найбільш лірична, на мій погляд, зі всього альбому, але від цього не менш химерна. Адже тут любов ллється через край і пропонує другій половинці вічний солодкий сон. І спосіб донесення цієї думки до аудиторії робить пісню моторошно-прекрасною, переповненою жорстокості, відданості і смерті.

А ось тут маємо довгоочікувані клавішні — Half-Way & One Step Forward. Одна з моїх найулюбленіших на альбомі. Тут також простежується любовна лінія, але мова вже йде про негативний вплив на кохану людину і його печальні наслідки. Знаходячись біля когось довгий час ти змінюєшся і непомітно для себе можеш перетворитись на гидотного монстра. Тому іноді твої близькі хочуть, щоб новий «ти» просто зник, бо жити з таким тобою вже немає сил. І якщо ти знову і знову продовжуєш жити так, то сльози рідних від того ллються ще гіркіші, ніж якби ти помер.

За задумом автора друга половина альбому повинна значно відрізнятись від першої як за звучанням, так і настроєм. Її відкриває пісня Infinite Darkness. Саме таку назву має картина Менсона, спеціально створена для обкладинки. Нас зустрічає більш жорстке звучання. Ритм рваний, гітари потужніші, а текст говорить про більш абстрактні речі, ніж в попередніх піснях. Головний посил, втім, зрозумілий — ти довше мертвий, ніж живий. З цим не посперечаєшся.

Perfume ‒ пісня-попередження. Не варто загравати з темними силами, якщо не здатен тримати їх на короткому повідку. Важливо контролювати свої бажання, бо, піддавшись спокусі, повернути все до початкового стану вже не вдасться.

Keep My Head Together — потужна енергійна пісня, яка містить зрозумілий і чіткий посил. Не варто гаяти час, щоб змінити когось. Значно продуктивніше змінитись самому. Все досить просто, але дуже часто люди витрачають все життя, щоб когось переконати, втовкмачити свої погляди та думки, при цьому натикаючись на гнів і спротив. Пісня звучить досить гармонійно і в міру потужно. Одна з кращих на альбомі.

Менсон не був би собою, якби не звернувся до теми потойбіччя і символізму у прямому сенсі цього слова. Solve Coagula — фраза, що має алхімічне підґрунтя. Щось зруйнувати чи розділити, щоб створити дещо нове. Пісня трохи перегукується з попередньою ‒ не обов’язково змінюватись через чиєсь бажання. Кожна людина унікальна і, якщо їй комфортно бути такою, то не варто заганяти її в рамки, ламати, щоб виліпити потім щось інше, але дуже подібне до всіх.

Broken Needle — заключна пісня, що змушує серце краятись. Схоже на щемливу баладу, яку грають при вогні теплими літніми вечорами. Це ніби лебедина пісня музиканта, прослухавши яку ‒ сидиш зі спустошеною душею і сподіваєшся, що далі буде ще хоч кілька нот. Але всі записи позаду. Залишається дивний післясмак.

Пісня має кілька рівнів і її можна тлумачити досить по-різному. Очевидна алюзія на сплячу красуню і голку, яка відправила принцесу у довгий непробудний сон. Тут Менсон виступає в ролі тієї злощасної голки, яка вершить долю бідолахи. З іншого боку, пісню можна інтерпретувати як розмову з самим собою. Marilyn Manson (як образ і сценічний герой) звертається до Brian Hugh Warner (справжнє ім’я Менсона, якщо хтось випадково не знає) і промовляє буквально наступне:

Are you alright?

‘Cause I’m not okay

All of these lies

Are not worth fighting for

I am a needle

Dig in your grooves

Scratch you up

Then I’ll put you away

Тобто, образ ММ, за яким ховається справжня людина, розуміє, що всі роздуми про життя і смерть, порядок та хаос й тому подібне, висловлені у попередніх альбомах, всього лиш фікція і не варті насправді нічого. Що ММ своїм існуванням псує життя самому Ворнеру, як звичайній людині.

Якби Marilyn Manson після виходу цього альбому заявив, що закінчує кар’єру Великого і Жахливого, то саме ця пісня як найкраще б пасувала її завершенню.

Після карколомного злету, з 2005 року у Менсона намітився помітний спад. Це стосується не тільки музики, але і особистого життя. Розлучення, токсичні стосунки, сварки з друзями та власними музикантами, постійні зміни складу, смерть батьків. Всі ці речі безумовно вплинули на Менсона, коли він писав чудову платівку We Are Chaos.

Говорячи про будь-який альбом Менсона, ми, свідомо чи несвідомо, будемо рівняти його на знаменитий триптих. Так ось, цей альбом інший. Не кращий і не гірший. Різниця лиш в тому, що повертаючись до чогось зі старого, наперед знаєш, який настрій в тебе буде після прослуховування. Унікальність же цього творіння в тому, що вмикаючи платівку сумним чи веселим, вона щоразу говоритиме до тебе різними голосами і ніколи не знатимеш, як почуватимешся, коли минуть 51 хвилина і 53 секунди запису.

Альбом вартий того, щоб бодай ознайомитись з ним. До того ж, весь він є у вільному доступі на YouTube. Слухайте гарну музику, шануйтесь і не забувайте, що не так і важливо чи настане завтра, якщо сьогоднішня ніч триватиме вічно.